Передачі з архіву Українського радіо
Президент України Володимир Зеленський і прем'єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере спілкуються з представниками медіа.
Спілкування з медіа за підсумками саміту Україна – країни Північної Європи та Балтії.
Спільна пресконференція Президента України Володимира Зеленського, Президента Європейської Ради Антоніу Кошти і Президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн.
Молитва за Україну в храмі Святої Софії у Києві за участі Президента України Володимира Зеленського, Олени Зеленської і іноземних гостей.
Учасники:
предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Епіфаній;
єпископ Київсько-Житомирський Римсько-католицької церкви в Україні Віталій Кривицький;
єпископ-помічник Київської архиєпархії Греко-католицької церкви Йосиф Мілян;
старший єпископ Української церкви християн віри євангельської Анатолій Козачок;
голова духовного управління мусульман України, Верховний муфтій України Шейх Ахмед Тамім;
президент Об'єднання іудейських релігійних організацій України, Головний рабин м. Києва та України Яків Дов Блайх.
Зверення Президента України у четверті роковини початку повномасштабного вторгення Росії в Україну.
Дорогі українці! Дорогі українки!
Сьогодні рівно чотири роки, як Путін бере Київ за три дні. І ось це насправді дуже багато говорить про наш спротив, про те, як же бореться Україна весь цей час. За цими словами – мільйони наших людей. За цими словами – велика сміливість, дуже важка робота, витримка й великий шлях, який Україна долає з 24 лютого. Цей кабінет, ця маленька кімната в бункері на Банковій, – тут були перші мої розмови з лідерами світу на початку війни. Я тут говорив із Президентом Байденом і саме тут почув: «Володимире, є загроза, вам треба терміново залишити Україну. Ми готові в цьому допомогти». І я тут відповів, що мені потрібна зброя, а не таксі. І не тому, що ми всі такі безстрашні чи такі сталеві. Ми всі – живі люди, і в той день усім нам, усім українцям, було і страшно, і боляче, і в багатьох був шок, і багато хто не знав, що сказати, але на якомусь… на якомусь невидимому рівні всі ми знали, що іншої України в нас немає. Це наш дім, і всі ми розуміли, що треба робити. Це був такий вибір. Вибір, що тоді зробили мільйони українців та українок. Наші люди не підняли білий прапор, а захищали синьо-жовтий. І окупанти, які думали, що тут їх зустрінуть черги з квітами, побачили черги у військкомати. Наші люди обрали опір. І воїни наші – вони стояли міцно, і цивільні захищали міста, захищали наші села, вулиці, подвір’я, звичайні люди, абсолютно, живою стіною зупиняли колони техніки. І всі разом підказували заблукалій Росії єдину вірну дорогу. Всі розуміли: кожне завтра треба здобувати. Україна повинна була стояти, стояти держава попри все. І попри все мала працювати наша Україна. Багато що робилося саме тут – ми ніколи раніше не показували цей об’єкт. Зараз він порожній, зрозуміло, а на початку війни… на початку війни тут були сотні людей. Я працював тут, потім я підіймався наверх, я звертався до вас, до людей. Тут була наша команда, уряд, щоденні наради з військовими, дзвінки, пошук рішень – усе необхідне для того, аби Україна вистояла. Треба було доставляти зброю. Доставляли ліки, доставляли їжу в заблоковані ворогом міста. Аби було життя, за яке Україна так відчайдушно бореться. І, чесно кажучи, ну, бувало по-різному, і тут звучала і офіційна мова, і нелітературна, бо кожен пакет допомоги, кожні санкції проти Росії, кожну партію зброї – усе це треба було реально… реально вигризати. Вигризати віру в Україну. Зробити так, аби світ включився. І це був ключовий посил звернень до європейських країн, до Конгресу США, до більшості парламентів світу. І до людей, безумовно, до звичайних людей, до мільйонів в усьому світі: будьте з нами, будьте з Україною, вірте в нас, stand with Ukraine, be brave like Ukraine! Ці заклики спрацювали, бо українці боролися так, що захоплювало подих. І