Фото: Дмитро Грушківський
Я думаю, що у кожного є людина, якій можна написати чи подзвонити о другій ночі
У нас сьогодні прем'єра твого треку "Друга ночі (2:00)". І думаю, що буде просто гріх не запитати: ти сама більше людина другої ночі чи другої дня? Коли твоя фаза активності?
Я сьогодні проспала майже до другої дня, тому моя фаза активності дуже непередбачувана. І рядок "Друга ночі" з'явився у мене в Парижі, коли ми з Лерою Мандзюк подорожували і можна було вільно ходити вулицями без комендантської години, коли світло горить, коли люди живуть, проживають свої емоції, стосунки тощо. Я от подумала, що вперше поїхала в Париж з людиною, з якою у мене розірвалися вже стосунки, і я навіть не можу йому подзвонити, тому з'явився цей рядок. До речі, ніколи не говорила, що буквально сплелася в логічний ланцюжок уся послідовність.
Насправді дуже красива гра слів про час другої ночі і про друга ночі. Якщо давати коротке інтро цієї пісні людям, які ще її не чули, як би ти, можливо, в декількох словах описала, про що для тебе пісня "Друга ночі (2:00)"?
А її не треба описувати. "Друга ночі" — про друга ночі. Я, звісно, як і кожен автор, хочу зашифрувати якомога більше сенсів, але я страшенно не люблю пояснювати пісні, тому що поки що все, що я туди "запакувала", відгадується всіма по-різному. Хтось сприймає, хтось взагалі там не чує як друга, тільки час — друга ночі. Хтось віднаходить там у другому куплеті соціальні рядки. І ця пісня вийшла з подвійним змістом, тому мені це дуже подобається, і тому я відмовляюся пояснювати, що я там закладала, а розповідаю тільки про те, що мене надихнуло на неї.
А тобі, як авторці, не буває шкода, що ти, можливо, сховала якісь деталі, сенси, якісь пасхалки спеціально, а слухачі не можуть розгадати?
Я власне про це і говорю, тому що я приходжу на радіо минулого тижня, і ми назвали пісню "2:00" — це начебто мало бути зрозумілим, що друга ночі. "Христина Соловій з піснею «Два нуль нуль»". Ми її, звісно, змінили. Тому ви праві, що іноді треба пояснювати. Але мені цікаво слухати ці пояснення і читати їх, особливо в коментарях на ютубі.
Я часто чую, що важливо мати людину, якій можна подзвонити о другій ночі. В тебе є людина, якій ти можеш подзвонити або написати о другій ночі? І про що взагалі говорять у такі години?
Я думаю, що у кожного є людина, якій можна написати чи подзвонити о другій ночі. І про що говорити, вони мають знати тільки обоє. А в мене є декілька таких людей. На жаль, з плином життя стосунки змінюються і переходять у якісь інші статуси. Тому, я ж кажу, коли була в Парижі, я дуже хотіла поділитися з однією людиною, у якої я завжди була відкрита до розмови о другій ночі, але я вже не можу цього зробити, бо це буде нетактовано. Тому про що говорити о другій ночі? Про щось таємне.
Чи працює ця історія в зворотному порядку? Є люди, які мають привілеї подзвонити тобі о другій ночі, і ти не виб'єш?
А мені не можна додзвонитися о другій ночі, тому що я ставлю режим "Не турбувати" тоді, коли лягаю спати. Але я рідко лягаю спати до другої ночі, тому я з тих, хто дзвонить.
Я зараз працюю над музичним фільмом-альбомом про українські дев'яності
Пісня одразу отримала і візуальне продовження в кліпі. Для тих, хто побачить його після нашої розмови, підкажи, що в ньому особливого? На що варто звернути увагу? Що тобі особисто гріє душу, коли ти передивляєшся цю роботу?
