Фото: Пресслужба Mari Cheba
Минулого року я вже хотіла закрити проєкт Mari Cheba
Ти сьогодні презентуєш трек "Східний вітер". Про що ця пісня, якщо її описувати людині, яка її ще ніколи не чула і має вперше ввімкнути?
Цей трек був написаний у 2024 році, це був мій досвід, якісь мої переживання, які я вклала в цей текст. І в моменті я цю пісню просто поклала. Довго думала, як її правильно видати, тому що я завжди намагаюсь бути щирою з аудиторією і не робити аби просто робити. І я не відчувала, що от прямо розумію, що я хочу зробити із цим треком. Він лежав, у мене вже був фан-клуб цієї пісні — мої друзі, які слухали цей файл, казали: "Коли ти вже випустиш?", а я кажу: "Я не відчуваю, не знаю, що далі робити. Ну, видам пісню, що далі я буду робити?". І я думала: ну як мені так правильно це все вибудувати. Минулого року я вже хотіла закрити проєкт Mari Cheba, тому що думаю: ну десять років, так, я вже все зробила, нічого там я змінити вже не можу. Якось це все мені трошечки важко. А потім, я ж паралельно у 2024 році відкрила сайд-проєкт, зовсім інший жанр, і там я зустрілася з реперами — це зовсім інша культура. І коли я з ними розмовляла про свою музичну кар'єру, от якраз Slavik Cherep почув цю пісню і каже: "Марі, ти що? Яке зупинятися? Ти маєш іти далі. У тебе таке круте музло! Давай зробимо разом цей трек". І от з його посилу, мабуть, я взялась, зібралася, і коли вже в мене були всі ресурси психологічні, я вирішила, що, мабуть, усе-таки треба робити серйозно. Я вже на цей рік зробила стратегію, накопичила всі демки, звела, зустрілися всі хороші люди, які мали зустрітись. От коли ти налаштований, коли вже хочеш цьому світу щось презентувати, складаються люди й обставини. І так склалось, що якраз мені запропонували видати платівку в цьому році. Це для мене просто основний інфопривід, на який я спираюсь і до якого я іду. Перша платівка за десять років — це буде платівка "Mari Cheba. Трип-хоп пісень ліричних", плюс ми готуємо спільний альбом зі Slavik Cherep і нові пісні Mari Cheba. Плюс ми ще робимо програму з музикантами: віолончель та гітара, акустичний проєкт, де тільки лірика, бо патріотичні пісні я співаю зазвичай на фронті або на якихось благодійних заходах, і мені вже хочеться музики про музику. Я думаю, що багато хто відчуває, що треба згадувати нашу людяність, нашу людську природу. І от зараз я більш сконцентрована на таких темах, з одного боку, патріотичних, але більш персоналізованих. Повертаюся в цей світ і в свій досвід персональний. Але паралельно будуть патріотичні пісні, які були накопичені за цей час. Тобто воно буде все разом нестися.
Якщо повертатися до цього "Східного вітру", ти, як авторка, яку картинку малювала, що має виринати в голові людини, яка буде слухати цей трек?
