Обмін українських військовополонених. Фото: ОП
Масштаб ворожих маніпуляцій почуттями людей, які перебувають в горі — колосальний
Який нині масштаб російських маніпуляцій почуттями людей, які перебувають в горі?
Це колосальний масштаб. Зараз справді дуже багато випадків маніпулювання людьми, які переживають важкі почуття: під час перебування в стані горювання, або ще гірше – в стані невизначеної втрати, коли близька людина зникла безвісти або знаходиться в полоні, а відтак немає чіткої внутрішньої основи, на яку можна опертися. До того ж, в цих історіях багато шахрайських дій. І людям, які в них потрапили, в переважній більшості бракує раціо. Тому, працюючи з родинами військовополонених або зниклих безвісти, ми намагаємося убезпечити якомога більшу кількість людей, які потенційно можуть стати жертвою ворожих шахраїв. Або ж стати жертвою власних емоційних станів.
Я з особистого досвіду знаю навіть не про десятки, а про десятки десятків випадків, коли саме родичі зниклих безвісти і полонених стають фігурантами кримінальних дій. Їх використовують для збору розвідувальної інформації, для фіксації наслідків обстрілів, для коригування вогню, для збору персональних даних військовослужбовців, в тому числі і зниклих безвісти, і полонених. На жаль, такі випадки непоодинокі. І, повторюся, їх навіть не десятки.
Прірва болю – безмежна
Причини можуть бути різні: це може бути і шантаж, це може бути і результат того, що не всі люди мають стійкі принципи. В чому особлива вразливість людей, які перебувають в стані горювання, очікування, невизначеності тощо?
Ми маємо говорити про це без емоцій, але це робити вкрай важко. Адже ці історії завжди пов'язані з болем. А цей біль завжди дуже індивідуальний. І прірва болю бездонна. Ніхто і ніколи не зможе відчути біль іншої людини. Свій біль завжди болючіший. Але, на жаль, робота з родинами зниклих безвісти і полонених з точки зору залучення їх до співпраці з противником – це не про емоції і мораль. Війна взагалі дуже аморальна річ. В цьому часто буває "помилка" цивільних, коли вони намагаються підійти зі своєї моральної парадигми до питань, де про мораль взагалі не йдеться. Навіть маючи певний досвід, ми не можемо щось прогнозувати наперед, оскільки кожен наступний досвід може відрізнятися від попереднього інтенсивністю, обставинами і особистим станом.
Тому це дуже хибна позиція – стовідсотково прогнозувати свої дії наперед. А тим паче – передбачати дії іншої людини. Це один з моментів когнітивних спотворень, коли у нас є хибні уявлення про певні події та стани людини, які базуються виключно на наших уявленнях, інколи дуже примітивних. Ми можемо говорити тільки про певні процеси, які можуть проявлятися в тенденціях. Кожен випадок – дуже індивідуальньний. Тому коли ми працюємо з родинами зниклих безвісти або полонених, коли розглядаємо питання експлуатації цих родин, ви відштовхуємося від того, що це технологічний процес, який базується на знаннях про реагування нашої психіки на складні виклики.
Звістка про втрату: що відбувається з нашою психікою
Що відбувається з нашою психікою в такі моменти? Які є дзвіночки? Чи реально їх помітити в собі?
В собі помітити надзвичайно складно. Отже, коли людина отримує звістку про втрату, пряму або невизначену, це пережити дуже складно. Але цей стан проявляється в певній симптоматиці. Зокрема, це зменшення когнітивних спроможностей. Звістка про втрату – це дуже сильний стрес, бо він, по суті, пов'язаний з руйнуванням наших базових інстинктів. Нагадаю, у нас їх два – вижити і продовжити свій рід. Коли людина отримує звістку про загибель чи зникнення її близької людини, руйнується її базова мрія, бажання, призначення, як біосоціальної істоти продовжити свій рід. Руйнується ця базова конструкція. І людина переживає дуже важкий стан. Навіть якщо ззовні вона буде виглядати спокійною або навіть цинічною, це не означає, що у неї немає цих процесів. Але коли людина в цьому стані, їй важко реально оцінити свою здатність. На цьому і грають противники.
Тому що ворожа схема комунікації з родинами загиблих, зниклих безвісти і полонених доволі типова. Найчастіше намагаються маніпулювати родинами через недовіру до інституцій. При чому це не пов'язано з реальними спроможностями інституцій, а з історичною недовірою інституціям. І йдеться не лише про наше суспільство. Мені добре відомі випадки, які траплялися в США, коли рідні утримуваних вважали, що уряд робить мало щодо звільнення, не говорить їм всієї правди. Тому самі розпочинали власні пошуки і встрявали в неабиякі халепи. Ми в своєму досвіді не унікальні. В нашій ситуації відпрацьовуються давно напрацьовані механізми роботи з вербування і залучення в агентурну роботу. Ми це називаємо експлуатацією родин зниклих безвісти і полонених.
