Лідерка венесуельської опозиції Марія Коріна Мачадо. Фото: AP/Matias Delacroix
Венесуела – надзвичайно багата країна, але..
Нобелівську премію миру отримала венесуельська опозиціонерка Марія Коріна Мачадо. Це викликало достатньо бурхливу реакцію президента США Дональда Трампа, але пані Мачадо сказала, що вона присвячує цю премію також і йому. За що саме вона одержала цю престижну відзнаку, що відбувається зараз у Венесуелі і наскільки міцними є позиції диктатора Ніколаса Мадуро, зокрема, з огляду на те, що біля берегів Венесуели перебуває корабельне угруповання Військово-морських сил США?
Варто зазначити, що Венесуела справді за своїм розташування і за ресурсами – це надзвичайно багата країна. І, власне, ще протягом минулого століття вона була однією з найбагатших держав Південної Америки, в першу чергу за рахунок великих стратегічних запасів нафти. Але парадоксальна ситуація в тому, що зараз ця країна посідає перші місця, але вже в антирейтингах. У неї з інфляцією найбільші проблеми в світі, за рівнем бідності. Там близько 80% населення перебуває за межею бідності, а мінімальна зарплата – це 2 долари в місяць. І гуманітарна криза жахлива в країні, подекуди немає навіть речей першої необхідності.
Чому так відбулося? Тут все дуже просто. 1995 року до влади в країні прийшов одіозний Уго Чавес, який був популістом, дуже гарно наобіцяв боротьбу з капіталістами, що всі ресурси будуть народу, всі заживуть багато, щасливо, побудують якийсь соціалізм-комунізм. Нам цей досвід, в принципі, історично також відомий. І результат очевидний – країна поступово перетворилася в політичному плані на закриту країну, на диктатуру, де відбуваються масові репресії, переслідування опозиції і всіх незгодних. В економічному плані повна розруха. Всі нафтові потужності країни також, по суті, втрачені. Венесуела навіть самостійно не може нормально нафту викачувати, тому що її потрібно переробляти. Але цих потужностей не вистачає, тому вони залежні від інших країн, від технологій. До цього додається ще корупція, яка дуже велика країні. Спадкоємець Чавеса, по суті, самопроголошений зараз президент Ніколас Мадуро, який прийшов до влади 2013 року, довів ситуацію до ще гіршого становища, коли взагалі почалася величезна гуманітарна криза. Понад 8 млн людей виїхало з країни через це. Торік на чергових перевиборах він знову сфальсифікував результати і в липні минулого року проголосив себе в черговий раз президентом. Попри те, що всім було очевидно, що перемогу мав здобути представник опозиції Едмунд Гонсалес. Але повністю підконтрольна виборча комісія все підлаштувала так, що нібито Мадуро виграв ці вибори.
"Мадуро зараз дуже залежить від диктатора Путіна"
А ми можемо порівнювати в цьому наслідуванні паном Мадуро стилю самопроголошеного президента Білорусі Лукашенка?
Десь можна, тому що логіка дуже схожа. І там, і там залишається певна якась пародія на демократичні інститути. Тобто вибори ніби проводяться, кандидати ніби є, але кандидати, які допускаються – це повністю ті, хто працює на владу. Тобто вони чисто для створення якогось політичного театру. Реальні політики дуже часто до виборів навіть не допускаються. Наприклад, Марія Мачадо, про яку ми сьогодні говоримо, минулого року навіть не змогла взяти участь у виборах, попри те, що з великим відривом виграла опозиційний праймеріз, бо її Мадуро просто не допустив. Там дуже багато перешкод. І це не дарма така ситуація, тому що Мадуро зараз дуже залежить від ще одного, по суті, диктатора – Путіна. Взагалі Венесуела вважається зараз по-суті осередком російського впливу в Латинській Америці, союзником цього режиму. Відомо, що "вагнерівці" свого часу брали участь у розгоні демократичних опозиційних протестів. Зараз, є такі припущення, вони охороняють самопроголошеного президента Мадуро. Також у військовому плані йде співпраця, наскільки дозволяє ситуація. У Венесуелі також знаходяться "фабрики ботів", які поширюють російську пропаганду по соцмережах Латинської Америки. Тобто звідти, як кажуть медіааналітики, ширяться всі ці різні повідомлення, які поширюють відомі нам меседжі, в тому числі проти України, виправдовування російської війни в Україні тощо. Таким чином всі ці диктатори пов'язані. Мадуро, по суті, перебуває в міжнародній ізоляції, під санкціями, тому він дуже залежить від Росії. В першу чергу, від Китаю. З Іраном у нього багато проєктів. І, власне, тільки за рахунок підтримки цих диктаторів він ще може утримувати владу, враховуючи, що населення повністю в бідності і, звичайно, що ним незадоволене.
