Фото: Пресслужба гурту Ziferblat
Євробачення — це наслідок наших думок про музичний баланс, який має бути всередині творчості
"Меланхолія" — це все ж таки назва альбому чи зараз у вас така наскрізна емоція?
Валентин: Якась частина цього альбому вже існувала ще кілька років тому, і називався він у нас "Пам'ять". Він був присвячений нашій бабусі, як і багато інших пісень. У неї була деменція, і ми думали цю тему більше обіграти. Але якось після Євробачення [все змінилось]. Можливо, ми до цього повернемось, до речі, але я хочу це зробити в більш концептуальній манері. Тобто ми до цього ще не готові, мені здається. Тому вирішили: та хай буде "Меланхолія", бо такий стан у нас. Там лише одна пісня так називається, і вона написана після того, як я подивився фільм Ларса фон Трієра, і такий: "Прикольно було б зробити головний трек "Меланхолія".
Якщо взагалі уявляти трекліст цього альбому як маршрут, який він взагалі, зі скількох пунктів сформований? І що це за пункти, якими ви ведете слухачів?
Даниїл: Я автор музики. Я думаю, що там не один пункт призначення. Як мінімум два.
Валентин: Я думаю, що ми чітко ділимо цей альбом. Сподіваюсь, коли ми будемо робити вініл (він уже в розробці), його поділять правильно — коли є одна частина вінілу, перегортаєш — інша. Я, до речі, десь прочитав, що хтось сказав, що перша частина — це для тіктокерів і дітей, а друга — для тридцятирічних чоловіків і дівчат. Ну, я не згодний, але, можливо, у цьому і є сенс. У нас простіша перша частина, окрім пісні "Двоє щасливих (Сомнамбула)". Усе інше там дійсно простіше, і ми цього не приховуємо. Ми хочемо як гурт існувати. Що б це не означало. Тобто люди можуть розуміти це як хочуть. Але це моє пояснення тому, чому перша частина альбому така — ми хочемо існувати.
Ви сказали, що було переопрацювання цієї концепції. Коли відбувся момент перелому? На це якимось чином вплинуло Євробачення?
Даниїл: Я думаю, що ці процеси не пов'язані з Євробаченням. Ті, хто розуміють, на якій музиці ми виросли, для них не є новиною те, що ми шукаємо певний баланс, який має поважати і слухача, і нас особисто. Євробачення тут ні при чому. Якраз Євробачення — це наслідок наших думок про музичний баланс, який має бути всередині творчості. І нам ні за що не соромно.
Валентин: Насправді я така тривожна людина. Наприклад, якщо в мене якась ідея фікс чи щось мене бентежить, але я про це не знаю, я починаю чесати постійно голову чи шкребти руку. З альбомом так само. Тобто у мене постійно: треба змінити, треба не те, не так; а давайте тут це зробимо. Тому, зрештою, якось це спрацьовує — десь добре, а десь дуже погано. Як от під час самого Євробачення, до речі… Тому альбом "Меланхолія", можливо, і мав бути концептуальним і вийти зараз у тому вигляді, як ми його планували, але ми все вирішили переграти.
Чи не було сумніву, що в цей час, коли багато людей реально втомилися від того, що є навколо, назвати ще й альбом "Меланхолія"?
Даниїл: Ці питання, я думаю, в голові десь мали промайнути під час роботи. Я завжди кажу, що про те, в чому ми живемо, співати, писати, відтворювати краще після того, як це вже відбудеться, тобто коли закінчиться війна. А ми намагаємося спробувати мислити, буцімто це вже минуло. Чи нам вдається? Це вже питання не до авторів, напевно, а до тих, хто буде це прослуховувати, кому буде це резонувати.
Валентин: Ти сказав фразу: "для людей, які втомилися", — таке відчуття, що я називаю альбом, думаючи в цей момент у першу чергу про людей. Та це взагалі не так. Альбом — це передача нашого стану. Я написав там певну кількість пісень, і коли я називаю альбом — це моє особисте чи, наприклад, Дані, і останнє, про що я думаю, — це про людей.
І, до речі, стосовно цього. Ви сказали, що хтось скаже, що перша частина — тіктоківська, а друга — вже більш серйозна. В мене є якесь відчуття, що ви свідомо ігноруєте тренди, бо в часи, коли є короткі тіктокові тренди, ви випускаєте лонгплей з чіткою структурою та концепцією. Це якийсь внутрішній протест? Чи ви просто маєте привілей не звертати увагу на моду?