Експлуатація родин зниклих безвісти і полонених: що починають робити родичі
Що починають робити родичі?
Через медіа чи соціальні мережі вони починають самостійні пошуки і оприлюднюють персональні дані військовослужбовців. Це робиться в непевному емоційному стані. В такі миті людина може навіть не пам'ятати, які завдання їй давали. В принципі, це нормально – не сидіти, склавши руки, а щось робити. Є навіть такий термін – активне чекання. Бо коли людина нічого не робить, у неї з'являється відчуття провини. І люди починають писати в соцмережах, іноді навіть не усвідомлюючи, який набір інформації вони видають для шахраїв, осінтерів (люди, які працюють з відкритими джерелами інформації) або фахових маніпуляторів. Зазвичай родичі оприлюднюють ПІП, підрозділ, де служив військовослужбовець, місце зникнення і номер телефону контактної особи. Для шахраїв це величезна скарбниця інформації, тому що, залишаючи номер телефону контактної особи, людина може відслідкувати весь цифровий слід даної персони, верифікувати його в стосунках зі згаданою людиною, а можливо і з іншими особами, які можуть фігурувати в інших джерелах чи ситуаціях.
Коли є така інформація, противник може чітко визначити, який підрозділ де базувався, які виконував задачі на конкретній ділянці фронту. Вони можуть отримати інформацію про особовий склад цього підрозділу, а по перехресним каналам верифікувати командирів цих підрозділів. Через них – вирахувати всіх членів родин і запустити механізм психологічного тиску. І коли родині, наприклад, дзвонить "адвокат", котрий каже, що знає, що потрібно робити в цьому випадку і що він, мовляв, може допомогти дізнатися інформацію у росіян, люди часто запитують, а звідки у нього їхній номер. Так ви ж його самі оприлюднили в соцмережах! І людина опиняється перед вибором, чи скористатися послугами незнайомої людини чи ні. У людини немає інструментів, як перевірити цього так званого адвоката.
Емоційні наживки для жертв маніпуляторів
В результаті людина втягується в комунікацію. І якщо вони почали спілкуватися, з більшою ймовірністю в розмові з професійним маніпулятором пересічна людина просто програє. Вона буде ковтати емоційні наживки одна за одною, втягуючись в шантаж. В цих історіях методи вербування не змінюються. Якщо не можна домовитися – можна купити. Якщо не можна купити – можна зробити це через погрозу. Якщо не можна зробити через погрозу – можна просто змусити людину це зробити під страхом фізичного знищення. Цей ланцюжок незмінний. Родина зниклого знаходиться в дуже нестабільному емоційному стані. Вона знаходиться в стані готовності бодай щось робити, аби хоч щось дізнатися про свою зниклу людину.
Назву типові випадки, на що людину "розкручують". Перше, що кажуть: "Ми готові вам допомогти дізнатися, де він". Встановлюється контакт з людьми, які можуть називати себе волонтерами. Якщо з ними не вдається домовитися, переходять в наступ, мовляв, це був зовсім не волонтер, а працівник ФСБ. І ви тепер у нас на гачку, і у нас записані всі ваші розмови, тож якщо ми ці розмови передамо вашому СБУ, вашого рідного не включать ні в які списки на обмін. І ви його ніколи не побачите. Тому залишається єдиний варіант – співпрацювати з нами. І люди в силу своїх емоційних станів та обмежених когнітивних спроможностей не в змозі провести причинно-наслідковий зв'язок, а чи дійсно воно так є. Є інша схема, коли дзвонять до родичів і повідомляють, що ваша рідна людина у них в полоні. Якщо, мовляв, ви хочете його побачити...., і далі починається перелік вимог: починаючи від фотографій ню і завершуючи пересилання грошей. І це теж тільки перші гачки, за які люди чіпляються і втягуються далі.
.jpg)
Олена Нагорна. Фото з facebook
Мозок сам впише бажану інформацію
Для того, щоб надати більшої вагомості, шантажисти можуть дозволити поговорити по телефону. Але коли ти говориш не по відеозв'язку, а по телефону, і людина, наприклад, кричить, ти ніколи не впізнаєш її голос. Але твій мозок сам впише бажану інформацію. Тому будь-який чоловічий голос буде сприйматися за голос рідної людини. Це давно відома шахрайська схема, яка існувала ще за мирних часів. Цей механізм доведений до технологічності, зважаючи на зміст запитів. Також можуть прислати фото якоїсь людини із заблюреним обличчям, і ваш мозок буде вгадувати там знайомі риси.
