Ілюстративне фото: facebook/ukrainianradio
Радіо у сучасному світі. Куди йде і звідки приходить слухач?
Катерина М'ясникова: Я думаю, що зараз основне, про що медійники домовились, що ми вже не окремі види медіа. Ми всі борці на одному полі. Це поле називається увага і ми цю увагу намагаємося вибороти або через очі, або через вуха. І зараз ми більше говоримо про радіо не як про радіо, а як про аудіо. Тому що це все той контент, який люди слухають. І вони можуть це робити як через класичний радіоприймач, яких, як показують наші дослідження, меншає, так і через мобільний, сайт, в машині. І зараз ми бачимо, що дійсно, як і інші види медіа, класичне аудіо, яке ми називаємо радіо, ділиться своєю аудиторією з такими видами як подкаст, як прослуховування різних музичних сервісів. Але я можу сказати, що ця ерозія, яку ми спостерігаємо, в аудіо менша, ніж, наприклад, у відео. Тому що те, як швидко класичне телебачення ділиться аудиторією із діджитальними носіями, звичайно, вражає і подекуди лякає.
Катерина М'ясникова. Фото: facebook
Мені здається, що слово ерозія було надзвичайно промовистим у цьому місці. Олексій, на твою думку, де сьогодні радіо і куди воно йде?
Олексій Коган: Знаєш, я взагалі не медійник, я радійник, я "ефірна конячка". Я так себе почуваю. Багато людей лишилося. Бо знаєш, коли кажуть "101 рік Українського Радіо", коли ти відчуваєш, що твоїх там 38-м, воно вже якось… Є багато людей, які йдуть. Відверто кажучи, я не знаю куди, я не Нострадамус. Але я був чомусь певен, що коли розпочалася Велика війна, що мою програму скасують. Мені так здавалося. Але жодна програма не була скасована. І що цікаво, Юлія Усенко мене в цьому переконала, що військові слухають мою програму. Сидиш вдома, отримуєш повідомлення: "Їду по розбитій дорозі під Покровськом, там бабахає з усіх боків, а я слухаю "Годину меломана" і мені кайф". Якийсь сюр. Тому, я не знаю, куди воно йде. Але я знаю точно, коли люди кажуть про штучний інтелект, коли люди кажуть про кількість переглядів в інтернеті, кожного разу, коли я буваю за кордоном, джазові музиканти вважають, що перегляд в інтернеті – нічого. Якщо є можливість зробити носії і можливість представити музику на радіо – це важливіше.
Олексій Коган. Фото: facebook
А на твою думку, Ірино, куди йде радіо?
Ірина Славінська: По-перше, радіо нікуди не йде – головний підсумок першої сотні років Українського Радіо. І так збіглося, що цими роками в різних країнах наші колеги-мовники Суспільних мовників відзначають свої сторіччя радіо. Ми одні з перших, але в наступні роки в інших колег будуть такі самі ювілеї. І ми багато говоримо про роль радіо в наших сучасних життях. І бачимо, що всюди радіо залишається так само актуальним. Воно може змінювати свої способи доставки чи дистрибуції, якщо говорити більш заумними словами, але по-хорошому це співрозмовник, який залишається в наших вухах. Десь на старих добрих приймачах, десь на супер наворочених гаджетах, але так чи так звичка бути з рідними голосами протягом дня – це щось таке, що, мені здається, дуже важко у нас забрати як у людей.
Ірина Славінська. Авторка фото: Настя Телікова
Чи витримує радіо конкуренцію з цифровими платформами, про роль особистості в радіомовленні, чи змінить галузь штучний інтелект – ми запитали у головної редакторки радіо Vrteška, Radio Belgrade, РТС (Радіо Телебачення Сербії) Александри Урошевич.
Александра Урошевич: Я не думаю, що радіо конкурує з цифровими платформами. Насправді, я вважаю, що воно стає їхньою частиною. Я належу до покоління, яке з ностальгією згадує часи старих радіоприймачів, які займали центральне місце у вітальнях, з їх приємним статичним шумом і терплячим пошуком станцій. Однак, це не є суттю радіо. Сутність полягає в розповіді історії за допомогою звуку, у швидкості та точності передачі достовірної інформації, у культивуванні краси мови і нічого з цього не втрачається, коли слухаєш радіоконтент онлайн на цифрових платформах, клацнувши мишкою на екрані монітора. Навпаки, жоден засіб масової інформації не поєднується з інтернетом так природно, як радіо. Для любителів кіно чи театру ніщо не може замінити темряву кінозали чи живу присутність акторів. Але інтернет дав радіо можливість бути з людиною скрізь, де б вона не була.