спротив цей було видно з космосу. Це надихало, абсолютно, тож зовсім скоро всі побачили це синьо-жовте море – тисячі людей із нашими прапорами на площах Європи і світу. І так поступово, важко, крок за кроком, по цеглині Україна зводила ту опору, яка дозволила витримати: коли ми вистояли перший день війни, найдовший у житті. А потім іще один. І ще один. А далі тиждень. Два. А потім… а потім – місяць. І ми побачили весну. Ми вибороли її тоді, коли здавалося, цей лютий не закінчиться ніколи. Ми здобули свою першу весну під час великої війни. Це був переломний момент, і вперше тоді в кожного промайнула думка така: зможемо. Україна зможе. Мені дуже подобається фраза, яку в той час репостив кожен. Такий своєрідний підсумок першого етапу повномасштабної війни, коли Україна сказала: «Ти думаєш, я стала на коліна? Я тільки зав’язала берці». А попереду був шлях. І навіть у цьому протяжному тунелі не вмістити і мільйонну частину того болю, який Україна пережила за цей час. Болю, який Росія принесла в кожну нашу родину, в кожне українське серце. Буча. Ірпінь. Бородянка. Братські могили. Гостомель. «Мрія». Харків. Миколаїв. ОДА. Каховська дамба. Запорізька АЕС. Кременчук і Кривий Ріг. Тернопіль і Львів. Оленівка. Часів Яр. Київ. «Охматдит». Краматорськ. Вокзал. Іграшка. Маріуполь. Драмтеатр. Напис «Діти». Одеса. Багатоповерхівка. Дівчинка. Три місяці. Вільнянськ. Пологовий. Немовля. Два дні… Чоловіки так не воюють. Люди так не вчиняють. Українці цього не забудуть. І нехай ці кадри бачать усі, кому не тисне совість, хто досі простягає руку російському злу й досі купує в Путіна нафту. Але весь цей час ми не даємо гніву з’їсти нас зсередини, українці перетворюють власну лють на енергію для боротьби й доводять: можна змусити нас спуститись у сховище, але неможливо загнати Україну під землю назавжди. Ми неодмінно підіймаємось, повертаємось, ми продовжуємо боротися, бо боремось ми за життя. За право стояти на своїй землі, дихати своїм повітрям. І Україна добре знає ці відчуття, коли попри все після відбою ми піднімаємося нагору й коли з бомбосховища разом із нами підіймається надія, летить до неба завжди, коли вгору здіймається український прапор – коли він повертався і повертається туди, де має бути по праву. І це наступний важливий етап нашої боротьби, коли Україна не тільки вистояла й не лише тримає оборону, а коли Україна дає здачі. Коли історію творили цілі міста. Міста-герої. Міста героїв. Які йшли вперед. Були перші наступи, перші успіхи й те, що неможливо забути: перші очі – очі українців, які дочекалися своїх. Балаклія, Ізюм, Куп’янськ, Херсон. І всі бачили, як гнали окупантів із Київщини, гнали із Сумщини, Чернігівщини. І всі дізналися про український телепорт для ворогів на той світ – Чорнобаївку. Бачили, як російські ультиматуми ставали жестами доброї волі. Як Зміїний знову став нашим. Як слово «бавовна» отримало нове значення, і як ми раділи, коли першу «бавовну» почули на Росії. Це не злорадство, просто так українською звучить справедливість. Звучить «стугною», «вільхою», «нептуном» і гуркотом, із яким крейсер «Москва» йшов на дно. Тоді це була подія, згодом – традиція. І мало що ще гріє українцям душу так, як кадри палаючих військових об’єктів ворога та його НПЗ. Коли це сталося вперше, це були великі новини. Зараз – майже щоденні. І те, що раніше здавалося фантастикою, тепер стало нормою. «Петріоти», «айріси», «насамси», F-16. І дещо більше: наша зброя, наша далекобійність. Просто усвідомте: Україна пройшла шлях від точки, коли нам передавали «броніки», до точки, коли ми самі робимо більше 3 мільйонів ефпівішок на рік. Від часів, коли ми захоплювалися «джавелінами» й «байрактарами», до дня, коли в нас є свої «січень», «гор», «вампір», «паляниця», «пекло», «рута», «фламінго». Від прохання закрити небо до здатності збивати сотні «шахедів» за ніч. Від їжаків та укріплень на вулицях Києва до Курської операції та «Павутини». Але й цього недостатньо – ми будемо робити більше, бо