19 липня внаслідок чергової терористичної атаки Росії було знищено склад видавництва "Книголав". Telegram/Видавництво "Книголав"
Півтора мільйона українських книжок знищила Росія лише від початку липня. Внаслідок обстрілів пошкоджено виробничі потужності друкарні "Конві", знищено друкарське та палітурне обладнання, також постраждав офіс видавництва ARC.UA. Як усе це вплине на видавничу галузь? Півтора мільйона книжок – це звучить колосально. Якщо говорити умовно, який це відсоток ринку?
Віра Карасьова: Щодо відсотків – я все ж гуманітарій, тому точно не скажу. Але мені дуже сподобалося інше порівняння: ці книжки могли б читати 750 людей протягом 45 років, здається. Якщо не помиляюся, сьогодні зранку одна з книгарень навіть зробила дуже гарну інфографіку. Для мене це значно промовистіше, ніж відсотки. Це півтора мільйона книжок, які могли б потрапити до читачів. Зараз в Українському інституті книги ми постійно стикаємося з однією з найбільших проблем – доступністю книжок у бібліотеках і книгарнях. Адже загальна площа всіх книгарень України вміщується на території НСК "Олімпійський". Уявляєте? Усі книгарні країни. Тому доступ до книжок – це наш головний біль. Ми постійно шукаємо способи, як покращити ситуацію. І в цьому контексті півтора мільйона знищених книжок – це, м'яко кажучи, дуже багато.
Як ви розцінюєте цей російський удар?
Віра Карасьова: Знаєте, мабуть, прозвучу трохи цинічно, але зараз такий час, що розцінювати можна тільки так. Я розцінюю це, на жаль, як дуже сильний струс для всіх нас. Таке болісне, але потрібне усвідомлення. Ми часто говоримо, що не знаємо своїх авторів, не знаємо своєї класики. Наприклад, учора було 120 років від дня народження Олени Теліги. Мені навіть трохи соромно, але я сама не читала Олену Телігу приблизно до 35 років і не дуже багато знала про неї. І такі ситуації, звісно, емоційно дуже важко переживати. Але водночас тепер, коли ми говоримо, що чогось не знаємо в українській культурі, ми маємо дуже конкретну відповідь, чому саме не знаємо. Не тому, що ця книжка неякісна. Не тому, що вона не може конкурувати. А тому, що вона просто не доїхала до вашої книгарні чи бібліотеки, бо її спалили наші нешановні сусіди.
Я дуже сподіваюся, що ці величезні цифри трохи отверезять і нашу аудиторію, і всіх менеджерів культури. Бо стереотип про те, що українська література нібито не здатна конкурувати, досі інколи виникає. І дуже хочеться, щоб люди порівняли це у себе в голові. Росія тоннами, величезними вантажівками завозить на окуповані території свої підручники й художню літературу. Водночас у нас згоріли сотні тисяч підручників і книжок. Тобто це свідома політика. Це не випадковість і не разова акція. Вони дуже добре розуміють, де перебувають наші центри формування світогляду.
Тому що, коли ми читаємо, наприклад, Едуарда Андрющенка "Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)" або Олександра Зінченка "Колапс. Як українці зруйнували імперію зла", то ці книжки допомагають нам зрозуміти, хто ми, де перебуваємо, і що взагалі відбувається. І якщо ця книжка до вас не дійде і ви її не прочитаєте, у вас не буде тих фактів, які складаються в цілісну картину. Тоді вам значно легше буде розповісти, що Київ відомий Булгаковим, а не Підмогильним. Бо цих імен просто не буде у вашій голові. Тому для мене це ще один факт, ще один епізод у цілком свідомій політиці винищення всього, що робить нас українцями.
Тобто це якась новітня форма репресій. Вони не можуть фізично дістатися до всіх, хоча, на жаль, до багатьох уже дотягнулися і фізично. Але це ще й наступний крок – віддалене знищення такої величезної кількості книжок. І це лише від початку липня. Скільки книжок згоріло за роки війни, мабуть, уже неможливо порахувати.