Ви лише оцініть довголіття вашої радіостанції та "Радіо Белграду", де я працюю. Вони мають однаковий вік, святкують 101 рік із дня заснування. Це має щось означати. Щоразу, коли з'являлось якесь нове медіа, люди пророкували загибель попереднього. Але такі передбачення ніколи не справджувалися. Те, що робить радіо ідеально сумісним із сучасністю -- це те, що його можна слухати, займаючись іншими справами. А якщо говорити про молоду аудиторію, то радіо разом із літературою є єдиним засобом масової інформації, що стимулює уяву. Відсутність візуальних образів змушує слухачів створювати власні образи і це є надзвичайно цінним. Радіо вчить нас усіх слухати і бути терплячими.
На "Радіо Белграду" ми часто називаємо себе "маленькими чоловічками" всередині радіо, маючи на увазі таке своєрідне дитяче сприйняття технології, коли з'явилися перші радіоприймачі. Але велич цих "маленьких людей" є неоціненною. Як я вже згадувала, радіо має давні традиції навчання правильної мови, яких немає жоден інший засіб масової інформації. Радіоведучий, журналіст або актор покладаються виключно на свій голос. І ні, їх ніяк не можна замінити штучним інтелектом (ШІ). Бо крім очевидної шкоди, це було б серйозним порушенням прав працівників. Неавтентичність штучного інтелекту може слугувати лише натхненням для художнього вираження на радіо. Наприклад, для створення антропоморфних персонажів або метафор. ШІ-голоси вже викликають велику недовіру, оскільки вони часто з'являються в інтернеті як інструменти маніпуляцій і також їх використовують для поширення дезінформації або фейкових новин.
Що стосується впливу штучного інтелекту на процес створення радіоконтенту, то я бачу деякі потенційні переваги. У першу чергу, я маю на увазі інструменти штучного інтелекту для швидкого видалення шуму з аудіозаписів, ізоляції голосів від фонових звуків, особливо, якщо ті занадто гучні, та подібні вдосконалення роботи. Все це сприяє прискоренню виробництва, особливо в тих сферах радіороботи, де швидкість має вирішальне значення. Я з нетерпінням чекаю на вдосконалення таких інструментів, оскільки вони можуть бути дуже корисними, але тільки в руках професіоналів.
Завжди існує небезпека, що наша людська нетерплячість і поверхневість візьмуть гору, змушуючи нас частіше покладатися на штучний інтелект, який узагальнює для нас інформацію. У цьому сенсі інформаційний контент або новини піддаються більшому ризику, ніж культурний контент. Я можу уявити, що хтось захоче отримати стислий огляд новин, але не узагальнену радіопередачу або радіоп'єсу. ШІ є лише посередником, а не творцем. Це доповнення, а не заміна для медіа. У мене склалося враження, що люди стають дедалі чутливішими до браку автентичності ШІ і дедалі більше усвідомлюють його загальні обмеження.
Александра Урошевич. Фото з особистого архіву
Що можна сказати про портрет українського споживача інформації, який він і як цей портрет змінюється? Що поміряла і що побачила зі своїх вимірювань радіоаудиторії компанія Gradus?
Євгенія Близнюк: Це була не тільки радіоаудиторія, ми вимірювали медіаспоживання українців, як воно змінюється під час війни, бо зміни дійсно цікаві і важливі. Дуже сильно зріс сегмент споживання інформації через різного роду месенджери, ОТТ-платформи. Щодо споживання радіо, то воно залишається пріоритетом, коли людина перебуває в русі, в мобільному стані. Тобто або по дорозі з дому на роботу чи з роботи додому, або в машині, або під час пішої ходи радіоефіри, подкасти стають дуже наріжним, важливим джерелом отримання інформації, бо під час війни українці сильно інформаційно залежні. Тобто постійно потребують оновлення, моніторингу, що де відбувається і дуже чутливо реагують на інформаційні приводи.
