Ростислав Держипільський розповідає про фестиваль "VIADUK", Івано-Франківськ, 3 червня 2026 року. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
З 15 по 21 червня в Івано-Франківську відбудеться міжнародний мистецький фестиваль "VIADUK". Почнемо з образу фестивалю, якщо можна так сказати, відштовхуючись від його назви. Адже віадук – це не просто міст. Це унікальна конструкція на високих опорах, яка з'єднує те, що колись здавалося неможливим з'єднати. Якщо звернутися до латинського походження слова, то це шлях і комунікація, якщо говорити мовою образів. Що ви закладали в цю назву, і в чому полягає концепція фестивалю?
Ви абсолютно праві. Якщо брати дослівно, "viaduk" перекладається як "шлях", "шлях, що веде". Не буду зараз заглиблюватися в історію появи віадуків в Україні, Західній Україні чи загалом у світі. Ми знаємо, що їх будувала Римська імперія. Для нас було дуже важливо, щоб це не асоціювалося із засобом колонізації, адже сьогодні ми, навпаки, деколонізуємо минуле, утверджуємо нашу ідентичність і наше майбутнє. Для нас віадук – це шлях, який з'єднує. Це шляхи, що поєднують нас із Європою, повертають до того простору, частиною якого ми були дуже давно. І в часи загрози українській державності та українській ідентичності, коли московитська орда намагається нас відірвати від нашої пуповини, а наша пуповина – це Європа, це європейські демократичні цінності, надзвичайно важливо, щоб ми, українці, зокрема засобами мистецтва й культури, об'єднувалися, єдналися та розуміли, куди рухатися далі.
Мені здається, що це дедалі більше усвідомлюється і на державному рівні: культура сьогодні є таким самим інструментом безпеки. Звісно, найголовніше – це зброя і наші Збройні сили України, але культура також відіграє надзвичайно важливу роль. Тому ми хотіли, щоб бодай на тиждень, а в майбутньому маємо ще амбітніші плани, – недарма ж назвали його міжнародним мультидисциплінарним артфестивалем, – Івано-Франківськ ставав таким вузлом, де перетинаються шляхи з усього світу. Місцем зустрічі різних видів мистецтва: театру, музики, візуального мистецтва, літератури, кіно та багатьох інших. Ми маємо досвід організації мультидисциплінарних фестивалів. Свого часу це були "Porto Franko" і "ГогольFest". Я дуже вдячний Владові Троїцькому та команді "ГогольFest". Перший такий фестиваль ми робили разом, а згодом ще кілька разів організовували "Porto Franko". Тому, попри те, що війна триває і ми розуміємо, наскільки складно зараз провести повноцінний міжнародний фестиваль, адже з міркувань безпеки багатьом нашим закордонним гостям не рекомендують приїжджати до України, ми все ж вирішили його робити. Робити як пілотний проєкт. І, звичайно, на цьому етапі до Івано-Франківська вестимуть шляхи передусім українських митців. Тут зустрінуться театр, музика, література і кіно.
Я прочитала, що мультидисциплінарний фестиваль "VIADUK" певним чином доповнюватиме ваш міжнародний Шекспірівський фестиваль, про який ви не згадали в тому переліку. Яким чином відбуватиметься це доповнення?
Так. Власне, ви знаєте, що два роки поспіль – позаминулого і минулого року – ми вперше в Україні провели Український Шекспірівський фестиваль в Івано-Франківську. Перший фестиваль був, знову ж таки, пілотним, тому що для того, щоб увійти до міжнародної шекспірівської мережі, потрібно хоча б один раз провести такий фестиваль. Тож позаминулого року ми його провели, а минулого року вже організовували як члени Шекспірівської асоціації. Але, як і фестиваль "VIADUK", ми задумували його і продовжуємо задумувати як міжнародний фестиваль. На жаль, з міркувань безпеки закордонні гості та колективи наразі не мають можливості приїжджати до нас. Минулого року ми все ж його провели, тому що після першого фестивалю виник справжній шекспірівський бум. Ми самі так його називали. Відбувалися круглі столи, а в Україні було поставлено дуже багато шекспірівських вистав. Зрозуміло, що театр не може щороку продукувати велику кількість постановок за Шекспіром, і це абсолютно нормально. Тому ми вирішили проводити фестиваль раз на два роки. Така практика існує у світі, на багатьох європейських фестивалях. І мені здається, це цілком природньо, коли за два роки накопичується якісний шекспірівський матеріал і в Україні, і за кордоном. Сподіваємося, що згодом до нас знову приїжджатимуть іноземні колективи. Ми вирішили, що коли наші гості з України чи з-за кордону приїжджатимуть до Івано-Франківська в середині червня, вони знатимуть: тут на них неодмінно чекає фестиваль. Тому ми обрали такий формат: раз на два роки проводити Український Шекспірівський фестиваль, а в проміжні роки – міжнародний артфестиваль "VIADUK". Він охоплюватиме не лише шекспірівську тематику, а й найкращі зразки українського театру, музики та інших мистецьких напрямів. А цього року в Івано-Франківську ми вперше проведемо ще й український шоукейс – своєрідну вітрину українського театру.
