Один зі зруйнованих російськими окупантами будинків у Маріуполі. Фото: Маріупольська міська рада
"З 2014 року Маріуполь відкрився для України"
Пане Євгене, востаннє маріупольці відзначили День міста вдома в 2021 році. Що ви запам'ятали відтоді? І як є зараз, коли маріупольці вимушено відзначають День свого міста в інших містах?
Євген Сосновський: У Маріуполі День міста завжди був дуже визначною подією. Особливо після 2014 року це стало справжнім великим святом. Я дуже добре пам'ятаю День міста, який відбувся в 2014 році, він був особливим для мене, тому що у вересні 2014 року зовсім неподалік Маріуполя вже відбувалася справжня війна. За кількадесят кілометрів вже гинули люди, але у Маріуполі відбувалася подія, яка називалася День міста. Я не можу сказати, що ми прямо святкували, але це була подія в тому плані, що Маріуполь цим святом стверджував свою українськість. Того дня дуже багато людей вийшло в центр міста, біля драмтеатру, у вишиванках. Ми вітали наших українських військових, нагороджували їх. Діти дарували військовим свої малюнки. Місто продовжувало стверджувати, що Маріуполь — це Україна.
З кожним наступним роком це свято набувало все більшого розмаху і в 2021 році, який ви згадали, відбувалося дуже багато подій. Це і театралізовані ходи, національні кухні, концерти. Для нас взагалі кожен День міста означав, що буде концерт біля драмтеатру за участі всеукраїнських зірок. До 2014 року цього не було: в Маріуполь українські співаки, виконавці не дуже їхали. Проте у вересні 2014 року, я памʼятаю, був концерт на підтримку маріупольців. Приїхали Сергій Фоменко з гуртом "Мандри" та Олена Грозовська. Потім був Театр Леся Курбаса, Марʼяна Садовська. Тобто саме з 2014 року Маріуполь відкрився для України, Україна відкрила для себе Маріуполь.
Це був такий собі ренесанс тривалістю вісім років. А який стан був перед самим повномасштабним? Чи вірили люди, що буде знову біда?
Євген Сосновський: Я зазначу, що Маріуполь з 2014 року перебував у стані війни, тому це місто сприймало все трохи по-іншому, не так, як це сприймали по всій країні. В той же час ми чомусь були впевнені, що Маріуполь дуже добре захищений. Я сам бачив ці укріплення, які будувалися навколо Маріуполя: вони будувалися з боку Донецька, Новоазовська. На жаль, не було цих укріплень з іншого боку, із заходу, звідки в 2022 році до нас зайшли росіяни. Саме через це Маріуполь опинився в оточенні, був заблокований.
Євген Сосновський. Фото: nsju.org
Але певний час до 24 лютого я, як і більшість маріупольців, був впевнений, що навіть якщо щось і станеться, то… всі наші європейські партнери та американці на той час казали, що вони не допустять прямого вторгнення, тобто якщо Путін піде на Україну, то вони дадуть гідну відповідь. Але, на жаль, цього не відбулося, гідної відповіді в перші дні не було. Була політика санкцій, яку ввели американці. Байден казав, що ці санкції почнуть діяти десь через два місяці, але ці санкції були досить обмежені й не зупинили війну. Поки вони починали діяти, Росія продовжувала вбивати українців, нищити українські міста і селища, в тому числі продовжувала вбивати маріупольців.
"Можливо, коли ви зараз йдете вулицями Маріуполя, то йдете по кістках людей"
Пане Євгене, ви 62 дні перебували 2022 року в блокадному місті. Що ви бачили тоді, зокрема на "Азовсталі"?
Євген Сосновський: Якщо сказати коротко, то те, що відбувалося в Маріуполі, було справжнім пеклом, особливо в другій половині березня-квітні. Кожного дня в Маріуполі гинуло близько тисячі людей, якщо взяти навіть оптимістичні підрахунки, що в Маріуполі загинуло 20-25 тисяч людей. Людині, яка не перебувала в Маріуполі в той час, взагалі важко це уявити. Зараз в нас гинуть люди майже кожного дня, 5-10-20 людей в різних містах України. Але навіть просто уявити те, що відбувалося в Маріуполі, нормальній людині важко. Коли зараз, не дай Боже, кудись прилітає, ми намагаємося допомогти людям, які залишилися під завалами, розбираємо їх по цеглинці. Дістать людей, якщо вони живі — допомагають лікарі, ДСНС, якщо людина загинула — вона знаходить свій вічний притулок. Але в Маріуполі, коли прилітало в будинок, якщо в цьому будинку хтось залишався, то він залишався там назавжди. Ніхто не приїжджав і не розбирав завали. Навіть якщо людина була поранена, не було лікарів, які могли би допомогти. Людей ховали просто у дворах, біля будинків, так само, як ми поховали брата моєї дружини. Таких історій по Маріуполю десятки, а може й сотні тисяч. Ніхто не знає, скільки наразі людей загинуло в Маріуполі і, мабуть, і не зможе порахувати, скільки людей залишилося під завалами і потім, під час окупації росіянами просто були вивезені разом із залишками будинків самоскидами, перероблені на будівельні матеріали. Саме так заявляв Пушилін, коли казав, що "ми розвалені будинки розбираємо і потім переробляємо на будівельні матеріали". Тому можливо, коли ви зараз йдете вулицями Маріуполя, то йдете по кістках людей.
