Ольга Сагайдак. Фото: Коаліція дієвців культури
"Для європейських партнерів важливим є існування Міністерства культури"
Маємо тепер людину, яка тимчасово виконуватиме обов’язки міністра культури. Це Тетяна Бережна, котра не має, на перший погляд, культурного бекграунду, а є людиною з економічних "територіальних вод". Цікаво буде подивитися, як усе це працюватиме. Наскільки було очікувано, що вранці 29 липня ми вже отримаємо міністерку?
Мені б хотілося порадіти і сказати, що Коаліція вийшла із постом ― і уряд зреагував на наш заклик, а ввечері вже призначив тимчасову виконувачку обов’язків міністра. Будемо думати, що так воно і сталося. Потреба в очільниці міністерства була очевидною і нагальною, адже без підпису керівника цієї інституції нічого не працює назовні. Дієвці культури ― чоловіки призовного віку ― не можуть нікуди виїхати, а тому різноманітні міжнародні культурні проєкти просто зависли, а деякі почали зриватися. Не їдуть за кордон також і виставки, що є великою проблемою, адже культурна дипломатія залишається нашим стратегічним пріоритетом. Крім того, конференція з відбудови Ukraine Recovery Conference, яка відбулась у Римі 10 липня, дала для нашої культури чи не найкращі плоди, бо вона була широко представлена. І три великі міжнародні ініціативи ― Team від Єврокомісії, Альянс культурної стійкості та Фонд спадщини ― були анонсовані на цій конференції. Це не лише про гуманітарну підтримку, а й про великі гроші, які вочевидь дуже потрібні культурі. Відтак треба розвивати ці треки ― кувати залізо, поки дають. І хтось це повинен робити. Я закликала у дописі поки виводити за дужки те, що міністерство варто ліквідувати, бо ж якось американці без цього живуть. Але ж ми не американці, до того ж ліквідація ― це величезна робота. Тому, виходячи з ургентних потреб тут і зараз, будемо говорити, що наші європейські партнери налаштовані працювати у зрозумілій для себе системі. А для них важливим є існування Міністерства культури.
Культурна дипломатія, міжнародні партнерства та внутрішній трек: спадщина і мережа закладів культури
Україна має структуру культури дуже подібну на ту, яка є в різних країнах Європи, де існує Міністерство культури. Це така централізована модель, де висока роль публічних фінансів, державних коштів. Нагадаю, ввечері 28 липня стало відомо, що Тетяна Бережна призначена тимчасовою виконувачкою обов’язків міністра культури і стратегічних комунікацій. Про це повідомила прем’єрка Юлія Свириденко, зазначивши: "У час трансформації для України важливо зберегти керованість, фінансову спроможність та взаємодію з культурною спільнотою. Саме тому обов’язки тимчасової очільниці доручено досвідченій управлінці із сильним бекграундом у державній політиці, міжнародних проєктах і роботі з партнерами. Бережна має великий досвід у реформах, культурній дипломатії та міжнародній співпраці". Профільні заступниці залишаються у міністерстві ― Галина Григоренко та Анастасія Бондар, тобто міністерство працюватиме командою. Наскільки ці рішення адекватні до тих викликів, з якими стикається сьогодні українська культура?
Нам дуже важлива міжнародна співпраця ― для того щоб українські цінності, наші проблеми, нашу війну виносити у міжнародний простір, з одного боку. А з іншого боку, у нас величезний дефіцит коштів, і для культури це дуже відчутно. Тому що кошти потрібні не лише на зброю, а й на порятунок культурної спадщини, і на підтримку інституцій та людей у культурі. Отже, ми зараз можемо розраховувати винятково на міжнародних донорів. Культурна дипломатія і трек міжнародних партнерств є дуже важливими. Чого не зазначила прем’єр-міністерка, але про це написала сьогодні Євгенія Кравчук: у нас також є дуже важливий внутрішній трек, якому не приділяли достатньої уваги попередні міністри: культурна спадщина та мережа закладів культури.
"Наступ ворога триває, тому евакуація культурних цінностей має стати пріоритетом"
Культурна спадщина ― що ми маємо на увазі?
Коаліція дієвців культури неодноразово наголошувала, вимагала навіть відставки міністра, звертала увагу уряду, парламенту і Президента на те, що у нас і досі неефективно відбувається евакуація (культурних цінностей ― ред.). Евакуювали, звісно, замало. І оскільки наступ ворога триває, то було б дуже важливо, щоб евакуація стала пріоритетом. І про це знають наші міжнародні партнери, зокрема, на флорентійській зустрічі перед Ukraine Recovery Conference ми чули про те, що партнери вважають це за пріоритет ― забезпечити евакуацію, побудувати фонд бомбосховищ у безпечних місцях. Я дуже сподіваюся, що нова керівниця міністерства звертатиме на це належну увагу.