У театральній спільноті можна часто почути: "Держипільський – молодець: створив у Франківську неймовірний театральний рух". Але навіщо так багато фестивалів? Чи не варто зробити один великий Авіньйон (Авіньйонський фестиваль Festival d’Avignon – найбільший міжнародний театральний фестиваль у світі, який відбувається щороку в липні у французькому місті Авіньйон – ред.), а не розпорошуватися на кілька проєктів? Що ви про це думаєте?
Для того, щоб створити свій Авіньйон, треба мати досвід і потужну команду. Ви дуже влучно сказали. Можливо, ми саме до цього йдемо. Але на цьому шляху є багато перепон. Ми пережили ковід, зараз маємо повномасштабне вторгнення. Втім, ми проводимо цей фестиваль саме для того, щоб не розслаблятися, щоб нарощувати м’язи, щоб вони, навпаки, не атрофувалися.
Тобто ви пробуєте різні форми, як я розумію?
Так, пробуємо різні форми.
І різне наповнення?
Абсолютно. І я думаю, що ми рухаємося до того, щоб з часом – чи в Івано-Франківську, чи в регіоні, чи в Карпатах загалом – створити потужний міжнародний фестиваль. І мені здається, що саме "VIADUK" має стати його основою. Наразі обіцяють 17 вистав із п’яти областей України. Будуть також музичні концерти – здається, п’ять – і три кінопокази.
Давайте трохи пройдемося програмою. Почнімо з театральної складової. Що це за 17 вистав, і які театри покажуть свої, я так розумію, здобутки? Тому що, дивлячись на перелік вистав і знаючи, що відбувається, наприклад, у Києві, я розумію, що до вас везуть найновіші й, на думку самих театрів, найуспішніші роботи.
Так, саме останні роботи. Які є варіанти шоукейсу? Я і мої колеги маємо досвід участі в шоукейсах за кордоном, зокрема в Литві. Там за останній сезон або за останні два сезони – це буває по-різному – відбувається своєрідний зріз театрального процесу. Насамперед він орієнтований на гостей країни, але також і на міжнародну аудиторію, якій пропонується шоукейс, або вітрина, театру тієї чи іншої країни. Підходи бувають різні. Інколи обирають певну тематичну лінію, інколи формують програму за театрами тощо. Ми цього року, оскільки робимо це вперше, вирішили сформувати такий зріз за знаковими режисерськими роботами. Тобто в основу лягли роботи режисерів, які сьогодні є визначальними для українського театру. Крім того, ми орієнтувалися на останній сезон – 2025–2026 роки. Спочатку самі переглядали вистави, а потім розіслали анкети театрознавцям і журналістам. Вони мали назвати свої топ-5 режисерів і вистав останнього сезону, які, на їхню думку, є найважливішими для сучасного українського театру. Звісно, ми знаємо практику, коли один режисер може працювати в кількох театрах одночасно, і тому намагалися уникати дублювання. Так само розуміли, що має бути представлена повноцінна мапа українського театру – і в жанровому, і в географічному сенсі. Тому, якщо говорити відверто, приблизно на 90 відсотків ми керувалися принципом знакових режисерських робіт. У решті випадків доводилося шукати компроміси, щоб були представлені різні театри та різні регіони України. І я скажу, що ми справді пишаємося програмою, яку вдалося сформувати. Окрім Києва, який, зрозуміло, представлений дуже потужно, і Львова, у нас є Суми. Для нас також було важливо, щоб були представлені режисери й режисерки, пов’язані з Харковом. І вони в програмі є. Тож цей принцип ми також застосовували. Але ще раз наголошу: основною ідеєю була саме добірка вистав знакових українських режисерів останніх років.