Іван Фечко. Фото: facebook/ivan.fechko
"Венесуельський народ зовсім не зацікавлений підтримувати Мадуро"
Марія Коріна Мачадо присвятила Нобелівську премію народу Венесуели, а також президенту Трампу. Чи можливий такий варіанти, що тепер США будуть максимально підтримувати її у протидії Мадуро? Це, по суті, сприяло б внутрішньополітичній стабілізації, а ще це був би удар по китайсько-російських претензіях в цій країні. Що ви думаєте?
По суті, єдиний варіант, як взагалі зараз можна в країні зробити зміну влади, повернути її до демократії – це втручанням Сполучених Штатів, тому що самостійно венесуельська опозиція не має можливостей для цього. Протести у формі революції Марії Мачадо не розглядала. І, власне, Нобелівський комітет, надаючи цю премію, це відзначив. Що вона мирним шляхом намагається боротися, таким чином не марнуючи людей, які стануть жертвами режиму, враховуючи, що армія і всі силові структури у Венесуелі підконтрольні Мадуро. Це не тому, що вони якось лояльно-патріотично налаштовані, а тому що вони є частиною всіх цих великих злочинних схем, картелів. Вони дійсно всі пов'язані. Це, по суті, одна велика корупційна схема на чолі з Мадуро. Тому вплив США тут дуже важливий в контексті того, що буде далі. Взагалі за адміністрації Байдена, коли санкції, в принципі, були вже введені, була спроба з боку США мирним шляхом якось розв'язати ситуацію. Зокрема, вони намагалися бути посередниками між владою і опозицією в Венесуелі. Був підписаний так званий Барбадоський договір про те, що Мадуро проводить демократичні вибори, а США в обмін на це скасують деякі санкції. Санкції частково скасували, а ніяких демократичних вибори, як бачите, зовсім не було. І стало очевидно, що Мадуро насправді ніяк не зацікавлений в тому, щоб владу потім передавати.
А коли прийшов Трамп, то венесуельська опозиція загалом дуже тішилась, тому що в Трапма, по-перше, є певні особисті моменти для того, аби боротися з Мадуро. Бо Мадуро, власне, починав свою боротьбу з опозицією, і взагалі вся ця буремна історія почалася ще за першої каденції Трампа, коли було проголошено президентом опозиціонера Хуана Гуайдо і Америка його підтримувала дуже активно. Тобто ця справа залишається невирішена для Трампа. Другий момент – це те, що опозиція Венесуели взагалі ідеологічно орієнтована на Захід, в тому числі на цей консервативний табір політиків. Та ж Марія Мачадо консерваторка, ліберал, вона в тому числі має тісні зв'язки з колишнім президентом Бразилії Болсонару, з президентом Аргентини Мілеєм, які всі по суті є друзями Трампа, тому вони сподівалися і через них на нього вийти. Відбувалася низка візитів, вони спостерігали дуже позитивні речі, і фінальним акордом стало те, що держсекретарем США став Марко Рубіо. Він сам латиноамериканського походження, знає іспанську мову, дуже з великим особистим інтересом ставиться до Латинської Америки і він є якраз тим "яструбом" у команді Трампа, який з самого початку виступав, суті, за силове вирішення ситуації, за повалення цієї диктатури у Венесуелі. Звичайно, були інші люди і вони є досі, які намагаються Трампа від цього відрадити і перелаштувати його на дипломатичне вирішення ситуації. І були навіть деякі спроби. Спецпредставник Трампа їздив до Мадуро і навіть уклали угоду про звільнення декількох американських в'язнів з Венесуели. Але далі ситуація, по суті, застопорилась. І зрештою, буквально за декілька днів до оголошення Нобелівської премії стало відомо, що Трамп вирішив остаточно всі дипломатичні контакти з Мадуро скасувати, перейти до більш активної фази.