Віра Карасьова: Ще один важливий момент, на якому я постійно акцентую: йдеться лише про склади видавництв. Можна ще рахувати бібліотеки, особисті книгозбірні… От тільки днями в Ірини Плехової згоріла квартира. А це ж люди, у яких не 10–20 книжок у домашній бібліотеці. Саме тому я й кажу, що це цинічний підхід. Якщо раніше ми говорили про Розстріляне відродження, то зараз можемо говорити про Спалене відродження.
Як останні удари, внаслідок яких країна зазнала колосальних втрат, зокрема й книжковий ринок, вплинуть на доступність книжок? Чи буде тепер порожньою книгарня біля мого дому?
Віра Карасьова: Тут питання трохи складніше. Звісно, книгарням є що запропонувати. Я дуже рекомендую звернути увагу на мапу книгарень, яка є на сайті Українського інституту книги. Активно працюють і бібліотеки. Попри те, що в нас є великі проблеми з поповненням фондів, бібліотекарі постійно докладають зусиль, щоб сучасні книжки надходили до читачів. Тому я не стала б казати: "Не йдіть у бібліотеку чи книгарню, там нічого немає". Є. Але, наприклад, учора я читала допис Мар'яни Савки, керівниці видавництва. Усі ці книжки готувалися до фестивалів і до Форуму видавців у Львові. Уже є щонайменше три книжки, яких на фестивалі не буде. Будуть лише ті примірники, які були сигнальними або залишилися у видавництва. Наприклад, книжка Богдана Коломійчука. Ви вже згадували про Розстріляне відродження. Для мене це не окремий факт, адже Богдан Коломійчук, книжка якого згоріла, зараз є військовослужбовцем. Це один із наших найкращих авторів детективів. Для мене це виглядає як вибудувана система – дуже цинічна і дуже послідовна. Вплив, безумовно, є. На щастя, наші видавці – шалені, у найкращому сенсі цього слова, люди, які попри все продовжують працювати. Вплив є, але тут я б насамперед закликала аудиторію не жалітися, а шукати ті можливості, які залишаються, і підтримувати українське книговидання.
Ви підмітили, що зараз багато видавництв накопичували книжки, готували їх до фестивалів. Попереду один за одним проходять літературні фестивалі, а восени буде їхній апогей – Форум видавців. Тобто те, що сталося саме зараз, могло бути невипадковим. До того ж ідеться ще й про підручники. Окрім того, що безпосередньо згоріли наклади, у друкарні "Конві" було знищено обладнання. Тобто ми ще й втрачаємо спроможність відтворювати ці книжки. Які потужності мала ця друкарня і як це може вплинути на ринок?
Віра Карасьова: Це одна з найбільших друкарень Києва. Ми постійно на зв'язку з харківськими друкарнями, і, звісно, усе це дуже уповільнює роботу. Для читача це може бути не так помітно, тому що книжки все одно є. Але для видавців це має величезний вплив, насамперед на їхні видавничі плани. Раніше видавець міг розраховувати: права куплено, книжку українського чи іноземного автора підготовлено, і вона вже вирушає до друкарні… Для розуміння наших слухачів: підготовка книжки до друку триває приблизно пів року – від чотирьох до шести місяців. І зараз виходить, що вся ця робота вже виконана, файли передані в друкарню, якої більше не існує. Звісно, усе відкладається на невизначений час. І це ще за умови, що завтра знову нічого не прилетить. Адже ці удари по таких центрах відбуваються регулярно. У цьому випадку найбільше страждають речі, які читачеві майже не видно. Видавництво вже виплатило кошти перекладачам, верстальникам, дизайнерам, редакторам – усім, хто працював над книжкою. Щоб повернути ці гроші, книжку потрібно почати продавати. Але ми не можемо її продавати, бо її неможливо надрукувати. І це, звісно, дуже уповільнює роботу, ставить видавців у складне становище, адже їхні фінанси фактично заморожені. Видавничий бізнес і без того не є найприбутковішим в Україні. Тому, як я вже казала, для мене ці люди – справжні атланти. Я не знаю, де вони знаходять моральні сили, щоб працювати в таких умовах.
