Євгенія Кузнєцова і Вадим Карп'як у студії Українського Радіо
"Я була дуже рада прийняти цю пропозицію"
Ви цьогоріч писатимете текст Радіодиктанту національної єдності. Ви письменниця, перекладачка, дослідниця… Як вас найліпше відрекомендовувати, бо у вас стільки іпостасей?
Ви знаєте, останнім часом я можу собі дозволити називати себе письменницею. Хай так і буде. Це основна іпостась.
Які були відчуття, коли вам запропонували стати авторкою Радіодиктанту?
Це справді один із найкращих моментів цього року. Чесно кажучи, я взагалі цього не чекала, що мені можуть таке запропонувати. Минулого року була Оксана Стефанівна (Забужко), раніше був Юрій Андрухович, була Ірина Цілик авторами диктанту. І, звичайно, я не чекала такого. Але я, дійсно, була дуже рада прийняти таку пропозицію, жодної секунди не думала.
Тобто кокетства не було, боронь Боже?
Ні.
А ви самі колись писали Радіодиктанти національної єдності?
Писала. Жодного разу не написала без помилок.
А скільки було?
Не багато помилок. Давайте будемо відверті, що диктанти я і в школі писала гарно, але так, щоб я написала без помилок – цього не було. Але 2-3 помилки завжди десь прокрадалися, десь там не вловила інтонацію, десь тире, десь двокрапка.
Євгенія Кузнєцова і Вадим Карп'як у студії Українського Радіо
"Це інший досвід"
Але написання диктанту – це ж зовсім інший досвід, ніж писання просто тексту.
Абсолютно. Коли ти пишеш текст, тобі ж не обов'язково… В тебе є редакторка, в тебе є коректорка, або редактор чи коректор, і тобі обов'язково виправлять твій текст, якщо десь там щось не так із розділовими знаками. А це, звичайно, інший досвід.
Тут у вас теж буде редактор, наскільки я розумію.
Так, обов'язково. Автори текстів знають, що будь-які тексти, які пишуться, проходять і ще деякі "фільтри" перед тим, як потрапити до читача. Тому так, читачі, не думайте, що це автори такі розумні, що вони знають всі коми де ставити. Можливо, і такі є. Але я, мабуть, не з тих.
"Завдання – об'єднати всіх і дати відчути, що ми одне ціле, ми одна країна, ми один народ"
До 27 жовтня ще є фактично купа часу. А текст диктанту вже готовий?
Ой, це така відповідальність.. Насправді з того часу, як мені тільки запропонували, я постійно ходжу і не можу більше нічого писати, тому що я собі думаю десь на тлі весь час, що це має бути за текст. Це дуже важко. У кожного автора є своя аудиторія і ти зазвичай звертаєшся до неї, не до всіх, тому що немає письменників, які подобаються абсолютно всім. А тут дуже специфічне завдання – об'єднати всіх, об'єднати людей з різними смаками і якось дати їм відчути, що ми одне ціле, ми одна країна, ми один народ, де б ми не були, щоб ми не переживали зараз, але що ми разом. Мені здається, що завдання Радіодиктанту зараз саме таке.
Є така філософська теза про те, що мова – це дім буття. Тобто ми існуємо в мові. І Радіодиктант національної єдності підкреслює те, що мова нас всіх об'єднує. Але читаючи ваші художні тексти, я для себе зрозумів, що їх об'єднує тема дому. Тобто для вас важливий дім і ви завжди це підкреслюєте. То може це і буде основною темою Радіодиктанту?
Ви знаєте… По-перше, ті тексти, які я вже написала, до них важко повертатися. Тобто, я ще не можу цього точно сказати, але я думаю, що Радіодиктант, можливо, не надто нагадуватиме саме мої художні тексти, тому що це все-таки жанр специфічний. Це по-перше. А по-друге, Ірина Цілик написала дуже гарний текст про Дім. Це теж був Радіодиктант. І я не думаю, що я маю щось дуже багато до цього додати, тому що мої будинки, мої доми у моїх текстах – це зазвичай дуже обширна річ. Навряд чи я поміщуся в ці 200-300 слів, які мені відведено на диктант.