Росія не зупиняється, на жаль, і воює всіма методами проти миру, проти нас, проти людей. Путін розуміє, що не здатен перемогти Україну на полі бою, і «друга армія світу» воює з багатоповерхівками й електростанціями. І зараз українці долають найважчу зиму в історії. І терор майже щоночі. І я не знаю, хто б іще таке витримав, не посипався, не похитнувся. Українці це роблять. Це велика втома, безумовно. Який іще народ може так? Попри війну, всі ці атаки, всі випробування перемагати зло, перемагати зневіру, розпач. І триматись. І триматись у єдності. І при всьому цьому – здобувати результати всюди. Щоразу після атак відновлюватися. Щоразу наповнювати ракетами нашу ППО. Щоранку йти на роботу. Постійно тримати позиції. Говорити зі світом на рівних. Здобувати кандидатство в ЄС, повертати додому тисячі наших полонених. І кожен міжнародний майданчик – від Давосу до ООН – робити проукраїнським. Робити голос України у світі гучним, перемагати на «Євробаченні», забирати «Оскар» і «Бафту», бути абсолютними чемпіонами світу з боксу й доводити, що українці мають честь найвищої проби – набагато дорожчу, ніж будь-яке золото цього безхребетного МОК. Із кожного такого вчинку, з усіх таких кроків, здобутків, маленьких перемог складається велика Україна. Велика, бо в неї є ви. Люди, які надихають планету. Ми пам’ятаємо, як перші іноземні лідери прибували в Україну на початку цієї війни. І термін «офіційний візит» навіть на йоту не може передати, чим були ці зустрічі для нас. Ми зрозуміли, хто нам дійсно брат і друг, хто не побоявся, не завагався, хто зберіг ім’я і не переживав, як не сердити Путіна. Я хочу подякувати кожному лідеру, який обрав світлий бік історії – обрав Україну. У Європі, США, Канаді, Японії, Австралії. Всім, всім, хто з нами. І я дуже хочу одного дня прийти сюди з Президентом США. Я точно знаю: тільки побувавши в Україні й побачивши на власні очі наше життя і боротьбу, відчувши наших людей і ось це море болю, – тільки так можна зрозуміти, про що ця війна насправді. І через кого. Хто тут агресор. На кого потрібно тиснути. Зрозуміти, що Україна захищає життя, воює саме за це. І це не вулична бійка. Це напад хворої держави на суверенну, і зрозуміти, що Путін і є ця війна. Він – причина початку й перепона для її закінчення. І ставити на місце треба саме Росію, щоб справжній мир був. Кажуть, час лікує. Я не впевнений. Принаймні я не знаю, скільки часу треба, аби загоїти всі наші рани. Всі ці болісні питання «скільки?», від яких пече всередині. Скільки виплакано сліз? Скільки атак, підступних ударів? Скільки шрамів на серці? Скільки прапорів на наших кладовищах? Скільки імен? Да Вінчі. Грєнка. Джус. Жека. Тихий. Норд. Петриченко. Мацієвський. Матрос Віталій Скакун. Льотчик Олександр Оксанченко. Дар’я Лопатіна, Дельта. Лана Чорногорська, Саті. Юлія Березюк. Маргарита Половінко. Тисячі, тисячі героїв, які віддали життя, аби жила Україна. Наші воїни-оборонці. Наші янголи-охоронці. Я впевнений, вони точно розповіли Богові всю правду про цю війну. Про те, як ми захищаємось. Захищаємо свою землю, життя, незалежність, свою культуру, історію, свою Софію, своїх людей. Тисяча чотириста шістдесят два дні повномасштабної війни. Дванадцять років від початку агресії Росії. Для когось – ціле життя. Безумовно, ми всі хочемо, щоб війна закінчилась. Але ніхто не дозволить, аби закінчилась Україна. Ми хочемо миру. Сильного, гідного, довгого. І перед кожним раундом перемовин я даю нашій команді дуже чіткі директиви. Це завжди йде закритими указами, але точно не розкрию державну таємницю, якщо скажу головний мій посил: не обнулити всі ці роки, не знецінити всю боротьбу, відвагу, гідність, усе, що Україна пройшла. Не можна, не можна це віддати, забути, зрадити. Саме тому стільки раундів перемовин і битва за кожне слово, за кожен пункт, за реальні гарантії безпеки, щоб угода була сильною. Історія дивиться на нас уважно. Угода має бути не просто підписана, має бути прийнята – прийнята українцями.
