Будівля Європейського суду з прав людини. Ілюстративне фото: echr.coe.int
На початок 2025 року було ухвалено 180 вироків із понад 191,5 тисяч зареєстрованих воєнних злочинів росіян
Бородянський районний суд Київської області виправдав російського військового, якого прокуратура звинувачувала в пограбуванні будинку під час окупації Київщини в березні 2022 року. Це перший такий випадок від початку повномасштабної війни. При цьому Бородянський райсуд не поставив під сумнів ані покази потерпілої, ані достовірність інших доказів і, головне, не заперечував складу воєнного злочину у даній справі. Чи не стане цей випадок початком якихось небажаних виправдань?
Нагадаю, що на сьогоднішній день в Єдиний реєстр досудових розслідувань України внесено понад 191,5 тис воєнних злочинів. А кількість розглянутих справ і ухвалених вироків, порівняно з цією кількістю зареєстрованих воєнних злочинів, є відносно малою. На 1 січня 2025 року було ухвалено 180 вироків. При цьому ми говоримо про те, що кількість обвинувачених суб'єктів, які безпосередньо перебували в процесі й дочекалися вироку, становила 18 осіб. Тобто лише 10% фізично перебували в цьому процесі й майже всі або більша частина з них була передана Російській Федерації в межах обмінів військовополоненими.
"90% справ про воєнні злочини розглядаються за процедурою in absentia"
Тому говорячи навіть про ось таку статистичну кількість, яка підводить нас до питання, а що власне робити і як розслідувати цю величезну масу злочинів, і оцей вирок Бородянського районного суду, який мав місце на минулому тижні, як на мене, є навіть позитивним елементом. Чому? Тому що постійно поставало питання, що коли починається судове переслідування, то і участь, незважаючи на присутність в процесі адвокатів, не призводить до якихось справді змагальних дій між двома сторонами. Нагадаю, в кримінальному процесі це обвинувачений і сторона захисту. А 90% усіх справ розглядаються за процедурою in absentia, коли немає на лаві підсудних безпосередньо самого обвинуваченого. Відповідно, такий судовий процес вимагатиме навіть певних корекцій після того, як з'явиться можливість, наприклад, отримати в юрисдикцію української держави цих осіб, щодо яких були ухвалені вироки.
Отож, щоб продемонструвати і показати, що цей процес є справді змагальним, справедливим, що зважуються всі етапи і факти, які стосуються цього судового перебігу, треба було, як мінімум, декілька виправдовувальних вироків мати. І оцей виправдувальний вирок якраз і ґрунтується на тому, що довести безпосередньо вину конкретної особи, а йдеться про Євгенія Мурзінцева щодо якого здійснювався цей кримінальний процес, не вдалося стовідсотково певністю. І як на мене, це показово, розуміючи, що стандарт доказування повинен бути високим. Давайте згадаємо, що стандарт доказування у справах про воєнні злочини на рівні Міжнародного кримінального суду визначається поза розумним сумнівом. Тобто не має виникати жодного сумніву, що це не ця особа обвинувачується, відповідно щодо неї не може бути застосоване кримінальне переслідування і, зокрема, з вироком щодо визнання такої особи винною у вчиненні воєнного злочину.
А що тут має бути вирішальним і вже остаточним доказом?
Передовсім мають бути процесуально задокументовані всі факти щодо вчинення безпосередньо цією особою конкретного злочину. А йшлося про пограбування окремого домогосподарства і навіть викрадення конкретних об'єктів.
У матеріалах цієї справи є конкретний перелік речей, якими протиправно заволодів цей росіянин. Якщо брати до уваги навіть цей переліки, то виходить якесь мародерство.
Абсолютно погоджуюсь. Але тут ми бачимо подання прокуратури, яка стверджує, що безпосередньо ця особа, а йдеться про Євгенія Мурзінцева, вчинила ці конкретні дії. І, власне, не повинно виникати сумніву, що це була якась інша особа, а не Євгеній Мурзінцев. Найкраще, звичайно, щоби сам обвинувачений перебував "в руках" українського правосуддя і була можливість його опитати, визначити його версію подій, встановити в судовому порядку і, відповідно, здійснювати всі інші процесуальні дії. Питання – наскільки точно це було зафіксовано і наскільки це обґрунтовано і доведено відповідно? Я думаю, що це було одним із основних факторів, які досліджував суд. Тому що, якби було це на 100% доведено і без всякого сумніву було б визначено, що саме ця безпосередня особа… Знов-таки, особа могла назватися, не показуючи документів. І встановити точно, що саме ця особа викрадала ці документи, а не заволоділа ними в іншому порядку, складно. Можливо, викрадав хтось інший. Тобто тут є дуже багато моментів, які потрібно доводити в судовому порядку.
І основна проблема в тому, що ми керуємося нашими правилами і нашим Кримінальним процесуальним кодексом, який стосується ординарних звичайних умов, коли Україна здійснює повну юрисдикцію над цією територією і не враховує ситуації, коли ця юрисдикція була втрачена. Тобто не враховує те, що ми бачили наприкінці лютого – в березні на території Київщини, де і відбувся цей злочин. І, відповідно, не було можливості достеменно зафіксувати "по гарячих слідах", хто вчиняв, як вчиняв і зі стовідсотковою достовірністю визначити злочинця, якого потім проводити по судових процедурах.
