Ілюстративне фото: x.com/DefenceHQ
"Оцінки коректні"
Президент Володимир Зеленський заявив, що ціна одного року протистояння російській агресії Україні обходиться в 120 млрд доларів і 60 із них ще потрібно знайти на наступний рік. Де їх взяти і які ваші економічні розрахунки?
Я думаю, що ці оцінки коректні. Оцінка вартості дня війни – це оцінка, яку робила очільниця парламентського Комітету з питань бюджету Роксолана Підласа. Я її розрахункам довіряю, вона має доступ до даних і не помічена в тому, що вона якось невміло поводиться з цифрами. Так само оцінка вартості року війни в 120 млрд доларів, я думаю, правильна, бо вона виходить з того, що в перші 3 роки війни, якщо 2022-й перераховувати у цілий рік, Україна на рік витрачала десь близько 100 млрд доларів. І ми бачимо, що в 2023-2024 році ці витрати дозволяли лише надзусиллями стримувати противника і все одно маленькими шматочками, але великою ціною життів росіян, ворог просувався потрохи вперед.
"Пропозиція "російського м'яса" за цю ціну була достатньою"
Власне, це відбувалося, зокрема, й тому, що російські витрати на війну перевищували українські і були ближчими до 150 млрд. Зокрема, це спрощувало мобілізацію в Росії. Тому що це давало можливість робити ці великі одноразові бонусні виплати при підписанні контракту, які дозволяли без суспільного тиску й конфліктів залучати ту кількість людей, яку з одного боку російська економіка, за відсутності повноцінних санкцій, могла собі дозволити, а з іншого – пропозиція "російського м'яса" за цю ціну була достатньою для того, щоб потрохи рухатися на фронті і щоб Путін, власне, міг звітувати своїм громадянам, що "СВО рухається за планом".
"120 млрд – підвищення ставок з нашого боку "
Тому 120 млрд – це трохи підвищення ставок з нашого боку, яке дозволило б, за умови технологічної управлінської сили українських Збройних сил, вийти на щонайменше паритет з точки зору військових можливостей України і, власне, забезпечити це фінансово. Тобто 60 млрд – трохи так прозвучало, що це нібито гроші, які потрібно знайти. Із них частина вже знайдена, тому що є вже зобов'язання наших партнерів. Тобто йдеться про те, що шістдесят ми умовно перекриваємо самі, а ще шістдесят нам потрібно залучити в партнерів. Частина зобов'язань вже є. І фактично зараз йдеться про те, щоб закрити той розрив, який залишається на 2026-2027 рік. І тут є вже дуже суттєвий прогрес в обговоренні на політичному рівні в Євросоюзі схеми випуску так званого Ukraine Reparations Loan. Тобто кредиту Україні під репарації, який, по суті, передбачає, що на суму грошей, які є в резервах російського Центрального банку в Euroclear у Бельгії в розмірі близько 200 млрд євро, випускаються спеціальні безвідсоткові облігації, які гарантуються країнами ЄС. Далі відбувається заміщення живих грошей цими облігаціями і фактично живі гроші Євросоюз може надавати Україні для закриття цієї потреби, про яку йдеться.
.jpg)
Гліб Вишлінський. Фото: facebook/hlib.vyshlinsky
"Політичне рішення ухвалено"
Тобто ставити питання в такій площині, що цих грошей нема – некоректно? Гроші є, питання просто в тому, як їх залучити?