Дорогий народе! Сила, яка тримає нас усі ці роки, – це ви, наші люди. Наш спротив – це ви. Українці. Українки. Кожен, хто не здається. Може, очі наші і втомлені, але спини непохитні. Я хочу подякувати кожному й кожній, хто тримає на своїх плечах незалежність. Кожному воїну – за силу. Вашим батькам, дітям, дружинам, чоловікам – за витримку. Я дякую всім, хто своєю працею робить Україну сильнішою. Хто повертає в наш дім світло й тепло. Хто лікує, волонтерить, хто навчає. І хто вчиться в університеті або у школі. Та вчиться найголовнішого – бути людьми, бути українцями. Я пишаюся вами. Я вірю в кожного й кожну. В усіх, до кого без жодного перебільшення я маю честь звертатись: великий народе великої України. Згадуючи початок вторгнення і дивлячись на сьогоднішній день, ми маємо повне право сказати: ми захистили незалежність, ми не програли державність, Україна існує, і не лише на карті. Україна – суб’єкт міжнародних відносин. Наша столиця є, стоять Харків, Суми, Чернігів, Дніпро, Запоріжжя, Краматорськ, Одеса, Львів, інші міста. Путін не досягнув своїх цілей. Не зламав українців. Не переміг у цій війні. Ми зберегли Україну, і ми зробимо все, щоб здобути мир. І щоб була справедливість. До весни менше тижня. Ми долаємо найважчу зиму в історії. Це факт. І це дуже непросто. Непросто всім вам. Але так само, як у перший день війни, ми продовжуємо будувати своє завтра – крок за кроком, справа за справою, здобуток за здобутком. І кожен результат, кожен успіх, кожне наше «Україна змогла» – заслуга всіх вас. Українського народу. Слава Україні!
Звернення Президента України Володимира Зеленського.
Бажаю здоров’я, шановні українці!
Сьогодні було кілька доповідей МВС – міністра Ігоря Клименка, інших правоохоронців – по розслідуванню теракту у Львові. Іншу кваліфікацію складно обрати – це був саме теракт, цинічний і жорстокий. Два вибухи, другий тоді, коли на місце прибули екстрені служби. 25 людей поранені. На жаль, одна людина, працівниця поліції, загинула, 23 роки їй було. Мої співчуття рідним та близьким. Зараз усім, хто був поранений, надається допомога. Серед поранених є важкі, лікарі роблять усе можливе, щоб врятувати життя. Обставини цього теракту зараз повністю аналізуються. Багато фактів уже є. Виконавці були завербовані через телеграм. Організація теракту – російська. МВС, Національна поліція України, Служба безпеки України представлять деталі суспільству. І я доручив сьогодні пропрацювати такі заходи, таке реагування, щоб унеможливити подібні злочини. Вже є певний досвід протидії у наших правоохоронців. Десятки аналогічних ситуацій не допущені. Українські правоохоронці постійно протидіють таким вербовкам. І потрібно більше активності та більше залученості самих громад, залученості місцевих керівників, урядових інституцій, усіх, щоб на всіх рівнях зменшувати російські можливості організації терактів та диверсій в українському тилу. У нас є дані розвідки, що росіяни збираються й надалі робити такі речі, такі фактично напади на українців. Треба більше захисту для людей. Сьогодні ж на селекторі вже не вперше ми проговорили з представниками областей нову російську тактику масованих ударів. Коли мішенями все частіше стають об’єкти логістики, передусім це залізниця, також об’єкти, які працюють на водопостачання. І дуже важливо, щоб на місцях таку загрозу всі усвідомлювали й відповідно працювали по захисту. Протиповітряна оборона, Міністерство оборони, урядові структури теж отримали необхідні завдання. Розраховую, що на всіх рівнях робота буде спільною і справді оперативною. Міністерство оборони України разом з нашими військовими мають посилити також захист від російських дронів у прикордонних районах, де стає більше і більше атак проти цивільних машин, проти рятувальників, проти наших ремонтних