Євгенія Близнюк. Фото: facebook
Чи стане більше колись грошей у радіоіндустрії, ніж є зараз, чи це поступово буде низсхідна лінія, яка програватиме іншим медіа? В опитуванні Gradus видно, що радіо поки що впевнено тримає передостанню сходинку, зокрема, з точки зору споживання новин. Ми на цій сходинці так і залишимося чи будемо кудись рухатись?
Ірина Славінська: Я пригадую дослідження Gradus, про яке пані Євгенія говорила, і там є дуже цікава закономірність. Вона полягає в тому, що аудиторія, яка регулярно хоча би раз на тиждень слухає радіо, поміж усіх інших аудиторій найбільш активно споживає новини на інших платформах. Тобто людина, яка слухає радіо – це людина, яка має велику звичку чи навіть велику пристрасть споживати новини. І це, мені здається, дуже хороший знак. Це говорить про те, що радіо слухають точно небайдужі громадяни. Це категорія, яка говорить про можливість впливу на дуже важливі аудиторії. І тут і про великі цифри ми можемо говорити, але також і про те, що подекуди можна прикладати точку в трошки меншу площу, але отримувати набагато більший фідбек, тому що ця аудиторія небайдужа, активна і включена в щоденні українські новини.
Ще одна річ, яку мені здається було б добре тут пригадати, це те, що я бачу в щорічних результатах досліджень, які проводить Європейська мовна спілка. Вже 3-4 роки поспіль ми бачимо одну і ту саму закономірність. Єдиний вид контенту, який збільшує свої показники – це аудіоконтент. Стрімінги, відео знижують показники, падає тривалість контакту з цим контентом. Інші види контенту, особливо онлайн, так само падають. Десь на кілька секунд, десь на декілька десятків секунд. Аудіоконтент, особливо онлайн, демонструє щороку все більше зростання тривалості контакту з цим контентом. Це по-простому означає, що люди все більше слухають онлайн подкастів, музики, розмовних передач в якихось інших агрегатних станах, якщо це не подкасти. Контактують з такими додатками як свіжий додаток Суспільного Бробакс із дитячими казками, або наш рідний додаток suspilne.radio, де можна слухати і окремі стріми, і радіостанції. Тому я думаю, що з грошима все буде добре і з аудиторіями теж, тому що воно не завжди в абсолютних цифрах може видаватися великим. Але якщо ми починаємо якісні критерії вмикати, то виявляється, що це дуже цікава, дуже чисельна, багата і освічена аудиторія.
Пані Катерино, теж питання до вас.
Катерина М'ясникова: Хочу почати з особливості радіо. Коли я почала працювати в Асоціації, я була на одній зустрічі, де мені сказали: "Знаєш, радіо – найінтимніший вид медіа". І насправді воно дозволяє побути з собою наодинці, будучи з радіо. І в цьому, як на мене, найбільша недооціненість радіо як медіа, тому що далеко не всі рекламодавці, далеко не всі інвестори, які інвестують гроші в комунікацію, розуміють, що, наприклад, для мами, яка має дуже мало часу для себе, це єдиний спосіб для освіти, для якогось відпочинку, роблячи щось по дому, включити аудіо і слухати, і паралельно розвиватися, розважатися тощо. І насправді таких кейсів дуже багато.
Якщо ж про індустріальні речі говорити, то насправді, якщо ми подивимося на медіаспоживання не тільки в новинах, а загалом, то радіо зараз має один з найбільших в часовому вимірі контактів з аудиторією. Ми продовжуємо бути з нашою аудиторією приблизно 4 години на день. Це середня цифра. При цьому, наприклад, лінійне телебачення – це приблизно 1,5-2 години. І в нас завжди є проблема з тим, як нас міряють. До цього року ми досліджували радіо методом телефонного опитування, і коли ти питаєш молоду людину: "ти слухаєш радіо?". Він каже: "Ні, не слухаю". Чому? Тому що є певне відчуття, що це немодно, що це не радіо. А коли цього року ми додали до телефонних опитувань опитування в онлайні і ми змогли досягти краще цю аудиторію, то насправді ми побачили, що слухають вони радіо. Вони так само їдуть в університети і додому. Вони вмикають і слухають радіо, паралельно думаючи про якісь свої речі, і є такою ж частиною аудиторії. Тобто це міф про те, що радіо помре, коли ці молоді люди стануть старшими. Це просто такий особливий вид споживання інформації, який дуже личить людям, які зайняті, які працюють, які навчаються. А таких людей більшість.
