Фото надане знімальною групою фільма "Кінець світу"
Якщо завтра буде кінець світу – то як людина це відчуває, що це для неї?.. Ми повинні пам'ятати і думати про те, навіщо ми живемо, навіщо прийшли у цей світ
Ксенія – наша колишня колега по Суспільному: працювала у спортивній редакції. А Тарас зізнався нам поза студією, що він ще й барабанщик. Воістину – талановиті люди талановиті у всьому. Ми бігали за вами з вересня, коли відбувся фестиваль SVITLO. Тому що концепція стрічки дуже класна.
Власне, фільм був у фестивальній програмі в Україні, і багато вже країн у світі відзначили цю стрічку. Є Гран-прі, є відзнаки не лише в Україні, а й за кордоном.
Тарас розкаже детальніше, напевно. А сама концепція стрічки про те, що священнослужитель вирішує подолати, так би мовити, кризову ситуацію тим, що розказує, що ось-ось настане кінець світу. І оце цікаво: що б ти зробив, якби знав, що це останній день твого життя? Що би я зробив дійсно, що для мене найважливіше? Кому б я в першу чергу подзвонив? Тобто, це дуже крутий концепт, хоча назва "Кінець світу" тут трошечки ніби лякає.
Тарасе, розкажи, будь ласка, детальніше: ми знаємо, що "Кінець світу" ніяк не міг закінчитись як монтажний проект. Сценарій дуже давно був написаний, а фільм дуже довго знімався, монтувався.
Тарас Валігура: Я писав сценарій кожен день. Час від часу приходив якийсь матеріал, я його записував, записував, записував, записував. Через сім років я зрозумів, що набралась критична маса і можна писати сценарій.
Потім я думав, чи знімати це взагалі. Ось з Ксенією радився, з друзями. Вирішили знімати його за власний кошт. Були свої труднощі. Я всередині процесу роботи над фільмом хотів уже сказати "до побачення". Мовляв, я більше режисурою не займатимусь ніколи. Важко було і з локаціями…
Ксенія Комкова: Насправді, Тарас не каже, що сім років він писав цей сценарій. І дев'ять років тому ми його зняли.
Зняли дев'ять років тому?..
Тарас Валігура: Так, я його п'ять років монтував. Там був брак по зображенню. Тобто, фільм вже був готовий, але був брак по зображенню. Я не хотів у такому вигляді віддавати його на фестивалі. Тому я сам вручну майже кожен день сидів і його правив. Довго це було і важко.
А скажи, будь ласка, як ти прийшов до концепції цього сценарію? Що тебе надихнуло? Можливо, якась подія у світі чи в житті, що ти вирішив створити таку історію?
Тарас Валігура: Ну, важко сказати точно. В мене було декілька літературних творів на цю тему. Це, мабуть, в той час, коли був "кінець світу", тисячоліття закінчувалось – всі ці речі. І в мене було декілька різних концепцій в творах. Абсолютно різних, цікавих. І потім я прийшов до того, що якщо завтра буде кінець світу – то як людина це відчуває, що це для неї? Це така просто думка загальна, яка потім почала обростати персонажами, якоюсь драматургією і вилилась з часом в цей сценарій. Важливо, що це не одразу писалось, а що це з'являлася якісь історії. І воно накопичувалось, і виросло саме, як дитина. Я віддався протоку, так би мовити.
Фото: Ксенія Комкова
Ксенія, а ти одразу зрозуміла, що це роль твоя?
Ксенія Комкова: Насправді, хочу сказати, що роль у мене невелика, у нас там є зірки. Але це дійсно знакова історія для мене. Ми з Тарасом друзі, ми давно знайомі. І хотілося внести якусь свою частину в цей фільм. А загалом мої враження від фестивалю просто неймовірні. Бо коли ми перемогли (до речі, у нас перше місце серед короткометражних ігрових фільмів) – то це було просто… "Світло" і "кінець світу" – воно якось метчиться, я якось це одразу відчувала… Ми потім зустрічали членів журі, і вони казали: "Нам дуже-дуже сподобалось, дуже". Ми такі: "Ну, добре". А потім, коли вже почали називати номінації – "третє місце"... Я думаю: "Ну, може третє?". Сиджу – ні. Ну, може друге? І коли сказали, що в нас перше… це був неймовірний захват! І потім журі з нами ділилися, що вони майже одноголосно, як тільки побачили фільм, то сказали: "Все, це буде перше місце!". Наша перемога – це просто навіть самі зорі склалися. Ну, нічого випадкового тут точно немає.
Розкажіть детальніше про інших героїв фільму.
Ксенія Комкова: У нас, насправді, головним героєм (там є два головних герої, якщо можна так сказати), є Сергій Романюк, відомий актор, а також Денис Шацький. І потрібно сказати, що це була одна із останніх ролей Сергія Романюка. І на фестивалі він отримав додаткову відзнаку за найкращу чоловічу роль. Насправді, такої відзнаки якби не було – я так розумію, що вони створили спеціально для нього.
