Сергій Жадан на майдані Свободи у Харкові, 12 серпня 2024 року. Суспільне Харків/Євген Гертнер
"Харків залишається столицею книгодрукування в Україні"
Нещодавно в Харкові завершився літературний фестиваль "Літературний ярмарок". Ця назва поєднує Харків теперішній з Харковом 1920-х років, коли це була столиця України, адже так називався тодішній часопис, який видавали видатні діячі, пов'язані з цим містом.
Розкажіть трішки про цей літературний фестиваль. Пане Сергію, які ваші враження і чи вдалося реалізувати все, що запланували?
Сергій Жадан: В мене дуже позитивні враження. Фестиваль відбувся доволі успішно, було близько 5 тисяч людей. З питань безпеки ми мали реєструвати людей. Фестиваль відбувався 3 дні — з 29 по 31 серпня.
Було дуже багато видавців харківських, тому що Харків залишається столицею книгодрукування в Україні. В нас працюють найбільші друкарні, в нас багато видавництв, ми їх запросили. Також запросили наших гостей з інших міст — Києва, Львова.
"Зараз в Харкові культурне життя фактично поставлено на паузу"
А яка головна ідея цього фестивалю? Заради чого проводився захід?
Сергій Жадан: Це робилося передусім заради людей. В Харкові сьогодні живе більше мільйона громадян і їм, ясна річ, потрібна культурна складова, освітня складова. На превеликий жаль, зараз в Харкові культурне життя фактично поставлено на паузу: театри не працюють, концертні зали не працюють, бібліотеки теж не працюють. Відповідно нам дуже хотілося підтримати харківʼян перед початком осені, а дітей і підлітків — перед початком нового навчального року, привезти письменників та книжки.
Але була і практична складова: ми говорили з представниками книжкової індустрії, влади про те, що потрібно зберегти статус книжкового Харкова, потрібно допомагати книговиданню. Також практична річ — ми підтримуємо бібліотеки в місті та області, були збори. Але справа навіть не в них. Ми намагаємося виробити концепцію підтримки бібліотек, щоб поповнювалися їхні фонди новою літературою, бо це потрібно і читачам, і бібліотекам, і самим видавництвам.
"Культурне життя спущено на рівень, де начебто присутня безпека, коли є обстріли"
Олено, а як ти бачиш впродовж повномасштабної війни еволюцію літературних фестивалів в Україні? Чи вони набувають якихось особливих сенсів?
Олена Гусейнова: Я давно в цій великій літературній грі і я памʼятаю часи, коли фестивалів було два – осінній і весняний. Якщо чесно, я трохи за цим часом сумую, бо це була можливість цілісного і масштабного підсумку. Але думаю, що сьогодні фестивалі — це трохи більше, ніж фестивалі про книжки та літературу. Сергій, коли говорив про Літературний ярмарок, сказав, що це в першу чергу для людей. І для міст, які відчувають небезпеку щосекундно, кожну хвилину свого життя, кожним побутовим моментом міського життя, відчувають дуже близьку присутність ворога, але водночас — велику інкорпорованість військовослужбовців… для цих людей дуже важливо мати місце, куди можна прийти побути зі своїми, побачити тих, кого давно не бачив, тих, хто наважується приїхати в Харків й мати точку, де є думки, ідеї, слова, можливість синергії.
Олена Гусейнова. Фото: Олександр Попенко
Сергій сказав, що немає культурного життя, але я думаю, що треба додати трохи деталей. Є культурне життя, але воно відбувається в напів підвальних або підвальних приміщеннях, воно спущено на рівень, де начебто присутня ця безпека, коли є обстріли. Це теж особливе відчуття, особлива картинка, яку дуже важливо запам'ятати. Ці приміщення ніколи не є такими великими, щоб ми могли вмістити аж стільки людей, скільки хочуть там бути. Вони завжди переповнені. І коли ти бачиш цю картинку підвального приміщення, де люди слухають поезію чи дискусію про польський репортаж, розмову про те, як жити бібліотекам сьогодні, і цих людей дуже багато, це дуже важливий образ. Єдине, про що ти думаєш, — це те, що я теж хочу, щоб ми пережили момент, коли ми зможемо вийти на ширші простори з великими вікнами і вмістити всіх, кого ми хочемо, і хто хоче бути з нами.
Молодь, старші люди, військові
Дуже слушні зауваження про те, що культура перемістилася під землю. Але я нещодавно була у Харкові і побачила, що поетична культура перемістилася на фанери, якими забиті вікна, які повилітали через обстріли російського агресора. Це теж додає своєї чарівності…
А як змінилася публіка, яка відвідує літературні фестивалі? Які запити в неї зараз? Що їх цікавить?