Аналізуючи репертуарну афішу, якою ви, як сказали, пишаєтеся, перекладу простою мовою для наших радіослухачів: вона складається з вистав, на які ви подекуди не могли потрапити у своєму місті, а тут вони всі разом. І що, ще є квитки?
На щось більше, на щось менше. Так буває. Але, повірте, 17 вистав за 7 днів – це такий концентрат, який місту Івано-Франківську важко витримати. Тому на щось квитки є, на щось немає. Вони з’являються в силу різних обставин. Ми достатньо пізно відкрили продаж і вирішили проводити фестиваль, тому що було багато складових, включно, насамперед, із війною, через які його могли не проводити. Тому, будь ласка, приїжджайте. Єдине, з чим ми зараз неймовірно зіткнулися, – це те, що купа людей хочуть приїхати з Києва, але немає квитків на потяги. Навіть для наших учасників зараз є проблеми з добиранням. Полюйте на квитки, пробуйте, приїжджайте. Тому що я не знаю, чи була за останні роки така концентрація настільки якісного, такого різного, провокативного театру, така суміш на одному квадратному метрі Івано-Франківська протягом семи днів.
Для вас, пане Ростиславе, це передусім глядацька історія чи передусім професійна історія, яка дозволить побачити одне одного, поспілкуватися і пройти цей, власне, "VIADUK"?
Думаю, що і одне, і друге. Професійна історія – передусім. Ще раз хочу сказати, що дуже важливо, щоб в Україні були такі форуми. Якщо брати загалом, то зараз в Україні немає потужного, сильного театрального фестивалю. Ми знаємо, що була "Мельпомена Таврії" у Херсоні, яка десятками років існувала, і ми вдячні Олександру Книзі та всім, хто її організовував. Були й інші фестивалі. Але в силу зрозумілих обставин їх немає. І тому ми, маючи велику історію проведення фестивалів в Івано-Франківську, вирішили все-таки цю прогалину закрити. Тому, звичайно, є професійна складова. І що це має бути? Люди мають приїжджати, люди мають бачитися. Професіонали. Ми запрошуємо керівників театрів, режисерів, акторів, театрознавців приїхати до нас на цілий тиждень і зануритися в це свято театру. Хоча скажу чесно: коли я особисто перебуваю на таких шоукейсах за кордоном, це не завжди відпочинок, якщо ти хочеш потрапити на всі вистави. Це така собі робота. Тому що ти реально маєш бігти з 12-ї години, потім щось перекусити – і на 15-ту, далі на 18-ту, а потім ще пізніше й пізніше. Тому це теж робота, подекуди виснажлива. Але це неймовірне щастя – за такий короткий час отримати розуміння і бачення того, що ж відбувається сьогодні з театром. Це професійна складова. А глядацька... Я заздрю і собі, і тим людям, які приїдуть. Щось я бачив наживо, щось – по відео, щось – за відгуками та рекомендаціями. І жителям Івано-Франківська, і, звичайно, гостям, які приїдуть до нас, знову ж таки запрошуємо з ближніх областей: зі Львова, з Тернополя, з Чернівців, з Ужгорода, хто звідки може доїхати. І киян також. Я розумію, що часу мало, але дозвольте собі приїхати на тиждень. Зануритися в театр. Тому що це, я вважаю, неабияке щастя – побачити ось так сконцентровано такі потужні постановки, таких потужних театрів і режисерів.
Ще щодо власне репертуарної афіші, саме театрального розділу вашого фестивалю. Тут представлена ваша "Маруся Чурай" – нещодавня прем’єра, яка відбулася у Франківському драмтеатрі. Тут "Троянство" Давида Петросяна – нещодавня прем’єра Київського театру Франка. Тут колаборація театру Заньковецької з "Диким театром" – "Я бачу, вас цікавить пітьма". Що ще найцікавішого ви б відзначили? Чим ви пишаєтеся?