Особливе в ньому все. Я вважаю, що це, напевно, найкраща моя робота зараз від часів "Тримай", найглибша, і мені вдалося підкреслити в кліпі ці подвійні сенси, які заклала в пісні. Ми з командою звернулися до українського кіно дев'яностих. Я зараз працюю над музичним фільмом-альбомом чи альбомом-фільмом про українські дев'яності. І саме тему кіно у моєму фільмі, який матиме назву "Моя територія", ми чомусь не зачепили. Тобто фільм просто стає уже дуже довгим і розростається темами і сенсами. І я вирішила у заключному синглі звернутися до українського кіно дев'яностих. І, на щастя, хтось розуміє, а хтось такий, як дехто з медійних людей, не називатиму імен, питає: "А чому у тебе, Христино Соловій, з серпом і молотом хлопець у фуражці?". І я спочатку так отетеріла, а потім пояснюю: "Так це ж "Білий птах з чорною ознакою" — фільм, класика українського кіно". І коли я починаю звучати, як вчителька з української мови, я розумію, що для того, щоб люди подивилися це кіно, мені, як мінімум, треба написати пісню і зняти кліп з відсилками до нього, і хоч якось зацікавити людей. Я не говорю про аудиторію Суспільного зараз, тому що це трошки різні сегменти, але ми знаємо, наприклад, "Іронію судьби", "Кавказскую пленніцу" і так далі, але не знаємо "Білий птах з чорною знакою", "Дика любов", "Голос трави". Там тільки чотири у мене було відсилки, бо більше не вдалося. Але фільмів багато, дуже гідних і дуже недооцінених. Зараз, після перегляду кліпу, ви можете зайти на платформу Takflix, взяти на прокат за дуже смішні гроші фільм і подивитися його з родиною чи з вашим "другом ночі" чи "дня". Як уже у вас вийде.
Чому тебе особисто так тягне в цей час, який фактично ти не застала, бо, думаю, що тебе, формували двотисячні. Чому дев'яності?
Це головне, що мене запитують про фільм і на що я частіше перша відповідаю. Що, здавалося б, що вона може знати про дев'яності, якщо вона з 1993 року? Я практично нічого не знаю про дев'яності. Але це фільм і це альбом-дослідження, в якому я досліджую себе маленьку, яка пам'ятає, що дивилася телевізор і "Територію А", яка пам'ятає тих співачок, які її формували, — Ірину Білик, Наталку Могилевську. Це вже захоплює далі, але дев'яності не закінчуються в нульових. І саме в такий спосіб я дізнаюся більше про дев'яності. Я розповідаю людям, які не пам'ятають себе в дев'яностих, і розповідаю молодшому поколінню, яке взагалі нічого не знає про дев'яності, і мені це дуже подобається. Я заглибилася в це настільки, що мушу відмовлятися від концертів, тому що іде багато співпраць. Є багато паралельностей моїх авторських пісень. Я вже записала дует з Братами Гадюкіними, з EL Кравчуком, з Іриною Білик ви бачили вже. І ще буде і буде. Ну, і це нагадує не тільки про музикантів. Я говорю про самі музичні колаборації. Ми хочемо розповісти з командою про стиль життя — про ці малинові піджаки, конкурси краси, дискотеки 90-х, хто хотів формувати, щоб в українській музиці була дискотечна музика. Ми будемо робити фільм з допомогою, звісно, і архівних кадрів, багато яких лежать у вас на Суспільному в Медіатеці. Це дуже хвилюючий і захопливий процес, до якого я вже долучила і заразила дуже багато людей. І страшенно хочу щось показати, бо дуже багато розповідаю, а уявити це складно.
Ти вже знаєш, коли приблизно буде прем’єра?
Я боюсь казати щось зараз у наш час... Я планувала, наприклад, закінчити запис альбому, музичного матеріалу, щоб перейти до зйомок, але до нас на кіностудію Довженка, де я його записувала, прилетіло, і нам довелося займатися переїздом, шукати зараз нове приміщення. І це все, звісно, постійно посуває дату прем’єри. Тому обіцяти і загадувати не буду, але хотілося б, щоб це було хоча б в середині осені — в річницю "Любого друга".
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