Загалом унаслідок останнього масованого російського удару по Україні книги втратили понад 15 українських видавництв. Зокрема, росіяни знищили 250 тисяч книжок видавництва "Книголав". І зараз з нами на зв'язку його співзасновниця Світлана Павелецька. Що для видавництва означає ця втрата?
Світлана Павелецька: Окрім того, що це величезні фінансові втрати, наразі ми оцінюємо їх приблизно у 30 мільйонів гривень вкладених коштів. Тобто це не втрачений заробіток, а саме вкладені гроші — собівартість продукції. Це також частинка душі всієї команди. Бо кожна книжка – це робота, ось я чула, як говорила попередня спікерка, справді величезної кількості людей. Книжки – це не той бізнес, куди йдуть заради заробляння грошей. Це той бізнес, куди йдуть, тому що цим живуть. І коли знищують те, чим ти живеш, це дуже боляче.
Пані Світлано, яких книжок "Книголава" ми не побачимо найближчим часом через цю атаку? Що ви готували? Можливо, були якісь особливо очікувані видання, і тепер їхній вихід відкладено?
Світлана Павелецька: Зараз ми дуже активно працюємо над тим, щоб якнайшвидше відновити новинки. Із цих книжок 50 тисяч примірників – це були саме новинки, які мали побачити світ. Це книжка "Перша жінка" уґандійської письменниці Дженніфер Нансубуґа Макумбі із серії "Навколо світу" – дуже крута. Це "Чотири пори року в Японії" британського письменника Ніка Бредлі – її наклад було повністю знищено. Це "12 років рабства" Соломона Нортапа із "Золотої полиці класики" – вона теж надзвичайно класна. Можу сказати, що повністю знищено наклади 15 новинок, тестові наклади та інші видання. Це і додруки, зокрема книжки Едіт Єви Егер, яку ми активно додруковували, бо її книжка "Вибір" зараз допомагає великій кількості українців триматися. Це "Татуювальник Аушвіцу" – роман австралійської сценаристки та письменниці Гізер Морріс, це книжки Ірини Карпи, Дмитра Кулеби. Дуже багато книжок, на жаль, було знищено.
У соцмережах люди закликали підтримати "Книголав" і замовляти книжки. Я бачила допис за дописом і сама до цього долучалася. Чи побачили ви зростання кількості замовлень?
Світлана Павелецька: Так, звичайно. Це величезна підтримка. Знаєте, це той випадок, коли ти спочатку плачеш від болю, а потім – від щастя. Бо кожен репост говорить про те, що людям небайдуже те, чим ти живеш, і що ти робиш правильну справу, бо вона насправді має значення. Якщо ж говорити мовою бізнесу, то уявіть, що ми провели акцію зі знижками 40% на наші книжки. Приблизно такий обсяг замовлень ми зараз отримали. І це величезна підтримка, бо компаніям зараз потрібні саме обігові кошти для того, щоб друкувати книжки. Друкарні теж працюють у дуже складних умовах і працюють за передоплатою. Згоріли не лише непродані книжки, а й продані, які вже були оплачені. А буквально за кілька годин після влучання по нашому складу стався удар по друкарні, про який теж багато говорили. Там зберігалися наклади різних видавництв, і, зокрема, чотири наші новинки теж були там. Вони також були знищені. Як то кажуть, чомусь цього тижня Бог вирішив любити нас трохи менше.
Коли бізнес втрачає фактично 70% своїх запасів, якщо говорити суто з бізнесового погляду, для багатьох це могло б стати сигналом, що далі продовжувати неможливо. З ваших слів я роблю висновок, що зупинятися ви не збираєтеся?