"Державна політика ― це складова культури"
Що може означати зацитована вище фраза Юлії Свириденко "сильний бекграунд у державній політиці"? Адже йдеться про культуру, яка тут державна політика?
Якщо дивитися на культуру широко, то державна політика ― це складова культури. Власне, як ми розбудовуємо культуру впливає і на те, як далі відбувається голосування, протести тощо. Події на минулому тижні говорять про те, що протестна культура в Україні також росте.
Досвід останніх півтора року роботи у проєкті RES-POL (Rapid Expert Support for Culture and Media Policies in Ukraine), який профінансувала Єврокомісія задля розробки політик для Міністерства культури, я відповідала якраз за культурну спадщину, показує, що ці політики ― надзвичайно важливі для рятування та розвитку культури. На основі напрацювань цього проєкту сформувалася стратегія, і тепер у нас є змичка з новою лідеркою міністерства, тому що вона була однією із тих, хто в останній момент в Ukraine Facility включила трек необхідності мати стратегію розвитку культури. А Галина Григоренко з командою минулої ітерації цю стратегію дописали, залучивши багато експертів та проєкт RES-POL. І стратегія була затверджена урядом. Отже, той, хто сьогодні заходить у міністерство, має унікальні можливості здобреного ґрунту, для того щоб пророщувати дерева, кущі й травичку. Адже є стратегія, розуміння на 5 років, куди йти, ця стратегія прийнята спільнотою і затверджена Кабміном, є напрацювання RES-POL ― близько 90 документів. Просто "бери і роби". Тобто, зараз треба формувати команду потужних менеджерів по напрямах і просто прочитати ці напрацьовані документи, зокрема, щодо збереження культурної спадщини. Сподіваюся, що наступний очільник цього напряму буде трохи більш обізнаним.
"Перші 4,5 млн євро на Фонд культурної спадщини були оголошені одразу після URC-2025"
На конференції з відновлення України Ukraine Recovery Conference у Римі досить потужно звучала культура, зокрема тема евакуації української спадщини. Що саме там було на столі, які треки?
Мені дуже шкода, що одразу після закінчення конференції Кабмін пішов у відставку і про її результати не договорили. Ні міністр, ні заступники не розкрили нам усіх домовленостей, були лише короткі дописи. Але можна очікувати однозначно, що через інструменти ЮНЕСКО формується альянс низки держав ― Італія, Мальта, країни Балтії та інші. Це ― про спроможності та скіли, про інституції та можливість стабілізації культурної спадщини там, де ми не можемо її евакуювати. Якщо говорити про Team, то це посилення програми Єврокомісії. Це про євроінтеграцію, про те, щоб наші фахівці взаємодіяли зі своїми європейськими колегами, щоб ми заходили у спільний європейський простір. І, забігаючи наперед, це вимагатиме від нас зміни багатьох нормативних актів. Крім того, йдеться про Український фонд культурної спадщини, який у нашій стратегії відобразився як платформа міжнародної взаємодії. Адже було ухвалено рішення, що під час війни ми не спроможні таку інституцію підняти й утримувати всередині країни, а відтак ― суто залежимо від закордонних партнерів. У нас є партнери, які готові цей фонд "народити" і розвивати у себе, щоби потім передати Україні. Є також ті, хто готові його наповнювати ― перші 4,5 млн були оголошені одразу після конференції. Галина Григоренко багато із цих треків вела, і зараз їх треба посилювати і продовжувати негайно.
"Ключове ― зберегти людей у культурі, фахівців"
Якщо дивитися на об’ємну стратегію 2025-2030 років, які можна зробити найважливіші акценти та окреслити першочергові задачі для культурної роботи?
Коли ми думали з незалежними експертами та представниками міністерства, що є ключовим, то це ― зберегти людей у культурі, фахівців. А це означає ― дати їм нові можливості та нові навички, тому що ми живемо в іншому світі. Це стосується управління і театрами, і музеями тощо. Нам потрібно зосередитися на тому, щоб зберегти спадщину, відповідно ширше ― зберегти ідентичність. Йдеться не тільки про артефакти, матеріальну спадщину, документи, а й взагалі про розуміння себе причетними до тих чи інших регіонів. Це стосується тимчасово переміщених людей, тому що стираються цілі населені пункти, але нам треба зберегти цю культуру. І дуже важливо, попри всі труднощі, вливатися у європейський простір. Це такі ключові треки, вже наповнені змістом і дорожніми картами.
"Зараз не можна не співпрацювати з громадянським суспільством і фаховими спільнотами"
Поговорімо про наратив довкола Мінкульту. Наприкінці твого згаданого вище допису є список культурних менеджерок та менеджерів, які були б найрезультативнішими для допомоги міністерству. Наскільки загалом є дієздатним підхід, коли неурядовий сектор, наприклад, ГО "Коаліція дієвців культури", пропонує для урядового сектора асортимент можливих кандидатів чи кандидаток для роботи?
