До довгих списків Книги року ВВС-2025 увійшло 41 видання в трьох категоріях. Ілюстративне фото з сайту bbc.com
Книга року BBC – це дороговказ для багатьох читачів
Ви стали переможницею премії "Книга року BBC-2023". Цьогоріч ваша книга "Вівці цілі" потрапила до довгого списку в номінації "Книга року ВВС-2025". Що для вас бути в переліку довгого списку?
Бути в довгих списках ВВС – це завжди дуже приємно. Це означає, що книжку читають і помічають. Це не завжди залежить від автора, і це завжди дуже приємно.
Як загалом ви ставитеся до списків ВВС? Для мене особисто це, певною мірою, дороговкази. Взагалі будь-яка премія – це можливість сфокусувати свою увагу на тому, що відбувається зараз і насамперед звернути на це увагу.
Будь-які списки – це завжди суб'єктивний вибір. Адже до журі входять люди зі своїми смаками і вказівками. Це стосується не лише списків ВВС. Будь-яка премія – це суб'єктивна річ. Але "Книга року BBC" – це премія, яка є дороговказом для багатьох читачів, на що звернути увагу і що почитати. Хочу нагадати, що весь оцей довгий список, в якому дуже багато всього вартісного – це книжки, які виходили тільки за минулий рік. І це дуже промовисто говорить про наш сучасний літературний ринок. Він настільки розвинувся, що "Книга року BBC" з кожним роком стає все конкурентнішою. Наприклад, цьогоріч в номінації "Есеїстика", мені здається, конкуренція буде запеклішою, аніж в списку художньої літератури. До неї увійшли твори Валерія Залужного, Наталки Діденко, Дмитра Кулеби, Олексія Мустафіна, Ростислава Семківа, Артема Чапая і багатьох інших надзвичайно цікавих аторів.
Звичку читати покинути досить важко: якщо читаєш з дитинства, вона залишається на все життя
Що цікавого ви цьогоріч знайшли в списку для себе? Що занесли в плани прочитати найближчим часом?
Я вже читала Каріну Саваріну "За маму, за тата", я збираюся прочитати Анну Грувер "Нерухомість". Мені цікава книжка "Кассандра курить папіроси" Анни Безпалої. От власне список BBC визначив, що я читатиму в найближчі місяці.
Для того, щоб зрозуміти, що читають українці, варто зайти в будь-яку книгарню і подивитися на стенд з найпопулярнішими книжками. На чому нині сконцентрована ваша увага, і чи багато ви читаєте?
Моя увага нині не є стабільною. Я іноді пірнаю в книжки 20-х років, але загалом у мене є інтерес до сучасної української літератури. Час від часу мене запрошують в журі або ж просять написати відгук. Тобто, можна сказати, що я тримаю руку на пульсі того, що відбувається на літературному ринку України. Зрештою, це те, чим я займаюся в житті, тож звісно, мені цікаво, які книжки виходять, що цікавить читачів, що вони читають. Тому читаю досить багато. Взагалі звичку читати покинути досить важко. Якщо ти починаєш читати з дитинства, то є велика ймовірність, що ця звичка залишиться з тобою на все життя.
Письменниця, переможниця премії "Книга року BBC-2023" Євгенія Кузнєцова. Джерело: Суспільне Культура
Фінал твору не завжди залежить від автора: в процесі герої починають вести письменника за собою
Геть не претендуючи на роль літературної критикині, я особисто ваші книжки, зокрема книгу "Вівці цілі" сприймаю, як медитативне письмо. Хтось його обожнює, хтось критикує. І це нормально. Як би ви самі описали свій стиль письма і своє спрямування в ньому? Чого ви прагнете?
Я прагну писати краще. Я сподіваюся, що моє письмо не стоїть на місці. І дуже вірю, що з роками воно стає кращим. В цьому моє спрямування. Мені хочеться писати. Мені хочеться писати краще і краще. І не хочеться стояти на місці. Щодо книги "Вівці цілі", то цей роман справді планувався, як медитативне приємне домашнє читання. Але вдався він дещо інакшим. Тому що не завжди залежить від автора, який текст зрештою вийде в кінці. Так, ти маєш якусь ідею, якесь відчуття книжки, але в результаті, в процесі герої вже тебе ведуть за собою. І ти далі не завжди впливаєш на атмосферу тексту і на те, що відбувається. Так вийшло і з "Вівцями". Я хотіла написати затишне різдвяне домашнє читання. Хотіла, щоб книга стала своєрідною моральної підтримкою для слухачів в наші непрості часи. І щоб це читання було про нас також. Про те, що ми з вами переживаємо в останні роки. Але книжка вийшла досить меланхолійна. Можна навіть сказати сумна. І це саме те, про що я говорила. Це відбулося вже поза моїм впливом.
Саме читання може допомогти нам краще зрозуміти один одного
Чи важко вам працювати з темою війни?
Якщо ти пишеш про сучасність, є авторкою сучасної української літератури, описуєте те, що відбувається навколо, тему війни оминути ніяк неможливо. Так вийшло із "Вівцями". Я планувала різдвяне читання, але все одно війна його сильно затемнила. Мені здається, зараз просто неможливо написати комфортне читання. Хіба що, якщо ти пишеш, приміром, фентезі. Можливо, я б навіть хотіла вміти писати фентезі, щоб українському читачу дати щось таке, що не відносило б його в цю реальність. Як читачці, мені також важко читати книжки про якусь сучасність без війни. Тому що, на жаль, війна – це дуже велика частина нашого життя. Ми читаємо, щоб зрозуміти себе, щоб зрозуміти свої реакції, щоб можливо, розвинути емпатію до людей, котрі ухвалили рішення, які нам не подобаються. Читання є частиною колективної свідомості. І можливо саме читання може допомогти нам краще зрозуміти один одного.
Чи можна не дочитувати книжку до кінця
Сьогодні справді дуже багато всього видається, і почасти ми відчуваємо комплекс навіть не через те, що за всім не встигаємо, а через те, що не всім й цікавимося. Що радите читати: все, що виходить на українському ринку чи виключно те, що подобається і навіть, о боже, дозволяти собі не дочитувати книжку до кінця, якщо вона вам не до вподоби?
Звичайно можна. Я сама завжди дочитую книжки до кінця, і це моя погана звичка. Але я абсолютно переконана, що потрібно собі дозволяти цього не робити. У мене це працює так. Можна собі дозволяти читати будь-що. Можна читати детективи, можна читати non-fiction, читайте те, що вам подобається. Це нормально! Я, до речі, помітила, що молодому поколінню дуже допомагає читати гейміфікація читання – рахувати книжки, рахувати сторінки, вести статистику, ставити собі умовні галочки. Це справді допомагає, і я бачу навколо багатьох людей, які ведуть цю статистику, і якось для себе перетворюють читання на гру, гейміфікують його. Крім того, мені здається, вкрай важливо не прив'язуватися до ритуалів читання. Якби, наприклад, я поставила собі за мету читати тільки паперові книжки, я б читала значно менше. Я читаю будь-де: з комп'ютера, з телефону, в будь-яких умовах. Мені здається, що це може бути корисним рецептом – дозволити собі читати будь-як.
