Урок у школі. Суспільне Черкаси
"Повага до часу дітей менша, ніж повага до котлет"
Розпочнімо з формату перенесення навчання із зимових місяців на червень 2026 року. Серед пропозицій такий варіант розглядають. Як це може позначитися на засвоєнні матеріалу і чи не створить це ризик розриву в навчальному процесі?
Справа в тому, що в Україні 300 тисяч викладачів згідно різних даних і для того, щоби забезпечити кожного з них особистим павербанком і павербанком для інтернету, щоби вони могли проводити заняття онлайн навіть під час відключень світла, необхідно по 3000 гривень на людину. Це один мільярд гривень, всього один мільярд, тому що в контексті держбюджету на освіту 13 з гаком мільярдів відводиться на харчування в школах. На наступний рік цифра планується піднятися в 14 разів — на котлети, пюре і так далі. Але виходить, що повага до часу цих дітей, до їхніх канікул, особистого простору, до їхнього права відпочивати в суботу менша, ніж повага до котлет. Ми не можемо виділити один мільярд на павербанки. Зауважте: це кожному викладачеві буде виданий павербанк, великий, доволі хорошою ємністю для ноутбука і для телефона, і так само павербанк для інтернету, що забезпечить також цих викладачів можливістю працювати безперебійно і над своїми іншими справами ввечері — дивитися якісь нові методики, якісь цікаві для себе заходи чи банально використати його в своїх особистих цілях. Це такий соцпакет, коли вони (вчителі — ред.) зрозуміють, що "наша робота класна, нас забезпечили технікою і можливістю, незважаючи на відключення, працювати". Це сильно знівелює страх перед відключеннями, які психологічно провокують відчуття відірваності від світу. І там ми їх всіх ще й обʼєднаємо цим. За вартістю в 14 разів меншою, ніж харчування. Це також менше, ніж друк нових підручників, менше, ніж багацько речей, передбачених в держбюджеті. Держбюджет на освіту, згідно попередніх даних, сягає 285 мільярдів, а павербанки і повне забезпечення всіх технікою, — це всього-навсього 1/300 частина цього всього.
Крім того, є ще й місцеві бюджети. До прикладу, я особисто брав участь в аналізі бюджету міста Києва на 2025-2026 роки. Там передбачені і вже затверджені близько 40 мільйонів на ці два роки на закупівлю бутафорного взуття і театральних костюмів для театральних училищ. 30 з гаком мільйонів були виділені на переписування законодавства, місцевих правил під нові вимоги законодавства. А якби ми поділили цей мільярд хоча б на 20 областей України і взяли, що пів мільярда виділимо з держбюджету, то треба було б тільки по 25 мільйонів гривень з кожної області. А, до прикладу, лише Київ виділив більше і на закупівлю взуття для театральних училищ, більше виділив на переписування регламентів. І це я назвав невеличкі, дивні статті видатків. А є й значно більші, гігантські статті видатків, адже бюджети теж там мільярдні. Тому в принципі розмова про перенесення могла би взагалі не виникнути. І для мене є лише одне логічне пояснення, навіщо це все робити, — це бажання зʼєднати людей, мовляв, ми про вас дбаємо, ми подумали наперед і все перенесемо, будемо разом відпрацьовувати в червні. Це як спільне бажання згуртувати людей навколо проблеми. Мовляв, є проблема й будемо спільно її долати.
Тільки ці проблеми не варто долати так. Варто гуртувати людей навколо національного питання, над чим Міністерство освіти чомусь не працює так, як слід.
Шестиденний тиждень, навчання в червні чи асинхронний формат?
Дякую вам за пояснення, що формату перенесення взагалі можна було б уникнути, якщо б потенційно передбачити такі виклики, тим паче, що ворог не перший рік завдає ударів по нашій енергетиці.
Але, якщо говорити про реалії, то, вочевидь, доведеться змінювати навчальний процес. Яких змін він може зазнати і до якого формату все ж таки варто тяжіти? Який формат, на вашу думку, буде запроваджений?
Шестиденний тиждень — це погана ідея, яка погіршить…це наче намагання перепрацьовувати. Коли якийсь працівник намагається перепрацьовувати, то він просто вигорає. Його варто навпаки берегти й казати працювати потрібний час, за певним графіком, і відпочивати.
