Ілюстративне фото: facebook/16OBrAA
"Армійська авіація – те, що мені потрібно"
Ви на захисті українського неба з 2014 року. Що привело вас в армійську авіацію?
У мене досить проста і банальна відповідь буде, тому що в мене династія льотчиків. Тобто від двоюрідного прадіда всі авіатори. Прадід був стрільцем, батько і дідусь – льотчики. І я вирішив стати льотчиком. Після польотів саме на вертольоті я зрозумів, що армійська авіація – це те, що мені потрібно.
"Польоти на гранично малих висотах"
Як за цей час змінювалися умови військової служби в технічному плані? Гелікоптери, обладнання, якісь нові зразки озброєння в нас за ці роки з'явилися?
Насправді, якщо говорити саме про зразки техніки, то особливо в нас нічого не змінилося. Тобто в нас як були вертольоти Мі-24, Мі-8 і деякий час Мі-2, так вони і залишились. Тобто до 14-го року ми виконували польоти на цій техніці і так само зараз. Так, змінилося дещо обладнання, іноді нам поставляють нові ракети західного зразка, але колосально нічого для нас не змінилося. Більше змінилися підходи до виконання бойових завдань і тактика. Тобто з 14-го року ми зрозуміли, що ми маємо виконувати наші польоти на гранично малих висотах, які не від 50 м, а більш менші – 5 м, 15 м та 30 м. І це не для краси польоту, це більше для забезпечення живучості екіпажів. І цю тактику, цю техніку пілотування ми наслідували далі і з початку повномасштабного вторгнення.
"На початку повномасштабного вторгнення армійська авіація парою вертольотів могла зупинити колону техніки росіян із десятків одиниць"
Як загалом змінилася роль армійської авіації, вертольотів у цій війні після початку широкомасштабного вторгнення? В артилерії, наприклад, збільшилися відстані між нашими і ворожими позиціями. А як у вас?
Ви досить влучно порівняли армійську авіацію з артилерією, тому що, в принципі, в нас майже такі самі підходи. У нас змінилася відстань точки початку стрільби. Чому так сталося? Тому що на початку повномасштабного вторгнення ми працювали з занадто близьких відстаней, у нас була досить висока ефективність, тобто армійська авіація парою вертольотів могла зупинити колону техніки росіян із десятків одиниць. Але у нас була не досить висока живучість вертолітних підрозділів, тому що багато вертольотів, на жаль, були збиті. Треба було з цим щось робити. І щоб забезпечити живучість, ми почали використовувати вертольоти з більш дальніх відстаней. Але потрібно було зберігати ту саму ефективність. Щоби її зберегти, ми почали більше зважати на фактори, на якій раніше не звертали увагу. Почалися більш детальні розрахунки польоту. Адже, щоб влучити в ціль з більш дальніх відстаней дійсно потрібна і майстерність, і потрібно розглядати всі фактори, які можуть вплинути на балістичну траєкторію ракети.
Бойова робота Мi-24 армійської авіації. Фото: facebook/16OBrAA
"Нам дійсно потрібно нове обладнання, озброєння та й вертольоти в цілому"
Чи доводилося вам спілкуватися з іноземними військовими, які теж літають на гелікоптерах і напевно цікавляться тим, як сучасна війна змінює способи їх використання? Чи був у вас такий досвід і що вони кажуть?
Особисто в мене досвіду спілкування з іноземними фахівцями, вертолітниками не було. Але я чув від своїх побратимів, які з ними спілкувалися, що вони дійсно були дуже вражені, що ми можемо з нашим обладнанням, з нашим озброєнням, з нашими вертольотами, які ще радянського зразка, виконувати ці польоти і навіть влучати в ціль. Цим вони були вражені. А щоби забезпечити ефективність на тому рівні, яка вона зараз є, нам дійсно потрібно нове обладнання, озброєння та й вертольоти в цілому, які є якраз у західних партнерів.
"Навіть на старих вертольотах ми можемо виконувати поставлені задачі"
Ми всі пам'ятаємо епопею, як Україна вибивала і зрештою добилася постачання літаків F-16. Чи є подібні мрії, сподівання в льотчиків армійської авіації на те, щоб отримати щось на зразок винищувачів F-16?
