Фото ілюстративне
Некомфортно і тривожно
Що це за дії або слова, які підпадають під визначення "булінг"?
Ігор Буранов: Для кожного може бути різна межа булінгу. Наприклад, в класі дівчинку називають "малявка". Одна дитина по психоемоційному стану може це сприймати, як захочення, що вона драйвова, класна. Психологічно стійка дитина до цього буде ставитися нормально. Інша ж дитина замкнеться, не захоче ходити до школи, буде скаржитися, що вона низького зросту, в неї буде тривожний стан і для неї це критичний поріг. Якщо дитині некомфортно, якщо ми бачимо замкнутість, в першу чергу повинні реагувати батьки, також вчителі, заклад освіти, психологи. Якщо ми бачимо тривожність у дитини, що їй некомфортно… Це треба пояснити кривдникам. Якщо вони продовжують, то це вже навмисне цькування, завдання психологічних страждань дитині. Згідно класифікації вони можуть бути різні: економічні, психологічні, сексуальні, але найбільше діти страждають психологічно.
Дівчата частіше, ніж хлопці, заявляли про булінг на підставі зовнішності. Об'єктами булінгу ставали 35% дівчат і 27% хлопців. На другому місці особливості поведінки. Коли дитина надто сором'язлива або нерішуча на думку однокласників, або надто активна, непосидюча, не схожа на інших в певних особливостях поведінки. 23% учнів казали, що через це відбувався булінг. На третьому місці – світогляд. Особливості світогляду, відмінні від думки інших. Тут майже 22%.
Ми проводили свої реальні опитування на початку року, коли туром проїжджали школами столиці у всіх районах. Ми робили великі фестивалі для дітей з відомими артистами, блогерами, дарували дітям концерт. При цьому через медійні особистості проводили просвітницьку діяльність, що булінг – це погано. І в цьому концерті був блок, де ми зазначали про відповідальність, що таке булінг, як його уникнути. Крім того, ми провели опитування дітей за їхнім бажанням і з дозволу батьків, чи стикалися вони з булінгом. У нас було опитано понад 2000 дітей за весь період. Понад 53% сказали, що стикалися з булінгом. 30,4% показали, що вони були буллерами або потерпілою стороною. 13,7%, що стали свідками. 10% – не визначилися. Велика частина дітей була учасниками цього негативного явища. З усіх опитаних дітей 30% були саме внутрішньо переміщені. Це понад 400 дітей. Вони і жертви, і потерпілі. Найгірше, що тривають наслідки війни – діти бачать агресію, як в соціальних мережах, так і особисто в житті. І це все впливає на психіку, психологічний стан, діти або замикаються і є жертвами в подальшому, або в них проявляється агресія.
Що робити при булінгу?
Захисту для дітей насправді досить мало. Якщо стає дитина мішенню, об'єктом цькування, то захиститися непросто. Які є сьогодні механізми юридичні, якщо дитина потерпає? Що робити батькам, якщо школа не реагує належним чином?
Дитина завжди знаходиться в руках батьків. Повинна бути їхня реакція. Батьки повинні зробити все, щоб дитині допомогти, тому що формується особистість. Якщо ви не допоможете, значить дитина розчарується у вашій силі і в подальшому не буде вам довіряти.
Що повинні зробити батьки? Переговорити в класі, звернутися до класного керівника, директора. Потрібно писати заяви і не дивитися на умовляння закладу. Якщо немає реакції, пишеться заява в заклад освіти, директору школи, який несе відповідальність за ч.5 адміністративного законодавства, 173 про булінг (в Україні булінг є правопорушенням, передбаченим статтею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), тягне за собою відповідальність, яка включає штраф, громадські роботи або публічні вибачення – ред.). Якщо в перший день заяви протягом доби директор школи не зареєстрував заяву і при цьому не повідомив поліцію і Службу у справах дітей, що надійшла така заява – а це є застереження для директорів шкіл – значить він притягується до адміністративної відповідальності. І у всіх випадках, де директор каже, що “ми ж не розібралися, чи тут булінг, чи не булінг, у нас є 10 днів…” Все одно, якщо мама пише, що дитину булять, зареєструвана заява і через 24 години немає повідомлення від директора в поліцію, Службу у справах дітей, директор особисто несе адміністративну відповідальність, сплачує штраф і можна викликати поліцію. І щоб там не казали в Управлінні освіти, Міністерстві освіти, ми на практиці це доводимо і в адміністративних, і у вищих судах, притягуємо директорів до відповідальності за такі явища.