Як ви згадували, дійсно, зараз близько 4 тисяч американських військових сконцентровані навколо Венесуели. Офіційна ціль – це боротьба з картелями, які пливуть з Венесуели. Вже декілька "наркокораблів" було потоплено. Ця боротьба нібито спрямована на ці наркокартелі, але ми розуміємо, що постійно залишається певна ймовірність ескалації, інтервенції. Мадуро зараз намагається створити видимість, що Венесуела нібито готова до боротьби. Що нібито готується до партизанської боротьби, намагаючись натиснути на такі складні психологічні моменти американського суспільства, як війна в Іраку, в Афганістані чи свого часу в Кореї, коли вони там вплуталися і ця партизанська боротьба призвела до того, що багато років вони зазнавали безперспективних втрат. Тобто вони хочуть створити ілюзію, що в Венесуелі зараз нібито відбудеться те саме, якщо ви прийдете. Насправді всі розуміють, що навряд чи те саме, тому що венесуельський народ зовсім не зацікавлений підтримувати Мадуро. Багато людей дійсно віддані опозиції. А Марія Мачадо, попри всі ризики, попри те, що на початку цього року її навіть пробували ув'язнити, залишається в країні. Звичайно, вона переховується, але вона залишається лідером опору. Тому теоретично настрої стосовно того, що Мадуро може бути скинутий залишаються.
"Це просто стратегічна загроза для Сполучених Штатів "
Сполучені Штати, як відомо, періодично стикаються з колосальними промахами у своїй геополітиці. Достатньо пригадати події на Кубі, які призвели до перемоги Фіделя Кастро і всіх подальших наслідків. А тепер з'являється повідомлення, що Путін планує задіяти 25 тисяч кубинських "добровольців" у війні проти України. Чилі вдалося відстояти і зараз це одна з найрозвинутіших країн світу. А тепер в такій ролі може опинитися Венесуела. Прокоментуєте?
Дії і загалом політика США можливо не ідеальна і історично багато було промахів, але правда в тому, що останні, по суті, 10-20 років Сполучені Штати під час всіх цих геополітичних баталій просто забули, грубо кажучи, про Латинську Америку. І хто цим скористався? Китай. Ми знаємо, що Китай дуже успішно заліз у регіон, став головним, по суті, економічним партнером, багато в чому потіснив США, американські компанії. І паралельно з економічним просуванням політично також закріпився. Наприклад, багато країн раніше визнавали Тайвань, а зараз перейшли, визнаючи Китай. Багато інфраструктурних проєктів почало створюватися. Тобто ця взаємозалежність стала дуже великою. Це просто стратегічна загроза для Сполучених Штатів, і загалом для Західного світу. Звичайно, що і для демократій регіону, тому що дуже часто саме ліві авторитарні режими і зацікавлені в співпраці з Китаєм для того, аби далі створювати конфронтацію зі США і таким чином не турбуватися ні про права людини, ні про вибори, ні про що.
"Латинська Америка знову стала одним із пріоритетів США"
Зараз, попри те, що багато хто критикує і, звичайно, є моменти для критики в поліції Трампа з його приходом до влади, але все-таки, значною мірою завдяки Марку Рубіо, ця політика трохи почала змінюватися в тому плані, що Латинська Америка знову стала одним із пріоритетів США. Почали доволі жорстко, але витискати Китай. Пам'ятаєте, історію з Панамою, коли він погрожував мало не військовим шляхом забрати цей канал. Звичайно, вся ця риторика була не для того, аби дійсно якось вторгнутися в цю країну, а лише для того, аби змусити панамську владу максимально можливо розривати контакти з Китаєм. Так само і з іншими країнами. Всі ці мита і все інше – це все відбувається також для того, аби в рамках цього утискати, зменшувати вплив Китаю в регіоні і повертати частково свій, наскільки це можливо. Тим паче, що Кубу, ви правильно згадали, дійсно використовує Росія як оплот для вербування найманців. Вважається, що близько 20 тисяч "добровольці " вже нібито навіть завербовано з цього регіону.