Валентин: Ми якраз і сказали, що багато людей вважає, що перша частина дуже навіть у трендах. Мені здається, пісні "Ромео і Джульєтта", "Практика", FutureLove, Mio Ragazzo — всі вони — радіоформат.
Даниїл: Чи ставимось ми сакрально до того, що робимо? Так. Чи ми поважаємо слухача і тим більше хочемо і кайфувати на сцені, і щоб ця сцена існувала, щоб нас слухали? Так, ми про це думаємо теж, і я не вважаю це чимось таким, що має мене знічувати. Знову ж таки, беручи до уваги той досвід, який я мав, читаючи біографії своїх улюблених артистів (а це на мене впливало так чи інакше, і на мого брата теж), інколи я розумію, що відбувається певне дежавю у нас у музичному житті, і це, до речі, рухає вперед. Коли я розумію, що зараз щось не так, а потім читаю, що у моїх улюблених музикантів був такий період, і Валя теж з таким стикається, думає — і стає легше. Тому ми не ігноруємо тренди. Ми просто сучасні люди, які певною мірою консервативні, певною мірою любимо архаїчне, але так само живемо в сучасному світі.
Валентин: Я насправді знаюся на всьому, що відбувається, і ми це робимо, просто в міру того, наскільки у мене є настрій це робити. Тому що я взагалі не хочу це робити, і хай люди знають — нам це взагалі не до вподоби. Це не наша історія, але ще раз кажу: гурт хоче існувати.
Даниїл: Якщо Кевін Паркер, учасник гурту Tame Impala, навіть він з подачі свого менеджменту чи особисто зайшов у тікток і знімає, як чистить зуби чи щось подібне дуже побутове, то я думаю, що немає нічого поганого в тому, що і ми трошки почистили зуби.
Валентин: Усі зараз це роблять. Я не знаю, тренд це чи ні. У мене є така ідея фікс — я хочу цей тікток перемогти. От ми пару разів "залазили" в топ-10 українських чартів — так, це вже "галочка" є. Ми на Нацвідборі перемогли, на Євробачення потрапили — "галочка" є.
Даниїл: Чесно кажучи, я думаю, це і рухає конкретно цей проєкт, цей гурт уперед. Я не мислю, як мій брат. У мене немає "галочок". Але я при всьому скепсисі вдячний йому за те, що він такий, тому що інакше не знаю, чи записали б ми "Меланхолію". Це величезний привілей в українському шоу-бізнесі та й у світі, насправді — записувати такі платівки на 40+ хвилин. Якби не Валині "галочки", можливо, цього альбому конкретно в такому форматі не було б.
У нас широка географія, але це ж не значить, що в кожній країні ми зберемо десятитисячник
Валю, в цьому альбомі твій голос звучить набагато частіше. Чому і як вирішили, що станеш другим вокалістом?
Валентин: Я б усе одно не назвав себе другим вокалістом. Я співаю в своїх піснях здебільшого, а скільки їх, я навіть не пам'ятаю: "Божеволюю", "Двоє щасливих"...
Даниїл: Мені здається, що некоректно Валі відповідати за себе. Я вважаю, що це рішення продиктоване тим, як розвивається гурт. Ми не могли цього оминути. Ви ж не знаєте, що відбувається всередині. Але скажу так, що ідея, чи точніше, не ідея, а реалізація того, що Валя співає, відбувалася дуже давно, і для нас це не було сюрпризом. Це так і мало бути, до цього мало прийти. Гурт для того існує, щоб не репрезентувати тільки одну людину. Якщо я захочу репрезентувати тільки себе, я робитиму власну творчість, і це навіть не обговорюється. В гурті має бути демократія, і особливо, що стосується двох авторів.
Валентин: Якщо Федя раптом скаже, що він хоче виконати пісню, якщо це буде "в касу", це відбудеться. Просто ті гурти, які я люблю, як українські, так і закордонні, там може не навпіл, але співають декілька людей, наприклад, як у моєму улюбленому гурті 5 Vymir. До речі, принагідно запрошую всіх 16 травня на фестиваль "Леся Квартиринка". Там Євробачення, але ви встигнете повернутися додому. Я трошки братиму участь у виступі гурту Vymir.
Чиї ще голоси можемо почути в цьому альбомі, бо вони є? І з ким ви створювали цей альбом?