"Приблизно 200 слів"
А скільки слів має бути, вам сказали?
Так, мені сказали. Приблизно 200 слів.
А які ще вимоги вам поставили?
Жодних. Жодних вимог не було і я думаю, що це дуже правильно. Якщо запрошують людину, яка працює з текстами, – дуже правильно дати цю творчу свободу. І ви знаєте, взагалі в житті автори і творчі люди дуже часто мусять у своїй роботі покладатися на власне відчуття доречності. Я думаю, що це дуже добре, що авторам дають оцю свободу – що ви вважаєте доречним, що ви вважаєте правильним, що би ви хотіли сказати?
Євгенія Кузнєцова і Вадим Карп'як у студії Українського Радіо
"Цей тягар відчувається, але це приємний тягар"
Можливо, організатори вам щось радили, мовляв, подумайте в ту чи іншу сторону, або не чіпайте неологізми. Як, до речі, щодо неологізмів? Ви за те, щоб, наприклад, у свій текст Радіодиктанту вставити якісь несподівані слівця?
Ви знаєте, це трошки страшно робити. І трохи страшно зараз про це говорити, тому що я ж відчуваю відповідальність перед тими людьми, які будуть далі писати цей текст. Якщо я скажу, що ой, так, я би хотіла використати неологізми, то тоді люди послухають нас і будуть думати: "О, оце, мабуть, саме те слово, яке згадувала авторка, що це неологізм. Ось ми його напишемо ось так по-новому". Тому ні, я тут утримаюсь від коментарів. У мене не було рекомендацій, але, як ми вже говорили, редактори, коректори, наукові редактори будуть. Тому я тут щаслива розділити з ними відповідальність за цей текст.
Це називається "відчуйте себе головою Національного банку", бо будь-яке ваше необережно промовлене слово в ефірі може спричинити обвал на ринку. Так і ви відчуваєте цей тягар?
Звичайно. Цей тягар відчувається, але це приємний тягар. Аби всі тягарі були такими.
Ви сказали, що Ірина Цілик писала текст диктанту про дім. Тобто ви вже вивчили своїх попередників, так?
Так, звичайно. Текст Андруховича я писала. Текст пані Забужко я теж писала. Не без помилок ні той, ні інший. І читала тексти Катерини Калитко та Іри Цілик. Тому, звичайно, коли мені запропонували, я їх освіжила в пам'яті, подивилася. І навіть не заради того, щоб не повторюватись. Зараз стільки багато тем, що я думаю, що багатьом-багатьом авторам вистачить цих тем. І часто ж теми не прямі, часто це просто "меседж", який йде і який ми намагаємося відправити читачам. Тому так, не хотілось би повторюватися. Хотілось би зачепити якусь тему іншу.
Англіцизми, до речі, це теж варіант поговорити.
О, так. Я уявляю, якби ми з вами в диктанті написали якісь англіцизми і щоби ми потім слухали. Якщо в плані можливо маркетингу, то може це було би і плюс, якби диктант викликав дуже активні дискусії, часом не дуже мирні. Але хто його знає.
Тобто, як я розумію, станом на сьогодні все ще в процесі. Ви обмірковуєте тему, кількість слів, але можливо ви маєте вже бодай оцей настрій, вірніше тон, який теж важливий. Ви майстриня іронії, тонкої іронії у своїх текстах...
Тут це дуже велика відповідальність, бо це те, що я говорила – це відчуття доречності. Так, я не уявляю текстів без гумору, але в цьому випадку мені трошки страшно обрати цей тон. Тому повторюю, що я дуже хочу розділити відповідальність із науковою редакторкою цього диктанту, яка прочитає цей текст і все-таки допоможе мені вирішити – це доречно чи ні. Тому що, коли я жартую на досить "чорні" теми, мені дуже часто страшно. Страшно просто, як відреагує аудиторія, чи не буде це якось травмувати когось. І коли я там жартую на якісь навколо воєнні теми, про блекаути чи ще щось таке – це ж все драматично, трагічно і страшно. Але я просто не знаю інших способів, як це переживати, окрім як іронізувати з цього.
