Ілюстративне фото: facebook/GeneralStaff.ua
"Це сигнал невдоволення"
Посол України у США Ольга Стефанішина повідомила, що отримала від США офіційне попередження через українські удари по російському порту "Новоросійськ", які нібито вплинули на деякі американські інвестиції, що здійснюються через Казахстан. Що це за обмеження, наскільки це взагалі мислима практика ведення війни і як ставитися до подібних демаршів?
Почнемо, напевно, з самого визначення, що таке демарш у дипломатії. По суті, це сигнал невдоволення. І якщо брати до уваги слова Стефанішиної, то їй була висловлена найм'якша його форма – попередження. Бо там є й набагато серйозніші форми, тобто публічний осуд, коли звертається вже глава держави. І найбільш серйозна – це санкції. І в мові дипломатії поки що найбільшим рекордсменом в отриманні санкцій є Росія. Але тим не менше. Якщо ми говоримо про конкретну ситуацію, то це просто американський бізнес сказав, що в нас там є своя якась частка, будьте обережними. Звичайно, що на кожну заяву Америки, особливо при нинішньому політичному розкладі, ми завжди реагуємо болісно, масштабно – це факт. І не тільки ми реагуємо, а й світова спільнота, і особливо зараз, коли це стосується будь-якого "захисту" російської економіки. Звичайно, що на це потрібно реагувати і не дати розвинутися цій ситуації від якихось м'яких форм попередження до жорсткого тиску. І добре, що це було озвучено і сказано.
"Один постарався, другий перестарався, а третій озвучив"
Але цей демарш, якщо я не помиляюся, був озвучений після того, як відбулася Рада миру і Токаєв (президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв – ред.) запропонував заснувати нагороду чи премію миру імені Трампа за внесок у розвиток миру. І можливо, як досвідчений політик, він паралельно підійшов до Трампа і в приватній розмові сказав, що "ой-ой-ой, тут така ситуація, наш бізнес в російському торговельному порту зазнає певних технічних ускладнень, чи не могли би ви поговорити". І Трамп у своєму стилі, напевно десь емоційному, дав доручення. Тобто, як завжди, один постарався, другий перестарався, а третій озвучив. Але дуже добре, що Україна цього не приховує, що про це відкрито говорять.
"Тут Трамп швидше спрацював на емоціях "
Чи є реально інтерес Америки у "захисті" Новоросійського порту Росії? Якщо брати транзит, то можливо якийсь є, оскільки вони самі про це сказали. А з іншого боку, враховуючи, що Новоросійський порт – це торговельний порт Росії, який включений в міжнародну систему торгівлі, і це, по суті, захищати свого конкурента в плані експорту нафти. Тому не знаю. Думаю, що тут Трамп швидше спрацював на емоціях. Я не є прихильником Трампа і це всі знають, але в даному випадку це скоріше так, з урахуванням навіть просто термінів, бо з моменту удару і до моменту озвучення цього демаршу пройшов великий період часу. Але для росіян важливо захистити Новоросійськ.
"Цей демарш не вплинув і не вплине на наші удари"
Цілком справедливо зауважити, що американський бізнес є і на території України і вже неодноразово туди влучають росіяни. Чи було десь у публічній чи не публічній площині, що Росія теж отримує такі сигнали або попередження? Чи з нею такі бесіди не ведуться?
Для чого з Росією вести ті бесіди, якщо вона все одно слухати не буде. Якщо вона все одно країна-агресорка і країна, яка під рекордною кількістю санкцій.
Але ж американський бізнес тут теж страждає.
Але ж Трамп продовжує санкції проти Росії і це також факт. Але якщо ми говоримо про демарш і рівень його значимості чи ваги, то це все-таки м'яке попередження або прохання, мовляв, не бийте по Росії, бо там у нас є інтерес. А коли Трамп говорить: "та ми з вами будемо дружити", "портрет Путіна повішу в себе у Білому домі" і продовжує санкції з мільярдними втратами для Росії, то ми ж розуміємо про що йдеться, можемо поставити на шальки терезів і порівняти. Але тим не менше заспокоювати себе однозначно не варто. Окрім того, це не була якась вимога не бити, просто попросили враховувати інтереси Америки. Тим паче, що Новоросійський порт – це не просто торговельний порт, а це перш за все військовий порт Росії з великою кількістю російської військової техніки, авіації, кораблів, підводних човнів і величезною інфраструктурою повітряної оборони. Тобто це насправді така собі історія. Звичайно, що ми реагуємо на будь-яку таку заяву американського бізнесу чи американських дипломатів завжди доволі болісно, критично і це публічно озвучується. Вважаю, дуже правильно, що це не приховано. І звичайно, що цей демарш не вплинув і не вплине на наші удари.
"Удари завдаються взагалі по всій лінії фронту Запорізького напрямку"
Головнокомандувач Сирський нещодавно повідомляв про 400 квадратних кілометрів звільнених від ворога територій. Водночас ГУР зараз каже про повернуті під контроль позиції біля Степногірська, а також, що ворог підірвав на Донеччині ще одну греблю. Підозрюю, що вони не від хорошого життя і не від великих успіхів ці греблі підривають. Як ви це поєднання фактів проінтерпретуєте?
