Закінчилося літо і чудова пора канікул. Літній період відпочинку та розваг змінюється божевільним ритмом навчального процесу.
Чи завжди є стресом похід дитини до школи після канікул, розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Ранковий формат" практичний психолог, викладач кафедри педагогіки і психології Києво-Могилянської академії Людмила Копишинська.
Стресом для нас є будь-яка перехідна ситуація. Чи це в першу школу, чи середню школу, чи в навчальний заклад, чи в новий трудовий колектив. Завжди відбувається зміна звичних умов життя і змінюється предмет діяльності. Це завжди для нас стрес. Якщо ми приділяємо дитині увагу і займаємося тим, що дитині цікаво, дитина з більшою готовністю буде йти на контакт і буде разом з вами, батьками, дорослими людьми, займатися тим, про що вона раніше не думала, і тим, що для нас, батьків, важливо. Тому сьогодні до обіду має бути прогулянка, сімейна така діяльність, а вже друга половина дня має пройти як такий спокійний відпочинок, підготовка до завтрашнього дня.
А на кому більше відповідальності - на вчителях чи на батьках у цьому процесі адаптації?
Я б сказала як психолог відповідальність 50 на 50 фактично. Але головна все-таки відповідальність лежить на батьках. Ми забуваємо про те, що школа все-таки навчальний заклад. І якщо дитина приходить в систему цінностей, яка не відповідає тому, що вчитель говорить або вчитель, його дії стають предметом обговорення, в якому бере участь і дитина сама, то всі виховні впливи, всі намагання вчителя долучити дитину до того, що відбувається в класі, вони будуть натрапляти на такий глухий бар’єр. Тому якщо ми хочемо щастя нашій дитині, ми розуміємо, що це щастя не обмежується виключно нашою квартирою, і ми перекидаємо місточки своїм ставленням, своїми спогадами яскравими про школу не на те, як там було важко, а наскільки там було цікаво. Будуємо цей місточок для наших дітей. Ми готуємо дитину до того, що там будуть різні діти. Ми, батьки, маємо встановити такої якості контакт з дитиною, дати дитині можливість говорити про свої переживання, що її хвилює, ділитися своїми думками стосовно того, що відбувається з нею поза межами сім'ї, для того, щоб ми в сім'ї про це поговорили і допомогли дитині вибудувати стратегію поведінки у якісь незвичні ситуації.
Прослухати повну версію розмови
