Юлія Ваганова та Євгеній Агарков у студії Радіо Культура
Музей Ханенків отримав відзнаку Project of Influence на міжнародній конференції The Best in Heritage 2025 у Барселоні – одну з найпрестижніших відзнак у сфері культурної спадщини. Що означає для вас ця відзнака? І що вона загалом означає в світі культури?
Ця відзнака надається ініціативою The Best in Heritage, що означає – найкраще в спадщині. Ця ініціатива існує близько 20 років. Це конференція, яка збирається раз на рік. На жаль, в часи COVID-19 у них була велика перерва. Але зараз вона вже відновила свою роботу. Туди запрошуються музеї, які вже отримали нагороду. Тобто туди неможливо потрапити і податися зі своїм проєктом. Там збираються лише ті музеї з усього світу, які отримали ті чи інші нагороди за різні свої проєкти. Це може бути, приміром, нагорода від такої великої фундації, як Europa Nostra Awards. До речі, цього року, як ми знаємо, цю нагороду отримав "Мистецький арсенал". Сподіваюся, наступного року вони будуть на The Best in Heritage. Наш музей отримав премію від мережі музеїв сучасного мистецтва Outstanding Museum Practice, тобто нестандартні, незвичайні музейні практики.
The Best in Heritage – це доповіді багатьох колег. В конференції беруть участь близько 40 інституцій, які презентують свої проєкти. Із цих найкращих проєктів обирають ще кращого. Тому запрошення туди для нас – це неймовірно велика честь. До речі, голосування відбувається після того, як всі зроблять свої презентації. Тобто після того, як музеї ще раз розповіли, в чому їхня інноваційність, або що саме вони зробили в своїх країнах для своїх спільнот. Ми не очікували цієї нагороди, оскільки можемо бути дещо скептичними щодо того, як саме винагороджуються музеї в світі. Часто застосовуються досить стандартні правила оцінки. І тому ми не конкурентні, адже не маємо, приміром, нових будівель або нових суперцифрових рішень. Ми не маємо ресурсу для якихось супернових проєктів, які могли би бути конкурентними. Але ми маємо щось інше. Ми маємо нашу стійкість. Ми маємо нашу винахідливість. Ми маємо наше служіння спільноті і професії. І тому я можу сміливо сказати, що ця нагорода належить всім музеям України.
Міжнародна спільнота відзначила ваш музей як символ стійкості і солідарності в часи війни. Як народжуються стійкість в стінах вашого музею і у ваших серцях?
Нагорода, яку ми отримали, називається Project of Influence, тобто проєкт впливу. Чогось, що впливає на всіх. Ми потрапили туди, як я вже згадувала, через те, що були нагороджені мережею музеїв сучасного мистецтва, і ми подавали туди свою стратегію роботи. Це не був якийсь конкретний виставковий проєкт чи проєкт роботи зі спільнотами. Це була наша стратегія роботи під час повномасштабного вторгнення. Вона складалася з трьох основних компонентів. Перший – це турбота про людей, які приходять в музей. Саме тому вже в травні 2022 року музей Ханенків відкрив свій дворик і став осередком солідарності й опіки. Ми сказали, що будемо опікуватися всіма, хто прийде до нас. Ми стали місцем, де можна просто побути, випити кави. Ми намагалися навчити людей як, приміром, пакувати свої цінні речі. Практично кожен з нас має цінні старі фотографії чи картини. Тож ми намагалися навчити людей, як це все захистити. Другий компонент – це робота зі спільнотами і пошук відповіді на запитання, де ми є. Це найкраще робити з сучасними авторами і сучасним мистецтвом. І тут я хочу відзначити неймовірну сміливість команди, яка ніколи раніше не працювала з такими проєктами, але наважилася, показавши свою інтелектуальну сміливість. Зокрема, управлінську сміливість, менеджерську сміливість працювати з сучасним мистецтвом і говорити про сьогодення. І третя лінія – це прихисток колекції. Ми розуміємо, що прихистити колекцію – це не тільки заховати її в ящики, а прихистити – значить розповісти про неї. Щоб світ знав, що саме опинилося під загрозою.
У нас була серія партнерств, і вона триває, з різними міжнародними великими музеями, де ми презентуємо невеликі частини нашої колекції. Це проєкти, які говорять про нас, говорять про нашу спільну спадщину. Отже ці три компоненти – служіння місії музею, прихисток колекції і поширення цього знання серед європейських країн вкладалися в одну стратегію. Вона не виникла заздалегідь, ми не сиділи і не вигадували, яку б стратегію нам застосувати. Водночас, ми думали над тим, як нам бути, і як ми можемо бути корисними суспільству.
Що було найскладнішим на цьому шляху? Можливо це було і складно, і натхненно одночасно. Адже ви отримали і нагороду за перетворення порожнечі музейних залів на простір спільноти і творчості. І це в часи, коли колекції евакуйовані.
Евакуйовані, законсервовані. Вони не в постійному доступі. Ми розуміємо, що, на жаль, в Україні зараз немає місця, де б колекціям було безпечно. Нині де б вони не були, вони постійно під загрозою. Складними, або навіть переламними були кілька речей. Насамперед, коли ми запитали себе, а чи можемо ми впустити людей в порожні зали. І ми вирішили, що ці порожні зали належать не нам, а спільноті. Музей керує колекцією. Це частина музейної спадщини України, відтак це належить кожному з нас. І ми вирішили, що ми можемо це робити. І ми будемо говорити не про те, де і який твір висів раніше. А про те, що таке стійкість інституцій, як давно і чому ця колекція була заснована, чому раптом Богдан і Варвара Ханенки понад 100 років тому вирішили зібрати цю колекцію і висловили свої наміри подарувати її суспільству. І колекцію, і будинок, і бібліотеку. Тобто цей приватний внесок в суспільне благо є вкрай важливим. Тому, згадуючи про історії інституції, ми постійно поверталися до цієї точки заснування колекції і цього жесту, який зробили її засновники. Друга річ, яка була складною – це повірити собі і сказати собі, що ми гідні подаватися на різні премії. Ми можемо це робити. І не має значення, що у нас немає нових будівель і супер цифрових рішень.
Але у нас є щось таке, що може стати прикладом для інших. Немає значення, яка колекція і де вона. Має значення, як діє інституція. І тому стійкість інституції нині є неймовірно важливою. Не просто пакування, не просто прихисток колекції, а саме інституції, які будуть слугувати суспільству. Першим нашим кроком було те, що ми подалися на нагороду Європейського музейного форуму і потрапили в шортлист. Також нам здалося, що мережа сучасного мистецтва, хоча ми не є музеєм сучасного мистецтва, відповідає нам за своїми цінностями. Отже, ми вирішили порушити правила і податися. І це спрацювало. Нас помітили. Навіть коли ми не отримуємо нагороду, не отримуємо перші місця, ми маємо можливість говорити про себе, говорити світу про те, що відбувається в Україні, яку стійкість мають музеї, і що вони роблять. Це частина і комунікаційної стратегії: подаватися, щоб про тебе почули. Після того, як я зробила свою доповідь на цій конференції, багато колег підходили і говорили про те, що вони вражені. Скільки б ми не говорили, світ й досі не знає про те, як працюють нині наші музеї.
