Наталія Сумська у студії Українського Радіо
"Я виховувалась по селах, а це — основа, колиска нації"
Ви дуже часто долучалися до тих, хто писав Радіодиктант. Скажіть, а з яких міркувань?
З особистої потреби, людської потреби. Бути присутньою, брати участь, залучати своїх колег. Так було й на попередньому диктанті — ми приїхали з нашими актрисами, я б узяла весь Національний театр Франка із собою! Більше того, можна було б і писати в нашому театрі, ця ідея щойно народилася. Хто як не Національний театр мав би це провадити далі у життя?
Ви з акторської династії, тому знали, що так чи інакше потрапите на театральну сцену або в кіно. А як актори змалечку виховують у собі любов до мови, з якою працюватимуть? Бо йдеться про мову як професію. Як ви плекали цю мову з дитинства?
Подяка батькам. Це просто самородки, Кіровоградщина та Київщина. Це поєднання, яке проросло в мені, дало такі плоди. Але там була ще додана моя праця, бо, хоч це були ще радянські часи, я усвідомлювала, що у нас українська сім’я і що вдома ми розмовляємо українською. Я виховувалась по селах, а це — основа, колиска нації. Тут я завдячую долі, що до школи пішла на Київщині, а в третій клас на Кіровоградщині, в іншої бабусі. А також було їхнє самобутнє відчуття у просторі, казки, пісні, розмови із сусідами — усе це настільки ввійшло у моє тло, що тепер я його народжую у ролі Марусі Кайдашихи, яка йде вже 18 років поспіль (вистава "Кайдашева сім’я" — ред.), і можу вихлюпнути його із себе. А воно плекалося і накопичувалося. Мова красива не лише літературна, а й різна — характерна, з нюансами, інтонаціями, чим я і послуговуюсь у виставах. Приміром, у виставі "Грек Зорба" граю Гортензію, яка говорить із легеньким акцентом, і треба, щоб мелос відчувався, бо вона давно живе серед греків. Але ж ми граємо українською, і тому це такий симбіоз мов і вимов. Моя мільярдерка Клер Цаханасян (вистава "Візит" — ред.), яка дарує своєму містечку мільярд на розвиток, розмовляє просто, академічно, спокійно, виважено. Тобто — різні характери, різна вимова, різна дикція.
Наш диктант — це правопис, та найголовніше — об’єднання, наша всесвітня єдність. Це надзвичайно важливо сьогодні, у страшний критичний час, бо війна триває, лютий ворог посилюється. Хоч щодня писати б нам диктант, щоб утримати мовність та єдність.
"Діти навіть лають одне одного українською"
Хочу запитати про підлітків. У час війни наші підлітки чомусь протестують проти реальності в такий спосіб, що говорять між собою російською.
Це біда. Я би скерувала цю тему в інше русло. Можливо, не варто на цьому акцентувати, тому що ворог може скористатися і сказати: а бачите, у вас продовжується росмовність. Наведу інший приклад. Школа 117, їй понад 60 років, багато її вихованців стали акторами театру Франка. Якось я залишила там авто, іду подвір’ям цієї школи, а дітки розмовляють українською — на перерві! Я навіть побігла до директора. Вчитель настільки зумів дітей об’єднати, мабуть, своєю харизмою. Діти навіть лають одне одного українською. Це довершена вчительська праця. Ну і по селах. Село — незнищенне, там говоритимуть українською, ніхто ніколи не зламає цей українськомовний стяг.
Як ставитися до думки "Нас врятує суржик"? Вже і фільми на суржику з’явилися. До речі, Кайдашиху ви граєте мовою Нечуя-Левицького, а фільм про Кайдашів звучить сучасним суржиком (телесеріал "Спіймати Кайдаша" — ред.).
Фільм дуже вдалий за характерами, персонажами, правдивістю. Але успіх моєї вистави у тому, що я ні слова не додаю до класика. Колись на початках хтось хотів удосконалити автора, але ми були проти і домоглися свого. За це і люблять, мабуть, глядачі наші вистави і приходять до театру стільки років.
Чи всі актори є такими правдивими, як на сцені? Чи хтось таки дозволяє собі "скочити у мовну гречку"?
Акторові треба як нікому стежити за собою, бо він завжди на публіці, не можна схибити. Це таке тотальне щосекундне слідкування за собою. Але воно лише на користь, бо ти даєш приклад молодим. Є актори, які мали досвід роботи у російських театрах, до певної межі. Але після того — просто колосальне перетворення: живуть і послуговуються лише українською мовою. Наприклад, молодий колега, актор Театру на Печерську Денис Мартинов, він бере участь у трьох наших виставах і послуговується лише прекрасною українською. Наша художниця, що входить у сотню найкращих художників світу, Наталія Рудюк — це унікальна, дуже красива українська мова. Так мало б бути з усіма.
.jpg)
Наталія Сумська у студії Українського Радіо
"Останніми роками я писала Радіодиктант у Бібліотеці Вернадського і в Могилянці"
Про лайку і матюччя. З огляду на сьогоднішній складний емоційний стан, воно ввійшло у наш побут, ніби вірус. Його вживають і чоловіки, і діти, і жінки. Чи вважаєте, що це загроза мові або загалом нашій ментальності?
