Передачі з архіву Українського радіо

Як подолати "журнали обліку журналів"?

“Якщо тобі не подобається те, як тобою управляють, то це означає, що треба зробити певну пропозицію у цій системі, - говорить Аня Кажан, яка служить на медеваку 47-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Слухайте про досвід військовослужбовиці, яка до повномасштабного вторгнення сповідувала принципи анархізму та пацифізму, а з початком повномасштабного вторгнення поставила на паузу наукову кар’єру та повернулася з навчання за програмою Erasmus у Бельгії додому, щоб стати до Сил Оборони України.

Чи був пророк Магомет "першим капеланом"?

"Ти робиш все, що ти можеш. Ти робиш і тобі не соромно. Ти розумієш, що ти на своєму місці, — говорить Саїд Ісмагілов, колишній муфтій мусульман України, молодший лейтенант ЗСУ. Про те, як початок повномасштабного вторгнення примусив Саїда Ісмагілова залишити найвищу посаду у своїй релігійній конфесії і йти рятувати людей та служити в ЗСУ.

Навіщо капелан військовому підрозділу. “Я знаходжу розуміння серед військових. І ми просто починаємо називати речі своїми іменами. І тоді все на свої місця стає, — говорить Сергій "Падре" Дмитрієв, капелан Військового інституту Київського національного університету ім. Шевченка. Слухайте про те, як віра і релігія співвідносяться з реаліями війни.

Військова медицина на шляху до уніфікованих стандартів. “Ми маємо просто постійно робити одне і те саме, одне і те саме, щоб нам було нудно. Але тільки так ми досягнемо однакової якісної підготовки, — говорить інструкторка з тактичної медицини Марія Назарова. Слухайте про те, як побудувати ефективну медичну службу у війську.

Чому жодна людина не виїхала зі Студенка на Ізюмщині після пожеж? “Будинок, домогосподарство, тварин, це можна все швидко відновити. А на ліси, природу, підуть десятки років, — говорить в. о. голови Студенківського старостату Сергій Кохан. Слухайте про те, як живе нині село Студенок в Ізюмському районі Харківської області.

Війна технологій: візьми з собою ноутбук на вишкіл. "Показав командуванню свій проєкт — і став керівником команди розробки. Командир розпізнав у мені те, що я сам у собі не розпізнав", — говорить військовослужбовець зв'язківець, ІТ-фахівець Ростислав Сірик. Слухайте про те, чому на військовій службі завжди залишається місце для власної ініціативи.

З театру на передову: чому не в кожного режисера позивний "режисер". "Я не розумію, як можна ставити щось не про війну зараз", — говорить військовослужбовець і театральний режисер Олексій Райт. Він дивиться на мистецтво з позиції людини, яка з початком повномасштабного вторгнення приєдналась до Сил оборони України. Слухайте про те, як добровольці використовують мистецький бекграунд на військовій службі.

Харківський обласний центр служби крові: частина себе у місті. "До нас приходять люди із валізами", — розповідає Юрій Верховенко, завідувач відділу відбору донорів Харківського обласного центру служби крові про харків'ян, які приходять здавати кров одразу після повернення в місто або ж перед від'їздом з нього. Вони говорять: "Я хочу залишити частину себе в цьому місті". Слухайте про те, як донорство крові рятує життя та підтримує дух солідарності в Харкові. 

Малинівка: велике село в час великої війни і жодного соцреалізму. "Мені було дуже важливо жити там, звідки походять мої предки", — говорить підприємиця Марія Кабанова про причини релокації з великого міста до Малинівки. А музикант, військовослужбовець 13-ї бригади НГУ "Хартія" Євген Турчинов, згадує про діяльність у Малинівці в 2000-х українського Пласту: "Стало модним серед молоді любити українську пісню, українську літературу, спілкування українською". Як живе в час великої війни велике село Малинівка на Харківщині.

Краматорськ: фронтир.

"Я не розумію, як на третій рік вторгнення люди можуть не мати з собою турнікетів", — говорить медичний директор з надання допомоги дорослому населенню краматорського Центру первинної медико-санітарної допомоги Андрій Прудивус, який розвиває мобільні бригади медичної допомоги. "Я не встигаю бачити, як дорослішають мої друзі; я встигаю бачити, як вони щезають", — ділиться санінструкторка 56-ї бригади сержантка Анастасія Подобайло, яка пішла до "Вовків Да Вінчі" в свої 19, і зараз на війні уже 7 років.