Ілюстративне фото: УНІАН
"Українська мова… Раптом чудо якесь з'явилося на мовній карті світу"…
Шість років тому набув чинності Закон про забезпечення функціонування української мови, як державної. Українська мова не завжди була такою, якою ми знаємо її зараз. Як тут доречно ділити, на які періоди? Наскільки вона змінилася станом на 2025 рік, порівняно з тим, з чого вона починала?
Щодо української мови, як і щодо будь-якої європейської мови, існує класична періодизація: давня мова, мова середнього періоду і модерна мова. Ми маємо давню англійську, яка називається Old English, потім маємо Middle English і Modern English. Так само з українською. Давня українська, середньоукраїнська і нова чи модерна українська, яка починається від Котляревського і Шевченка і існує дотепер. Нічого нового під сонцем. Тільки те саме, що й до всіх мов європейської спільноти, бо так сформований її поділ. Я зараз не скажу, чи така сама історія стосується взагалі інших мов, які не є європейськими, бо не знаю, не досліджувала, але щодо європейських точно так само це стосується і української мови. Маємо українську мову давньої доби Київської держави, потім середнього часу до Котляревського і Шевченка, і від Шевченка і до сьогодні. Наскільки довго існує мова, має тільки почасти значення. Набагато важливіше, набагато більше значення має той факт, наскільки мова спроможна відповідати на виклики майбутнього. Якщо ми спроможні витворити слова, сформувати речення і конструкції, які відповідають за те творення нового, чого ще немає, тоді українська мова є сильна і спроможна, і вона може мати перспективу щонайменше наступних тисячу років. Якщо в нас немає спроможності думати про майбутнє, формувати слова майбутнього, формувати тексти і контексти майбутнього, то ми можемо існувати кілька тисяч років, але це вже нічого не дасть. Старогрека, давня грека, грека еллінська, латина – якими потужними були, скільки століть існували і чим закінчилося?! Та нічим не закінчилося. Українська мова, коли з'явилася на карті світу, вже як повністю українська мова – починається із VII століття, повністю завершена, сконструйована, вже є тексти і так далі. Сьогодні XXI століття. В тому XII столітті грека, латина, церковнослов'янь – сильні, потужні мови. Де вони тепер? Українська мова така собі, знаєте – раптом чудо якесь з'явилося на мовній карті світу. Скільки століть минуло? Ми є, та й є. Те, що хтось нам розказує… Слухати всіх – себе не поважати.
"Тільки вільні мають сильні мови, які не зазнають переслідування, руйнування ззовні"
Це дещо суперечить тому, що вона завжди була у ролі жертви, завжди гонимою…
Не без цього. Бо бути колонізованою спільнотою і хотіти розквіту власної мови – це нонсенс. Власне в тому все й криється. Весь парадокс, все завдання наше – бути вільними. Бо тільки вільні мають сильні мови, які не зазнають переслідування, руйнування ззовні. Навіть англійська мова вважає себе загроженою. Коли всі люди вивчають англійську мову, вони перетворюють її на різні варіанти англійської мови. І це також загроза для мови. Тому не в мові тут проблема, а в нації, носії мови. Якщо ми, як українці, розуміємо, що хочемо бути повноцінною, сильною, гідною нацією, то мусимо спочатку звільнитися в голові. І тоді наша мова апріорі буде мати ті самі ознаки, що і ми, як спільнота. Так не буває, коли спільнота упосліджена, щоб її мова розквітала. Це взаємні речі. Мова – іманентна риса людини. На тій землі лише людина має ту мову, якою вона формує досвід, ділиться своїми знаннями, формує знання, передає знання від покоління до покоління і комунікує врешті-решт, свариться, закохується, що хоче, то робить.
Орися Демська. Автор фото: Микита Завілінський
Мовою успіху стала українська мова
Якби ми опинилися в Київській Русі, у Києві, чи ми зрозуміли б місцевих?
Десь би зрозуміли, десь би не зрозуміли. Так само, як десь би зрозуміли, десь би не зрозуміли сучасні англійці своїх давніх англійців. Базові слова, основний словниковий запас – "батько", "мати", "жити", "їсти", "пити", "ходити" – очевидно ті слова ми би зрозуміли і навіть вони писалися трішки інакше. Але ми впізнали б їх через власну мовну практику. Чи могли би ми зараз так розмовляти, як розмовляли мешканці Київської держави? Напевно ми б не могли так розмовляти. Але це не тому, що ми такі недолугі й що мова так страшно відрізняється. А тому, що ми живемо в іншому світі. І в цьому світі інші трошки засади розмовляти і писати. Це не означає, що в нас кардинально відрізняються правописні норми київські й сучасні. Вони виростають, переходять, трансформуються і генетично пов'язані.
Сьогодні справді мусимо десь обстоювати цю позицію, що хочемо персонально в публічному просторі, щоби нас обслуговували тою мовою, яку ми хочемо, себто українською. І тому, слава Богу, що ми можемо і що є свідомі люди, які можуть за це боротися. Я би запропонувала до цього стану боротьби додати стан системної, щоденної, постійної праці. Не раз вийти на Майдан поборотися, не раз мітинг влаштувати, а системно – закон дозволяє, інструменти є – відстоювати мовні права держави, тим більше сьогодні, в стані війни, мова – інструмент безпеки. Це те, що нам дає певну безпеку, якщо ми правильно вибудуємо мовну архітектуру, систему мовного захисту, систему мовної популяризації, систему балансів, стримуванні противаг.