Мрії точно є в кожного льотчика армійської авіації, що в нас буде щось більш нове – нові вертольоти, нова техніка. Тобто те, що ми казали – і Apache, і Viper, і Black Hawk. Але навіть, якщо не нові вертольоти, то всі радянські вертольоти, наприклад, Мі-8, є досить гарною платформою, на якій можна застосовувати західне озброєння. Тобто, якщо на нього поставити сучасні прицільно-навігаційні комплекси, обладнання і більш нове озброєння, то, в принципі, навіть на старих вертольотах ми можемо виконувати поставлені задачі.
Якби ви могли вибирати з перелічених вами моделей, то який би гелікоптер ви обрали і чому?
Я повернусь до попереднього питання. Я дійсно готовий літати навіть на цих старих. Тут хочеться більш нове озброєння. А нові вертольоти (Apache, Black Hawk, Viper) усі досить чудові. Тут хоча б щось. Тобто казати про конкретний вертоліт я не можу, тому що вони всі є також чудовими платформами для застосування нових одиниць озброєння.
А скільки часу довелося би вам витрати на те, щоби з Мі-8 перейти на Apache чи Black Hawk? Наскільки це складна техніка?
Якщо не брати до уваги бюрократію, яка відбувається, то я думаю, що для того, щоб перевчити просто льотчика 3 місяці – достатньо. Але ми маємо розуміти, що має бути теоретичне перенавчання. Тобто має бути ціла програма льотної підготовки. І це, я думаю, може затягнуться на рік, а то й більше. Але це моя думки, я не знаю, чи насправді так воно було б.
Олексій Чиж. Фото з особистого архіву. Джерело: nv.ua
"Ми відчули удар ракетою в лівий бік, після чого я вже прокинувся на землі"
У березні 22-го року під час виконання бойового завдання ваш вертоліт збили. Ви вижили, але потрапили до полону. Як вам вдалося врятуватися?
Чесно кажучи, нам вдвох вдалося вижити з моїм напарником Іваном (військовий льотчик Іван Пепеляшко – ред.) і ми досі розмірковуємо над цим питанням, тому що немає чіткого розуміння, як це вдалося. Бо що я, що Іван, ми відчули удар ракетою в лівий бік, після чого я вже прокинувся на землі. Тобто теоретично нас просто викинуло з кабіни.
"Однаково жорстоке ставлення"
Як ставилися до вас росіяни в полоні? У них було взагалі розуміння, з ким вони мають справу? Адже є чимало історичних сюжетів часів Другої світової війни, як, наприклад, німці брали в полон радянських чи британських льотчиків і ставилися до них з певною пошаною. Чи було подібне ставлення до вас з боку росіян?
Якщо ви маєте на увазі історії з Другої світової війни, коли брали британських льотчиків і для них був окремий табір, де все було по-іншому, то тут такого немає. Тобто взагалі не було ніякої різниці – льотчики ми чи ні. Більше звертали увагу, чи ми лежачі, чи ми можемо ходити. Ми з Іваном обоє були лежачі. Ми потрапили в лікарню. В лікарні ставлення було більш-менш. Потім був табір. Нам там не дозволяли взагалі вставати. До наших полонених майже завжди там застосовували тортури і так далі. Але коли ми потрапили в Курське СІЗО, то різниці між лежачими, ходячими, льотчиками, не льотчиками, офіцерами, солдатами, цивільними, взагалі ніякої немає. Тобто однаково жорстоке ставлення.
Іван Пепеляшко та Олексій Чиж з начальником ГУР МО Кирилом Будановим після звільнення з російського полону, 14 квітня 2022 р. Фото: gur.gov.ua
"Ми знову в строю і знову виконуємо задачі"
Як проходило ваше відновлення і які ваші подальші плани?
На щастя, мені з Іваном вдалось нарешті пройти медичну комісію. Ми знову в строю, знову виконуємо задачі і все в нас добре. Але відновлення було досить довгим, тому що не все було так добре – і полон трохи позначився, і травми були досить тяжкі. Тому відновлювалися дійсно довго.