Мені здається, що зараз у жодному міністерстві не можна не співпрацювати з громадянським суспільством і фаховими спільнотами. Тому мій список ― це була така собі провокація, щоб люди ще позгадували когось, список далеко не повний. Я просто взяла на себе сміливість назвати деякі імена людей, які однозначно потужні у будь-якій ролі ― посадовців міністерства, радників, незалежних експертів тощо. На мій погляд, вони мають бути включені у коло тих, з ким радяться та консультуються. Протягом минулого року у нас був діалог із комітетом Верховної Ради, і це дуже добре. Наприклад, щодо реформи мережі закладів культури, яка може впливати на життя десятків тисяч дієвців культури ― бібліотекаря, музейника та інших людей. Така реформа вкрай необхідна, тому що цих людей утримують за жалюгідні 6 тисяч гривень, і все це заклякло, ніби "стокгольмський синдром". Реформа буде однозначно болісна, але її треба робити.
"32 тисячі закладів культури ― радянський спадок, який треба реформувати"
У чому полягає ця болісна реформа мережі закладів культури?
У нас 32 тисячі закладів культури ― радянський спадок, система закладів, яка забезпечувала пропаганду. Це будинки культури, клуби, центри дозвілля, а також бібліотеки, музеї, комбіновані хаби тощо. Але суть полягає у тому, що ці заклади утримуються з місцевих бюджетів. Заклади з національним статусом ― з державного бюджету, а з обласним ― з обласного бюджету. У громадах люди втратили мотивацію і не фінансують, бо не ходять, наприклад, до бібліотеки. Але держава їх зобов’язує. Це торба, наповнена мотлохом, який треба нести, хоч і важко. Отже, реформа буде пов’язана з тим, що частина закладів буде закрита. І пам’ятаймо, що нас стало значно менше.
"Треба дати кредит довіри і можливість заробляти"
Але тут постає такий виклик, як доступ громади до культури. Наприклад, умовна бібліотека як точка доступу до книжок та інтернету, як це буває у багатьох селах. Це важливі хаби, і я відчуваю холодок по спині, коли ти кажеш, що їх треба закривати. "Закриті бібліотеки" ― це страшно звучить.
Не панікуй. У реформі йдеться про те, що має бути доступ до креативності та має пропонуватися не культурне обслуговування, а різноманіття креативних проявів для людей. Що це може означати ― привід для окремої розмови. На практиці буде так, що люди у громадах зможуть самі вирішувати, чим креативним вони хотіли б займатися, а громада має це забезпечувати. Проте інтернет, мобільні бібліотеки, електронні книжки ― цілий спектр ще остаточно не докручений і потребує обговорення. Наша Коаліція у найближчі місяці обговорюватиме з різними громадами ці питання. Але тут ідеться ще й про незалежність і дорослішання інституцій. Зараз була хвиля скандалів щодо звільнення очільників національних заповідників. Ми чули звинувачення: "відкрили кав’ярню на два стільці" або "провели весілля військового, не спитавши Мінкульт". Виходить, держава не може нічого дати, але будь-яку спробу заробити гроші чи отримати міжнародний ґрант вона одразу нівелює. Забирає ці гроші з казначейського рахунку і каже про захищені статті витрат, а це ― лише комуналка і зарплати. Замкнене коло. Талановитим менеджерам, яких ми випускаємо по кілька сотень щороку, немає сенсу іти працювати керівниками культури, тому що комуналка і 6 тисяч зарплати ― це не драйвить, це жевріння. Отже, нам ідеться про те, що треба дати кредит довіри і можливість заробляти. І тут дуже важливою буде комунікація. Бо є відсутність комунікації з дієвцями, які, на відміну від дуже багатьох сфер, все-таки часто голосисті та можуть різко висловлюватися. Тому "зрадонька" у сфері культури розгорається дуже активно і часто має агресивний характер. А міністерство постійно відгрібає, навіть якщо мало якісь добрі наміри. Не договоривши це зі спільнотою, воно наражається на те, що потенційно нічого не буде схвалено. Будь-яка реформа має бути дуже ретельно проговорена.
Тетяна Бережна. Фото: facebook
"В управління державними інституціями заходять менеджери з командою ― це добре"
Режим "зрадоньки" дуже природний і питомий завдяки соцмережам. Легко виникає емоція, обговорення, сварка тощо. Наскільки можна уявити, що на якийсь час у царині культури крики у соцмережах можуть перетворитися на взаємодію?