Валентин: Створювали ми його, як завжди, з Кнобом Сергієм Любінським. Він з нами працює ще з часів "Перетворення". Аранжувальником альбому виступив Андрій Литвиненко. Фанати Євробачення можуть знати його за гуртом Future Culture, але взагалі це дуже талановитий мультиінструменталіст. По співу в альбомі я, Даня, Федя з'являється — у нього в пісні камео. І ще в пісні "Душа" співає Promsonya, виконавиця з Костянтинівки. Також sestro (Дарія Ремез), у неї свій проєкт Sestro, і вона теж у Future Culture співала. Вона виконує партитуру в "Двоє щасливих".
Після вашого дебютного альбому "Перетворення" минуло два з половиною роки. Як ви змінилися за цей час?
Даниїл: Це так складно відповідати на таке питання, бо сам альбом "Перетворення" робився ще раніше. І якщо за сім років у нас усередині нічого б не помінялося, а це був початок роботи над самим "Перетворенням", було б страшно. Тому, напевно, змінилося все.
Минулого року ви були представниками України на Євробаченні. Через рік, як ви відчуваєте взагалі, що вам дало або що у вас забрало Євробачення?
Даниїл: Нічого воно у нас не забрало. Можливо, тільки пів року музикування на студії, але ми свідомо на це йшли. Навпаки, додало багато... Євробачення допомогло записати як мінімум другий повноформатний український альбом. Давайте ж називати речі своїми іменами. Тому я тільки вдячний і радий, що такий досвід був, він непересічний.
Як загалом ви себе оцінюєте? Ви стали міжнародними артистами чи все ж таки лишаєтеся локальними?
Валентин: Локальними. Географія у нас широка, але це ж не значить, що в кожній країні ми зберемо десятитисячник.
Даниїл: У нас не в Україні поки що таких прикладів не народилось. Усі працюють над цим. Звісно, що ми локальні артисти. Кожен по-своєму працює.
Чи є такий пунктик — щоб збирати в різних країнах стадіони чи взагалі якісь майданчики?
Даниїл: А отут пунктика немає. Я не можу за Валю відповідати. У мене взагалі, як я казав, жодних пунктиків щодо цього немає. Я спокійно живу життя, роблю, що можу, але здивований почути, що немає у мого брата. Але я зрозумів чому.
Валентин: Просто я розумію, що це та річ, на яку справді складно просто повпливати. Тобто я не знаю, що конкретно треба для цього зробити, або знаю, але тоді треба обирати. Тобто тоді українська аудиторія — чао-какао, тому що це взагалі інша робота, інша процедура, наскільки я її розумію. І вона нічого не має спільного з українською культурою і українським розвитком взагалі. Тому тут або це, або це. І це саме є, до речі, одна з причин, чому українські артисти в цілому-то і не популярні закордоном, тому що у них абсолютна сфокусованість на українському ринку, тому що треба заробляти, треба виживати тут. А переключитись повністю туди з шансами на успіх, умовно, 0,5 відсотків — це або ми зробимо це зрештою, чого б мені не дуже хотілося, або ні.
Але час від часу в українському шоу-бізнесі буває таке, що артисти починають підкорювати закордонну аудиторію чи принаймні звучати там. Це, на твою думку, дуже хибна історія?
Валентин: Усе залежить від того, що вона буде робити. Якщо, наприклад, DOROFEEVA продовжуватиме балансувати між випуском українських пісень і цих, нічого не вийде. Тобто тут треба повністю віддатися цьому процесу. Чи як Яна, Jerry Heil — вона ж молодець, і там, і там працює, але виходить, буде щось одне, скоріше за все. Якщо по-справжньому за це братися, мені здається, може, для когось це зараз стрьомно звучить, звідси треба переїжджати. Ця ж індустрія, в яку ви хочете потрапити, знаходиться не тут. Ну, або якось виграти, знову ж таки, в якусь тікток-гру, але це треба окремий акаунт, все по-іншому. Це ж англомовна аудиторія, якщо це глобалізовано.
Можна ж подивитися на приклади зірок сучасних не зі Штатів і з Британії, а, наприклад, Laufey з Ісландії — вона абсолютно глобалізована дівчинка, як по ній скажеш, що вона з Ісландії? Саме тому, що вона насправді в піснях, в образі та спілкуванні нічого спільного зі своєю країною не має. А у нас би що сказали про таку, якби вона була з України? Що вона не українська співачка, просто має українське громадянство чи була там народжена. Тому це ж відмова від українства, по суті. Щоб стати таким популярним, це треба порвати із тим, звідки ти. А чи ми хочемо це робити?