"Маріуполя у вигляді, в якому він існував до початку повномасштабного вторгнення, немає"
Пане Петре, а яким Маріуполь є зараз? Що ми про нього знаємо?
Петро Андрющенко: Маріуполя в тому вигляді, в якому він існував до початку повномасштабного вторгнення, немає. Те, що росіяни роблять з містом, – це щось інше, але точно не Маріуполь. Дуже високий рівень демонтажів будинків, передусім усіх тих, які є доказом злочинів російської армії, будинків, які стали великими могильниками, бо там загинула велика кількість людей. Є такі будинки, де загинуло від 50 до 250 осіб, це в центральному районі — вулиці Купріна, проспекту Миру. Деякі з будинків стоять порожні, деякі — знесені й на їхньому місці окупанти будують іпотечне житло для тих, хто заїжджає із РФ. У Маріуполі на сьогодні офіційно понад 22 тисяч людей не мають житла, бо це житло було зруйноване і фактично демонтоване.
Про нинішню боротьбу окупантів з українською національною ідентичністю можна розповідати годинами. Єдине, що залишилося, і з цим вони поки що не можуть впоратися, — написи. Наприклад, "Маріуполь" з українською буквою "і" на площі Свободи, яку вони називають "площадью Лєніна". Все інше було зруйноване. Місто ще було в руїні, а росіяни вже почали змінювати таблички з українських на російські. В місті не було ані електрики, ані води, а цей процес вже було розпочато.
"Український Маріуполь продовжує існувати в своїх людях, незважаючи на окупацію"
Я хочу запитати про людей, корінних маріупольців, які були змушені виїхати. Наскільки вони гуртуються, підтримують одне одного?
Петро Андрющенко: Фактично тримаються разом, принаймні ті, хто залишився всередині України. Мова йде і про локації навколо центрів "Я — Маріуполь", і самостійно між собою. Тримають звʼязок як тут, так і з тими, хто залишився в місті. Я не можу сказати, що маріупольці на сьогодні соціалізуються в інших громадах. Всі тримаються з надією, що рано чи пізно ми повернемося, виникне можливість повернутися. Український Маріуполь продовжує існувати в своїх людях, незважаючи на окупацію.
.jpg)
Петро Андрющенко. Скриншот із відео
Але люди, які виїхали, — це свідки російських злочинів, геноциду. Як фіксуються, збираються всі ці матеріали? Чи ведеться ця робота?
Євген Сосновський: Так, звісно. Певним чином вона збирається та фіксується. Потрохи збирається інформація про тих, хто загинув. Але мені здається, що все це робиться на недостатньому рівні, що стосується держави. Збирається інформація про кількість загиблих Маріупольською міською радою, збирається інформація організацією "Меморіал". Проте, на жаль, немає державного реєстру щодо загиблих під час повномасштабної війни.
"Можливість виїхати є і дехто виїжджає"
Пане Петре, а як щодо звʼязку з нинішнім Маріуполем, з тими українцями, які там залишаються. Чи є в них можливість виїхати? Як підтримуються звʼязки з ними?
Петро Андрющенко: Можливість виїхати є і дехто виїжджає, а дехто — виїжджає і повертається. Не можна сказати, що все перекрито. Є певні нюанси і труднощі, зокрема й матеріального характеру, тому що це дороговартісний захід. Ми кому можемо допомагаємо, передусім тим, кому складно виїхати не тільки з точки зору матеріального становища, але й з міркувань особистої безпеки. Складно було виїжджати в 2022-2023 роках, з 2024-го стало легше. Росіяни почали видавати закордонні паспорти і для людей, в яких не було українських документів, це полегшило виїзд.
