Фото: Пресслужба SVIT
Я не знаю, коли зможу повернутися в ті місця, які дають мені силу, і це мені дуже щемить серце
Ти людина, яка швидко освоюється на нових місцях і локаціях, чи тобі завжди треба час, щоб прийняти простір, і він став твоїм?
Я тепер уже точно знаю, що я, коли заходжу в будь-який простір, він одразу стає "моїм". Це, до речі, не одразу сталося. Звісно, що для цього треба багато працювати над прийняттям себе, людей і простору. Але правило дуже просте: заходиш у будь-який простір, посміхаєшся — і все. Все працює.
Сьогодні ти презентуєш пісню під назвою "Відчуття дому". Якби треба було зробити візитівку цієї пісні для людини, яка ще не чула її, що б ти сказала?
Я б сказала дуже просту фразу: "Ти можеш бути в будь-якому місці, на будь-якій точці, локації, на мапі, не вдома. Ти можеш втратити свій дім, але відчуття дому ти завжди носиш із собою — це неможливо втратити".
Якщо повернутися ще до цього відчуття дому, в соцмережах ти ставила своїм слухачам запитання: "Де живе ваше відчуття дому?". Як ти сама відповідаєш на це запитання? Де живе твоє відчуття дому?
Там, де я є собою. Там, де мені не треба мінятися, де мене приймають такою, якою я є. Там, де мені безпечно, де мені приємно. Там, де я щаслива, де посміхаюсь, де мої рідні та близькі. І я впевнена, що все це відчувають інші люди. Мені відписували коментарі, і дійсно, все збігається. Ми говоримо про те, що відчувають і "вібрують" зараз усі однаково.
Ти заговорила про те, що дім можуть і забрати, його може не стати. Твій рідний дім у Новій Каховці, яка нині тимчасово окупована росіянами. Ти пам'ятаєш взагалі, як для тебе змінилося відчуття поняття дому, коли місце, яке ти називала своїм домом усе життя, стало недосяжним?
Так, звісно, змінилось, тому що наразі я чітко розумію, що не знаю, коли зможу повернутися в ті місця, які дають мені силу. І це мені дуже щемить серце. І дуже сподіваюсь, що колись я туди повернусь і знову вдихну степове повітря. І нарешті зможу забрати весь архів фотографій, який досі в мене там лежить, і, можливо, зможу ще побачити свої рідні вулиці такими, якими вони були. Хоча я сумніваюсь. Але сподіваюсь, що всі, хто зараз втратив свої домівки і чекає на повернення, все ж таки зможе це зробити обов'язково.
У нас в ефірі раніше була Артистка Чуприненко, яка з Херсонщини. Вона говорила про те, що в неї є певною мірою страх, що дім не буде таким, яким вона його пам'ятає. А в тебе ця думка якась перманентна, чи просто час від часу виникають ці згадки?
Я завжди сприймаю свій дім таким, яким він є. Я впевнена, що в будь-якому разі дім не буде таким, яким ми його залишаємо, тому що ми самі змінюємось. І ми носимо це відчуття і розуміння з собою, в собі. І коли ми прибуваємо на якесь місце, яке вважаємо своїм домом, воно вже змінюється, тому що ми змінилися. У нас зараз таке бурхливе життя. Кожен день ти абсолютно різна людина: зовсім різні емоції, менталочка видає такі речі, що ти вже прокидаєшся наступного ранку іншою людиною. А тому я впевнена, що дім завжди буде іншим, але своїм.
Зараз основа виживання в Україні — це знайти якусь опору, що триматиме тебе протягом дня
Ми говоримо про дім, про відчуття дому. А пам'ятаєш момент, коли з'явилася ідея написати цю пісню? Чому? Для кого?
Так, звісно. Але це вже таке продовження основної теми. Я колись була в подорожі в Гімалаях, це Індія, і повернулась звідти зовсім іншою людиною, тому що було дуже багато психологічних викликів. Я ще тоді співала в гурті "Навколо Кола" і написала пісню "Мій дім там, де я і любов моя", і це була така перша відсилочка до розкриття цієї теми. З часом мені прийшло усвідомлення, коли почалась уже повномасштабна війна в Україні, коли ми всі вимушені були кудись переміщуватись і обов'язково щось змінювати у своєму житті, я зрозуміла, що ця тема посилюється, треба її максимально розкривати, тому що багато хто потребує розуміння, як знайти баланс і свою опору.
Я цю пісню написала рік тому, і ми з моїм саундпродюсером Остапом Панчишиним (він також артист і написав музику до цієї пісні) хотіли цю пісню запропонувати іншим артистам (ми робимо пісні для інших артистів). Ми її записали, і я так думаю: "Боже, аби її тільки ніхто б не взяв, аби вона нікому не сподобалась. Я дуже сама хочу її виконувати". Я кажу: "Остапе, давай, може, я її залишу собі?". І він такий: "Ну добре, давай, ми тоді ніколи не зможемо продати жодну пісню". І відтоді я вже зрозуміла, що ця пісня точно має бути моєю, тому що я її дуже гарно відчуваю. І тоді я зрозуміла, що зараз є такий момент і потрібний час, щоб розкривати такі теми, тому що люди потребують відчуття балансу, гармонії і основи. Нам от якраз основу в житті дає відчуття дому.
Ти говорила, зокрема, що дім може жити в людях, спогадах, які ми носимо із собою. Не думала, що, можливо, це певною мірою якась захисна навичка, — якщо дому немає фізично, то треба навчитися носити його із собою?
Так, звісно. Ми взагалі маємо вчитися бути сильними. Ми маємо культивувати в собі подібні відчуття для того, щоб вижити. Я впевнена, що зараз основа виживання в Україні — це знайти якусь опору, що триматиме тебе протягом дня. І оце є твоя база, коли ти розумієш, що окей, усе, що мені дає силу і ресурс, я беру з собою будь-куди, де я є.
Я не можу тоді не запитати: якщо забрати географію, стіни, адреси, що зараз допомагає відчувати ґрунт під ногами і є для тебе опорою?
Для мене ґрунтом є розуміння, що я є вільною в своїх діях і своїй творчості. Це перше. Друге — це мої рідні, близькі, сім'я, друзі. Я зрозуміла, що у мене вже в різних точках на планеті є багато людей, які чекають і люблять мене. І також є третє, основне, — це коли я відчуваю себе щасливою.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
