Знищений російський танк. Фото: AP/Evgeniy Maloletka
Сил, виділених Росією 2025, 2026 року для окупації всієї України, недостатньо. Їх обмаль навіть для тактичних задач
Уперше за час війни у грудні 2025 армія Росії втратила на фронті більше, ніж отримала поповнення. Про це на початку січня зазначив головком Збройних сил України Олександр Сирський. Згідно з оновленими даними Генштабу щодо втрат ворога у війні, на сьогодні ця цифра становить понад мільйон 227 тисяч військових. Про що говорять ці цифри? Як ми їх тлумачимо?
Загалом прийнято вважати, що це "200-ті" і "300-ті" разом, без урахування тих, хто з тих чи інших причин покинув війну (500-ті, СЗЧ тощо). Тобто це знищені вороги і вороги, які були поранені і вийшли з бою. Тому безповоротні втрати – десь втричі менше, очевидно.
А ця цифра впливає якось на перебіг війни? Наскільки переломним моментом може стати факт того, що втрати російської армії вперше перевищили поповнення?
Я б сказав, що це не переломний момент, а тенденція. Щороку в середині грудня в Росії проходить розширена колегія Міністерства оборони – такий собі захід, на якому збираються всі генерали, звітує міністр оборони. Крім генералів, присутні депутати Держдуми і Ради Федерації їхньої, міністри і обов'язково має бути виступ їхнього президента, який ставить задачі на наступний рік. І в грудні 2024-го року і минулого грудня ситуація була дуже схожою. У своїх оптимістичних заявах і Бєлоусов (міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов – ред.), і Путін говорили про досягнення цілей і задач "СВО", але ключова різниця в їхніх заявах була в тому, що Бєлоусов просив більше ресурсів і на 2025-й рік, і на 2026-й. Але Путін відмовив своєму міністру. Путін заявив, що більше ресурсів на війну Росія немає і Міністерство оборони РФ має справлятись тими силами і засобами, які виділені на рік. Це говорить про те, що очевидно тих сил, які виділяються російською державою для реалізації планів Герасимова (начальник Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов – ред.) недостатньо. Звісно, що плани у них величезні, далекосяжні – захопити всю Україну, але на поточний момент бачимо, що неукомплектованість, особливо новосформованих дивізій морської піхоти, повітряно-десантних військ і взагалі військ, їх явно недостатньо навіть для виконання тактичних задач.
"Стратегічні операції – це ж не просто на картах"
Наскільки загалом воєнна машина Росії сьогодні є стійкою? Вона стала на воєнні рейки і нібито працює повністю на фронт. Але чи здатна вона встояти, якщо, наприклад, посиплеться жива сила?
Коли ми дивимось на наступ противника, то ми бачимо це зі свого боку. Бачимо просування ворога. Інститут вивчення війни щомісяця публікує інформацію про те, як росіяни просунулись, захопили стільки-то кілометрів української землі і ми бачимо це як планомірний наступ. Але з точки зору російських генералів це виглядає зовсім не так. Стратегічні, та й будь-які операції, коли плануються – це ж не просто на картах. Це комплекс логістики, розрахунок сил, засобів, ресурсів для виконання етапів тої чи іншої операції. І чому росіяни вважають, наприклад, свій літній наступ проваленим, коли якісь території на Сході їм вдалося захопити?
"На відміну від українців, росіяни вважають свій літній наступ проваленим"
А вони визнають його проваленим?