бригад. Досвід наших прифронтових регіонів має бути цілком ефективно поширений і в Сумській області, а також на Чернігівщині. Ще одне. Варто відзначити наших воїнів, які на цьому тижні збільшили дистанцію, збільшили далекобійність нашої української влучності. Україна досягає все більш віддалених російських виробництв зброї, і ми маємо бути вдячними, вдячними кожному в Україні, хто працює заради цього, хто досягає саме таких результатів і саме у бойових застосуваннях наших українських ракет, у наших дипстрайках. За підсумками цього тижня відзначу воїнів 19- ї ракетної бригади «Свята Варвара» та нашого підрозділу Сил спецоперацій ЗСУ «Баліста». Дякую вам, воїни! Дякую всім, хто б'ється заради України, захищає українців та додає всім нам у державі віри, що ми цю війну закінчимо достойно. Мир має бути. Слава Україні!
Звернення Президента України Володимира Зеленського.
Бажаю здоровʼя, шановні українці! Сьогодні є кілька важливих речей, про які варто сказати. Перше: ми продовжуємо кожен день працювати спеціально, щоб наступний раунд перемовин міг принести результати для України, принести результати для миру. Україна точно зробить для цього все необхідне і перепоною для миру точно не буде. Минулого разу в Женеві американська сторона чітко побачила, що саме в росіянах причина відсутності дійсно значимих результатів. І наступну зустріч треба зробити непустою, це можливо. Ми проговорили сьогодні з Рустемом Умєровим деякі аспекти підготовки перемовин. І я вдячний усім, хто реально готовий допомогти та підтримує нас, хто підтримує нашу державу. Вже заплановані також мої зустрічі на наступному тижні з європейськими партнерами. Ми будемо детально координуватись, щоб Європа була в усіх процесах і ставала тільки сильнішою. Доручив Рустему також більше попрацювати з нашими друзями на Близькому Сході і в Туреччині, щоб і там відчували свою залученість та могли допомагати більше. Говорив також сьогодні з Марком Рютте – Генсеком НАТО. Багато в чому у нас спільні погляди на дипломатичний процес, на ситуацію у Європі. Дякую, Марку. Друге, що важливо. Хочу відзначити роботу Служби безпеки України, також Національної поліції, Офісу Генерального прокурора. Вдалося знешкодити російських найманців, які готували замахи на наших громадян. Доволі гучні імена, і те, що такі злочини вдалося попередити, – вагомий результат. Були доповіді Олександра Поклада. І це ще один фронт постійного захисту безпеки України, захисту українців, постійного захисту життя наших людей – те, як наші українські спеціальні служби, наші правоохоронці, наша розвідка знешкоджують російську злочинну активність проти українців. Зараз готували замахи проти українських військових, українських розвідників, українських медійників. Важливо, щоб саме так, у взаємодії, всі наші українські спецслужби, правоохоронці захищали українських громадян і надалі.
І ще одне. Сьогодні є нові санкції України проти капітанів тих суден, які займаються перевезенням російської нафти, – 225 капітанів. І ми послідовно будемо впроваджувати санкції – та робити їх глобальними – проти всіх тих, хто допомагає Росії заробляти гроші на війну. Багато хто у світі нас підтримує. І часто саме українські пропозиції – в основі санкцій партнерів. Ми дуже розраховуємо, зокрема, що і наступний санкційний пакет Євросоюзу буде враховувати те, що потрібно для реального тиску на Росію за цю війну – для реального обмеження можливості Росії воювати. Це стосується в тому числі бану морських сервісів для суден, які використовує Росія. Варто до цього прийти Європі. І це те, що могло б стати значним стимулом від Європи для Росії таки перейти від війни до дипломатії, до справжньої дипломатії. Війну треба закінчувати. Я хочу дякувати всім, хто нам допомагає! Дякую вам! Слава Україні!