Насправді я пишаюся кожною постановкою. Тут немає випадкових речей. Я вже сказав, за якими критеріями ми відбирали вистави. Якщо ми говоримо про "Троянство", то це одна з останніх постановок театру Франка, робота Давида Петросяна, який уже неодноразово доводив свій рівень. Його вистави потрапляють і на фестивалі, і в різні рейтинги, і в премію "ГРА". Навколо цієї постановки було багато різних думок, і саме тому це чудова історія. Я вдячний, що вони погодилися приїхати до нас, побачити Івано-Франківськ і ще раз зрозуміти, що до чого. Тому що нормально, коли мистецтво провокує до роздумів і коли існують різні думки. Якщо ми говоримо про "Украдене щастя", то я вже сказав, що будемо дуже раді й щасливі побачити наших колег із Сум. Театр, який, на жаль, зараз, як і Суми та Сумщина загалом, існує в дуже складних обставинах. Тому це не лише певною мірою жест доброї волі. Дмитро Некрасов – режисер, чиї роботи останніми роками постійно потрапляють у топи, у фінали премії "ГРА" і не лише. Ну і, звичайно, це Франко, це "Украдене щастя". Не могли ми, зрозуміло, ігнорувати й те, що триває війна. Ніхто зараз не може робити вигляд, що її не існує. Тому ветеранський театр, тема ветеранів, арттерапії, реабілітації також повинні бути серед пріоритетів.
Саме тому ми запросили Театр ветеранів. Це "Енеїда" в режисурі Олі Семешкіної – вистава, яка вже здобула серйозний резонанс. Для нас це велика честь, що ці герої, ці хлопці й дівчата будуть у нас і вкотре доводитимуть, наскільки вони сильні та мужні. Я ще не бачив цієї вистави наживо, тому чекаю її з нетерпінням. Знову ж таки, Молодий театр і постановка Ніни Хижної з театру "Нафта" – "Місячні". Для нас це також важливо. Це сучасна драматургія, це теми, які викликають різні думки, але, ще раз підкреслю, довгий час були табуйованими, особливо в театрі. І я думаю, що це потрібно. І знову ж таки наголошу: для нас важливо, щоб митці, яким зараз непросто творити вдома, у Харкові, також були представлені у нас.
Якщо ми говоримо про "Ребелію", про "Володаря мух" "Дикого театру", то для нас це теж важливо. "Володар мух" — одна з перших постановок Івана Шарана. Вони також, наскільки я знаю, потрапили до довгого списку премії "ГРА". Для нас важливо, щоб поруч із дуже знаними режисерами були ті, хто лише починає або пробує дебютувати. Так само для нас важливо, щоб були представлені різні форми театру, зокрема незалежний театр, недержавний сектор. І "Володар мух", і "Ребелія", і Театр ветеранів – це недержавні проєкти, театри, яким дуже складно. І про це ми теж повинні говорити. Про ту ж саму "Ребелію", я знаю, були дописи в соцмережах від організаторів, були докори. І, мабуть, вони певною мірою справедливі: як так стається, що проєкт не потрапляє до тих чи інших оцінок журі? Але робити вигляд, що цього проєкту не існує, що не існує "МУРу", "Ребелії" і всього, що вони зробили, – справді неправильно і несправедливо. Тому що те, які теми порушила ця молода команда, як вони це зробили, те, що зараз їхні тексти й пісні молодь знає напам’ять, що квитки розкуповуються, – цього просто не можна не помічати. Тому ми й керувалися такими різними підходами під час формування програми.
Давайте поговоримо ще про інші складові, оскільки ми говоримо, що фестиваль "VIADUK" – мультидисциплінарний. От, наприклад, є дуже цікава і дуже сильна музична складова. Якими подіями вона буде представлена?