Якщо ми говоримо про перенесення на червень і, наприклад, розширення зимових канікул та зменшення літніх, то про це говорилося ще в минулих роках. Була точно така ж ідея і, розуміючи, що буде, можливо, варто було самий навчальний рік починати так, щоб не літні, а зимові канікули були три місяці. Ми звикли, що дитина відпочиває влітку, а взимку — навчається, але могло би бути й навпаки, що великими були зимові канікули. Всі б каталися на санчатах або ходили би по болоту, залежно від погоди, але взимку відпочили би більше, наприклад, півтора місяці. При правильній подачі і завчасно це, в принципі, було би сприйняте як велике стратегічне передбачення. Радикальні, але нормальні кроки. Це краще, ніж безперервно працювати, ще й в червні трохи. Була б стабільність, була би передбачуваність, що багатьом людям важливо, бо це їхня опора. А зараз посеред року кажуть, що ми щось змінимо, але до кінця не ясно як, бо немає чіткої стратегії. Тому є неприємні відчуття й тривожність.
Звісно, крім того, пропонують зробити асинхронний формат навчання. Це формат, про який теж давно говорили. Якийсь курс для економії державних коштів перенести в онлайн, який — записати. Асинхронний формат — це коли ми беремо, наприклад, якогось найкращого в Україні викладача, знімаємо з ним записані у відеоформаті заняття.
Можемо глянути на два формати. Перший — дитина вчиться з одним і тим самим викладачем, який проводить всі уроки повністю — алгебру, геометрію, теорію і практику. таких викладачів треба, наприклад, 70 тисяч на Україну. Їх треба контролювати, стежити за емоційним станом, щоб вони не вигорали, всім платити. Є дефіцит таких викладачів, їх не вистачає, тому деколи їх підміняє викладач фізики. А потім в якійсь сільській школі підмінити такого викладача кажуть вчителю фізкультури. І йде заміняти вчителя математики фізрук. Тож така класична звична нам система має мінуси.
А асинхронний формат передбачає, що є якийсь викладач з міста Харків, який отримав премію Global Teacher Prize. Він талановитий і просто "запалює" математикою. Ми беремо його і, наприклад, ще одного викладача, і записуємо весь курс. Після цього ми їх двох даємо на вибір дітям — дивіться або того, або того, хто вам більше зімпронує. Діти думають "нічого собі, нам дають право вибору". Можна записати й трьох викладачів, це не так дорого, якщо порівнювати з утриманням 70 тисяч викладачів, яких ще й не вистачає.
Далі викладач математики не повинен вже все це пояснювати й шукати унікальні методики. Він далі йде, звісно, на курси підвищення кваліфікації, бо в нього зʼявився час. Тепер він тільки розказує практику після записаних уроків від найцікавіших викладачів України і світу. Записи ж можна дивитися в будь-який час, коли є світло.
"Вже ніхто не буде повністю вчитися офлайн"
Що буде? Я маю великий сумнів, що це правильно розробиться. Але про нього говорять вже, тож, можливо, через рік-два-три, коли це вже стане не актуально, його в нас впровадять. А, можливо, трапиться чудо і його впровадять зараз. Тому як реально це має бути? Видача техніки, частковий перехід на асинхронний формат. Нас все одно це чекає, коли закінчиться війна, бо ми вже відчули, що можна робити щось онлайн. Вже ніхто не буде повністю вчитися офлайн.
"Кожна школа буде працювати по-своєму"
Пане Олександре, а що ж буде реально? До чого нам готуватися?
Якщо розділити все на те, що варто робити, і що буде на практиці зроблять, то правда в тому, що те, що я назвав, — це теж реально, дешево і просто, швидко у втіленні. Я називаю тільки реальні речі, але варто врахувати рівень розуміння тих, хто це втілюватиме. Якщо врахувати стратегічне бачення нашого МОН та інших інстанцій, то вони чомусь не розуміють, що це просто та ефективно. Тому, скоріше всього, ми отримаємо певний хаос, який нам дасть те, що десь буде по суботах, у всіх, крім одинадцятикласників, буде задіяний й червень. Проте це буде вирішуватися кожною школою або громадою окремо, таким чином кожна школа буде працювати по-своєму. Не ставте собі поїздок на море чи на дачу на червень. Також на практиці нас очікують яксь домашки у вайбері й так далі, бо треба якось відпрацьовувати.