Звернення Президента України Володимира Зеленського.
Бажаю здоров’я, шановні українці!
Коротко про цей день. Перше – сьогодні почали нову роботу з регіонами, з обласними владами, з нашими громадами. Увесь реальний досвід наших українських громад маємо використати для більш ефективних загальнодержавних рішень. Кожна громада, яка проходить цю зиму з більшим захистом для людей, із більш ефективним і швидким відновленням після ударів, із більш успішними проєктами в захисті основної інфраструктури, – увесь такий досвід ми будемо масштабувати. Сьогодні обговорили це в деталях із Прем’єр-міністром України Юлією Свириденко – уряд сформує відповідний координаційний центр. До роботи центру залучать усіх необхідних урядовців, і також допомагатимуть Офіс Президента України та сильні керівники областей. Ми сьогодні говорили про це, зокрема, з Іваном Федоровим – керівником Запорізької адміністрації. Ми будемо працювати всі разом і з іншими керівниками областей, міст та громад – усіх, чий досвід заслуговує на увагу.
Друге. Сьогодні вже будуть в Україні всі учасники нашої переговорної групи, і на завтра я призначив спеціальну нараду з ними щодо наших подальших кроків, наших рішень. Буде доповідь уже тут, у Києві, щодо тих аспектів перемовин, про які не варто говорити телефоном. Також визначимо подальші рамки розмови з нашими партнерами – з американською стороною, з європейцями та з російською стороною. Важливо, що зараз у Швейцарії європейці були присутні. І саме так ми розраховуємо працювати й надалі – щоб позиції Європи були враховані. Я хочу подякувати також усім членам нашої делегації за чітке дотримання директив на перемовинах. Це дуже важливо, щоб Україна говорила впевнено, говорила сильно та говорила скоординовано. Українська єдність завжди дає найбільші результати.
Ще одне.
Я хочу подякувати сьогодні Національній поліції. Міністр Ігор Клименко доповідав про одну з найбільших операцій проти злочинності. Поліція провела більш ніж 500 обшуків, майже сотню осіб затримали, ліквідували 34 нарколабораторії, сім десятків складів. Сильна операція, і я вдячний Національній поліції України, я вдячний всім нашим інституціям і службам, які допомагали: Служба безпеки України, прокуратурі дякую та іншим державним органам – і нашим закордонним партнерам, які були залучені.
Також я хочу відзначити сьогодні нацгвардійців, які разом з усіма нашими воїнами захищають нашу державу, українську незалежність на фронті. Воїни Центру спецпризначення «Омега» Національної гвардії України, дякую вам, дякую за хоробрість, за злагоджені дії. Хлопці виконують завдання на ключових напрямках фронту, зокрема й на Покровському, і це не лише оборонні, але й активні ударно-пошукові дії. Дякую вам!
І ще поліцейські, які в різних наших громадах, у різних містах після російських ударів першими прибувають на місце та разом із рятувальниками захищають життя, допомагають людям і проявили себе найбільше саме цими днями, цими тижнями. Київ: капітан Валерій Катюха, капрал Петро Логвинюк, а також старші психологи Владислав Куцевол, Ольга Ткаченко, Катерина Зубакова. Харків: старші лейтенанти Денис Даниленко, Сергій Туманов, Пилип Сироватка. Чернігів: майори поліції Роман Овчаренко, Володимир Ананко. Конотоп: старший сержант Олег Обраменко. Запоріжжя: капітан поліції Євгеній Рогуль, майор Ірина Кірʼянова, старший сержант Олександр Кущ та психолог Юлія Наумецька. Дніпро: майор поліції Михайло Горобцов, старший лейтенант Владислав Федаш. Кривий Ріг: старший лейтенант Вікторія Демиденко. Краматорськ: сержант поліції Денис Приймак. Костянтинівка: старший лейтенант Максим Панченко. Миколаївська область: капітан поліції Аліна Шепель. Одеса: старший лейтенант Марина Бондаренко, лейтенант Микола Жураківський, старший психолог Анастасія Яцишина. Дякую вам, дякую всім вашим колегам! Я дякую кожному, хто в Україні, хто з Україною, захищає нашу державу, наші позиції, захищає наших людей.
