Олександр Пономарьов. Фото: facebook
Ви дебютуєте в ролі письменника та видавця. Днями стало відомо, що ви оголосили про створення книжкового видавництва "З ранку до ночі" та завершення першого роману "Тридцять днів: ШІ-людина". Чому ви обрали літературу? Коли і як взагалі вам спало на думку написати саме таку книжку на таку тему?
Я скажу вам відверто, мені взагалі ніколи не спадало на думку писати прозу й загалом художню літературу. Я навіть про це не думав і ніколи над цим не замислювався. До одного моменту в липні минулого року, коли я сидів, просто дивився YouTube, і мені несподівано почав приходити текст. Спочатку й сам не зрозумів, що відбулося. Але я добре знаю цей стан, тому що пишу вірші. У мене диктофон завжди під рукою, адже я постійно боюся пропустити навіть одне слово. Тому що потім, коли вмикаю свого ремісника, виходить значно гірше за те, що приходило. І тому я писав слово в слово. Але цього разу мені йшла саме проза.
Я писав її до третьої ночі, ледь змусив себе лягти спати, а коли прокинувся, продовжив далі писати. Спочатку думав: можливо, це має бути якийсь допис у Фейсбуці чи щось, що я мушу сказати людям, не знаю. Але зрозумів, що це щось зовсім інше. Так я писав три тижні. Спав по три години на добу, майже нічого не їв і писав цей текст. Писав основу, яка потім дороблялася ще 10 місяців. Поки не поставив крапку. Тому цей стан налякав мене, скажімо так. Адже вже на другий тиждень такого режиму годинник почав мені писати, що я збожеволів, що це неправильно, що в мене все змінилося через брак сну. Але я все одно писав. І скажу вам, що тільки коли поставив крапку, то почав знову їсти й спати. Але, знаєте, коли закінчив, у мене виник такий сум... Це такий стан, який виникає, коли, наприклад, повертаєшся з якогось відпочинку з друзями. Або колись у дитинстві, коли відпочивав у піонерському табір: закінчується зміна, ти їдеш додому, і ти знаєш, що тепер побачиш своїх друзів у найкращому випадку через рік. Був ось такий схожий сумний стан.
Ви намагалися проаналізувати і зрозуміти, чому раптом конкретна ідея та тема захопили вас настільки, що вийшов не вірш, не майбутня пісня, а цілий роман? Чому це зачепило вас аж так глибоко?
Абсолютно ні, я не знаю. Це для мене загадка. Адже я цього зовсім не планував. Не планував і навіть у думках такого не мав. Не мріяв про це й ніколи над цим не замислювався. Пам'ятаю, мені колись пропонували написати автобіографічну книжку, то я завжди дивився на це з острахом і казав, що це не на часі. І я про це не думав – у тому й річ. Я потім цілий місяць про це розмірковував: чому саме мені? Чому аж у 51 рік? Чому я не писав цього раніше? Чому раніше не приходила проза?
Знаєте, я дозволю собі зробити сміливе припущення. Говорячи про тему роману, сюжет же розгортається довкола штучного інтелекту в біологічному тілі – жінки в людській формі – та розвитку її стосунків. Мені здається, що це просто контекст і вплив усього, що відбувається навколо нас так чи інакше. Тобто ми починаємо запитувати себе: а що таке свідомість взагалі, яку роль вона відіграє, де я, а де ця машина штучного інтелекту...
Розумієте, коли писав це, я не чув довкола себе таких розмов про свідомість штучного інтелекту. І я точно про це не думав. Ба більше, я навіть не був знайомий зі штучним інтелектом.
Довго утримувалися від знайомства…
Ну, умовно кажучи, я лише після того завантажив собі цей чат-бот і таке інше. Я розумів і бачив, що мої друзі в ньому спілкувалися – той самий Діма Комаров розповідав, що запитує в чат-бота про якісь технічні моменти. Але не було такого, щоб я прямо сидів, думав про штучний інтелект і писав про нього в біологічному тілі. І про те, чим відрізняється ця свідомість у біологічному тілі, чим відрізняються штучний інтелект і розум – адже в мене події відбуваються в майбутньому, у 2040 році... Єдине, що я зрозумів: ні Менделєєв, ні Юнг, ні Тесла, ніхто інший не вигадували свої відкриття "із голови" – їм це приходило згори. Це 100%. Тепер я збагнув і відчув це на собі.
Повертаючись до тези про натхнення і про те, що ви писали, бо не могли не писати: я розумію, що ви це робили за внутрішнім покликом. Утім, можливо, зараз у вас є розуміння того, навіщо була створена ця книжка? А головне – що вона може дати читачам і читачкам? Чи це просто прагнення поділитися історією – і нічого більше?
Я не знаю, що вона має дати, це питання не до мене. Коли раніше я писав вірші, у мене теж не виникало думок, навіщо я це роблю. Єдине, що я збагнув за ці тридцять три роки написання пісень: моє завдання – зробити пісню чи проєкт якнайкраще і віддати людям. А далі – це вже справа слухачів. Навіть не так: хай Бог вирішує, кому і що має припасти до душі. У цьому випадку я змушений був на рік зануритися в тему, детально її вивчити: дивився чимало матеріалів, зокрема про відомих письменників, і почав досліджувати це глибше. Тобто моє завдання – просто віддати, а далі вже буде як буде. Комусь це, можливо, стане цікаво, комусь – ні. Я розумію, що всім подобається тільки стодоларова купюра, тому врешті-решт не переймаюся цим. Це вже поза межами мого впливу. Моя справа – створити, написати й віддати.