"Це велика честь для мене, що вона читатиме цей текст"
Наукова редакторка чи редактор, з яким ви розділите цю відповідальність – це тільки половина справи. Ще одна половина – це голос. Ми знаємо, що акторка Наталія Сумська буде голосом вашого тексту. Ви з нею знайомі особисто?
Щойно познайомилися у гримерці. Це вперше, коли я бачила Наталію Сумську ось так зблизька, а не з зали Театру Франка. Я ще студенткою часто ходила до театру Франка, для мене це була дуже важлива деталь мого студентського життя і Наталю Сумську я регулярно бачила зі сцени. І ось сьогодні настав той день, коли я потиснула їй руку. Це велика честь для мене, що вона читатиме цей текст.
Написаний текст і проговорений текст – це різні тексти. Ви домовлялися про якісь репетиції, щоб почути як він звучатиме вголос?
Звичайно. І в таких маленьких текстах я часто це роблю. Для мене це дуже звично звучить. А особливо в текстах невеликого об'єму, де ти не просто вимальовуєш персонажів, а пишеш навколопоетичний текст, ритм цих речень дуже важливий. І, звичайно, я промовляю їх вголос. Але в мене немає сумнівів, що Наталя Сумська з цим ритмом впорається.
Багато людей зараз начитують свої тексти власними голосами. Ви не пробували?
Я пробувала. Я записала "Мову-меч" і "Вівці цілі". І ви знаєте, мені подобається, тому що це мій внутрішній голос. Але я дуже неемоційна читачка і я люблю слухати книжки, які записані максимально неемоційно. Але не всім слухачам це подобається. Дехто каже: "Так, авторська озвучка – чудово", а дехто каже: "О, ні, тільки не ця авторська озвучка, мовляв, вона занадто неемоційна". Тому, бачите, це справа смаку.
"Мова – дуже вкорінена річ"
Цей текст Радіодиктанту ви писатимете для людей у війні. Для вас особисто війна якось змінила українську мову чи її звучання?
Я думаю, що занадто сильна українська мова і мова загалом як система для того, щоб її прямо докорінно змінити, щоб змінити її фонетику, звучання. Ні, українська мова насправді дуже стала. Але, звичайно, є певні зміни. Ми знаємо, що ми вживаємо більше лайливих слів, ми взагалі почуваємося вільніше в мові. Ми стали жартувати набагато гостріше, "чорніше", можливо. У нас багато з'явилося нових слів. Тобто я б це сформулювала так, що війна безумовно впливає на те, як ми говоримо, взагалі впливає на мову, але вона її не визначає. Вона не може її змінити якось докорінно. Все-таки мова – це дуже вкорінена річ.
"Це моє безкінечне джерело буття"
Де саме ви писатимете текст диктанту? Я знаю, що ви часто буваєте в Іспанії, часто в Україні, проїжджаєте різні країни, різний ландшафт. І якщо це степ, то це один плин мови, якщо це гори, то це інший плин мови і це теж впливатиме на текст диктанту.
Так, впливатиме. Я точно не знаю, де я писатиму... Ви знаєте, свої найкращі тексти я написала в умовах, які абсолютно не відповідали тому, щоб взагалі в таких умовах писати. Тобто тут воно якось працює в мене інакше. Але всі ті, хто зараз вимушено виїхали за кордон, забрали дітей за кордон, все-таки оці всі ландшафти – Чернігівські ліси, степи, піски, Приазов'я – воно все в серці. Ми його носимо з собою. Тому ця метафора про равлика, який носить дім із собою, для українців зараз дуже відгукується і дуже знайома. І особливо, якщо ми говоримо про ті роки дитинства, які ми провели, то вони все-таки визначальні. Ці образи, які ми увібрали в себе, коли були дітьми – це те, що нас ніколи не покидає. Саме тому я весь час стараюся, щоб мої дії в Україні бували багато і часто. Мені хочеться, щоб вони з собою далі теж несли це, увібрали якісь ці ландшафти, запахи, текстури. Це дуже важливо. Я це по собі знаю, що це моє безкінечне джерело буття.
Очевидно, що написання Радіодиктанту відірвало вас від якогось іншого тексту. Від якого саме?