В Україні дійсно це історична проблема. У нас радіо недооцінене як рекламний інструмент. Ті ледь-ледь 3%, які на нас виділяють рекламодавці, абсолютно не порівнювані, наприклад, з польськими 7-10%. Про Велику Британію ми взагалі не говоримо. Це скоріше пов'язано з тим, що наша рекламна індустрія розбудовувалась скоріше як аудіовізуальна, тобто вона будувалася на телевізійних бюджетах. Але ми намагаємося це виправляти і пояснювати, що радіо насправді — не просто популярне медіа, а це дуже ефективний канал комунікації.
І думка драматурга радіодрам Радіо і телебачення Словаччини (RTVS) Петера Павлаца.
Петер Павлац: Передусім стосовно радіо варто уточнити, що мається на увазі: радіо як засіб комунікації, чи, наприклад, як спосіб донесення звуку до людей – тобто, засіб розповсюдження. Якщо говорити просто про старомодний спосіб передачі звуку, про ці старі коричневі коробки з кнопками і регуляторами, то він неконкурентний. Це старомодний спосіб передачі та поширення контенту і він програє. Але цифрові платформи — це абсолютно інший спосіб передачі. І цей контент, як на мене, вимагає драматургічного мислення. Тобто, наші думки, я думаю, сходяться. Для мене це питання пов’язане лише з розповсюдженням контенту. Щоб узагальнити, то так, старомодний спосіб розповсюдження програє. З іншого боку, нові формати – це нормальна драматургічна конкуренція.
Для нас, для нашого радіо, проблема полягає не в тому, ЩО ми робимо, а в тому, ЯК донести це до людей. Адже у кожного в кишені зараз є своє радіо. І другий спосіб — це формати. Якщо ми йдемо в ногу з трендами, ми скорочуємо п'єси, робимо більше подкастів або схожих форматів, що поступаються драмі. Наприклад, художня література. Та, загалом, це все-таки спосіб отримання контенту нашою аудиторією.
.jpg)
Петер Павлац. Фото: devin.stvr.sk
Одна з "поховальних пісень", які співаються з приводу радіо вже не одним поколінням, тепер стосується того, що штучний інтелект нібито забере роботу в радіоведучих, і не тільки. Цифровий канал Off Radio Krakow торік провів експеримент і частину ведучих замінив на віртуальних ШІ. Проєкт подавався як тест тривалістю до кількох місяців і мета була дослідити, що ж таке штучний інтелект – можливість чи загроза для радіо та журналістики. Після широкої суспільної критики і скарг від звільнених співробітників керівництво незабаром експеримент зупинило. Про цей експеримент і його результати наша колега Світлана Мялик говорила із засновником креативної агенції ZemlaStudio та автором подкасту про сучасні технології на Польському радіо для України Мирославом Трофимуком.
Мирослав Трофимук: Я хотів би почати з дефініції, бо ми постійно говоримо про штучний інтелект, називаємо його цим терміном, але люди, які насправді з цим працюють, часто говорять про те, що це алгоритм. Тобто слово "інтелект" в цьому терміні завжди збиває нас і додає якоїсь сакральності й персоніфікує цей інструмент. Алгоритм, який вчиться на якихось заданих інформаціях, і фактично те, що ми туди вкладаємо, те, що вже було створено людьми, на базі цього утворюються ці алгоритми, які потім використовуються для різних цілей – від найбанальніших генерацій тексту чи зображень до військової промисловості. Це важливо розуміти, бо коли відбуваються такі експерименти, про які ми говоримо, здається, що тут є якась певна кореляція між тим, наприклад, що ось ми маємо інтелект штучний і ми можемо створити таких віртуальних ведучих, які будуть генерувати певним чином інформацію. Але ж так не буває. Тут йдеться про те, що інформація, яку ці ведучі будуть видавати, вже була звідкись попередньо взята. Фактично з того обсягу даних, креативних якихось ефектів, результатів, які вже були створені людьми. Тому ким є насправді ці особи, які будуть ведучими, наприклад, – це фактично якийсь збірний образ людства, скажімо так. Але найгірша ситуація, яка стосується цього казусу на Off Radio, в тому, що навіть не ці ведучі найбільше зачепили, а те, що був взятий голос відомої польської письменниці Віслави Шимборської. І фактично був згенерований такий діалог, інтерв'ю з людиною, якої вже немає в живих.