Це метафора. Це трек, який описує, мабуть, цінність українського воїна, тому що у нас уже дуже багато русня попрацювала зі своїм ІПСО. У нас дуже багато скандалів, дуже багато викривлень з точки зору того, як ми бачимо наших захисників. І я цю пісню якраз тому, мабуть, і не хотіла видавати, бо берегла її для дуже влучного моменту, щоб повернути оцю адекватність і правильне сприйняття одне одного. Тобто для мене те, що зараз відбувається, я на це намагаюсь дивитися не через призму наших тредсів, а через призму століття — як ми будемо виглядати через сто років, що про нас там буде? І хотілося сказати щось гідне, тобто от там якраз образ воїна, який я бачу. Я бачу гідних людей — це мої друзі, мій батько, це люди, які захищають нас попри все і незважаючи на всі ці речі, які ми вже сто разів перекрутили, пересварилися в суспільстві. Ми все одно маємо сформувати і тримати цю повагу до наших захисників, тому що для них це дуже важливо. І в цьому треці якраз наш репер, він теж захисник. Він доброволець. Це харківський репер, учасник Nord Division. Це взагалі такий культовий мілітарі реп-гурт, і для нього це теж новий досвід був — він зачитав вірш Лесі Українки "Без надії сподіваюсь", бо йому хотілось теж правильно і влучно висловитись у цьому трекові. Я думаю, якраз слова Лесі крізь призму захисника-репера — це так якось сучасно в нашому столітті звучить і повертає багатьох людей до загальнолюдських цінностей, до людської гідності, до цінності чоловіка і жінки, до цінності спілкування. Ми одне одного маємо берегти, і від тебе і твоєї культури залежить, як ти будеш ставитись до людини.
У вас вийшло насправді таке тріо, тому що ще є Леся Українка. Дуже цікаво, коли репер бере текст, наприклад, поетеси. Чи говорили ви, що, можливо, він напише якусь все ж таки частину?
Він думав написати... От якраз у цьому і питання було. Але він сказав: "Марі, я не можу знайти кращих слів". Просто цей трек, він настільки масштабно для нас описує наш досвід, бо і в мене свій досвід війни, в Славіка взагалі, бо він воїн. І він це крізь призму свого досвіду теж бачив і не хотів перетворювати, мені здається, на щось банальне. І от те, що він підняв цей текст "Без надії сподіваюсь", мені ось вчора хлопці писали з позицій, що там він у людей просто на репіті. Ну неможливо! Це пісня, яка настільки влучно зараз підходить, і багато кому з чоловіків резонує, тому що дійсно хочеться ніжності і доброти. І цього нам дуже не вистачає. А ми зараз усі дуже такі сфокусовані на виживанні. І оцей момент підтримки, обіймів таких емоційно — для мене це пісня-обійми.
На фоні війни прийшла цінність українського — тренд на українські книжки та на нашу культуру
Фінальна версія пісні вже є, хоч ця пісня й чекала декілька років на те, щоб її виродили для людей. Це фінальне бачення вас двох чи ще якась команда працювала над звучанням?
Спочатку це був риф гітариста з Німеччини, мого друга Мартіна Олдінга, якого я просто почула в інстаграмі. Пам'ятаю, як у мене почала вже мелодія з'являлася, я попросила його мені записати гітару. З цього почалась ідея. Я прийшла з нею до Славіка Шевченка, до свого саундпродюсера. Ми з ним зробили трек. Цей трек був без бітів, він був оркестровий, акустичний, ліричний. І от саме ця версія "гуляла" в моїх чатах друзів. І коли вона потрапила до Slavik Cherep, це був 2025 рік, він сказав, що дуже хоче зробити спільний трек, і оскільки він репер, дуже важливо спиратись на ритм. І ми звернулися до YAZHEYAO, є такий дуже талановитий молодий репер і бітмейкер. І там виходить співпраця двох жанрів — інді-музика і реп-музика, плюс ще дві країни — Німеччина та Україна. Ще ілюстрацію намалювала, до речі, дівчина одного репера. Тобто ми всі разом якось долучилися, всі хотіли зробити щось красиве, і кожна людина віддавалася на сто відсотків і вірила в те, що вона робить. І я думаю, люди це відчують.
Ти сказала, що минулого року було десять років твоєму проєкту, і ти подумала закрити його. Що за цей період ти можеш згадати — чудового, прекрасного, що там було?
