З 28 по 31 травня відбудеться 14-й міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал". В заході візьмуть участь понад 150 учасників книжкового ярмарку: від великих і малих видавництв до волонтерських і військових ініціатив. Програма фестивалю охопить понад 240 подій, серед них – і для найменших відвідувачів. Очевидно, що "Книжковий Арсенал" – це подія, яка, принаймні для мене, вже давно не про те, щоб просто прийти і купити книжок. Книжки ми купуємо протягом року в інший спосіб, а це – радше можливість зустрітися, побачитися з однодумцями, поговорити на цікаві теми, взяти участь у подіях, познайомитися, побачити своїх улюблених авторів. І, насправді, для мене як для мами дуже важливою є можливість привезти туди свою дитину, щоб їй там також було цікаво. Ти – кураторка дитячої програми "Книжкового Арсеналу". Розкажи, будь ласка, про цей фестиваль і про той причинно-наслідковий ланцюжок та про логіку твоїх роздумів, коли ти працювала над цьогорічною програмою.
Насправді все почалося з того, що я прочитала чудовий кураторський есей Максима Буткевича "Нести свою свободу". Він, з одного боку, дуже мене вразив і загалом задав цю цьогорічну парадигму про різні виміри свободи. Бо, знаєш, я подумала, що це тема ніби постійно з нами: з одного боку – нічого супернового, ми постійно про це думаємо, а з іншого – вона по-різному проявляється в щоденному житті й у тих виборах, які ми робимо щодня, навіть у найменших і непомітних. І саме він, зокрема, наштовхнув мене на фокус дитячої програми, яку ми назвали "Сміливість з першої спроби". Фокус загальної теми і кураторських програм зазвичай так чи інакше перегукується.
І я думала про дитинство, як про простір свободи – це було десь у лютому, коли ще ніхто, окрім організаторів, не думає про "Книжковий Арсенал", і куратори тільки починають поступово працювати над програмою. Я згадувала своє дитинство і думала, що для мене тоді принципово відмінним було, можливо, те, як я все відчуваю зараз. Я думала про сміливість помилятися: після того, як щось не вдалося, пробувати ще і ще. Бо зараз, наприклад, мені здається, що дорослі значно обережніші в цьому – ми ніби обмежені, можливо, через більшу відповідальність за кожне рішення та досвід попередніх спроб і помилок. А в дитинстві це відчуття внутрішньої свободи й віри в себе дає можливість розвиватися, помилятися, пробувати знову і ставати, умовно кажучи, кращою версією себе. Я не завжди люблю цей вислів, але тут він мені здається дуже доречним, бо це якраз процес зростання.
Ольга Русіна. Фото: facebook
І я собі думала, що з одного боку, ми із захопленням говоримо про свободу дитинства і свободу експериментів, а з іншого боку – ми усвідомлюємо і знову повертаємось до того, що нині діти живуть у реальному світі, де свобода дуже сильно обмежена, передусім воєнною реальністю. І я дуже добре розумію, що попри величезне бажання дати своїй дитині цю свободу в зростанні, все одно свобода дуже сильно обмежується безпековими чинниками, твоїм власним емоційним ресурсом як дорослого, коли тобі потрібно тримати набагато більше всього на собі, ніж, можливо, це було б у невоєнній реальності. І ми весь час, мені здається, балансуємо на цій межі: з одного боку намагаємося жити найкраще життя, яке можемо, в тих умовах, які нам приніс історичний час, а з іншого – постійно шукаємо компроміси, бо ти не на все можеш вплинути у своєму житті. Приблизно таким був мій ланцюжок думок. Це були такі загальні роздуми в контексті вигадування фокус-теми, потім кураторського есе, коли я його писала, а вже далі це трансформувалося в дитячу програму.
