Київський кінотеатр "Україна" 1965 року. Фото "Детектор медіа"
Фільм "Тіні забутих предків" – не лише про гуцулів, він – про Свободу
4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі "Україна" відбулася прем'єра фільму “Тіні забутих предків" Сергія Параджанова. Під час показу літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл в залі закликали присутніх підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року. Під листом протесту тоді підписалися 140 присутніх. Це був публічний протест проти репресій серед інтелігенції в постсталінський період. Вже незабаром Стус, Дзюба, Чорновіл і Параджанов опинилися за ґратами. Прем'єра фільму "Тіні забутих предків" увійшла в історію кінематографа не лише як мистецька подія. А й як перший публічний протест інтелігенції проти радянських репресій. Чому, на вашу думку, саме цей показ став тим моментом, коли прозвучав голос спротиву?
Сергій Тримбач: Одразу зауважу, що я не був на тому показі. Марта Володимирівна, дружина Івана Дзюби, котра також до нас сьогодні приєднається, вона там була. Це був перший показ фільму "Тіні забутих предків" в Києві. Фільм на той момент вже був лауреатом кількох фестивалів, мав багато призів, хоча в ті часи відбувалося вкрай мало фестивалів. Але цей показ притримували. Фільм був зроблений до 100-річчя народження Михайла Коцюбинського, який, нагадаю, народився 17 вересня 1864 року. 4 вересня вирішили зробити прем'єру. В якомусь сенсі цей збіг випадковий, а в якомусь – ні. Адже фільм "Тіні забутих предків", з одного боку, нібито про предків, про гуцулів, які перебувають в іншій, більш відсталій цивілізаційній фазі, але, з іншого боку, він насправді про свободу. Тому що герої фільму Іван і Марічка кидають виклик патріархальному суспільству, яке вимагало певних правил поведінки. Якщо, приміром батько дівчини вбив твого батька, ти маєш мститися, а не кохатися з нею. От і ця прем'єра також була викликом. Не випадково її називають першим Майданом. Навіть територіально все відбувалося неподалік нинішнього Майдану Незалежності, тоді площі Калініна.
Іван Дзюба – головний герой того вечора
Це був виклик проти арештів, які почалися. Їх пов'язують не в останню чергу з Баланчуком, секретарем Львівського обкому, який завжди був підручним сірого кардинала Суслова. І ці арешти викликали таку реакцію. Іван Дзюба – головний герой того вечора. Наскільки мені відомо, Сергій Параджанов не був поінформований про цей виступ. Тому що є різні спогади і відомості. Чорновіл свого часу говорив, що встали ледь не половина зали. Наскільки мені відомо, йдеться про 3-4 десятки присутніх. Але навіть і ця кількість в ті часи, в 1965 році, це було багато. Навіть якщо встав лише кожен десятий – це багато. Можна іноді почути з вуст нинішньої молоді, а чому, мовляв, їх було так мало. Ні! Це було багато. В ті часи кинути такий виклик, означало – ризикувати роботою або навчанням. Наприклад, Стус через за кілька днів потому був виключений з аспірантури Інституту літератури. Крім того, залишалася і загроза арештів.
Кінознавець Сергій Тримбач. Фото:Укрінформ
Все могло закінчитися набагато гірше
Свідки розповідали, що після цієї прем'єри кінотеатр оточили солдати. І в той момент все могло закінчитися набагато гірше. Сергій Параджанов боявся не свого арешту, тому він Івана і Марту забрав до себе додому. Це справді був виклик і протест. Іван Дзюба був лідером цього покоління. Коли він дізнався, що кілька десятків людей, переважно на заході України, були заарештовані, відбувся цей протест. А Василь Стус в пояснювальній записці писав, що він не може стерпіти ні власне арештів, ні того, що їм закривають рота. Адже Івана Дзюбу під час виступу почали відштовхувати від сцени і увімкнули сирену.
Потрібно було повідомити громадськість про арешти
Марто Володимирівно, коли Іван Дзюба піднявся на сцену до мікрофона, чи знали ви, що саме він планує зробити?
Марта Дзюба: Ні, я цього наперед не знала. Хоча для мене і не було несподіванкою те, що він йде на сцену. Адже він часто виступав на різних імпрезах. Але я того разу не знала, з якою саме метою він йде. За кілька днів до того в Києві, Івано-Франківську та Львові відбулися арешти. Це всі обговорювали, про це говорили і у нас вдома. Ці арешти відбулися дуже таємно, ніхто нічого про них не знав. Потрібно було якось повідомити громадськість про ці арешти. Тож для цього потрібна була велика аудиторія.
.jpg)
Шістдесятник Івана Дзюба та його дружина Марта в молоді роки. Фото з відкритих джерел
Зустрілися разом Михайлина Коцюбинська, Юрій Бадзьо та Іван, і вони втрьох обговорювали, хто має виступити. Іван на той час вже не дуже хотів виступати, бо він був вже як стандартний промовець на всіх вечорах, а їх було багато. І він хотів це змінити. Але Михайлина і Юрій сказали, що з якихось причин виступати не можуть. Тоді Іван вирішив, що це мусить зробити він. Коли Іван вийшов на сцену, він спочатку говорив про фільм, дав йому високу оцінку, а потім додав: "Разом з тим, що у нас є така радісна подія, як вихід на екран фільму "Тіні забутих предків", в Україні відбувається тривожна подія, а саме арешти по всій країні". Після чого він почав зачитувати список арештованих людей.
"Хто нас підтримує, встаньте"
Під час його виступу вибіг на сцену директор кінотеатру Брайченко, почав у Івана відбирати мікрофон і брутально зганяти його зі сцени. У мене є доповідна Брайченка, яку він писав 6 вересня 1965 року в КДБ. В цій доповідній він повідомляє, нібито Іван Дзюба в своєму виступі сказав "ганьба такому уряду, який в наш час допускає арешти інтелігенції". Після цього були включені сирени, Івана зі сцени брутально зіштовхнули, при тому що Параджанов його підтримав в сутичці за мікрофон між Брайченком і Іваном. І далі під цей звук сирен Василь Стус, якого дуже зачепило оце брутальне поводження з Іваном, вигукнув: "Хто нас підтримує, встаньте". Встало не дуже багато людей.
Чи були у вашій родині сумніви щодо того, вчиняти цей протест чи ні?
Марта Дзюба: Ми над цим не думали. Все відбулося стихійно. Не думали ми і про наслідки, до яких призведе згодом ця подія.
В чому головний сенс і урок цієї події?
Сергій Тримбач: Не боятися! Не боятися і не надто прораховувати всі подальші кроки. Як не боявся Василь Стус, який за містичним збігом обставин рівно за 20 років потому 4 вересня 1985 року помер в мордовських таборах.