Окрім того, що ви видаєте книжку, ви ще й започатковуєте роботу цілого видавництва "З ранку до ночі". Чому саме таке рішення? Адже можна було запропонувати свою працю вже існуючим видавництвам.
Зізнаюся, з огляду на мій досвід спілкування з видавництвами, я дуже хотів це зробити. Але подивився на свого товариша Макса Кідрука. Він письменник зі стажем і займається цим значно професійніше за мене. Спочатку він співпрацював з іншими редакціями, а зрештою створив власне видавництво. Я подумав, що маю наснагу, сили та можливості зробити те саме. Власне, взяв із нього приклад.
Чи маєте вже напрацювання щодо подальших видань? Це будуть лише ваші книжки чи плануєте співпрацю з іншими авторами?
Якщо мені зустрінеться щось таке, що зіграє, зрезонує в мені, і я побачу, що саме це хотів би видати, ми, звісно, видаватимемо. Ми не закриваємося в межах однієї книжки.
А готові поділитися, які саме ідеї розглядаєте?
Зараз не готовий, адже йдеться про інших людей, а не про мої власні тексти. Ми тільки-но створилися як видавництво, і все це ще на стадії розгляду. Я не претендую ні в кого забирати хліб чи робити це основним джерелом прибутку. Дякувати Богові, маю достатньо коштів, щоб жити й видавати свої книжки, не переймаючись про фінанси. Ідея в іншому. Коли я з цим зіткнувся, почав інколи читати коментарі. Зрозумів, яка там жорстка конкуренція та скільки хейтерів. Цей ринок дуже схожий на шоу-бізнес, але я до такого звик. Бачив закиди, мовляв, створив видавництво, бо ніхто не запропонував співпрацю. Хоча це зовсім не так: найбільші видавництва країни якраз дуже хотіли видати мою книжку, але я вирішив зробити це самостійно.
Ще одна причина – я прагнув досконально вивчити процес. Розумію, що це не неодноразова книжка. Не буду зараз відкривати всіх секретів – вони розкриватимуться поступово, але коли ви побачите книжку, зрозумієте: на ній вказано лише першу частину назви. Я маю зрозуміти, що робить випусковий редактор, що таке верстка, як працює коректор, як функціонує типографія. Я вивчаю це семимильними кроками. Можливо, Господь і дав мені цей роман, бо відчув: з моєю публічністю буде набагато легше домовлятися з мейджорами ринку, ніж умовному ноунейму. Завдяки тому, що я Олександр Пономарьов, мені долати ці кроки легше.
Чи маєте вже розуміння, у яких жанрах працюватиме видавництво, чи ви себе не обмежуєте?
Не обмежую. Мені має бути цікаво. Якщо команда пропонуватиме проєкти, і вони мене чіплятимуть – працюватиму з ними. Я люблю цікаві історії. Моє надзавдання – аби в України з'явилися світові бестселери. Ви не вважаєте, що над цим треба активніше працювати?
Безумовно! Я насправді вболіваю за всі нові видавництва, адже це створює здорову конкуренцію та середовище для розвитку. Звісно, залишається побажати вам снаги, бо час зараз дуже непростий – зокрема для друкарень, зважаючи на удари ворога по них. Започаткувати видавництво в такий період вимагало чималої сміливості.
Знаєте, час завжди саме такий, який дає Господь – тобто правильний. Можливо, це зроблено спеціально. Коли я писав цей роман упродовж трьох тижнів, було безліч повітряних тривог, але я їх навіть не чув. Можливо, ця книжка створена для того, щоб людина прочитала її й бодай ненадовго відволіклася від того, що відбувається зовні. Ми маємо робити свою справу. Колись у мене була мрія, щоб Україна була представлена на Євробаченні, і я її реалізував – ціною чималих особистих і фінансових зусиль. І от тепер моє надзавдання – щоб українська книжка стала світовим бестселером. Неважливо, чи це випущу я, чи хтось інший, і я зараз не про свою скромну персону говорив. Головне – щоб українського автора читали в усьому світі.
Повертаючись до вашої книжки "30 днів: ШІ-людина" – чи відома вже дата виходу?
Так, дата є, але ми повідомимо її трохи пізніше. Зараз працює піар-служба, і я боюся отримати на горіхи, якщо оголошу її передчасно.
Насамкінець, пане Олександре, що читаєте зараз? На чому сконцентровані, чи що є вашим улюбленим читанням? Можливо, маєте поради для наших слухачів?
Моєю улюбленою книгою вже давно залишається "Робінзон Крузо" Даніеля Дефо. Дуже її люблю. У ній для мене закладено багато прихованих сенсів, якими я керуюся в житті.
Часто перечитуєте?
Коли треба просто розслабитися. Вона мене розслабляє та відволікає.