Цей метод маніпуляції використовувався ще в минулому столітті під час агентурної роботи. А тим паче зараз, в епоху технологій, зробити якусь фотографію, сфальсифікувати її, згенерувати за допомогою ШІ, це дуже просте завдання. Тим паче рідні виставляли його фото, та ще й у військовій формі. У рідних в цей момент відсутній робочий центр критичного мислення. Вони будуть хапатися за цей варіант, як максимально ймовірний. Це налагоджений технологічний процес, метою якого є не реальний збір інформації про людину, а введення його рідних в певний стан з метою експлуатації. А гасло рідних в цей момент – я буду домовлятися хоч з чортом, але буду повертати свого рідного чоловіка, сина, брата тощо. Вкрай важливо, щоб в цей момент біля рідних була людина, якій вони можуть довіритися. Бо противник грає на тому, що забороняє про це комусь говорити. Він погрожує: якщо подзвониш в СБУ чи ГУР, з твоїм рідним точно трапиться біда. Але немає жодних механізмів перевірити їхні слова. Це просто маніпуляція на довірі. А наші вороги – це точно не джентельмени, з якими можна укладати якісь джентельменські угоди. Тому дуже важливо, щоб біля родини був той, кому вони могли б розповісти цю історію.
Ще на початку ХХ століття психофізиологи Російської імперії вивчали управління масами
І як би ми іноді не кепкували з недалеких росіян, в питаннях маніпуляцій вони багато чого вміють.
В цьому питанні наш противник дуже просунутий. Ще на початку та в середині ХХ століття психофізіологи Російської імперії вивчали управління масами. І Російська імперія, і Радянський Союз, і сучасна Росія завжди дуже багато уваги приділяли управлінню масами. І окремий, не менш важливий для них напрямок – це управління конкретною особистістю. Коли вони маніпулюють родичами полоненого, вони працюють з ними не як з особистостями, а як з біосоціальними істотами, натискаючи на важелі, які стосуються базових інстинктів. А вони універсальні для всіх.
Дуже важливо в цій ситуації залишитися людиною. Адже ознакою людини і є наявність раціонального мислення. Коли ми працюємо з родинами зниклих безвісти, ми зазвичай їм говоримо наступне: "Добре, ви не довіряєте довіри до уряду, і це, можна сказати, нормально. Але спробуйте довіритися самому собі і даті собі відповідь на запитання: де гарантія і докази того, що ця обіцянка буде виконана. Знаю багато випадків, коли люди не дослухалися до порад і втрачали ресурси, персональну інформацію та гідність. Тому коли людина усвідомлює, що вона зробила ті кроки, які назад повернути вже неможливо, їй стає ще важче.
Де шукати алгоритм дій
Кілька днів тому, на жаль, у моєї колежанки теж зникла близька людина. Вона отримала про це сповіщення. І прямо під час нашої розмови до неї подзвонив "воєнний адвокат", який запропонував за 13 тисяч доларів допомогти скласти всі необхідні запити щодо зниклого. Тому звертаю увагу всіх, хто опинився в подібній ситуації: заходьте на сайт Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими і відкривайте дорожню карту. Там є все: приклади заяв, рапортів, контактні телефони, всі алгоритми дій. Ця інформація безкоштовна. Ми знаємо випадки, коли під виглядом адвокатів зверталися вербувальники, які організовують контакти з представниками ДНР, ЛНР, сил противника, пропонують виїзд на територію противника з метою пошуку.
Є навіть цілі проєкти у росіян, підв'язані під колишніх українських громадян, які перейшли на бік ворога і там займаються вербувальною діяльністю. Я знаю кілька таких "волонтерських" об'єднань, які намагаються працювати з дружинами і матерями зниклих безвісти і полонених. Деякі навіть організовують зустрічі. І що ми в результаті бачимо. Хлопці очікують повернення, зберігаючи свою гідність, дотримуючись принципу, що полон – це професійний ризик військовослужбовця. Вони залишаються відданими своїм ідеям, і це допомагає їм зберігати свою ідентичність. І от їх викликають на допит, а там, наприклад, сидить їхня мама. Мама радіє, що знайшла сина, а йому при цьому кажуть: "Якщо ти після цього не будеш робити все, що ми тобі скажемо, твоя мама опиниться в сусідній камері. І ти будеш чути, як ми її будемо бити". Мама ж в цей момент думає, що вона зробила добре, а насправді вона позбавила свого сина можливості зберегти свою гідність.
Помилки родичів
Так, сім'я – це найдорожче. Під час опитування звільнених з полону на запитання, що допомогло зберегти себе під час страшного психологічного тиску, ми найчастіше чули відповідь – усвідомлення того, що сім'я тебе дочекається. І це справді стає дуже серйозним інструментом збереження себе як особистості. Навіть в таких страшних умовах. Але родичі в цей момент думають не про тих, хто там, а про те, як вгамувати свій нестерпний біль. Я зі свого досвіду знаю багато військових, які в моменти дуже сильного фізичного і психічного тиску зберігали свою гідність, але ламалися, коли потрапляли в ситуацію, пов'язану з його родиною. І це дозволяє противнику дуже ефективно працювати.