Даниїл: Можливо, точно треба порвати з тим підходом, який є в Україні. Але мені не здається, що треба повністю розриватися. Тому навряд чи щось і вийде. Просто це складно. За кордоном, звичайно, що ти вже не можеш бути просто вторинним. Я маю на увазі вторинним не в поганому сенсі. Вторинним можна бути класним. Я маю на увазі, там просто ти промайнеш як комета — і все. Це дуже складно.
Фото: Пресслужба гурту Ziferblat
Як гурт на Євробаченні ми презентували по суті Україну, а не себе
З кожною новою перемогою, здобутком, закритим пунктиком ростуть, як на мене, нові планки, куди треба цілитися далі. Куди ви тепер після "Меланхолії" хочете, коли вона вже є в мережі? Який наступний пункт треба досягнути?
Даниїл: Внутрішні пункти з приводу України у нас є. Я не думаю, що нам варто їх озвучувати. По світовому, історії з планетою Земля — теж є свої плани. Я ж кажу, такі речі люблять тишу, і тим більше, що злих язиків багато. Тому є плани, їх немало. Ми ще дійсно не дуже старі, просто ми любимо це в тиші робити. Ми так і досягали інших якихось цілей, взагалі не говорячи особливо про це.
Валентин: Насправді з тим Євробаченням, щоб був якийсь план, щоб туди їхати, на те Євробачення, ми зробили це, так, але ж якщо хтось думає, що ми першочергово використовували Євробачення для популяризації нас, то це не так, бо Євробачення — це конкурс, який я дивився в дитинстві, і мені здавалося, що було б прикольно уявити себе на екрані. Все. Більше нічого.
Даниїл: Якби ми представляли не Україну, я маю на увазі, що є свої умови в України, ми, звичайно, їхали, розуміючи, що веземо ту композицію, яка має прозвучати саме від України на Євробаченні. Інакше ми б виступали з іншою творчістю, якби у нас була самоціль популяризувати нас як гурт. Тому що іншим країнам це доступно. Всі їдуть із власним, в принципі, баченням музики. У нас же все трошки по-іншому, і це справедливо. Ми не маємо претензій, тому що нам надали цю можливість з'їздити.
Валентин: Ну, грубо кажучи, я маю на увазі, що ми на Євробаченні краще б виконували "Практику", "Диско-Фанко Терапію" чи щось із наших пісень зі звичайної творчості, але простіших. А Bird of Pray — це ж абсолютно більш свідома пісня, я все одно розумів, що є формат і які зараз наративи, меседжі і про що треба говорити. Це не значить, що це фальшиво, просто я розумію, що це зовсім не те, що я хотів би. Як гурт на Євробаченні ми презентували по суті Україну, а не себе.
Цього року є таке ваше невелике повернення на грандфінал Євробачення. Розкажіть, в якій ролі і що це буде?
Даниїл: Я буду речником від України на Євробаченні, тобто оголошуватиму бали від національного журі. Не знаю, чому завжди це так цікавить народ, тому що я не є центральною фігурою. LELÉKA Вікторія є центром мас на цьому Євробаченні. Але я радий, що якось ще зможу посприяти Україні на Євробаченні. Долучуся, буду оголошувати бали під час грандфіналу 16 травня пізно ввечері.
Що хотіли б позичити LELÉKA? Вона от уже зовсім скоро буде представляти Україну, а ви вже маєте цей досвід.
Даниїл: Я думаю, що позичати нічого не буду в тому плані, що вона все вміє краще за мене і навіть не можу їй нічого радити. А удача їй не буде потрібна, бо вона професіонал і без удачі впорається. Побажаю їй кайфувати. Ну, Валя любить так казати, я теж, тому що Євробачення так зроблено, що ти (я думаю, Вікторія, якщо почує це, погодиться зі мною) "піднімаєшся сходами ". Спочатку перші репетиції ти перебуваєш на першій сходинці, а в кінці, у фіналі, в кульмінації ти вже не звертаєш увагу, що це телезйомка, а навіть забуваєш. Це вже один з прогонів, і я думаю, що Вікторія бажає, щоб у неї було так само, що оцей фінальний виступ, який вже телевізійна зйомка, для неї здався як чергова репетиція.
Валентин: Усе одно все буде ок. Мені це теж намагались донести, коли ми брали участь, але я в це не вірив і вважав, що все буде дуже погано.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
