Кирило Буданов. Фото: Суспільне Новини/Іван Антипенко
Буданов очолюватиме українську делегацію на переговорах
Видання The New York Times пише, що призначення вже колишнього керівника Головного управління розвідки, генерал-лейтенанта Кирила Буданова керівником Офісу Президента може ускладнити його власну президентську кампанію, якщо така буде. Однак Буданов може відіграти важливу роль у мирних переговорах з адміністрацією Трампа, оскільки має тісні стосунки зі США: він проходив військову підготовку за програмою ЦРУ, а після поранення, отриманого в боях на Донбасі, лікувався в медичному центрі у Мериленді. Що думаєте ви про це призначення?
Про Буданова говорили ще, власне кажучи, після відставки (Андрія Єрмака — ред.). Тоді серед, скажімо так, потенційних кандидатів, з якими проводили співбесіди, називали Кирила Буданова, міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, очільника СБУ Василя Малюка, а також Павла Палісу, який нині обіймає посаду заступника голови Офісу Президента. Зрештою, зупинилися на Буданові. Чому так довго це все тривало? Мабуть, рішення було не з простих.
Стосовно всіх публікацій західних ЗМІ, коли я їх читаю і слухаю, у мене таке відчуття, що вони реально живуть у якійсь іншій реальності. Тому що у них в цій реальності — припинення вогню, вибори тощо, хоча нині ніякого власного щирого бажання з боку росіян іти на припинення вогню немає. Тобто ми бачимо якраз прямо протилежне. Путін своєю навіть не провокацією, а фальсифікацією — про те, що нібито хтось хотів обстріляти його резиденцію, — де-факто анонсував згортання відповідного переговорного процесу і спробує перекласти провину за це на Україну. Щобільше, вони обіцяють формати відплати, тобто не виключено, що планують у тому числі дії проти вищого керівництва України. Тому це — найближчі реалії.
Про вибори поки що можна думати, і багато хто про них думає, але так чи інакше до виборів ще треба довести ситуацію, довести її до припинення вогню. А це поки що не є даністю, не є тим, що зараз серйозно обговорюється. Це поки що певна потенційна можливість, яка швидше існує як щось теоретичне, а не як щось реальне. І, я думаю, з цього й треба виходити. Насправді призначення Буданова — це перетворення де-факто Офісу Президента на своєрідну ставку Верховного Головнокомандувача. Тобто це посилення військової складової в Офісі Президента, посилення координації з відповідними силовими структурами. І це такий найбільш очевидний підсумок, найбільш очевидний результат. Стосовно ж суто політико-електоральних наслідків, то про них поки що говорити зарано, тому що спроби окремих українських політиків нав’язати політичну роль відомим військовослужбовцям, на мій погляд, у нинішній ситуації не дуже доречні. Тобто це достатньо виразна спроба втягнути в політику всіх більш-менш популярних військовослужбовців в Україні й, відповідно, одразу почати використовувати їхню популярність для створення певних блоків чи якихось партій, яких насправді ще не існує. Я думаю, всі бачили, як численні партії, які наразі не існують, змагаються у віртуальних рейтингах. Зараз питання трохи інші.
І от стосовно переговорів — оце, як на мене, ближче до істини, тому що дійсно, як очільник Офісу Президента, Буданов одразу очолить відповідну українську делегацію на будь-яких переговорах у так званому форматі радників. Тобто я очікую, що тепер Буданов буде очолювати всі українські делегації на відповідних переговорах, і це один із найбільш очевидних підсумків на цей час.
"Це меседж, що перезавантажити відносини Заходу з Росією коштом України не вийде"
Буданов увесь цей час регулярно спілкувався з президентом, що неодноразово підтверджувалося численними фактами, мав вплив на ухвалення відповідних рішень — принаймні в контексті безпекової складової. І, очевидно, мав довіру президента, тому що той радився з Будановим з багатьох питань. І я думаю, що це стало однією з причин, чому, зрештою, Буданова і призначили очільником Офісу Президента. При цьому, знаєте, доволі цікаво спостерігати за тим, як багато хто у світовій політиці, зокрема в американських політичних колах, міркував про те, що ті чи інші учасники переговорів від України є нібито занадто незговірливими. Тобто, йшлося про поступки національними інтересами України. Тепер вони отримають як офіційного перемовника від України Буданова — і нехай тепер оцінюють його зговірливість і готовність до компромісів. Я сумніваюся, що вони цю готовність, як то кажуть, відчують.
Загалом це достатньо показово, що українська влада концентрується в руках людей із відповідним військовим бекґраундом — причому людей, які мали прямий стосунок, зокрема, до ліквідацій на території Росії, до відомих військових спецоперацій.
Це, як на мене, дуже показовий меседж про те, чи готовий хтось іти на здачу національних інтересів України? Очевидно, що ні. І, в принципі, я думаю, саме так це все і треба сприймати — як меседж про подальший курс України у відносинах з Росією і з західними партнерами, які дуже хочуть «перезавантажити» відносини з Росією. Меседж тут достатньо однозначний: перезавантажити ці відносини коштом України не вийде.
Буданов навряд чи втратить інтерес до ГУР як свого дітища
Дуже важливо, щоб Головне управління розвідки зберегло свою функціональну придатність і ефективність. Якою буде його доля?
Я нічого тут сказати не можу, тому що наразі в мене немає жодної інформації, окрім того, що буде новий очільник ГУР. Зрозуміло, що ГУР — це дітище Буданова, і все ж таки Буданов у нинішній ситуації — не остання за своїм впливом в Україні людина. Тому я думаю, що він, безперечно, буде стежити за долею свого дітища. Адже він де-факто в нинішньому вигляді ГУР і створив — як у структурному сенсі, так і в контексті тих обов’язків і функцій, які ГУР виконує. Тому що ГУР, хоча й називається наразі Головним управлінням розвідки Міністерства оборони, але його діяльність усе ж таки значно виходить за межі суто розвідувальної. Я думаю, що це також буде враховано. Але більш ніж переконаний, що Буданов навряд чи втратить інтерес до свого дітища.
"Сподіваюся, що найближчим часом усі питання, пов’язані з роботою парламенту, будуть вирішені, а разом із цим й кадрові рішення"
Міністерство юстиції та Міністерство енергетики тривалий час залишаються без міністрів. Які тут є проблеми та ризики з призначеннями?
Очевидно, що проблеми є і вони пов’язані зі змінами, які відбуваються нині в самій системі державного управління. Крім того, є певні проблеми, пов’язані з роботою Верховної Ради. Останнім часом там лунали підозри на адресу депутатів. Я думаю, що це все впливає на ефективність роботи парламенту, а ефективність роботи Верховної Ради, своєю чергою, впливає на призначення. Призначення, безумовно, потрібні, тому що в енергетиці зараз у нас достатньо складна ситуація. Зрозуміло, що вона не може працювати, умовно кажучи, на автопілоті. Тому я сподіваюся, що найближчим часом усі проблеми й питання, пов’язані з роботою парламенту, будуть вирішені, а разом із цим — і інші проблеми, пов’язані з кадровими рішеннями. І що кадрові питання після останніх призначень будуть закриті в повному обсязі. Зрозуміло, що це має бути зроблено так, щоб не виникало жодних питань і заперечень з боку українського громадянського суспільства.
