Фото: Пресслужба Jamala & Cape Cod
Ми маємо все одно знати підґрунтя — як саме творять наші митці, і чому ми маємо ще більше приділяти цьому увагу
Як твій настрій сьогодні? Вже такий повноцінно літній і релаксовий, чи відпочинок ще подалеку?
Насправді ще ні. Ще дуже такий наповнений усілякими роботами, тому що хотілося і доробити фестивальні програми, і ось нещодавно в Івано-Франківську важка була така історія у мене — абсолютно нова програма кримськотатарські пісні в джазі. Плюс допрацьовували все, що стосується релізу "Літо". І далі ще планую класний реліз з одним рок-гуртом, яким саме сказати ще не можу, але це дійсно буде теж дуже класна така прем'єра. Тож поки що працюю. Працюю вже над туром "Рух мій", який буде восени. І я дуже чекатиму всіх на своїх концертах. У Києві буде 16 жовтня. Тож багато всього роблю, ще не відпочиваю. У мене ніколи відпочинку не буває. Тобто у мене зранку такий уже двіж починається… Але я планую, тому що я з тих людей, яка все одно має бути на морі. Будь-яка вода мене влаштує. Умовно кажучи, вода мене відновлює. От хтось обирає гори, хтось — похід, а я — от саме, коли хоча б трохи можу знайти собі можливість побути на морі.
Ти із тих, хто каже: "Відпустіть мене на море"?
Так, відпустіть мене на море. Стосовно пісні "Літо", Cape Cod надіслав мені свою демку, замальовку, інструменталку і каже: "Якщо тебе це надихне, давай, мечи". І воно насправді так і вийшло, дуже легко написалася ця пісня. У мене так бувало нечасто, але це пісні "Шлях додому" і "Крила", коли і мелодія, і музика одночасно виникають. Пісня "Літо" написалася минулого року. Максим Cape Cod служить, і він може працювати від відпустки до відпустки. Тож ми робили цю пісню в наших реаліях. Тим цінніше ця пісня, мені здається, для всіх слухачів, хто зараз нас дивиться і слухає. Важливо розуміти, як саме зараз створюється українська музика. Це не те, що я напрошуюся на якийсь там комплімент чи підтримку, але я до того, що ми маємо все одно знати якесь підґрунтя — як саме творять наші митці, і чому ми маємо ще більше приділяти цьому увагу. Тому "Літо" — саме про легкі зустрічі, там немає якогось суперфілософського підтексту, але вона про те, що важливо цінувати мить, цінувати зустрічі. Літо — це про зателефонувати бабусі, зустрітися з колишнім, тусовка тощо. Це така історія, коли ти можеш трошки бути таким меланхолійним, романтичним, бо саме сонце, кількість вітаміну Д, заряджає тебе на якийсь особливий настрій. Тому і пісня — от саме настрій літа. Мені здається, що ми з Максом цією музикою і сенсом хотіли передати саме частину нашого настрою, тому що ми насправді дуже давно дружимо з ним, і у нас є ось ця така легкість, яка відчувалася в пісні "Крок" — нашій першій співпраці. Тож, мені здається, якщо ви вце відчуєте, то буде клас.
До треку вийшов кліп, і візуал там такий, ніби ми знайшли стару касету вісімдесятих. Розкажи, чому для цієї пісні обрали саме таку аналогову стилістику? Що хотіли передати?
Макс дуже прискіпливий до деталей у всьому: в стилі, візуалі, музиці. Це відчувається в його творчості. Він такий мінімал, але дуже "смачненький". Тож одразу, коли думали про відео, ми розуміли, що там будуть музиканти, тому там багато музикантів, багато струнних, там є багато аналогових інструментів. Ну і, звичайно, плівка, вона все одно має свій вайб. Так, це вже ретро, але, тим не менш, вона має такий непідробний вайб, навідміну від ШІ чи цифри. Проста ідея, але наче такий мініконцертний зал, у якому ми виступаємо одне для одного, — це найкраще, що може бути. Тільки коли музиканти збираються, вони зрозуміють, про що я, — коли ти не робиш це на оцінку, умовно кажучи: "хочу тобі сподобатись", "я така-сяка". Ні-ні, ти просто вже повністю кайфуєш. І от, мені здається, саме таке відео і вийшло.
Я не можу сказати, що з роками стає менше якихось спогадів, але максимально теплі — це все одно дитинство
Яка одна літня пригода з минулого найбільше врізалася тобі в пам'ять?
Мені 9—10 років, моя мама дає мені такий рознос з пиріжками з картоплею і біляші, і каже: "Ідеш і кажеш на пляжі: пиріжки, біляші". Я не знаю навіть, скільки вони коштували, не пам'ятаю. Але ж я йшла гордо з цим розносом. У нас там десь три-чотири хвилини до моря було, і поки я дійшла, то зустріла однокласника, однокласницю, сусідку. І що ж, я ж їх не пригощу? Ну це ж ненормально. І поки дійшла до пляжу, у мене не залишилося нічого. Я не знаю, як вертатися, думаю: "Боже, що ж я скажу мамі?". Але у мене справді дуже круті батьки, я дуже їм вдячна за це. Я прийшла і думала, мене зараз будуть сварити. Але я сказала: "Мамо, ну я бачила, і ті знайомі, і ті, я їх пригостила". Вона каже мені: "Молодець, доню! Так і треба робити". Тож насправді продавець з мене такий собі, але я завжди знала, що гостинність у ціні.
Хочу тебе запитати: як ти думаєш, у дорослому житті спогадів про літо стає більше чи, навпаки, менше з кожним роком? І чому так відбувається? Чому найяскравіші літні спогади в нас часто пов’язані саме з дитинством?
Спогади з дитинства — це база. Звичайно, я згадую завжди, як ми співали вдома, де був постійний кіпіш і багато родичів. Бо літо, як я казала, це момент зустрічі — більше можеш собі дозволити часу на те, щоб зустрітися з тими, з ким не зустрічався впродовж року. Зараз я вже можу собі дозволити, скажімо, спогади музичні. От, наприклад, у мене була перерва в один день між своїми концертами, я поїхала на концерт Олівії Дін. Літо — це завжди фестивалі. Я декілька років тому, до повномасштабної війни, щороку їздила на North Sea Jazz — це фестиваль, де я зустрічала топові концерти всіх від Стіві Вандера до Еріки Баду, Jamiroquai тощо. Тобто ти можеш залишити час для того, щоб побудувати собі музичні спогади. Я бачу зараз по інстаграмах і тредсах, що люди все одно намагаються їздити на фестивалі. Мені здається, все одно з дітьми ще більше спогадів, тому що можеш поїхати кудись, щось побачити. Тобто я не можу сказати, що з роками стає менше якихось спогадів, але от максимально теплі — це все одно дитинство, звичайно.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