Сергій Жадан: Переважно це була молодь. Є, звичайно, й люди старшого віку. Це ті, хто традиційно ходив на літературні заходи, культурні, освітні. В них й надалі є великий запит на подібні події, хоча, на превеликий жаль, таких подій справді небагато. Хоча вони є, Олена точно говорить, що в нас є захищені простори, проте вони не можуть виконувати запити і потреби всього Харкова. Харків — це велике місто з великим інтелектуальним потенціалом. Є багато військових — ті, хто на ротації, ті, хто на розташуванні, хто має можливість вирватися. Це та категорія, якої в Харкові на культурних заходах було значно менше до 2022 року. Тому публіка дуже світла, інтелігентна, хороша, всі на одній хвилі. Якщо людина реєструється й знає, куди йде, то очевидно, що вона там не випадково.
Чим цікавляться? Великою мірою цікавляться абсолютно всім — і поезією, і прозою, історією, просто дискусіями. На всіх подіях були переповнені зали, тому виокремити якісь пріоритети в інтересах харківʼян, мабуть, не можна і не варто.
Український Нью-Йорк
Я хотів запитати про український Харків. Чи спостерігаєте ви відродження саме українського Харкова, попри те, що зараз культурне життя не таке активне, як мало би бути?
Олена Гусейнова: У мене найважливіший момент, який стався за ці пів року, — це те, що я себе запитую, чому ми так мало знали про Харків і чому ми так мало туди їздили? Адже Харків дуже близько. Я ходила і думала: "Боже, я все життя мріяла жити в Нью-Йорку, а він був за 5 годин і він не просто чужий, американський, а мій, справжній". Й на фестивалі я запитала про це Андрія Кокотюху, чи є в нього відчуття, що Харків схожий на Нью-Йорк і він сказав: "Так, я весь час про це думав, ще з першої поїздки в Америку". Але тут важливо не тільки приїхати в Харків, але й те, що Харків може приїхати в Київ. І я думаю, що одна з таких подій почнеться завтра.
Це Хартія Фест? Розкажіть про цю подію також й, зокрема, чи буде там літературна складова?
Сергій Жадан: Так, запрошую всіх 6-7 вересня до Палацу спорту в Києві, де відбудеться Хартія Фест. Це фестиваль нашої бригади, 13 бригади НГУ. Фестиваль, ясна річ, не про розвагу й спробу забути про те, що йде війна. Якраз навпаки, він для того, щоб нагадати, що зараз дуже багато людей знаходяться в Силах оборони.
“Хартія” зараз трансформувалась в корпус, ми потребуємо підтримки, уваги з боку суспільства. Ми взаємодіємо, комунікуємо з суспільством, робимо великий захід, який матиме й музичну складову, й інтелектуальну, розмовну. Ми будемо робити дискусії, розмови. Також буде дуже багато речей, повʼязаних з підтримкою Сил оборони.
Донбас: "Головне – захистити людей, які там живуть"
Сергію, я би ще хотів у вас запитати про переосмислення Сходу — Донеччини та Луганщини? В якому напрямку, на ваш погляд, треба зараз це робити?
Сергій Жадан: Потрібно відстояти ці землі, цю територію. Головне — захистити людей, які там живуть. Коли завершиться ця війна, в нас дуже багато роботи попереду — і освітньої, і культурної, і політичної та соціальної для того, щоб відновлювати цей регіон, давати йому новий імпульс.
Ми менше вживаємо зараз топонім "Донбас", він, мені здається, з минулої нашої реальності, так само, як означення Харкова як столиці України. Адже варто додавати, що Харків — це столиця радянської України. Тому мені подобається більше говорити про Харків як столицю книговидання.
Українська в Харкові: "В мене немає відчуття різниці з Києвом"
А як щодо української мови у Харкові? Як було на фестивалі і що ви чуєте на вулицях?
Олена Гусейнова: В мене немає відчуття різниці з Києвом стосовно реакції на мою українську мову чи моєї потреби від когось чути російську. Я більше 20 років прожила в Києві і памʼятаю різні періоди. Після 2014 року було вже доволі комфортно: ти говориш українською — людина тобі відповідає і ти ніколи не знаєш, якою мовою вона говорить в побуті. В Харкові в мене приблизно така сама ситуація. Є ситуації, коли до мене зверталися чи мені відповідали російською, але в мене немає відчуття, що я переїхала якусь межу від Києва до Харкова. Я буквально кілька разів можу згадати, коли мені в побуті хтось відповідав не українською.
Ясно, що в мене доволі специфічне коло спілкування, "бульбашка", й там я точно ніколи не чула російської.
