Ілюстративне фото з відкритих джерел
Переговори стали наслідком двадцятирічної війни США в Афганістані, яку вони програли
Як не повторити історію переговорів між США, талібами та Афганістаном в ситуації війни Росії проти України?
Переговори не були причиною того, що сталося в Афганістані. Причин було багато і вони розвивалися, починаючи з 2001 року. Переговори стали наслідком двадцятирічної війни США в Афганістані, яку вони програли. Самі переговори – це був процес, який не можна було зупинити. У цьому плані ми відрізняємося. В Афганістані на етапі переговорів у Катарі вже все було зрозуміло, особливо в 2021 році. Сталося так, як сталося. Там ще з середини десятих було зрозуміло, куди все йде. Історію про те, США мають вийти з Афганістану, лишивши країну національним органам влади і силовим структурам розпочав Барак Обама, вчепившись за відповідні заяви самого національного уряду. В той час в США вже кілька років відбувалися дискусії, як їм вийти з Афганістану. США зрозуміли, що ця війна безкінечна і не приносить їм жодної вигоди. В якийсь момент Афганістан для США перетворився на валізу без ручки. Тому переговори в Катарі 2021 році, які завершилися захопленням талібами Кабула – це результат десятирічної дипломатії, яку розпочали за Обами і продовжили за Трампа і Байдена.
Штатам не вдалося побудувати надійнішу і більш передбачувану державу в Афганістані
Навіщо США був потрібен Афганістан?
У них були тактичні і стратегічні цілі. Тактична ціль була військово-політичною і полягала у знищенні політичного режиму, який на той момент прикривав лідерів Аль-Каїди, які переховувалися в Афганістані після 11 вересня 2001 року. Американці висували ультиматум талібам видати лідерів Аль-Каїди. Коли ті відмовилися, США вирішили провести військову операцію, яка мала б знищити лідерів Аль-Каїди і талібів, як їхніх союзників. І з цією задачею вони впоралися. Стратегічна задача, яка потім по ходу формувалася, полягала в тому, щоб побудувати в Афганістані надійнішу і більш передбачувану державу. З цією задачею американці не впоралися.
Три сценарії вирішення конфлікту на Близькому Сході: від інтеграції до автономії Палестини
Чи може Україна використовувати модель так званого вічного конфлікту між Ізраїлем та Палестиною?
Глобально є три рішення. Перше: держава Ізраїль може поширити суверенітет на всі палестинські території і все це буде називатися Ізраїлем. Це передбачає інтеграцію палестинських територій і громадян в Ізраїль. Усі будуть громадянами Ізраїлю. Проте для цього Ізраїлю потрібно змінитися. Це вже не буде суто єврейська держава. Там буде величезна арабська меншість, з якою потрібно буде щось робити, балансувати екстремістські настрої з обох сторін. Друге: створення конфедерації, тобто інтеграція мінус, коли палестинські території не повністю інтегруються в державу Ізраїль і не стають невід’ємною частиною, але їм дається дуже широка автономія. По факту вона і так існує на західному березі річки Йордан, де є Палестинська національна адміністрація на чолі з рухом ФАТХ і президентом Махмудом Аббасом. При цьому розширити їхні повноваження. Це таке собі самоуправління, де вони можуть мати контроль над певними сферами життєдіяльності, в які Ізраїль має не втручатися. Це також може передбачати обмін територіями. В нинішньому вигляді Палестинська національна адміністрація на автономію навіть не може тягнути в плані контролю, територій і ресурсів. Це проміжне рішення, яке розширює той статус-кво, який існував усі ці роки після 1967 року. І третє рішення – це дві держави. По суті це створення незалежної палестинської держави в певних кордонах і обміни територіями, оскільки Ізраїль має єврейські поселення на територіях, які мають відійти Палестині. Кожне з цих рішень потребує серозних змін на рівні як Ізраїлю, так і Палестини. Я поки не бачу готовності до одного з таких рішень, але рано чи пізно до одного з них сторони прийдуть.
(1).jpg)
Ілія Куса. Фото: ФБ-сторінка
Потрібен компроміс у трьох питаннях
Що має зробити Ізраїль? На які поступки має піти?
Погодитися на створення незалежної Палестинської держави, яка існуватиме поруч з Ізраїлем. Сектор Гази контролюватиме не ізраїльська армія, а палестинці. Є три стовпи, через які ізраїльтянам і палестинцям дуже важко між собою домовитися. По-перше, це питання палестинських біженців. Тобто дозвіл біженцям повернутися на свої землі. Зрозуміло, що повного повернення як було в 1948 році не буде. Це мільйони людей. По-друге, статус Єрусалиму. Він є принциповим для палестинських арабів. Вони вважають, що Східний Єрусалим має бути столицею їхньої нової держави. А Ізраїль вважає Єрусалим столицею Ізраїлю. І третє питання – це питання єврейських поселень на палестинській території. Ці поселення є незаконними згідно з міжнародним правом. У цих трьох питаннях потрібен компроміс. Це те, чого вимагає міжнародна спільнота.
Угода між Іраном і США буде вигідна для України
Наскільки США впливають на ситуацію в Ірані щодо розробки ядерної зброї?
США стверджують, що Іран в процесі розробки ядерної зброї. Офіційно іранські посадові особи говорять про те, що вони не розробляють ядерну зброю. В них досі в дії фетва їхнього духовного лідера, яка забороняє мати ядерну зброю. Для них це фактор стримування. Зараз ідуть переговори між США та Іраном. Є обережний оптимізм, що США можуть досягнути угоди з Іраном. Спірний момент зараз полягає в тому, чи дозволяти зараз Ірану збагачувати уран, який є обов’язковим в ядерній сфері. Це перше питання. А друге, якщо збагачувати уран таки дозволити, то в яких обсягах і до якого рівня. Іранці наполягають на рівні 3,65%. Це те, що було записано в ядерній угоді Обами 2015 року. Американці не хочуть отримати на виході угоду, яка буде копією ядерної угоди Обами. Це буде дивно. З політичного погляду це означатиме, що Трамп в 2018 році в односторонньому порядку вийшов з угоди, яку зараз підпише через стільки років. Тому вони хочуть угоду "Обама+". Вірогідність того, що вони досягнуть згоди достатньо висока, судячи із заяв сторін. Якщо вони досягнуть угоди і будуть послаблені санкції проти Ірану там можуть бути вшиті певні неформальні зобов’язання Ірану дистанціюватися від Росії. Ірану буде вигідніше зберігати зв’язки із західними ринками, як це було після 2015 року. А для цього не потрібно робити різких рішень щодо постачання нових видів озброєння Росії.