Десять років Mari Cheba — це можна от чітко сказати дві лінії. Це історія України. Тобто перша лінія була патріотична, тому що у мене на самому початку моєї творчості пісні про революцію були, і це вплив якраз нашого суспільного досвіду. І друга частина — це красиві пісні про жіночі або ліричні переживання, пісні про кохання, про красу цього світу. І за ці десять років можна подивитись, наскільки ми живемо складне життя. Тому що за цю декаду мої пісні чітко ідуть за цими двома напрямами: патріотична лінія і лірична лінія. Можна розказувати про жанрові зміни, про те, що була акустика, електроніка, але все-таки якраз ці дві історії, я, можливо, про них і буду говорити, коли буду робити вініл. Тому що перший вініл я якраз хочу присвятити трип-хопу. Цей жанр для мене дуже близький. Він мене сформував, і мало хто, в принципі, в ньому працює в Україні, тому що він некомерційний, це дуже нішева музика. І вініл якраз і пов'язаний із трип-хопом. Це така окрема культура аудіофілів, і зараз саме час. На жаль, на фоні війни, але прийшла цінність українського — тренд на українські книжки та на нашу культуру. Наша естрада починає згадуватися. Ми надаємо нарешті уваги тому, що було знищено. І мені хочеться, щоб у цьому всьому сучасна музика також звучала. Тому що ми дивимося зараз, ретроспективно переосмислюємо. Але якщо ми втратимо момент, хто ми є зараз, то буде трошки прикро. Хочеться за цього життя відчути той кайф від музики, який ми робимо.
Вініл для тебе — це найважливіша зараз подія, ти її оцінюєш як таке підбиття підсумків, фінальний момент чи це щось, що дає тобі новий старт якийсь?
Ти знаєш, для мене це стало відкриттям, бо я рік працювала в літературній сфері, допомагала письменнику, продюсувала його. І я побачила, наскільки красива культура у книговидавницттві, як сформована правильна культура української книги, правильна критика, естетика. На жаль, до цього у нас було повно російських книжок, які не давали можливості заговорити якісним видавцям, якісним авторам. А зараз у нас ціла плеяда критики, книжкові клуби. Книга стала артефактом. І я думаю, що в музиці на фоні того, що у нас іде серйозна інформаційна війна, русня постійно намагається в стримінгові платформи залізти, вона до нас на вініли не прийде. І тому мені здається, що от якраз оце матеріальне підтвердження нашої музики дуже важливе. І тому пішов тренд на вініл, і інді-артисти почали видаватися, що взагалі було нонсенсом для видавців. Зазвичай вініли робили великі імена. І я дуже щаслива, що саме в цей час я вже з цим матеріалом і за десять років можу його оформити, переосмислити. Для мене це не книга, а це вініл. Тобто це як книга, бо насправді у 2024 році Mari Cheba могла завершити кар'єру і піти в письменництво, але вона почала читати реп в іншому проєкті — у мене не вийшло писати прозу, я почала писати вірші і пішла в реп.
Якщо ти озираєшся на свої десять років, це все ж таки яка емоція? Це більше якесь відчуття втрачених можливостей чи, навпаки, радість?
Ні, це повага, це велика повага, що в цей час я знаю, як я працюю. Я ні на кого не спираюсь, це все на особистих своїх досягненнях, і в мене були варіанти полегшити собі шлях і піти таким легким комерційним шляхом. Я завжди за якість і за чесність. І це певний шлях. Це шлях митця. Це шлях людини, яка цінує правду. І якщо ти за правду, то тоді іноді гроші будуть вторинними. Тому я виступаю на благодійних виступах у першу чергу. Я ставлю на якість контенту, щоб підтримувати людей. Для мене музика — це моя громадська діяльність.
Щоб відновити себе, треба спуститися у внутрішнє пекло
Ти вже неодноразово згадувала про Блекфіш — свій додатковий проєкт. Розкажи для тих, хто не знає, що це за проєкт і як у тобі вживаються ці два прояви?
