Фото: Пресслужба Паліндрома
Я більшість свого життя відчував щось досить мізантропічне стосовно людей навколо і спілкування з ними
Назва "Намалюй" звучить як прохання та звертання до когось. До кого воно і що саме тобі хотілося "намалювати" цією піснею?
Якщо бути чесним, а я, в принципі, стараюся завжди бути чесним, то, мабуть, це звертання до конкретної, дуже дорогої мені людини. Я не дуже хочу заглиблюватися в цю тему, щоб пояснювати, хто це і що ця людина для мене означає. Але загалом, оскільки я дуже-дуже часто, мабуть, звертаюся сам до себе, то це якась така виняткова пісня — наче я звертаюся до когось іншого. Я зрідка таке роблю.
У пісні звучить голос поета Василя Симоненка. Як він потрапив у цей трек і чому саме його слова стали важливими для тебе зараз?
Це, знову ж таки, дуже імпульсивно все виходить, якоюсь магією випадку, мабуть, тому що я зробив ось цей такий вступ, який просто на двох якихось синтах грає. І я почув у цьому всьому якийсь голос з минулого — його ще не було там, просто мені він дуже сильно напрошувався. І якось мені трапився під руку цей спіч Василя Симоненка про якісь такі дуже базові речі: він говорив людські, елементарні й прості, але водночас, особливо в наш час, складні речі. Мені воно відгукнулося, тому що, мені здається, за довгий час після якогось такого занурення в себе я ніби протер очі й побачив навколо себе прикольних, дорогих людей, з якими класно спілкуватись. Взагалі, захотілося трохи більше відкриватися світові. І мені здається, що в той момент Симоненко "влучив" у мене тими своїми думками про нещирих друзів, любов і людей. Я більшість свого життя відчував щось таке підліткове і досить мізантропічне, мабуть, стосовно людей навколо і спілкування з ними загалом. А тут наче вперше відчув якусь таку дорослість і бажання спілкуватися з будь-якими людьми. Навіть якщо це якийсь смолток з таксистом, умовно, — це теж прикольно, і це теж робить день. Тому, мабуть, воно якось так зрезонувало. Просто здебільшого, якщо чується щось, чого ще немає (в цьому випадку цей голос, і він знайшовся), то я подумав, що це якраз наче склався пазл. І я більше не рефлексував, чому він там, бо я людина, яка, в принципі, часто звертається до нашої культурної спадщини — поезії та кіно. Можна сказати, що тут зазвучав Симоненко, тому що потрібно згадувати усіх наших героїв, але, з іншого боку, я злукавлю, мабуть, тому що такого мотиву у мене не було. Мені більше імпонували оці думки, й тим більше враховуючи долю поета Симоненка, вони напрочуд сильні в цьому контексті.
Коли стою на сцені, я розумію, що те, що я скажу, вплине на тисячну залу
Ти говорив, що ця пісня для тебе про ремісію. Що це означає у твоєму житті сьогодні?
Якось так склалось, що за час повномасштабної війни я дуже довго копався в собі й не міг зрозуміти, від чого якийсь такий сумний стан без настрою — просто бажання здебільшого бути на самоті, не відкриватися світові. І так я докотився до депресії, яку почав лікувати, і весною 2025 року я наче вперше відчув, що ця вся штука кудись зникає й з'являється якась сила, ресурс. За літо я це відчуття зміцнив для себе, й ось восени воно вже таке відрефлексоване, міцне і свідоме. Тому, мабуть, так і написалося в цій пісні, і такий додатковий текст до неї, як опис, теж. І я б не сказав, що це для мене пісня, яка ознаменує якийсь новий початок Паліндрома у звуковому чи сенсовому контексті. Це радше своєрідний твіт, якщо такою суперсучасною мовою висловлюватись, тому що всі зараз здебільшого ділять своє життя на онлайн і офлайн, і онлайн домінує. Тому, мені здається, це такий свого роду твіт або просто пост, щоб нагадати про те, що я є, і я не закінчую з музикою, я повертаюсь з новими силами. І не факт, що моя музика перестане звучати меланхолійно, можливо, якоюсь мірою темно, тому що це моя сутність, я зростав на такій естетиці й такій культурі. Тому це як такий складник, але там точно є більше надії.
Як повномасштабна війна вплинула на те, як ти зараз пишеш пісні? Чи відчуваєш, що змінилася, можливо, не тільки тема, а й сама інтонація, з якою говориш до слухача?
Насправді вплинули і повномасштабна війна, і загалом якесь зростання мене. Тому що, коли у 2022 році почалась повномасштабна війна, мені було 27–28, зараз мені вже 31 рік, тобто я й роками виріс, і ментально якимись своїми поглядами. Тому сукупність усіх факторів вплинули на мене, і спілкування зі слухачем через музику теж змінилось. З'явилась, мабуть, відповідальність, тому що тривалий час я ходив з тим якимось комплексом самозванця. Тобто я не до кінця розумів, чому люди це слухають, і не до кінця розумію, чому люди підходять до мене на вулиці, щоб сфотографуватись. Тобто не міг до кінця повірити, що це відбувається зі мною, що я десь на рівні умовно якихось, не хочеться казати зірок, а просто медійних людей. І на сьогодні є усвідомлення того, що я все ж таки впливаю на якусь кількість розумів однодумців. Тому що люди, які приходять на концерти, — це така велика сім'я, і ми всі розуміємо один одного і контекст, про що ми. Це все досить, як на мене, серйозно: коли стою на сцені, я розумію, що те, що я скажу, вплине на тисячну залу. Тому є якась така відповідальність, і просто хочеться, знову ж таки, робити гарно і добре, як сказав Симоненко в пісні "Намалюй". Тобто не продукувати негатив, токсичність, злість, ненависть, а навпаки — говорити зі своїми слухачами про те, що треба бути прикольним і добрим, тому що це дуже важливо в наших реаліях: залишатися людьми й не сваритися через якісь дрібниці, бо у нас цей вічний с*ач насправді в генах. І хочеться це якось мінімізувати, тому що ми маємо акцентуватись на тому, що в нас є вороги зовні країни (і вже всередині насправді, якщо так фізично дивитись). Тому треба із цим боротись і пам'ятати, що ми всі з однієї сім'ї.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