А Денису Шацькому потрібно віддати шану і честь, бо він зараз боронить нашу країну. Тому, насправді, всі ми зірки в цьому світі.
Тарас Валігура: Я днями ходив на Вікіпедію українську, на сторінку Сергія Романюка. З одного боку, на жаль, у нього там зазначена тільки одна нагорода – за наш фільм. Це приємно, що ми потрапили у Вікіпедію. Але у нього є інші нагороди, яких там чомусь не згадали. Мабуть, не знають.
Фото: Тарас Валігура
А розкажи, як він знявся у твоєму фільмі?
Тарас Валігура: Я колись знімався на майданчику разом з ним, він мене настільки вразив як актор! У мене є два актори: Малкольм Макдавелл, якого я бачив особисто, який мене вразив, – і Сергій Дмитрович Романюк. І коли я став режисером, я думав: от я хотів би з ним попрацювати. Він класний. І коли був готовий цей сценарій, я зрозумів, що я хочу тільки його на цю роль.
І причому мені продюсер каже: "Ну, давай пробувати варіанти". Я кажу: "Давай не пробувати варіанти, поки ми з ним не зв'яжемось". Сергій каже: "Ну, про що розмовляти, – кидайте сценарій, потім поговоримо". Він сам перетелефонував, сказав: "Мені подобається, я ще таку роль не грав. Я готовий", – на дуже зручних для нас умовах. Він приїхав, був як актор дуже готовий до роботи, він знав все. Він казав: "Тарас, не витрачай час. Я розумію, про що це ти написав". Пояснював, і пояснював це правильно. І він був максимально готовий.
Плюс ще допомагав на той час, може, не настільки досвідченому Денису в його акторській роботі. Це було дуже класно. Денис мені потім дякував за те, що я дав йому шанс попрацювати з таким метром.
Тарас, а ти довіряєш акторам, коли вони приходять зі своїм баченням ролі? Ти прислуховуєшся до них, чи даєш режисерські настанови? Мовляв, в тебе такий-то персонаж. Ти маєш бути така чи така.
Ксенія Комкова: Мені здається, до речі, Тарас дуже лояльний. Він якось іде за акторами. Взагалі, з ним дуже класно працювати і дружити. І взагалі, якось завжди у нас був метч.
Ну і говорячи про захоплення – Тарас зазначив, що був вражений наживо двома акторами. Що би ти як режисер порадив із сучасного кінематографа? Якусь стрічку українську, яка тебе вразила?
Тарас Валігура: Одна з недавніх стрічок, яка мене вразила – це стрічка "Божевільні".
Це не просто розважальна історія – це правдива історія, і я не знаю, чи були такі ще принаймні в Україні. Ну і вона дуже яскрава, дуже така міцна, тримає дуже добре глядача.
Ксенія Комкова: Я би відмітила фільм "Пульс". Він мене вразив, я б його радила подивитися. Він, знаєте, дає таку надію, що все буде добре, все буде круто, і ми переможемо. Плюс він був знятий до війни, і в нього такий вайб оцієї легкості, цього повітря, коли у нас були відкриті кордони і був завтрашній день. Тому "Пульс" дає можливість подивитися в завтрашній день.
Фото: Ксенія Комкова і Тарас Валігура / фестиваль SVITLO
Дуже дякуємо, що знайшли можливість прийти до нас поспілкуватися в студії Радіо Промінь. Наостанок просимо звернутися до слухачів і глядачів із тим, що вам найважливіше сказати в цю мить.
Тарас Валігура: Ми повинні пам'ятати і думати постійно, майже кожен день про те, навіщо ми живемо, навіщо прийшли у цей світ. Що ми маємо якусь місію, якусь справу, що залишимо після себе. І треба про це постійно пам'ятати, якими б не були часи. Які би фактори на нас не впливали, але все рівно, ми навіщось в цей світ прийшли. Ми повинні пам'ятати, що маємо йти до своєї мети. Це, я вважаю, буде правильно.
Ксенія Комкова: Я вважаю, що позитивні, світлі думки ми вправі самі обирати. Чомусь думати погано нам начебто легко. А потім воно начебто справджується. Насправді, сила думки – це неймовірна сила. Тому треба свідомо зупинятися, думати позитивні думки і знати, що все неодмінно буде класно. І класно вже в цей момент. І жити в цій свідомості тут і зараз. От ми з вами є тут і зараз – і треба цінувати цей момент, бо його більше ніколи не буде.
Тому обіймайтеся, любіть один одного, цілуйтеся і просто живіть. Просто живіть це життя. Бо воно неймовірне. Яким би воно не було – життя завжди, знаєте, таке динамічне, плюс-мінус, – але воно є. Просто його живіть.
Фільм "Кінець світу" можна подивитись на сайті Megogo, в розділі фільмів фестиваля SVITLO.