Олександр Павліченко. Фото: facebook/olexandre.pavlichenko
"Це процедура in absentia. Тому говорити, що це було б фізичне, реальне покарання, не видається"
Ви сказали, що це навіть добре, що у нас трапляються такі виправдувальні вироки, бо це свідчить про те, що ми хочемо досконало довести будь-яку справу. Але який вплив, на вашу думку, матиме поява таких вироків на людей, які чекають справедливого покарання для їхніх кривдників?
По-перше, ми говоримо про ухвалення рішення за процедурою in absentia. Тому говорити, що це було б фізичне, реальне покарання, тут теж не видається. Тобто це рішення, яке ухвалюється в майбутнє і яке колись може бути виконане. Хоч це гіпотеза. В більшості випадків це, звичайно, не буде виконано, бо тут є декілька факторів. Перше – це те, що ще питання, чи живий ще той самий Євгеній Мурзінцев чи не живий. Тому що він був військовослужбовцем і, можливо, його навіть немає вже на цьому світі. Друге – це потрапляння його в українську юрисдикцію. Тобто він повинен бути виданий Україні для відбування покарання, якби був вирок, який набув чинності. Але знову таки, повторюю, ці вироки не проходять через Інтерпол. Інтерпол не буде здійснювати розшук і затримання таких осіб. Це теж є проблемою, яка працюватиме на майбутнє і з якою треба щось робити. І третє, саме основне… Ви кажете, що є сподівання на притягнення до відповідальності. Але процедура притягнення до відповідальності має завершуватися реальним покаранням зловмисника, який стає злочинцем і визначений як злочинець за рішенням суду. В даному випадку він не буде притягнутий до відповідальності і це знов-таки вирок в повітря, це поки що вирок в нікуди. Тому моя особиста позиція – не повинно бути такої кількості вироків за процедурою in absentia. Це може бути винятковий випадок, умовно, один-два на 100 випадків, не більше. Але тоді в нас мало б бути 20 вироків, із них 2 – in absentia, 18 – реально.
Спецтрибунал — основний інструмент, який зможе працювати над притягненням злочинців за злочин агресії
Чи можна сподіватися, що Російську Федерацію і її армію загалом буде визнано злочинною організацією за сукупністю таких вироків?
Ми зараз говоримо про категорію притягнення злочинців на національному рівні. І в даному випадку ми оперуємо тільки чинним законодавством. Тут ми не можемо говорити про те, що всіх буде покарано і всіх злочинців буде знайдено. Ми краще будемо говорити про можливість притягнення організаторів цього злочину, хто вчиняв злочин агресії, формував і долучався до здійснення злочину агресії – це Спецтрибунал з питань агресії, який на сьогоднішній день створюється на європейському рівні з європейським мандатом. Це основний, як на мене, інструмент, який зможе працювати над притягненням злочинців за злочин агресії. Але це вище командування, це ті, хто формував політику і здійснював безпосередньо цей злочин агресії.
Друге – Міжнародний кримінальний суд. Працює повільно, працює за своїми правилами, немає якогось швидкого результату і навіть поки що видимого результату щодо притягнення відповідно до судових процедур за тими ордерами на арешт, які ухвалені. Нагадаю, видано 6 ордерів на арешт, але вже 1 особа померла, залишилося 5 ордерів чинних, які можуть бути виконані.
І це українське судочинство, яке повинно вибудовувати свою модель, і воно її вибудовує, щодо розгляду справ такої категорії як воєнні злочини, злочини проти людяності. І тут, відповідно, ми повинні враховувати і можливості системи, і, можливо, якусь адаптацію на рівні кримінально-процесуального законодавства, щоб робота не була побудована за лекалами цивільного кримінального процесу, коли справа стосується таких воєнних подій.
КОНТЕКСТ
Бородянський районний суд Київської області виправдав російського військового, якого прокуратура звинувачувала у пограбуванні будинку під час російської окупації Київської області у березні 2022 року. Суд вирішив, що достатніх доказів того, що саме ця особа грабувала будинок мешканки села Блиставиця Бучанського району, немає.
Росгвардійцю заочно інкримінували статтю 438 Кримінального кодексу України – порушення законів та звичаїв війни. У момент пограбування власниця будинку вже виїхала із села, вона повернулася, коли російські окупанти змушені були під тиском ЗСУ відійти з Київщини. Жінка засвідчила, що у її будинку жили російські окупанти і він був розграбований.
Після звільнення Київщини в мережі було багато відео, де російські військові відправляють із прикордонного з Україною Мозиря (Білорусь) посилки в Росію. При цьому з'явилася інформація про відправників посилок з їхніми персональними даними – номерами телефонів та домашніми адресами. У вироку Бородянського райсуду констатується, що у приміщенні відділення експрес-пошти СДЕК у Мозирі обвинувачений відправив посилку вагою 24 кг. Він її відправив до міста Рубцовськ (Алтайський край РФ). Але Бородянський районний суд вирішив, що усіх цих доказів недостатньо, щоб звинуватити саме цього росгвардійця у даній крадіжці.
При цьому варто підкреслити, що Бородянський районний суд Київської області не поставив під сумнів ані покази потерпілої, ані достовірність інших доказів і, головне, не заперечував складу воєнного злочину у даній справі.