Я б це зараз не піднімала, бо я хочу максимально приділити увагу Mari Cheba. Просто нехай люди подивляться на Блекфіш. Я вам скажу так, що для того, щоб відновити себе, треба спуститися у внутрішнє пекло. Є така теорія про внутрішній шлях людини, її відновлення. І це для нашої нації так само, ми зараз перебуваємо у своєму внутрішньому соціальному пеклі. І от коли ми вийдемо, все, що ми винесемо, — це будуть наші скарби. Тому що якщо всередині вже розумієш, що ти в темряві, ти розумієш, що ти досяг якогось апогею просто всіх негативних переживань, ти маєш це пройти. Це вже загальнолюдська формула. Можна подивитися у Кембелла, там є "Шлях героя". Подивіться на це. І для жінок є окрема книга — "Та, що біжить з вовками", — це окремий шлях жінок, тому що мало хто знає, що є ще жіночий шлях. І для мене Mari Cheba — це в першу чергу особистісний шлях, а Блекфіш — це була така сторона, яка підсилила її. Іноді треба відійти на якусь відстань, щоб себе оцінити і знати, де ти знаходишся.
Якщо оцінювати твій музичний шлях зараз, що обираєш далі? Що чекати?
Мені зараз хочеться співати ліричні, сумні пісні. Я чесно кажу. Тобто в мене немає настрою підбадьорювати, як раніше — я хотіла підбадьорювати. Якийсь час це працювало. Я себе підбадьорювала. А зараз якась така меланхолія прийшла, краса. Хочеться пофілософствувати, зробити красиві пісні, такі медитативні, можливо. І наступний трек — я от думаю, який зробити. Там є вибір. Все-таки вже накопичений матеріал. Думаю або зробити ремейк на українську естрадну пісню. Зараз у нас ретро в тренді, і мені теж хочеться на цю тему щось сказати. Або все-таки щось своє нове, трип-хопове — у мене зараз таке питання. От я думаю: або це, або це.
Немає остраху того, що зараз люди, перебуваючи в цьому ж стані лірики та меланхолії, навпаки шукають веселої більше музики, що, можливо, зменшиться коло людей, які почують цю музику?
Це було завжди. Я ж кажу, я роблю музику не для заробітку. Я роблю музику як митець. І митець не може себе зламати і сказати: "Я зараз буду робити так, бо мені треба заробити гроші". Я думаю, що Стус не ламав себе, він не казав: "Я маю робити так, бо я маю заробити". Він знав, що таке правда. Він знав, що таке його позиція. У мене є позиція в музиці. У мене є позиція митця, жінки, волонтера. Я тримаю її. Хто мене поважає, ті підтримують. Кому хочеться розваг, я ж теж іду розважаюсь так само, але насправді я розважаюсь просто в іншому проєкті. Виходить так, що у мене Mari Cheba — це більше музика для душі.
Перші десять років позаду. Давай зазирнемо в наступну декаду. Проєкт все ж таки є. Чого ти як артистка і як людина, попри все, що зараз відбувається навколо, хочеш?
Я хочу співати свої пісні в колі класних людей, виступати більше, хочу на сцену. От я відчуваю, що я дуже скучила саме за сценою і за такими камерними, ламповими концертами. Хочеться дуже обійматися з людьми на зустрічах, співати такі пісні, які людей надихатимуть, розслаблятимуть. І насправді я зараз дивлюсь на той матеріал, який я підготувала, і те, як я бачу наступні треки, то вони дуже відрізняються. Тобто зараз у мене такий повільний трип-хоповий BPM, але мене трошки вже заносить у якісь дивні експерименти з танцювальною музикою. Я не знаю, чи це вийде в світ, я не знаю, що буде в наступному році. Я дуже швидко змінююся. Наразі так. Наразі я лірична, ніжна, романтична. Але я не знаю, не буду себе змушувати. Щось станеться — я вже буду, не знаю, клубну музику робити, але класну. Точно експерименти будуть, тому що я не люблю одноманітність і хочеться змін.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