Швидше — ментальності. Тут можна було б порадити школам запровадити на уроках літератури якісь хвилини лайки українською. Щоб діти послуговувалися нашим і забували чуже. Навіть є словник української ненормативної лексики. Все одно емоційний стан треба ж якось вихлюпнути, а це такий спосіб.
Повернімося до диктанту. Скільки разів ви приходили просто писати — як учасниця події?
Мабуть, не всі 25 разів. Останніми роками я писала в Бібліотеці Вернадського і в Могилянці. Де писатимуть цього року — поки не розголошують. Але я закликаю до Національного театру Франка.
"Якщо я буду читати, а військові чутимуть — для мене це просто велика честь"
Що для вас було найважливіше — перевірити грамотність чи єднання, синергія, результат?
Написання — це автоматично. А відчуття, що ти зараз — з усім українством світу, це навіть важко передати. Це хвилювання, об’єднання, віра, що в цьому великий сенс, великий посил. Усім військовим, які пишуть диктант, великий уклін. Якщо я буду читати, а вони чутимуть — для мене це просто велика честь. Я дуже хотіла доторкнутися до них, хоча б у такий спосіб.
Актор повинен мати чудову пам’ять, бо це основа ролі. Але ж якщо взяти Кайдашиху, це ж величезний об’єм авторського тексту.
Там лише кілька сцен із Мотрею, які є осердям цієї сценічної версії. Якщо не граєш місяць, коли літо, то треба поновити. Для цього у нас є репетиції.
Яким чином ви вивчаєте великі тексти?
Нам варто самостійно підготуватися і приходити вже підготовленим на третю-четверту репетицію. Треба зосередитися на тексті, щоб він був добре поданий фразеологічно, аби слухач і глядач відчув логіку і смисл у фразі, навіть у великій. Є об’ємні фрази, поетичні рядки, і щоб не згубити суті у великих шматках тексту — це наша велика робота. Треба усе виважити.
"Щоб було — як на радіо, коли ми слухаємо радіоп’єсу"
Ви будете читати текст Радіодиктанту, а це вочевидь інша підготовка. Але ж прочитати з аркуша — не так і складно?
Але щоб не бубоніти і щоб це не було монотонно, а було — як на радіо, коли ми слухаємо радіоп’єсу, наприклад. Щоб це було емоційно та з чіткою вимовою, аби за мною було зручно записувати.
Щодо радіоп’єси — ви маєте і такий досвід роботи на радіо. Наскільки робота з колективом у радіоп’єсах дала вам першу сходинку до того, щоб прийти до читання Радіодиктанту національної єдності? Чи є тут взаємозв’язок?
Абсолютний. Я тут згадаю пані Нелю Іванівну Даниленко, пані Олену Єфімчук, це люди, з якими я пройшла достатньо великий шлях, щоб опанувати саме логіку. Пригадую, як ми зробили свіжу роботу про Катерину Білокур. Треба, щоб фраза була точною за інтонацією, щоб саме радіослухач відчув те, що хоче сказати персонаж цією фразою, адже обличчя мовця ніхто не бачить.
До речі, текст диктанту ви будете бачити першою. Це таємниця, і поки диктант не прозвучить в ефірі, ніхто не знатиме, які там слова і коми. А як ви коми виділите під час читання?
Інтонаційно, паузами. Хоча там може бути і двокрапка, і крапка з комою, і тире. Тут у мене слабкувате місце. Я можу вигадувати навіть свої акторські професійні знаки, коли вчу роль. Можливо, так і диктант собі позначатиму — стрілочками, галочками.
"Щоб диктант відбувся у Театрі Франка — це одна з моїх мрій"
Чи писатимуть цього разу диктант у Національному театрі Франка, знаючи, що їхній посол читатиме цей Радіодиктант?
Щоб диктант відбувся у нашому театрі — це одна з моїх мрій. Радіодиктант має бути всюди, по різних локаціях, і люди дізнаватимуться також і про велич розташування — яке це приміщення.
Як відома актриса і як чарівна українка Наталя Сумська — запросіть усіх українців світу писати з нами Радіодиктант.
Мої дорогі українці, які зараз на фронті, на кораблях, в окопах, на передовій, у тилу, волонтери, медики, вам великий уклін і шана. Я запрошую вас бути із нами на Радіодиктанті національної єдності. А також тих, хто дуже далеко і близько, хто на полюсах і поруч із нами в аудиторії. Ми писатимемо разом із вами цей Національний диктант.
Наталія Сумська і Галина Бабій у студії Українського Радіо
Читайте також: Суспільне оголосило дату Радіодиктанту національної єдності
Читайте також: Радіодиктант національної єдності – 2025: Суспільне оголосило авторку та читця
Читайте також: "Я взагалі цього не чекала, але дуже рада" — авторка тексту Радіодиктанту-2025 Євгенія Кузнєцова
