Фото: Пресслужба Паліндрома
Цей альбом — про реальність, про те, що її, мабуть, варто прийняти, а не бавитися якимось ескапізмом, утікати від неї
Твій новий альбом називається "Декілька пісень невизначеності". Сьогодні ми презентуємо першу частину. Про що вона для тебе особисто?
Якщо порівнювати з попереднім альбомом "Машина для трансляції снів", цей альбом про якесь прокидання, тому що якщо попередній про сон, про якісь такі здебільшого сплячі стани, то цей — про реальність, про те, що її, мабуть, варто прийняти, а не бавитися якимось ескапізмом, утікати від неї і, можливо, навіть намагатися змінити, використовуючи якусь утопію, тому що це не дуже можливо насправді на якомусь такому глобальному рівні. Тому це більше про прийняття і про те, що з цього можливо знайти якісь сильні сторони цього такого часу невизначеного, спробувати асимілюватися у ньому, жити, творити, закохуватись тощо.
Чому виникла ідея розділити цей альбом на дві частини?
Є банальні якісь речі по типу дедлайнів. Я розумію, що не все, скажімо, я встигаю, тому що якось так уже повелося, що я взяв на себе забагато оцих ролей: я і кліпмейкер, і іноді з режисерської точки зору я продумую шоу, якщо це лайви; музика, тексти — це все такий великий набір, де я не дуже сильно встигаю сам, і, відповідно, це в першу чергу через брак часу, тому що я в принципі люблю писати великі альбоми. Але тут такий вимушений розподіл, тому, мабуть, хочу, аби другий альбом якось відрізнявся, можливо, пішов у який інший бік. Для мене самого це ще поки що секрет, тому що я завжди люблю оцей такий момент загадки, коли не знаю, що вийде, і наразі воно так і виглядає.
Ти говориш про пошук визначеності всередині хаосу. Але давай чесно і відверто: чи були взагалі часи в історії людства, коли все було однозначно? Мені здається, що кожне покоління має якісь свої біди, які вибивають ґрунт із-під ніг, і всім здається, що це невизначеність…
Так, я розумію, про що ти. Але нам, людям з 2026 року, здається, що умовно в якихось там сімдесятих десь в Америці або в тих же вісімдесятих було якось більш стабільно, і плекалася якась нова культура, "придумувалися велосипеди", якщо так можна сказати, і люди ніби якось вільніше дихали. Але це, зрештою, здається завжди з дистанції, напевно. Так, я розумію, що завжди була загроза всіляких ядерних війн і, можливо, якихось інших катаклізмів. Загалом тема якогось там постапокаліпсису і апокаліпсису актуальна завжди в літературі та кіно, починаючи з п'ятдесятих років минулого століття. Але от саме зараз, мені здається, зійшлося багато факторів, чому я почав відчувати цю невизначеність на собі. Мабуть тому, що вже не думаєш так багато про якісь речі, які тобі цікаві, коли ти молодший, а більше задумаєшся про якийсь спокій, ментальне здоров'я і загалом про те, що хочеться прожити це життя максимально прикольно, і аби не було соромно. Тому, можливо, я почав задаватися такими питаннями, бо якщо раніше, 10 років тому, Паліндрома чи то Кашляючого Еда (моя минула реперська іпостась) цікавили такі речі по типу на рівні якихось, можливо, потреб людських базових або самоствердження, то зараз щось таке більш глибинне і щось, на що я не маю відповідей. От це мені цікаво.
Я люблю багато жартувати і з себе, і з якихось недолугих речей довкола
Тебе часто називають лідером думок сучасності і сучасного покоління, але от коли дивишся на назву альбому, ти стаєш таким лідером сумнівів. Є щось, у чому ти зараз упевнений на сто відсотків?
Та багато речей. Насправді я минулорічний більш розгублений, ніж я теперішній, за рахунок якихось зовсім інших речей, які домінували в той час у житті. Зараз усе ніби якось більш-менш стабілізувалось, і я точно впевнений, що маю сили і наснагу довести своє музичне бачення світу Паліндрома до якогось такого абсолюту. Тобто я уявляю, що може бути на наступних альбомах, що може бути з якоюсь кліпмейкерською складовою Паліндрома, можливо дійде до якихось короткометражних фільмів. Ну, тобто багато планів, багато амбіцій. І коли це все якось уявляється, про це мрієш, то завжди є якась упевненість.
А яка філософія виживання в усьому цьому, коли є впевненість, точніше, є плани, але все навколо от-от завалиться? Як ти обираєш жити: плакати, радіти, злитися? Яка от зараз твоя ціль?
Я обираю в цей весь момент кохати і сміятись. Плакати теж іноді потрібно, але я вже за своє життя добряче наплакався, і тому може навіть є якийсь такий певний образ цього такого Степана, що це доволі таки меланхолійна особистість і може десь навіть депресивна. Але люди, які мене знають, вони мене таким ніколи не бачать насправді, тому що я по-своєму такий дуркуватий чувак. Я люблю багато жартувати і з себе, і з якихось недолугих речей довкола. Тому, мабуть, допомагає любов і гумор.
Якщо вже говорити про гумор, витягнемо зараз твоє основне его, яке знають твої друзі. Психологи часто кажуть: "Не можеш змінити ситуацію, зміни ставлення до неї". Із сумнівами це теж працює?
Це, до речі, дуже класна теза, тому що, пам'ятаю, коли у мене були якісь загострені тривожні приколи всілякі зі свідомістю, то мій психолог мені казав: "А ти можеш просто дати цій тривозі відбуватись? Впусти її, проживи її, тому що від неї тікати не вийде". І насправді із сумнівами можна робити так само. Я вибираю просто давати цьому статись, тому що, по-перше, з цього можна потім зробити якийсь певний досвід і ставитись до своїх сумнівів по-іншому. А по-друге, я до таких речей ставлюсь як до чогось, що відбувається саме собою. І не вийде це заблокувати, скажімо, своїм мозком зупинити ці сумніви. Хай вони відбуваються, просто менше контролю, мені здається, треба нам усім, що стосується якихось речей, які в голові, і тоді, можливо, буде легше.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
