Фото: Пресслужба Міші Правильного
Альбом "Нормальний божевільний" зосереджений на тому, що країні зараз потрібна допомога
Ти описуєш "Нормальний божевільний" як майже аудіокнигу. Як узагалі формувався сюжет цього твору?
Був запит стосовно того, щоб зробити сюжетний альбом. Це канонічна реп-історія: дуже багато реп-альбомів ще з 90-х років робляться сюжетними, концептуальними. І реп, можливо, і рок теж, за мейнстримом трішечки випереджає за цим показником музику. Нарешті я до цього дійшов. А про що писати — навіть не було якихось думок інших, тому що я пишу про сьогодення: про нас з вами, про країну. І цей альбом зосереджений на тому, що країні зараз потрібна допомога. Щось іде не так — і це не лише про війну. Треба це змінювати. Відповідей не даю, нікого не навчаю, просто рефлексую про те, що у мене в голові. Я довів до абсолюту наївність і мрії. Тобто ліричний герой цього альбому — абсолютний мрійник. Не такий, як я — я все ж таки трохи приземленіший. Але захотілося говорити саме про такі речі.
"Нормальний божевільний" — це взагалі хто чи який?
Іноді, читаючи музичну критику або слухаючи своїх друзів, мені здається, що це я. Я хочу бачити нормальними країну, світ, людей навколо. Я констатую, що це ненормально. У цьому альбомі є макгафін — така історія, предмет, на якому зосереджена увага, але ми не знаємо, що це. Компас нормальності. Ось я шукаю цей компас: як робити так, щоб було нормально, як робити, щоб у нас не було таких, як є, питань до депутатів, щоб не було питань до соціуму і не було тупих помилок, які ми робимо — я на цьому сконцентрований. Іноді зустрічаєш людей, які нібито знають все про це життя, і вони кажуть тобі: "Ти божевільний, ти ненормальний, наївний, ти популіст, банальний" тощо. Але правда в тому, що ті, хто нібито знають щось про це життя, — вони нічого не знають. Якби вони щось знали, вони б щось виправили. Мені часто закидають, що я кажу про очевидні речі. Ці речі неочевидні, якщо ними люди не користуються. І якщо ненормальний світ — значить, це неочевидно, це слід повторювати. Любов, мир, повага до старших, повага до родини, батьків, своїх традицій — це не банальність, це те, що нам треба знати кожного дня. Якщо все вже придумали й сказали раніше, якщо це не повторювати й намагатись робити щось нове заради експерименту і чогось нового — ми далеко не заїдемо. Ось такі мої думки.
Я все ж таки трішечки реаліст — мені вже не 16 років
А як ти вибудовував межу між власним баченням і голосом героя? Наскільки ти схожий із ним?
Я дуже схожий з героєм, просто я взяв свої думки й гіперболізував їх. Тобто він дуже в це все вірить, він ідеаліст-ідеаліст, а я все ж таки трішечки реаліст — мені вже не 16 років. Але хотілося гіперболізувати, зробити його таким: "Цей камінь нормальності. Він усе виправить, ми станемо нормальною країною" — ось такий він. Я більш раціонально висловлюю свої думки, тому ми не схожі — він каже все те ж саме, що і я, але трохи більш натхнено.
Як ти уявляв, де взагалі має звучати цей альбом? Це для навушників, сцени, розмови, для чого?
Коли порівнюють реп або, в принципі, музику — який трек кращий — я ніколи цього не розумів, тому що моя музика виконує різну функцію. Цей альбом точно не для клубу, не для вечірки — він для прослуховування більш наодинці. Його не ввімкнути фоном. Один мій друг сказав: "Я намагався фоном увімкнути твій альбом, прибирав собі в хаті та знайшов себе, що я завис посеред хати й слухаю текст". Це альбом для саморефлексії та роздумів. Але там є дві пісні — одна з Сашею Булем і друга з ValeryBlahBlah — вони більш мейнстримні, веселі, більш надихаючі, і їх можна слухати будь-де.
Альбом більше ставить запитань чи дає відповідей?
Максимально ставить запитання. Я даю відповідь в кінці альбому: що у нас, в принципі, всередині є все, щоб виправити ситуацію. Але як це буде? Якби я знав — я б, мабуть, став президентом України або світу, виправив би все, і всі б жили добре. У мене немає відповіді на всі питання.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