Світлана Павелецька: Ні, звичайно, ні. Буквально за десять хвилин до нашої розмови мені подзвонив мій приятель, із яким ми навчалися на МВА. У нього теж продуктовий бізнес – харчові продукти. Він із Дніпра. І сказав мені, що після прильоту по складу, який знищив приблизно 20% його виробництва і продукції, він вирішив зупинити роботу й продати те, що залишилося. Але книжки – це про інше. Ми розуміємо, що це частина культурного опору. І зараз той момент, коли ми не можемо собі дозволити перестати насичувати ринок українськими книжками, якісним українським продуктом. Бо нашим дітям, підліткам, дорослим, які зараз переходять на українську, це потрібно. Треба підтримувати цю нашу бульбашку, яка створилася. Якщо зараз раптом почнуть зникати українські видавництва, українські продакшени, то ми на сто відсотків повернемося туди, де були до початку повномасштабного вторгнення. Бо люди шукатимуть продукт, не знаходитимуть його українською мовою і знаходитимуть мовою ворога. Ми, по-перше, не можемо собі цього дозволити. По-друге, ми як власники розуміємо, що цього року не отримаємо жодних грошей. Але ми збережемо видавництво і будемо далі розвивати українську книжку, бо це важливо для наших дітей. Саме для них ми й створювали це видавництво.
Пані Віро, виходить, що наші видавці — це просто ентузіасти?
Віра Карасьова: Це ще м'яко сказано. Я просто не знаходжу слів, які були б достатньо ємними. Це як сказати коханій людині: "Я тебе люблю". Ми розуміємо, що це лише слова. Це абсолютно інший вимір. Я хочу трохи підтримати думку пані Світлани щодо переходу на українську. Але я дуже вдячна за те, що прозвучала і бізнесова сторона цього питання, тому що вона, як не дивно, допомагає трохи заземлитися, подивитися на ситуацію тверезо. А тепер я дозволю собі трохи, знаєте, вийти на інший рівень, можливо, трохи пафосніший. Аудиторії може здаватися: "Я, наприклад, не так багато читаю". Хтось може сказати: "Мене це не стосується". Як би прикро це не звучало для книжкових людей, але це нормально. Є люди, які ходять у кіно, ходять до театру, слухають музику. Книжка не для всіх є нагальною потребою. Ми, звісно, намагаємося над цим працювати, але реальність саме така. І насправді може здаватися: яким чином це впливає на людину, яка не дуже багато читає? Я хочу навести власний приклад.
Пані Світлана говорила про перехід на українську. Моїй дитині зараз 17 з половиною років. Ми з Дніпропетровської області, з російськомовного регіону. І про існування Валер'яна Підмогильного я дізналася лише у 35 років. Просто про його існування. Прочитала його у 36. А в 37 років дізналася, що він жив і викладав у моєму місті – Павлограді. У цей момент мій список претензій до росіян просто вибухнув. І я зрозуміла, що всі попередні претензії були не такими серйозними. Чому? Тому що моя дитина зараз говорить російською, серед іншого, і тому, що коли мені було 15–20 років, те, про що говорила пані Світлана, було для мене дуже важливим: я шукала інтелектуальні рольові моделі. Мені пощастило – у мене була величезна бібліотека, але російськомовна. І я не знайшла таких рольових моделей в українській культурі.
Я дуже раджу звернути увагу на біографію Олени Теліги. Це людина, яка знала про наслідки свого вибору. От ми говоримо, чому наші видавці – ентузіасти. Наші видавці теж знають про наслідки своїх рішень, але попри це продовжують робити те, що вважають важливим. І ми їм за це дуже вдячні. Так от, я не знайшла цих рольових моделей. Бо тепер ми розуміємо: когось убили, когось знищили, щось спалили. І це просто не дійшло до Павлограда. У результаті історія всієї моєї сім'ї пішла не тим шляхом, яким могла б піти. Про існування українського книжкового ринку я дізналася вже тоді, коли в Дніпрі проходив Book Space. Великий привіт колегам, які робили це в дуже непростих умовах. Бо в Києві чи Львові книжковий фестиваль організувати трохи легше, а в російськомовному регіоні – це значно більший виклик. Але на той момент я вже була сформованою людиною. І сформованою явно не тими наративами, які варто було б закладати дітям. А почалося все, здавалося б, лише з одного імені. Що в цьому такого? Нічого. Окрім того, що це може визначити життя – і ваше, і ваших дітей у майбутньому.