Не можу цього уявити, як перестати кричать і почати працювать. На криках соцмережі живляться. Але я дуже вдячна Ларисі Денисенко, яка сьогодні зробила пост про два призначення ― посла у Швеції (Світлана Заліщук ― ред.) та т.в.о. міністра культури. Найголовніше, що це молоді освічені жінки. Пані Тетяна Бережна має прекрасну освіту, працювала в юридичній фірмі з доброю репутацією, випускниця Могилянки, навчалась у Лондонській школі економіки. Коли ти читаєш CV, то дуже пишаєшся, що в нашу владу заходять молоді люді з таким бекграундом. Я не схильна роздувати цю думку, що Мінкультом має керувати директор театру, режисер, кінопродюсер чи співак. Колись покійний Богдан Сильвестрович Ступка казав, що найгірша роль у його житті ― це роль міністра культури. Він був мудрою людиною і мав сміливість не грати цю роль до кінця. Мені здається, те, що заходять менеджери в управління державними інституціями ― це добре, якщо вони заходять із командою. Гадаю, просто фокусуватися на персоні міністра ― замало, а треба дивитися, хто працюватиме із цим міністром. Колись Юлія Федів вийшла із прямою комунікацією і сказала: "Якщо б я була призначена міністром, то ішла би з такими людьми" ― і назвала цих людей поіменно. У мене це викликає велику повагу. Пані Бережна у складній ситуації, бо вона ще не призначена міністром, нам треба дочекатися засідання Верховної Ради.
До речі, для Міністерства культури і стратегічних комунікацій це, на жаль, велика класика ― не один очільник працював зі статусом т.в.о.
Так. І не забуваймо, що такого т.в.о. часто не запрошують на засідання уряду. Або ніколи не запрошують на РНБО. Тож ми очікуємо все ж таки призначення повноцінного міністра. Хай це станеться якнайшвидше ― це буде краще і для Міністерства культури, і для уряду. Вважаю, що нам треба буде судити "по ділах" про те, як працює міністерство та його лідерка. Але все одно у нас немає іншого варіанту, як давати кредит довіри і не стартувати одразу зі "зрадоньки".
"Ми готові взаємодіяти і спілкуватися, і поки що виходу з картонками не буде"
Наскільки культурне середовище в Україні сьогодні готове працювати з людиною з-поза культурного середовища? Тобто ― з людиною на чолі державної культурної інституції, яка не є митцем?
Учора ввечері з картонками не вийшли, тож думаю, що суспільство готове. Принаймні я не бачила пропозицій, що не треба було призначати цю, а треба інакшу. На жаль, наше культурне середовище доволі розшароване. Є, наприклад, креативні індустрії, котрі дуже важливі та видимі, але взагалі не відчувають себе частиною культурної спільноти і навіть не зважають на Мінкульт. Є цілий пул національних академічних установ, де багато заслужених людей, у них потужний голос і вони впливові. Ректор консерваторії або директор філармонії одноосібно може інколи знести міністра лівою рукою. Тому міністри з ними часто дружать. Є дієвці культури, які живуть із проєктів, ґрантів, ініціатив, вони прокачані та гуртуються, але насправді їх не завжди пускають у двері (але ми ліземо у вікно). Ентузіазму до боротьби у нас багато, але ми так і не наважилися згуртуватися до того, щоб запропонувати команду для міністерства. Бодай для того, щоби просто був таки прецедент. Можливо, нам треба потренуватися. Мені здається, зараз ущухне перший шум навколо "а хто ця людина". Взагалі, варто позбуватися цього тренду, бо ми часто не знаємо нових прекрасних людей, заперечуємо і втрачаємо їх як фахівців. На вході нового міністра Коаліція дієвців культури говорить, що ми готові взаємодіяти і спілкуватися. І поки що виходу з картонками не буде.
Скільки днів має тривати цей "медовий місяць"? 100 днів?
Може, у пані Бережної і не буде 100 днів. Бо ми розраховуємо, що міністр має бути призначений наприкінці серпня, коли почнуться планові сесії ВР. Принаймні я б не хотіла, щоб історія із т.в.о. затягнулася на рік. Думаю, кілька місяців точно потрібно для того, щоб хоча би прочитати всі ті документи, про які я згадувала, і сформувати команду.
"Владі дуже страшно взаємодіяти з Міністерством культури"
Чому, на твою думку, Мінкульт знову так довго не отримував свого керівника або керівницю?
Культура ― це дуже складно. І культура насправді впливає. А тому страшно приймати рішення про те, що впливає у такий не прямий, а складний спосіб. Я думаю, що владі дуже страшно взаємодіяти з Міністерством культури. Популярна масова культура ― це теж культура, але дуже багато речей не відомі, а тому вони здаються небезпечними. Відтак влада дуже боїться хиби і воліє призначати людей, які не мають сили щось реально міняти. А може дипломат, а може т.в.о… Тому я б дуже радила Офісу Президента довіритися і дати Мінкульту рік працювати не івент-агенцією, а справді політичною інституцією, яка посилює державу.