Якщо ми говоримо про витискання сил противника в районі Степногірська-Приморського, то ми розуміємо, що це важливий аспект, оскільки взагалі всю військову операцію на цьому напрямі противник розгортав якраз в напрямку Приморського і Степногірська, оскільки вони вважали, що це найкоротший шлях до Запоріжжя. Тоді там доволі серйозний ударний кулак був зібраний, вони пробували прорватися через цей напрямок вздовж узбережжя Дніпра, але на той момент Збройні сили України доволі сильно побили логістику противника на тимчасово окупованій частині материкової України в районі Токмака. І, власне, ці їхні наміри трішки захлинулися. Але з другого боку вони перенесли удар в район Олександрівки, Гуляйполя. І ті сили, які були на Степногірському напрямку, нікуди ж не ділись. І для того, щоб там мінімізувати ризики, недати противнику розтягувати лінію фронту і перейняти ініціативу, звичайно, що ці удари завдавалися. Такі удари завдаються взагалі по всій лінії фронту Запорізького напрямку. У нас формально немає визначення Запорізький напрямок, є Олександрівський, Гуляйпійський, Степногірський та Оріхівський, але будемо говорити так, щоб об'ємніше розуміти ситуацію.
А ударами по дамбах противник завжди переслідує дві цілі: коротку, ситуативну – це спроби завдати Збройним силам певного дискомфорту чи дійсно створення певних проблем, щоби зупиняти наші війська. І довготривалу – економічну, бо ми ж прекрасно розуміємо, що на дамбах зав'язана велика кількість різного роду інфраструктури.
.jpg)
Іван Тимочко. Фото: facebook/ivan.timocko
"Це загроза, але не критична"
Розвідки попереджають, шпигуни з Росії перетворюють нерухомість по всій Західній Європі на мережу "троянських коней", призначених для розгортання координованої кампанії саботажу. Тобто росіяни скуповують нерухомість поблизу військових або важливих цивільних об'єктів в Європі для того, щоб шпигувати, проводити там певну шпигунську діяльність. Наскільки серйозно слід сприймати таку інформацію і що роблять відповідні спецслужби?
Перш за все, я вважаю, що це тактичний рівень. Він серйозний, вагомий, але це занадто мало, на що реагують європейці і відповідні структури. Річ у чому, що скупка таких об'єктів, особливо в європейських країнах.., коли стоїть питання, хто заплатив, звідки взяв гроші, і доволі часто перевіряється бенефіціар, умовно, до 10-го коліна, то це насправді легко зробити. Було б бажання. Не засліпило б тільки очі бажання заробітку перед розумінням небезпеки і загроз. З іншого боку, такі статичні об'єкти можуть бути використані дуже коротко. Тобто у випадку якоїсь дійсно військової експансії для того, щоби з них, умовно, проводити якісь диверсії. Це виклик, це серйозна проблема, але це все тактичний рівень, який для заводів може принести певні збитки, але це більше для створення хаосу серед цивільного населення. Але в Європі є поліційні структури, різного роду силові структури, які це все можуть моніторити, бо це по суті терористичний рівень. А боротьба з тероризмом там поставлена доволі давно, державним стратегіям цих країн вже десятки років.
Тому так, це загроза, але не критична. Набагато критичніша загроза від Росії в тому плані, що вони зуміли проникнути в світові об'єднання, в світовій інституції, де гласно-негласно, але мають доволі серйозний контроль. Згадайте ООН. Генсек ООН Антоніу Гутерріш приїжджав у Росію, схилявся перед Путіним і обіцяв йому дружбу тощо. Ми бачимо, Росія в ООН представлена, протягає свої рішення. Це набагато серйозніша загроза, бо це міжнародна інституція, де Росія не просто має своє слово, а й створила певний анклав з країни. Це глобальна проблема і з цим потрібно боротися. Друга глобальна проблема – Міжнародний олімпійський комітет (МОК), який старається російських спортсменів "затягувати через вікно, якщо не виходить через двері", і водночас чинить тиск на українських. Міжнародна спільнота на це дивиться і виходить як цьому жарті: "Спортсмени хвилюються, а МОК розводить руками". Така ж ситуація з МАГАТЕ і Запорізькою АЕС. Коли один із працівників МАГАТЕ пояснює, що це не російська ракета прилетіла, не з боку Росії, а прилетіла українська, на 180° розвернулася і хвостовиком навернулася на Росію, то це ж просто ідіотичні речі. І це набагато глобальніші проблеми, бо це інституції, які повністю інтегровані в життя Європейського Союзу, країн НАТО, де Росія має свої сфери впливу і доволі вільготно себе почуває.
"Була б політична воля"
Чи здатна Європа сьогодні проявити більше політичної волі, щоб протидіяти цим гібридним загрозам не лише на рівні роботи спецслужб, а й на рівні інституцій? І скільки часу потрібно для такої розкачки?
Тут справа не в розкачці, а в політичній волі. Насправді все дуже легко. Пригадаймо, як у 22-му році одним розчерком пера, а точніше одним масштабним рішенням величезна кількість російських дипломатів і послів була відправлена назад у Росію. Просто в один момент. Так, Росія тоді завивала, що біля 600 чи 800 послів і дипломатів з різних європейських країн були просто видворені в Росію, але це один з важелів впливу. Другий не менш важливий момент – Європа опирається на законодавчий грунт, вміє творити закони, вимоги. І вони можуть, як на рівні окремих держав, так і на рівні інституцій, ухвалити рішення, які посилюватимуть їхні безпекові питання і на тому питання закривається. Була б політична воля.