Хоч це буває не дуже часто, оскільки у нас переважно все закінчується на тому, коли батьків примушують писати письмову заяву, і 50-70% батьків бояться, що дитина в такому разі буде ще більше потерпати. Втім, якщо батьки опускають руки, то дитина з більшою ймовірністю в подальшому стає об'єктом регулярного цькування. Якщо дитину булять, одразу пишете заяву в заклад освіти. Не реагують – йдете в поліцію.
За статистикою, у нас на 12 000 закладів освіти в Україні складають в середньому за рік 350 адміністративних протоколів. Тобто, на рівні закладів освіти не хочуть показувати, що в них є булінг і перед своїми управліннями освіти і Міністерством освіти, намагаються це прикрити. 99% директорів, коли ми приходили в заклад освіти, кажуть: "Давайте ми це так вирішимо, щоб воно не вийшло за двері навчального закладу". Але це не є результативно. Кожна дитина, що булить і її батьки, повинні бути притягнуті до адміністративної відповідальності. І поставлені на облік в поліції. Поліція приходить додому, і це є вже принизливо для булера. Якщо є факт цькування, то його не покривати, а все документувати і передавати в суд.
Витоки булінгу йдуть з родини
Як батькам розпізнати, чи дитина їхня сама не стала булером або булеркою?
Ольга Серга: Наслідки булінгу є не лише для того, кого булять, а і для тих, хто булить. Витоки цього явища йдуть з родини. До булінгу можуть бути схильні ті діти, які бачать в своїй родині способи маніпулювання і вчаться саме так себе поводити, переймають це, як власну життєву стратегію. Також можуть бути в цілому такі почуття, як злість, лють, незадоволення чимось. Вони нормальні, тому що ми стикаємося із різними життєвими обставинами. Але діти повинні розуміти, що життя буде складатися по-всякому, вміти сприймати, що щось може піти не так. І діти повинні розуміти, які є правильні способи прояву агресії. Діти, які в сім'ї часто почуваються непоміченими, які до себе бачать агресію, які звикли бачити в сім'ї агресію і вважають це нормою, далі це транслюють в усі інші сфери свого життя. І вважають, що така поведінка є нормою. Важливо, щоб дитина мала про себе адекватне уявлення, розуміла свої сильні і слабкі сторони, де можуть бути моменти її розвитку. І не намагалася самостверджуватися лише за рахунок приниження слабших, саме булінгу. Для того, хто булить, дуже часто булінг стає способом самоствердження, отримати якесь визнання, посісти якусь вищу сходинку в ієрархії школи. Тому батькам варто звернути увагу на ставлення своєї дитини до інших дітей та до світу в цілому. Дитина повинна розуміти, що в неї можуть бути друзі, мати загально позитивне ставлення до оточення, школи, шкільної ситуації. Дитина повинна вміти впоратися з труднощами і розуміти, що можуть бути різні ситуації, взаємодії, з нею можуть не погоджуватися, вона теж має право не погоджуватися, захищати себе. Але це все має бути в міру, відповідно до ситуації і в певних рамках. Є норми вирішення конфліктів, але це не повинно завжди починатися з агресії. Також дитина повинна мати адекватну і достатньо високу самооцінку, щоб не стверджуватися за рахунок того, щоб принижувати і ображати інших.
Якщо це відбувається впродовж місяців, років під час формотворчого періоду становлення дитини, як це позначається на психологічному стані, характері дитини, яку булять?