У мене є ідея наступного тексту, який я напишу. Але так, Радіодиктант на певний час абсолютно витіснив ці роздуми. І в мене на тлі нічого немає, крім цього невеличкого тексту, про який я думаю. Сумніваюся, думаю, що можливо треба написати два варіанти, можливо три варіанти, нехай вибере хтось за мене. Але ні, я розумію, що це моя відповідальність і це муситиму обрати я.
Можете поділитися, хоча б приблизно натякнути, що це за текст?
О ні. Я не люблю цієї містифікації, але воно якось так працює, що озвучуєш і ця ідея може розсипатися. Бо зараз це не текст, це скоріше відчуття, коли ти ходиш і періодично до тебе "заходять" герої того тексту. Я думаю, що вам це теж знайоме. Вони "заходять", обростають якимись детальками невеликими, ти з ними знайомишся, хтось потім іде і не повертається, хтось лишається. І це доволі тривалий процес. Це може тривати рік, може тривати два, а далі ти все-таки вже розумієш, що далі тягнути не можна, ти сідаєш і їх описуєш.
"Це один із тих досвідів, який об'єднує"
Чому важливо писати Радіодиктант національної єдності?
Я думаю, що це один із тих досвідів, який об'єднує. Тому що, і ми знову ж таки повертаємося до дитинства, кожен і кожна з нас у школі ці диктанти писали. Тобто в нас є вже якийсь попередній досвід цих диктантів. Сучасні люди взагалі… Ви часто пишете ручкою? Думаю, не дуже.
Ви знаєте, доводиться писати і помічаю, що коли трошки довше, то починає боліти рука.
А пам'ятаєте, у школі в нас у всіх були навіть мозолики на пальцях. У декого вони потім на все життя лишаються. Тобто це якесь повернення до себе. І ми знову повертаємося до теми коріння, до того, що ми носимо з собою. І це дійсно можливість людям, які не перебувають разом, побути разом. Для нас українців, які зараз дуже роз'єднані, і я думаю, що це одна з небезпек для нашого суспільства, що наші досвіди стають все більш різними, і що є ризик якогось розколу. Але я думаю, що саме такі об'єднавчі речі, які ми можемо, як суспільство, зробити разом, не дадуть цьому трапитися.
Що ще ми могли би робити разом, крім спільно писати диктант?
Якби не війна, могли би ще голосувати разом, наприклад. Це теж об'єднавча річ.
Це колись буде обов'язково. А що зараз могло би об'єднати нас ще?
Є така дуже красива традиція, яка теж набирає зараз обертів – "Пиріг Незалежності". На 24 серпня, щоб кожен робив якийсь "Пиріг Незалежності". Це теж об'єднавче. А ще нас об'єднують свята. Увесь цикл свят "від Романа до Йордана" нас об'єднує дуже сильно. І ми якраз зараз перед нелегкою зимою.
Євгенія Кузнєцова — успішна українська письменниця. Найпопулярніші її книжки мають відзнаки Книги року BBC. Роман "Спитайте Мієчку" потрапив до короткого списку Книги року BBC – 2021, а роман "Драбина" став книгою року BBC у 2023 році й увійшов до короткого списку літературної премії Центральної Європи Angelus у 2025-му. Крім того, Євгенія перекладає з англійської, німецької та іспанської й має науковий ступінь у галузі міжнародних та міжкультурних досліджень. Як науковиця вона досліджує питання взаємовпливу суспільства і медіа.
Наталія Сумська — одна з найвідоміших українських акторок театру і кіно. Зіграла у знакових театральних постановках творів української й світової класики: "Енеїда", "Кайдашева сім'я", "Пігмаліон", "Грек Зорба", "Цар Едіп" тощо. Блискуче втілені образи українського національного характеру і глибокі драматичні ролі принесли акторці нагороди театральної премії "Київська пектораль", кінопремії "Золота дзиґа" і Шевченківську премію.
Читайте також: Суспільне оголосило дату Радіодиктанту національної єдності
Читайте також: Радіодиктант національної єдності – 2025: Суспільне оголосило авторку та читця
