Фото: Facebook-сторінка Марії Бурмаки
… В якийсь момент це стає плачем вночі, коли ти говориш сама з собою і розумієш, що ніби людини немає поряд – а вона ніде і скрізь
Вітаємо тебе, Маріє!
Вітаю, Ранок Про! По буднях ви будите наших прекрасних слухачів, а я це роблю на вихідних у Вікенді нової музики, тому ми постійно розминаємось. Але мені дуже приємно, що прем’єра пісні відбувається у вашій програмі.
І нам дуже приємно, бо ми вважаємо, що ти – саме та співачка, яка не творить нічого беззмістовного. Людина з активною громадянскьою позицією, яка гучно, вичерпно і красиво говорить про важливі речі, які зрештою є фундаментом перемоги. Дякуємо тобі і твоїй родині – твоєму брату – за позицію, за те, що пішов боронити Україну і віддав життя за неї. Розкажи, будь ласка, більше про пісню "Братику".
Мого брата Святослава не стало 4 січня 2024 року. Він був артилеристом, двічі був поранений і знову йшов на фронт. Його не стало вже після того, як він пройшов лікування в госпіталі – в нього просто стало серце. Потім з’ясувалось, що у нього була ішемічна хвороба.
Він похований у Бортничах, на Алеї Героїв. Командир його бригади був на похованні і говорив дуже важливі слова – для мене, для дітей.
І дякую, що сказали, що я пишу змістовні речі – це для мене найважливіший комплімент і похвала, тому що є така фраза: "Коли можеш не писати – не пиши". Ця пісня з’явилась тому, що я не могла не висловити цей біль. Тому що мій голос і мої відчуття – це теж відчуття багатьох людей. Я за ці півтора роки зустрічала дуже багато людей, які втратили близьких – братів, батьків, синів, чоловіків. І знаєте, ми знаходимо одне одного з півпогляду. Це дуже стає зрозумілим. В якийсь момент це стає плачем вночі, коли ти говориш сама з собою і розумієш, що ніби людини немає поряд – а вона ніде і скрізь. І я просто проговорила те, що відчуваю, в пісні.
Ми записували цю пісню з Вадимом Лисицею і вирішили, що має бути струнний квартет. Звернулись до Дмитра Саратського, відомого музиканта, який зробив аранжування. А коли почали думати над кліпом, то вирішили, що в ньому не має бути нічого зайвого. Це мала бути дуже ємка історія, і нам потрібен був хтось, хто би мовчки вислухав і підтримав. Просто був поряд і підставив плече.
Я щаслива, що серед моїх друзів є Богдан Бенюк, народний артист України і геніальний актор. Який міг мене не просто вислухати (історію він знав і раніше, бо ми давно знайомі), але зміг би у кадрі прийняти цей біль на себе. Я спеціально уникала демонстрації портретів – щоб це була не лише моя особиста історія. Бо це не тільки моя історія.
Дуже красиве відео, емоційне й терапевтичне. Неможливо стримати сльози. Темна кімната з променем світла згори, двоє друзів – з яких один розповідає свою історію, а інший мовчки співпереживає… Сильне відчуття. Друзі, обов’язково подивіться відео!..