Дуже важлива підтримка батьків в цей момент. Коли дитину булять, та ще й в школі, а в школу дитина зобов'язана ходити щодня, йти в ситуацію, де її кривдять, де їй погано, це змушує її абсолютно нівелювати свої потреби, не зважати на свої відчуття, почуття. Це забирає у дитини відчуття безпечності світу і захищеності. Тому підтримка батьків в цей момент є ключовою. Вона поверне дитині цю базову довіру до світу. Принаймні покаже, що не весь світ проти неї і що батьки намагаються щось зробити. Навіть якщо ці зусилля будуть марними, завжди можна перевести дитину в іншу школу. Але варто, щоб батьки щось робили і показували, що готові боротися за дитину і її підтримати. Якщо дитина весь час повинна повертатися в ситуацію булінгу і відчувати себе беззахисною, це просто дасть їй відчуття, що він абсолютно безсилий, що цей світ завжди сильніший і що він нічого ні з чим не зможе зробити. Коли йде період формування особистості дитини, все, що відбувається, вбудовується в її особистість. Коли дитина весь час перебуває в булінгу, і щодня повинна туди повертатися, то з метою захистити себе від постійних страждань дитина вчиться просто відкидати свої почуття, переживання. В подальшому це призведе до того, що дитина не зможе навіть адекватно розпізнати, в якій ситуації відбувається щось, спрямоване проти неї, що несе їй негативні наслідки. Такі діти в подальшому можуть погоджуватися на якісь обставини, які будуть абсолютно для неї невигідні. Така дитина дуже часто може в подальшому ставати жертвою аб'юзерів, не зможе сформувати адекватні стосунки і взаємовідносини, бо не буде знати, як можна вирішувати різні конфліктні ситуації, навіть не буде намагатися це зробити. Така дитина буде сприймати всі труднощі в житті, як щось, що дійсно повинне з нею відбуватися. Також це може сформувати величезне почуття меншовартості, власної провини перед всім світом, розуміння того, що ти нічого не вартий, тому що тебе ніхто не захистив. І в подальшому таким дітям буде складно мати якесь наповнене життя і добиватися, досягати чогось. Тому що у них не буде і бажань достатньо, оскільки вони будуть вважати, що все одно вони нічого не досягнуть.
Булінгу немає в колективах дружніх і поєднаних в одній сфері
Чи можна загалом повністю подолати це негативне явище, від якого страждають діти?
Ігор Буранов: Не прослідковуються випадки булінгу в колективах, які є дружніми і поєднані в одній якійсь сфері. Це може бути в творчій атмосфері, де постійно викладач об'єднує і просто займається дітьми. В приватних закладах, де категорія дітей не дуже велика. Де є безповоротна відповідальність за такі явища. Якщо булінг не викорінюється одразу, не пояснюється і не розуміється, то треба вживати державні механізми регулювання. Вони для цього і ухвалені законодавцем, щоб їх застосовувати. Адміністративна відповідальність невелика – від 850 до 3400 грн. Але його треба застосовувати, треба брати на облік дітей і застосовувати саме всі ці заходи, а не прикривати. У нас наразі це явище латентне. Ми вже про нього більше почали говорити, але воно не вирішено. І тут потрібно, щоб об'єднались і освітяни, і правоохоронці, зрозуміли, що складений адміністративний протокол – це не метод покарання, а метод профілактики.
До 80% батьків не наважуються написати заяву
Наскільки насправді профілактика може бути помічною?
Не скажу, що мінімізувався влив булінгу після концертів, але діти зрозуміли, що їхні улюбленці та зірки цьому протидіють. І що це явище є точно негативним і його треба долати. Також вони запам'ятали, як це потрібно робити, що треба звертатися в заклад освіти, до батьків. Якщо ні, то є допоміжні органи, наприклад Ла Страда з номером 116 111. Треба все фіксувати і виплескувати. Все у вас в руках. Крім батьків, самих дітей та закладу освіти ніхто вашу проблему не вирішить. Батьки знають механізм реагування. Проте, це їхня справа, бо ми не примусимо їх реагувати або ні. Бо досі, за статистикою 70- 80% батьків не наважуються написати заяву про цькування.