Я ще хочу поговорити про історію з видавництвом "BookChef". На початку цього тижня, наприкінці минулого, були масштабні російські удари по складах із книжками. "BookChef" пережив це три тижні тому, коли через російську атаку втратив 800 тисяч книжок. З нами на зв'язку комунікаційниця видавництва Ірина Міліченко. Буквально 10–15 хвилин тому ви говорили зі Світланою Павлецькою з "Книголава". У них це сталося зовсім недавно. Вони щойно втратили 250 тисяч книжок і зараз намагаються зрозуміти, що робити далі. У вас уже минув певний час після цієї катастрофи. Як зараз видавництво планує функціонувати після втрати такої колосальної кількості надрукованих книжок?
Ірина Міліченко: Ви знаєте, наша робота не зупинялася. Багато видавництв і друкарень страждають, але видавництво "BookChef" зазнало найбільших втрат. У нас було знищено 97% складу. Ми втратили майже 800 тисяч книжок, це близько 496 найменувань. Загальні збитки становлять майже 100 мільйонів гривень. Фактично було знищено весь наш портфель. Коли це сталося, керівництво одразу зібралося разом. Емоції ми відклали на потім – тоді було важливо згуртуватися і зрозуміти, як рухатися далі. Зараз наше головне завдання – відновити наші топові видання. Увесь асортимент ми, звісно, не відновимо, думаю, що, можливо, ніколи, тому що він дуже великий, а в нинішніх умовах зробити це неможливо. Тому зараз ідеться насамперед про наші бестселери – книжки Ювала Харарі, Бріанни Вест та інші видання, які користувалися найбільшим попитом. Саме над цим зараз і працюємо. Також днями постраждала друкарня "Конві Прінт", з якою ми співпрацювали. Тож зараз думаємо, як друкувати книжки, якими накладами це робити. Якщо говорити про повне відновлення, то це може тривати і п'ять місяців, і рік. Усе залежить від того, як розвиватиметься ситуація далі.
Але ідеї закривати видавництво не було?
Ірина Міліченко: Ні, не було. Навіть більше скажу: ми не звільнили жодного працівника. Ми зберігаємо команду, тому таких розмов навіть не виникало. І ще хочу наголосити: ми не збираємо донатів і не відкриваємо зборів. Найбільша підтримка для нас – це купувати наші книжки. Це принципова позиція нашого видавництва.
Наскільки я розумію, якщо зараз замовити книжку, то вона не обов'язково прийде найближчим часом? Щоб люди розуміли, що це певною мірою інвестиція з їхнього боку.
Ірина Міліченко: Ні. На щастя, у нас є інтернет-магазин. Частина книжок залишалася в книгарнях. Ми завершили всі акції та повернули частину книжок від наших партнерів. Тому деякі видання є в наявності, їх можна замовити на сайті. Якщо ж говорити про нові книжки, які мають вийти найближчими місяцями, то ми плануємо працювати за графіком. Але можливі певні затримки, тому що друкарні також постраждали і не завжди можуть надрукувати наклади у заплановані терміни.
Як ви розцінюєте ці російські удари – і по вашому видавництву, і по інших?
Ірина Міліченко: Я думаю, що це не лише про знищення книжок чи книжкового бізнесу. Це знищення нашої економіки, це знищення нашої ідентичності. Поруч із нами, на тому самому складі, де зберігалися наші книжки, працювало багато інших бізнесів, і вони також постраждали. Тому я не вважаю, що йдеться лише про цілеспрямоване знищення книжкового бізнесу. Це знищення нас як нації.