Що ми помічаємо за останні п'ять-сім років стосовно російської мови в Україні? Російська мова помінялася місцем з українською мовою. Я ще пам'ятаю той час, коли до української мови було ставлення, як до "чуда у пір'ях": щось таке дивне, смішне і взагалі успішна людина має говорити російською мовою. Зараз говорити українською – знак успішності. Успішна людина на державній службі, телебаченні, будучи президентом, прем'єр-міністром, головою Верховної Ради, має говорити українською мовою і говорить українською мовою. Тобто, соціальний статус людей, які володіють українською мовою, дуже сильно піднявся. Соціальний статус людей, які володіють російською мовою і хочуть нею спілкуватися в публічному просторі, дуже сильно впав в Україні. І це дуже важлива зміна, тому що мовою успіху стала українська мова. Росіяни, з чим боролися, на те й напоролися. Вони так довго насміхалися з української мови, що врешті-решт українці вирішили тепер насміхатися з російської мови. І це перший крок до зцілення від вторинності, яку ми сформували за той час, коли були колонією і коли були окуповані спочатку імперією Романових, бо росіяни ніколи не мали своєї імперії. Це була Романівська імперія, вони були наймитами в тій імперії. І потім радянська окупація. Я розумію, що історики можуть бути незадоволені, що я вживаю термін "радянської окупації". Але в мене з мовного погляду це виглядає, як окупаційна практика мовна. Тому ми мусимо пройти шлях зцілення і немає іншого способу, як врешті у цей момент визнати престижність власної мови, бо це важливо. Мова, як інструмент успіху власна, а не чужа, а не мова окупаційна чи колонізаційна. Але те, що в Україні є російська мова і те, що в Україні є українці, для яких російська мова була мовою їхніх предків, не русифіковані, не тих, кого русифікували, а ті, хто були росіянами від самого початку – це також правда і це нормально, так є в багатьох країнах світу і Європи. І це теж треба пам'ятати.
Як ви оцінюєте цей законодавчий процес? Чи достатньо українське законодавство зробило для того, аби убезпечити українську мову?
І закони, як інструментарій, є – їх важливо правильно і добре виконувати. Бо ми так любимо: закон вийшов і перше, що ми робимо – починаємо критикувати, який він поганий, ще жодного дня не пробувавши його реалізувати, втілити в життя.
Дві новели в українському мовному законодавстві
Тема мовного омбудсмена, адже ми маємо нову людину, призначену на цю посаду. Як би ви це прокоментували? І сама роль мовного омбудсмена.
Закон визначає певні чіткі параметри і щодо членів Національної комісії зі стандартів державної мови, і щодо Уповноваженого. Я б об'єднала ці дві частинки, бо це дві новели в українському мовному законодавстві. Закон 2019 року вперше вводить таку інституцію, як Уповноважений із захисту державної мови і як Національна комісія зі стандартів державної мови. Сьогодні вже третя голова Національної комісії зі стандартів державної мови і третій Уповноважений із захисту державної мови. Кожен, хто приходив на цю посаду: чи це голови комісії, чи то члени комісії… Склад комісії також вже змінився, хоча він мав бути незмінний шість років. Чи то та людина, яка приходить до складу комісії, чи то головою комісії, чи це Уповноважений – її характеристики, біографія, вимоги, кваліфікації… Це все впливатиме на те, якою буде інституція. Це було б дивно, якби такого не було. Сіра людина не може опинитися в такій системі координат, бо мусить бути людина, яка має якийсь характер, якусь частину свого характеру віддасть тій інституції. За шість років у нас відбуваються певні зміни, певні трансформації. І Слава Богу, тому що ми не Росія, де Путін 26 років, і не Білорусь, де Лукашенко тисячі років. Тому хід історії ніхто не скасовував. Зараз набагато важливіше, чи Національна комісія зі стандартів державної мови, чи Уповноважений із захисту державної мови відбудуться в межах століття чи не відбудуться? Якщо відбудуться, значить ми не зробили помилок. Якщо не відбудуться, то це будуть помилки нашого покоління, за які нам доведеться відповідати перед наступними поколіннями. От і все.
КОНТЕКСТ
Уряд України на засіданні 15 липня нинішнього року відкритим голосуванням призначив Олену Івановську на посаду Уповноваженої із захисту державної мови. Про це повідомив представник Кабміну у Верховній Раді Тарас Мельничук.
Олена Івановська — докторка філологічних наук, професорка та викладачка Київського національного університету імені Шевченка. Вона працює на кафедрі фольклористики, де викладає фольклорний аспект звичаєвого права, методику навчання фольклору та суб'єктно-образну систему фольклору. Івановська – авторка близько 100 наукових, зокрема 17 науково-методичних, праць, навчальних посібників, підручника та навчальних програм, а також публікацій, присвячених захисту української мови, інформує Суспільне. Її кандидатуру розглядали за поданням Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця.