Слава Україні!
Звернення Президента України Володимира Зеленського.
Шановні українці, українки!
Сьогодні є рішення нашої держави про санкції проти Олександра Лукашенка. Ми відповідаємо таким рішенням на очевидно більше втягування Білорусі у війну Росії проти України. Лукашенко звик торгувати суверенітетом своєї держави й здав багато інтересів Білорусі, здав росіянам. Навіть повномасштабну війну Росія принесла в Україну в тому числі з території Білорусі, і це факт. Але протягом довгого часу Лукашенко все ж таки утримувався від прямих своїх жорстких дій на користь Росії. Але від осені минулого року Україна фіксує на території Білорусі ретранслятори, які працюють на підтримку ударних дронів. Саме завдяки цим ретрансляторам Росія здійснювала удари по наших північних регіонах: від Києва й Київської області до Волинської області. Це були удари по енергетиці, по нашій залізниці. Також, на жаль, Лукашенко продовжує підігравати Путіну в його небезпечній геополітичній грі з «орєшніком», це загальноєвропейська загроза. Також Білорусь і далі використовують як базу постачання компонентів, обладнання, техніки для російської армії. За сукупністю всього цього ми теж змінюємо політику й будемо відповідати адекватно загрозі. В Мінську повинні це розуміти. Є цей політичний сигнал із санкціями. Я доручив уважно вивчити також усі схеми Лукашенка і його спільників. Ми будемо протидіяти більш відчутно. І будемо працювати з нашими партнерами в регіоні та в усій Європі, також із глобальними партнерами, щоб вони повністю усвідомлювали, із чим мають справу, коли йдеться про режим у Білорусі. Білорусь – країну, людей, народ – не можна втрачати для Європи. Але цю особу, яка ставить Білорусь на службу Росії, точно варто «втратити».
Сьогодні детально говорили кілька разів із нашою командою на перемовинах у Женеві. Був другий день зустрічей – і тристоронній формат, і також інші формати. Україна зацікавлена в результаті. Станом на сьогодні не можемо сказати, що результат достатній. Військові поспілкувались із частини питань – серйозно та змістовно. Чутливі політичні питання, питання про можливі компроміси та необхідну зустріч лідерів іще не опрацьовані достатньо. Розраховуємо на наступну зустріч, і було б правильно ще в лютому. Важливо, що були присутні європейці – Франція, Британія, Німеччина, Італія, Швейцарія як приймаюча сторона. Саме ми в Україні завжди просуваємо позицію, що Європа повинна бути учасницею процесу. Я хочу подякувати Сполученим Штатам Америки, що цю позицію почули. Я також ставив завдання делегації обговорити гуманітарний трек – потрібні обміни військовополоненими, звільнення цивільних. Ми по кожній людині шукаємо інформацію та завжди працюємо на те, щоб повернути своїх – повернути українців додому. Кожен обмін має значення. Я вдячний також нашим воїнам на фронті, які проводять активні дії та поповнюють обмінний фонд для нас, для України. І саме сміливість наших воїнів все це забезпечує: і гуманітарні результати, і загалом нашу можливість дипломатії, наші сильні дипломатичні позиції. Важливо, коли це позиції спільні. Коли ми всі в Україні працюємо на те, щоб Україна вистояла, захистила себе й досягла достойного миру. Будь-яка інша політика в Україні зараз абсолютно зайва. Це час війни. Час захисту нашої держави, захист нашого народу. Особисте – на потім. Тому я хочу подякувати кожному, хто захищає Україну, саме українські інтереси, як себе самого, – на будь-якій посаді, на будь-якій роботі, на будь-яких позиціях. Дбайте про Україну. Дбайте про людей. Слава Україні!