Так, на відміну від нас, росіяни вважають свій літній наступ 2025 року проваленим через те, що основні задачі наступальної операції виконані не були. Ті просування, які дуже дорого коштували ворогу навесні-влітку, не відповідають тим цілям, які ставило воєнно-політичне керівництво РФ перед своїми силами. Чому вони не були досягнуті? Уявіть собі це як менеджерську задачу. На кожен етап операції визначаються певні сили і засоби, і певний час. Грубо кажучи, прорив оборони – 2 тижні. На нього виділено стільки-то дивізій, відповідно, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів тощо. А за два тижні прорив оборони не відбувається, люди "стираються", боєприпаси й інші ресурси закінчуються. І що робить командувач операції? Він кидає другі ешелони, які були призначені для розвитку успіху після прориву оборони. Ці ресурси теж "стираються". І навіть у випадку, якщо вони продавили оборону, то виявляється так, що розвивати успіх, виходити умовно до Дніпра і форсувати правий берег вже нічим. Все. Операція провалена. Планується нова операція, зимова кампанія, планується розрахунок сил і засобів на неї. І схоже, що ситуація повторюється. Дивлячись на той склад сил противника, який зараз діє і на півночі Донбасу, і на південному сході, то там уже "солянка" виявляється. Тобто ті сили, які там були, свої задачі не виконали, вони кинули другий ешелон і зараз підходить вже третій. У Москві вже ходять всілякі чутки про те, що Путін переносить терміни захоплення Донбасу тепер вже до квітня. Тобто на словах це начебто просто, а по факту, це говорить про те, що тих ресурсів, які мали захопити частину України до грудня, уже немає, потрібні нові. А їх, очевидно, теж немає. І так може скластися ситуація, що десь до кінця лютого цей наступ знову захлинеться. Це проблема росіян, але вона формується за рахунок нашої впертої оборони.
"Перемовини — паралельний трек"
У контексті нинішніх переговорів, які відбуваються на найвищому рівні, і в контексті терору, коли росіяни обстрілюють наші міста, намагаючись знищити енергетику і все, що забезпечує людям умови для існування, можна сказати, що вони йдуть ва-банк? Чим росіяни керуються, на що розраховують?
Очевидно, що не на перемовини. По-перше, перемовини – це такий собі паралельний трек, тому що перемовини зараз відбуваються, зокрема, між українською і американською делегацією. Але на нас напала не Америка, на нас напав Путін. І коли наше політичне керівництво говорить про те, що задачі перемовин виконані на 90% чи на 99%, то отой 1% сидить у Кремлі. Той 1% ключовий, без нього ніяк.
"Путін, не маючи успіхів на фронті, намагається через людей в тилу змусити українських оборонців поступитися"
А на що ж він розраховує – до квітня захопити землі й сказати: "Ось ми тиснемо, тому мають бути прийняті наші умови"? Чи вони взагалі не збираються йти на перемовини, бо вважають, що їм все нібито вдасться?
Є така "доктрина Дуе". Вона виникла в першій половині XX сторіччя в міжвоєнний період. Названа вона на честь італійського генерала Джуліо Дуе, який, подивившись на ті страшні вперті бої під час Першої світової війни, запропонував інший підхід до війни. Він сказав: "Навіщо витрачати сили на прорив фронту, якщо можна змусити до капітуляції не армію, а вороже суспільство. Дайте мені дві сотні бомбардувальників, 20 тисяч бомб і я за тиждень, знищуючи міста противника, змушу його населення прийти і капітулювати". Власне, отой "холодомор", який намагається влаштовувати Росія щодо нашого населення, мені здається, є вдосконаленим розвитком цієї нелюдської доктрини. Не маючи успіхів на фронті, Путін фактично намагається через тил, через людей в тилу змусити українських оборонців поступитися.
.jpg)
Павло Лакійчук. Фото: facebook/pavlo.lakijcuk
"Розширювати мобілізацію на всю територію РФ Путін боїться"
Які механізми поповнення втрат на фронті ще є в Росії, окрім загальної мобілізації, і де межа цього ресурсу? До чого вони можуть зараз вдатися?