Музична складова – це завжди цікаво. Знову ж таки, якщо брати досвід минулих фестивалів, то дуже цікаво, коли поруч існують театр, сучасна музика й інші мистецькі форми. Ми спочатку, чесно вам скажу, хотіли зробити виключно театральну складову, шоукейс. Але вирішили одразу задекларувати фестиваль "VIADUK" як мультидисциплінарний. Придумали собі такі плашки: театр, музика, література. І, одним словом, вирішили так: цьогоріч, зрозуміло, відкриється насамперед театральна плашка. Але коли почали думати далі, то сказали собі: а чому б не спробувати зробити ще й музичну складову? Хотіли хоча б щось, а в результаті, як на мене, вийшло надзвичайно пристойно і дуже круто. Власне, завжди цікавинка таких мультидисциплінарних фестивалів у тому, що музика, література, танець та інші мистецтва можуть переплітатися. Тому музичною складовою я дуже задоволений. Минулого року на Шекспірівському фестивалі ми відкрили нашу сцену "Патіо". Це наш внутрішній двір. І цього року будемо її ще більше розвивати.
Ми дуже щасливі, що 16 червня у нас буде Святослав Вакарчук. Ці події відбуватимуться вже ввечері, після театральних постановок. Тобто дублювання не буде. Глядачі зможуть удень подивитися вистави, а ввечері прийти на сцену "Патіо" і побачити концерт.
Вона велика, пане Ростиславе?
Нормальна. Чоловік 400–500 вміщається. Дуже цікавий формат. Приїжджайте – побачите. Це внутрішній двір, де буде вибудувана сцена. Простір відкритий, але водночас захищений, тому що це серце нашого театру. Колись тут був фактично склад, а зараз це дуже крутий мистецький простір. Окремо рекламувати Святослава Вакарчука, думаю, не потрібно. Тому 16 червня – Святослав Вакарчук. Тим більше після того, як він став нам ще ріднішим завдяки "Марусі Чурай". Для мене, насправді, це було відкриття. Крім того, що він автор величезної кількості пісень, які давно стали хітами, я зрозумів, що він ще й геніальний композитор і дуже великий творець. Тому всіх, хто матиме можливість, будемо дуже раді бачити у нас 16 числа.
А що він запропонує? У нього є великий рок-концерт, є акустичні програми.
А це буде його сольна програма з роялем, де він сам вибудовує драматургію вечора, спілкується з публікою, виконує твори під рояль. Можливо, ще буде декілька музикантів. Він співатиме і старі пісні, і нові, і, можливо, навіть такі, яких хтось ніколи не чув. Ще однією родзинкою стане те, що буде кілька номерів разом із нашими актрисами. Прозвучать пісні з "Марусі Чурай". Тобто це спеціально створена програма для "Віадука".
17 червня запрошуємо на подію, яка є частиною і літературної, і музичної програми. Це Юрій Андрухович і Karbido (культовий українсько-польський музично-літературний проєкт, який об'єднує тексти видатного українського письменника та експериментальну електроакустичну музику польського гурту – ред.). Це завжди неймовірно, коли Юрко читає свої тексти і водночас співає. Ми вже мали такий досвід, але вкотре не змогли відмовити ні собі, ні жителям Івано-Франківська, ні гостям фестивалю в можливості побачити людину, яка вже сьогодні є легендою української літератури. Отже, 17 червня – Юрій Андрухович і Karbido. 18 червня у нас буде окрема подія, яку буде оголошено додатково. А 19 червня – гурт "Назва". Це теж дуже крутий сучасний гурт. Тому запрошуємо. 20 червня – ONUKA, яка, думаю, реклами не потребує. А на 21 червня, на закриття фестивалю, ми запросили Джамалу. І дуже вдячні, що вона погодилася. Для нас це також дуже важливо. Це буде окремо створена програма для "Віадука". Ми дуже просили, і я розумію, що для Джамали це теж принципово, щоб обов’язково прозвучали кримськотатарські пісні. Ви знаєте, що в неї вийшов альбом "QIRIM". Це неймовірна робота, де вона зібрала пісні з різних регіонів Криму. Це дуже глибоке дослідження. Я маю велику мрію колись запросити її з повноцінним симфонічним оркестром. Але цього року це буде спеціально створена для нашого фестивалю програма, де обов’язково звучатимуть кримськотатарські пісні. Для нас було дуже важливо, щоб і ця тема не випадала з інформаційного простору України. Щоб ми пам’ятали: Крим залишається окупованим, там і далі живуть кримські татари, які, на жаль, знову опинилися під окупацією, а частина з них знову була змушена емігрувати.