Тобто тут питання вже етики?
Мирослав Трофимук: Багато хто писав, що це ніякий не експеримент, а фактично дезінформація, тобто перекручування. Ми ж розуміємо, що відбувається, що це алгоритм. Тобто ця система бере якісь тексти, які були написані або взяті з попередніх інтерв'ю Шимборської і фактично їх зреміксували. Такий собі "диджей" переварив те, що вже було створено раніше і видав.
Питання в тому, чи це була провокація, чи це була проба промацування аудиторії, а як власне відреагує аудиторія? Бо історію з заміною ведучих в публічному просторі було представлено дуже скупо від самого радіо і дуже швидко прокомуніковано. Тобто аудиторія не була підготовлена до цього. Із того, що я знаю, вони буквально сказали, що ось ми такий експеримент зробили і одразу на наступний день запустили ці програми, які були нібито згенеровані цими штучними ведучими. Тобто фактично аудиторія не була підготовлена і ця комунікація – це теж болюча точка в цьому питанні.
Я пригадую, що головний редактор радіостанції Марчин Пуліт публічно коментував цей експеримент і казав, що його метою було дослідити, чи ШІ – можливість, чи ШІ – загроза для радіо. Чи вдалось їм дослідити це?
Мирослав Трофимук: Критика стосувалася того, що це було прокоментовано після того, як з'явилися закиди Матеуша Демського. І виглядало це вже як виправдання. Тобто це не було прокомуніковано попередньо. Тому ми не знаємо. Можливо вони хотіли зробити настільки чистий експеримент, щоб нічого нікому не повідомляти, запустити це в простір і подивитися, яка буде реакція. Якщо це справді так, я взагалі за презумпцію невинуватості і за чисті експерименти, то в принципі він показав, що суспільство не хоче слухати генеровану інформацію. Суспільство все ж таки хоче чути особу, особистість. Але тут важливо завжди триматися за те, що штучний інтелект – це не інтелект. Це просто інструмент, як будь-яка графічна програма, як Photoshop, як Word для написання текстів. Просто ми до них звикли, ми використовуємо їх дуже давно, а штучний інтелект чи ці алгоритми – тільки зараз з'явилися можливості просто використовувати це назагал. Ми дивимося на це як на щось надзвичайне, а насправді це просто інструмент. Тому ми будемо його використовувати, ми нікуди не втечемо від цього. Він полегшує механічну роботу. І я точно не закликаю заперечувати ШІ чи ці алгоритми і використовувати їх. Для журналістів це важливо. Справді можна спростити собі роботу, розшифровуючи, наприклад, можливо щось перекладаючи, збираючи базову інформацію. Це важливо. Тобто, якщо потрібно швидко зорієнтуватися в якомусь питанні, то базову інформацію, в принципі, можна зібрати. Потім її, звичайно, треба перевірити, тому що в самому часі GPT написано про те, що він може помилятися. Тому тут завжди треба критичне мислення.
Мирослав Трофимук (крайній праворуч). Фото: facebook
Яке майбутнє в таких спеціалізованих історій, нішевих радіостанцій? І що загалом чекає цю індустрії в майбутньому?
Ірина Славінська: Із того, що я бачу у колег в Європейській мовній спілці, то буде і те, і те. Будуть і є великі мовники суспільні, такі як ми, але водночас у колег все частіше з'являються досвід і експерименти з нішевими якби субрадіостанціями, часто у вигляді стрімів онлайн. Це, до речі, цього року мали як досвід, як експеримент і ми на Радіо Культура, де в додатку додаток suspilne.radio з'явилося два нових стріми – "Класика" і "Казки". І це означає, що без перерв на інші якісь види програм можна слухати або тільки класичну музику, або тільки дитячі казки українською мовою. І я бачу в колег з різних країн світу, що подібні практики є. Тому, підсумовуючи – і ніша, і щось велике. І тільки тоді в цьому "супермаркеті" будуть достатньо цікаві конкретні полички з якимись конкретними особливими товарами.
