Фото: Пресслужба гурту The Elliens
Багато для кого ця пісня викликає ностальгію за кимось
Розкажіть про вашу нову пісню "Таблеткаи". З чого взагалі ця історія почалася?
Олена Усенко: Ця історія почалася ще коли була зима, в період Національного відбору. Я захворіла. Це було буквально за два дні до зйомок нашого кліпу на євробаченську пісню, в результаті я майже втратила голос і сказала: "Друзі, мені дуже погано ментально". Я реально скільки таблеток пила і для голосу, і для якогось фізичного стану. Мене "паяло" не по-дитячому. І тоді от мені в голову прийшла пісня "Таблетки" — фраза "Ти ковтай ці таблетки жменями". Я почала крутитися навколо неї, вийшла дуже красива лірична історія, і ми з Мікі зрозуміли, що її треба випускати саме восени, щоб під дощик люди могли їхати, насолоджуватись якоюсь ліричною піснею.
У музичних новинах на Промені Микита казав, що цей трек відрізняється від вашого попереднього матеріалу. Чим він може здивувати ваших слухачів?
Микита Федоров: Я давно дуже хотів якось використати саксофон у нашій творчості. А тут — таблетки, меланхолія, осінь. Я пам'ятаю, коли ще в інституті вчився, завжди ставив якийсь лоу-фай — ось ця дівчинка на ютубі, там постійно саксофончик якийсь звучить, дощик, вайб. У мене був перший досвід записування живого інструменту, саксофона, і ми так за годину чи дві впорались, було багато імпровізацій. Я дав волю Климу [ред: саксофоністу Климу Грігору], який записував це. Потім я вже майже не змінював те, що він записав. Хоча я думав спочатку, що буду багато редагувати, але він так класно це відпустив. І от мені здається, що вся драматургія якраз-таки не в гітарах, як у нас зазвичай. І гітари взагалі не беруть акценту, я там їх не хотів дуже багато, а от саме інструментал, меланхолійність, ось ці клавішні, вокал Олени, крики, саксофон — дуже ніжненько так вийшло.
Олена Усенко: Пісня просто починається суперніжно. Пам'ятаю, коли я писала, в мене такий напівнадірваний голос, я за фортепіано, ми в Мікі записували цю демочку, і дуже класно, що ми в результаті дійшли до того, що в кінці треба прямо "розірвати". І от ми додали туди саксофон, я там кричу на верхах, і людей на концертах "розриває" в цей момент. Я плакала на нашому сольнику в Києві під цю пісню. Пам'ятаю, я подивилася на Мікі і зрозуміла, що в нього також очі на мокрому місці. І ми потім зробили паузу, сіли на сцену, трохи з людьми поговорили, і вони такі: "Випускайте, будь ласка!", і ми пообіцяли: "Зробимо, так, зробимо".
Про що ця пісня взагалі? Бо таблетки — це тільки один образ, але всередині, думаю, ти зашивала зовсім інші історії…
Олена Усенко: Я дуже люблю робити з пісні повноцінну історію, де від початку до кінця щось розповідається. Хотілося передати те перше усвідомлення, коли людина розуміє, що те уявлення, що до цього було в голові про любов і стосунки, можливо, це не є любов'ю. Ми хотіли передати оцей момент, коли інтуїція вмикається і починається саксофон. Зараз дуже влучний мем у тіктоці: Saxophone is getting louder. І от хотілося максимально передати ось цю історію, коли ти усвідомлюєш щось нове, що потім призведе до кінця цієї і початку іншої історії. І люди зараз пишуть коментарі, багато для кого ця пісня викликає якусь ностальгію за кимось, мурахи тощо. І це перше, що мені хотілося, щоб люди відчували, коли слухали цю пісню.
А в тебе як у житті і твоя позиція, якщо брати якесь таке травмуюче кохання, варто туди йти, завідома знаючи, що це дуже велика травма, таблетки і проблеми взагалі? Чи ти його оминеш третьою дорогою?
Микита Федоров: А як же ще пісні будуть писатися? Тоді пісень не буде.
Олена Усенко: На цю тему ми нещодавно з Мікі говорили, він мені каже: "Якщо, Олено, в тебе не буде якоїсь драми в житті, в стосунках, у коханні, ти пісні просто не зможеш писати". І я з ним почала сперечатися: "Чому ти так думаєш?". І в результаті я дійшла до того, що мені в цілому драми в житті вистачає, окрім якихось стосунків. А саме в стосунках хочеться вже спокою, любові і якоїсь безпечної зони. Я азартна людина і дуже вчасно зрозуміла, що оцей екшн я можу отримувати не в стосунках, а навіть під час перегляду фільму — я дивлюсь така: бум, класна історія, і потім розумію, що хочу, щоб у моєму житті все було рівно та спокійно, щоб я могла прийти додому і обійняти людину.
Якщо хочеться якусь щиру пісню, а не попсову стандартну історію, це все має йти від якихось поганих настроїв
Микито, ти так цинічно кажеш: "Олено, тобі треба для матеріалу. Давай, страждай". У тебе це все прагматично чи ти теж любиш спостерігати за чужими драмами з боку?
Микита Федоров: Мені здається, що от якраз пісні "Таблетки" і "Маріонетка" були написані, коли в мене був суперпригнічений стан. Це рідкісні пісні, які пишуться о третій-четвертій ранку, тому як лірично, так і музично ця пісня якраз просто поєднала поганий стан Олени і мій. Так у всіх музикантів, мені здається. Якщо хочеться якусь щиру пісню, а не попсову стандартну історію, це все має йти від якихось поганих настроїв. Чомусь мені здається, це рушій творчості.
Куди ви взагалі рухаєтеся після того, як трохи дозволили собі змінити звучання? Буде зміна і в наступних піснях чи це просто експеримент?
Микита Федоров: Цей альбом буде плюс-мінус в одному жанрі, мені здається. Тобто немає зараз такого, що на наступні, умовно декілька місяців, ми змінюємо вектор і рухаємось в сторону "Таблеток". Наступним, я можу впевнено сказати, буде вже реліз альбому. Тобто не буде синглу, буде вже збірка.
Коли ми вже почуємо цей альбом? Бо я вже вчетверте, здається, в цій студії ставлю запитання: то коли буде альбом "Хто така Мішель?".
Олена Усенко: Ми якраз ковтали таблетки, щоб його записувати, бо всі по черзі хворіли, і через це частково також можна сказати, що альбом трошечки підзатягнувся. Але насправді це дає для нас якийсь певний період. Ну, почнемо з того, що ще якраз були фестивалі, ми все одно займалися роботою, але це нам дає можливість ще раз передивитися матеріал і, можливо, щось там дочути, що ми до цього недочували. Тому альбом буде максимально укомплектований, красивий. Амінь.
Микита Федоров: Дай Бог. Але ми все одно пишемо і далі. Тобто є матеріал вже відпрацьований, який просто треба доробити, відмастерити, дозвести. Творчість на цьому не зупиняється. І якщо ми разом збираємося, це не значить, що ми колупаємо старі пісні. Ні, найчастіше ми так не робимо, а пишемо далі. Мені здається, те, що народжується зараз, нове, вже на новому настрої, вже трішки відпочивши, на новому досвіді — воно точно не схоже на те, що в нас відбувається. Не хочеться супертизерити, тому що ще нічого незрозуміло.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