Цього року я намагалася зосередитися на цьому полі для експериментів, для пробування нового в межах подій. Також є трохи новий важливий організаційний момент цього року – це розділення підліткової та дитячої програми. Я пам’ятаю, що навіть минулого року ми з тобою мали схожу розмову перед "Арсеналом", і тоді моя кураторська програма мала довгу назву – "Для і про дітей та підлітків". Цього року це було рішення команди "Арсеналу", яке я дуже підтримую і вважаю вдалим. Оскільки при "Арсеналі" діє підліткова рада "Мистецького Арсеналу" та літературна лабораторія, ми вирішили підліткову частину віддати їм – і вони фактично мають свої кураторські події, свою програму і навіть свій есей. І це такий формат, коли підлітки роблять події для таких самих підлітків, і це дуже класно. Мені подобається, як розвивається цей елемент участі підліткової спільноти у щоденному житті "Арсеналу" і у великому фестивалі. Натомість у мене залишилася частина саме для дитячої програми і лабораторії. І оскільки трохи більше простору з’явилося для цієї вікової категорії, я намагалася приділити більше уваги наймолодшим читачам – наприклад, шкільному віку або зовсім маленьким дітям, 2–3–4 роки. Є події, де читання поєднується з експериментальними форматами, наприклад, STEM-майстерня також буде в межах програми. Тож будуть різні такі цікаві речі. (STEM-майстерня – сучасний простір, де діти навчаються через практичну творчість та експерименти. Абревіатура STEM розшифровується як: Science (Наука); Technology (Технології); Engineering (Інженерія); Mathematics (Математика) – ред.)
До речі, так, я теж думала про те, що саме це розділення між дитячою і підлітковою програмою є дуже логічним і закономірним. Тому що, в принципі, мені трохи страшно, коли я думаю про підлітків – і це не тому, що вони "страшні", а тому, що я розумію, як багато різних пунктів ти маєш врахувати, куди ти маєш "попасти" і що ти маєш передбачити. Чи в тебе були такі страхи з цього приводу? Бо насправді там дуже багато всього: і психологія, і творчі практики, і кіно, і культура – тобто це якийсь цілий підлітковий мікровсесвіт у цій програмі.
Ну, я б не сказала, що у мене були якість страхи. Цього року я – третій раз кураторка, і перші два роки це якраз була така об’єднана програма – і для дітей, і для підлітків. Тому б не сказала, що я чогось боялася. Мені, з такої кураторської, культурної точки зору, цікаві всі ці групи і книжки для різних вікових категорій – і для дітей, і для підлітків. Я думаю, що раніше було радше так: у межах цієї кураторської програми все одно є обмеження. Як би нам того не хотілося, є обмеження по часових слотах, по кількості подій – просто щоб "Арсенал" міг усе це вмістити. Тому в попередні роки єдине, що іноді не вдавалося – це коли дуже хотілося щось додати: якусь тему, гостя, подію, а його просто фізично вже не було куди додати. Тому ці дві частини програми, кураторські, для мене справді відчувалися дуже різними. Але, можливо, це ще й тому, що я щодня працюю з цією аудиторією – з підлітками – в межах інших своїх проєктів. Тому я б не сказала, що це мене якось лякає. Мені радше дуже цікаво, бо, попри всі стереотипи, мені здається, що підлітки зараз у більшості своїй доволі відкриті. Головне – не підходити до них із внутрішнім страхом, що ти чогось не знаєш або якось не вписуєшся в ту культурну парадигму, в якій вони ростуть. А радше з позицією: мені цікаво дізнатися, чим вони живуть, що читають, що дивляться, чого їм бракує. Якщо тобі справді цікаво, і ти не говориш із ними зверху вниз, то вони, власне, все розкажуть – і можна разом зробити щось дуже класне. Я ще працюю у фонді "Голоси дітей" і займаюся мистецькими лабораторіями якраз для підлітків. Ми там і формуємо ці мистецькі лабораторії. І це теж виходить дуже цікаво і класно. Тому я думаю, що підліткова програма "Арсеналу" цього року буде дуже цікава. Я планую між своїми подіями теж туди бігати. А в дитячій програмі цього року у нас, власне, має бути близько десяти різних подій для дітей різного віку.