Тут все залежить від того, до якого ступеню зношуються підрозділи і який відсоток… Треба ж не тільки їх поповнювати, треба формувати оперативні й стратегічні резерви для продовження наступу. І на те, і на те одночасно виділяти ресурси. І тут загальна мобілізація виглядає як безальтернативний варіант. До слова, якщо подивитись, що відбувається на наших окупованих територіях, які російські загарбники вважають своїми, то там загальна мобілізація уже відбувається. Але ці території Путіну не шкода. Вони не формують електоральну базу, не формують загальні настрої в РФ. Незважаючи на те, що за їхньою переписаною Конституцією Путін, Лавров та інші говорять, що "це наша земля", росіяни розуміють, що це загарбані території і не розглядають їх як рівня собі. А розширювати мобілізацію на всю територію РФ Путін боїться, очевидно. Але альтернативи теж не дуже багато в нього. Регіони не мають ресурсів для продовження тих же виплат для вербування нових найманців. Їм не вистачає вже ресурсів на самозабезпечення, бо вони просто викачані в попередні роки. Тобто мають бути якісь дотації з державного бюджету. А держбюджет РФ відхрещується від цього. Тому цей процес дуже проблематичний.
"Кім Чен Ин не дуже хоче брати участь у цій авантюрі "
Другий варіант – закордонні найманці. Експеримент із північно-корейцями показав, що це непоганий варіант, але для того, щоб його масштабувати — це дуже дорого обійдеться і Кім Чен Ин не дуже хоче брати участь у цій авантюрі. Не більше бажання висловлює той же Лукашенко. Власне, як ресурс, який ось "візьми, забери і кинь", бо це підготовлена, укомплектована армія з технікою і боєприпасами, не задіяна ще в боях, білоруська армія Путіну цікава. А от перехопити управління нею – дуже складно. Хоча теоретично цілком можливо, бо в реальності білоруська піраміда управління, в тому числі військового, перенасичена російською агентурою і російським впливом. Усунути Лукашенка від управління його ж державою, яку він створив для путінських ФСБшних генералів, не така вже й велика проблема. І це цілком реальний варіант.
А говорити про найманців із Венесуели, Ірану чи Сирії… Сирійці ще в 22-му році обіцяли, здається, 200 тисяч найманців. А виявилось, що збрехали, нічого з цього не вийшло. Але це не говорить про те, що російські спецслужби не працюють по всьому світу, намагаючись будь-яким чином заманити африканців, азіатів на війну і поповнити російську армію. Але це було б ефективно, якби не були такі втрати. А наразі втрати перевищують поповнення.
"Це буде шоковий імпульс для російської держави і суспільства, але "зачистити" таку кількість вояків Росія все ще спроможна"
Якщо загальна мобілізація в Росії була б оголошена і проведена, то на який людський ресурс загалом могла б розраховувати російська армія?
Ой, генерали зараз рахують по-старому. Навіть, слухаючи генерала Сирського, який заявив, що російський мобілізаційний резерв складає 20 млн, із них 6 млн навченого резерву, – це такий собі підхід зразка 20-го сторіччя. Чесно кажучи, ми коли вчились, ще отак намагались у відсотках від загальної чисельності населення визначити мобілізаційний резерв. Як виявилось, у 21-му сторіччі рахувати треба по-іншому. Ми ж можемо на власному досвіді побачити невідповідність цих статистичних цифр реальним спроможностям суспільства до поповнення армії. Тож 6 млн – для росіян надто оптимістичні параметри, але повторити набір 300-600 тисяч Росія ще цілком спроможна. Звісно, це буде шоковий імпульс для російської держави і суспільства, але "зачистити" таку кількість вояків Росія все ще спроможна. І тут швидкість цього набору якраз є критичною, бо з тими темпами набору, які здійснює російська армія, їхня мобілізаційна машина працює більш-менш в оптимальному режимі. Якщо ж збільшити цей вал у 2-3 рази, то мобілізаційна машина просто ламається і відбувається те ж, що й в 2022-му році, коли росіяни жалілися на те, що вони не підготовлені, люди фактично йдуть "на м'ясо".