Я б навіть сказав, що зараз великий прогрес є в тому, що, як я чую в розмовах з представниками різних сторін цього процесу, фактично політичне рішення ухвалено. Ви ж розумієте, якщо президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн про це сказала в своєму щорічному зверненні, то такі люди не кажуть щось просто так. Так, там дуже в загальних рисах цей механізм був оголошений. І зараз просто питання в тому, щоб це відбулося своєчасно. Тобто в нашому випадку до початку грудня, бо в грудні має бути ухвалено рішення про запуск нової програми Міжнародного валютного фонду (МВФ) для України. Ця програма, по суті, окреслить економічні фінансові рамки для України на наступні 4 роки. І, власне, в цій програмі має бути показано, як закриваються потреби України з фінансування. Тому фактично до того часу з боку Євросоюзу вже має бути технічне бюрократичне рішення, яке реалізує політичне рішення, схвалене країнами-членами для того, щоб реалізувати цей механізм. Зрозуміло, що можуть бути якісь політичні заминки. Але джерела цих ризиків, в принципі, відомі. Тобто, що потрібно робити це так, щоб була потрібна одноголосність країн ЄС, бо тут спливає Угорщина. Але зараз всі ці ризики розуміють. І я так розумію, що зараз посадовці вже робочого, операційного рівня Єврокомісії і в країнах-членах цей механізм технічно розробляють, щоб за 2 місяці його повністю фіналізувати.
"Це є відображенням зміни позиції"
Тут справді постає питання єдності в середині самого НАТО і Євросоюзу. Одні країни налаштовані безкомпромісно щодо надання нам допомоги – скандинавські держави, балтійські, Велика Британія, Німеччина. Інші ж країни, яких прямо війна не торкається, дивляться на це прохолодно. Як утримати цю увагу, зважаючи, що війна завтра не закінчиться? Щоправда, кілька днів тому рашистський диктатор вперше визнав, що російська економіка перебуває в стані стагнації. Україна з точки зору акумуляції внутрішніх ресурсів на війну чимось відрізняється чи у нас ситуація абсолютно дзеркальна?
По-перше, відповідаючи на другу частину вашого питання, я трошки повернуся до питання щодо політичних дискусій, які відбуваються в Україні довкола проєкту бюджету. Коли одні кажуть, а чому такі великі видатки на програми економічної підтримки? А інші кажуть навпаки – це добре, тому що це інвестиції, це дозволяє відновлюватися бізнесу. Ще кажуть, що цей бюджет популістський, передвиборчий. Я з цим, насправді, не погоджуся, але з іншого боку – це так само не виглядає і як класичний бюджет воєнного часу. Я не є фахівцем в історії, але ті люди, які читали книжки про історію Великої Британії, наприклад, під час Другої світової війни та навіть у повоєнні роки, розуміючи, що Британія тоді була абсолютно в іншій ситуації, ніж ми – від карток до насправді жорсткої економії. Тому я думаю, що збереження достатньо суттєвих видатків, до яких люди звикли з мирного часу, можливо, є якимось відображенням того, що політичне керівництво України бачить, що все одно, умовно, 10-20 млрд гривень не вирішать потреби підтримки фронту в повномасштабній війні. І відповідно, навіщо тоді створювати суспільні проблеми, якщо можна просто прийти до наших міжнародних партнерів і сказати: "Нам потрібно, умовно, на 5% більше вашої допомоги для того, щоб це утримувати".
А щодо позиції партнерів маю сказати, що за останній рік бачення з боку ключових країн, які визначають політику щодо війни проти України, дуже сильно змінилося. Якщо ще рік тому ми дуже часто чули слова, що "це просто Путін зациклений на Україні", що "це не наша війна", "хай Україна там якось сама розбирається", то зараз… дуже яскравий був нещодавній вислів канцлера Німеччини Фрідріха Мерца про те, що якщо Україна буде не здатна далі захищатися, то далі черга Балтії і Польщі, а далі черга наша в Німеччині. І це є відображенням зміни позиції, яку я почав бачити десь з літа цього року, коли фактично модель, яка була прописана в пропозиціях українського Міністерства фінансів до літньої зустрічі міністр фінансів G7 в Канаді, що ми надаємо безпеку як послугу, по суті, отримала підтримку серед найбільших країн Європи. Плюс більшістю країн "Великої сімки", крім США. Але для нас найважливіше те, що країни ЄС, і тут, зокрема, надзвичайно важливою є позиція Німеччини, разом з тими країнами, які ви назвали, дуже чітко показали і, по суті, переконали своїх партнерів по Євросоюзу в тому, що дешевше, спокійніше і менш ризиковано буде підтримувати Україну для того, щоб вона була здатна чинити спротив, аніж своїх солдатів і витрати спрямовувати на війну на східному фланзі НАТО й ЄС.
