Картка юнармійця. Фото з відкритих джерел
Сьогодні – День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У цей день 12 років тому тисячі людей відгукнулися на заклик Меджлісу кримськотатарського народу і вийшли під стіни кримського парламенту, щоб відстоювати територіальну цілісність України. На той момент у Криму вже було повно "зелених чоловічків" – російських військових без розпізнавальних знаків. Уже наступного дня після мітингу вони захопили будівлі Верховної Ради Криму та Ради міністрів і заблокували парламент. Шлях до остаточної анексії тривав менше місяця. Окупувавши Крим, росіяни захопили не лише землю і не лише людей – вони забрали їхнє майбутнє. Система тотального зомбування дітей запрацювала майже одразу. До яких масштабів вона зросла за 12 років? Яку "нову людину" прагнуть виховати росіяни в Криму? Діти, які 2014 року пішли там у перший клас, уже закінчили школу. Скільки їх? Скільки кримських дітей пройшли російську систему освіти замість української?
На жаль, точних цифр у нас немає: ми змушені керуватися лише даними, які надає окупаційна влада. Офіційної статистики немає. Ба більше, після 2022 року навіть ті дані, що були оприлюднені на так званих офіційних сайтах окупаційної влади Криму, стали недоступними. Тобто ми не знаємо реальної кількості дітей, які за цей період закінчили школу. Із відкритих джерел нам вдалося з’ясувати, що на окупованих територіях нині навчається близько 582 тисяч 600 дітей, з них у Криму – 226 тисяч, у Севастополі – 51 тисяча. Це ті дані, які наразі доступні. Щодо випускників ситуація складніша: є випускники 11-х класів, є 9-х, триває міграція населення, тому точну цифру визначити доволі важко. Ми не можемо достеменно сказати, скільки саме дітей за цей період закінчили школи на території окупованого Криму та міста Севастополя.
А як швидко після анексії росіяни перебудували освітню систему в Криму, адаптувавши її під свої потреби?
Якщо говорити про Крим, то цей процес розпочався одразу після окупації. Уже в березні, коли ще не було проведено так званого референдуму, в школи та заклади вищої освіти почали запрошувати викладачів, професорів, науковців з Російської Федерації, які почали інформувати про те, як виглядатиме освітній процес після референдуму. Тобто, до так званого референдуму вже була чітко окреслена траєкторія подій, що мали відбутися після дати Х, яка постійно змінювалася. Згадуючи події 2014 року, варто зазначити, що дата референдуму постійно наближалась, тому ми зіткнулися з цією ситуацією вже в березні, а не в той час, як це було оголошено раніше. Але вже в квітні почався процес переведення шкіл та закладів вищої освіти на російські освітні стандарти.
Під час весняного періоду ще можна було побачити елементи української освітньої системи: студенти могли здавати іспити за українськими стандартами, адже були затверджені українські комісії, які приймали іспити, і студенти могли завершити навчання та скласти екзамени. У школах ще якось зберігався український освітній процес до травня. Однак з 1 вересня діти повністю перейшли на навчання за російськими стандартами. Водночас вже навесні з шкільних програм почали виключати українську мову, українську літературу, історію України. З 1 вересня ми стали свідками значного обмеження доступу до вивчення української мови в школах.
Дуже важливо пам’ятати, що до початку окупації всі діти в Криму вивчали українську мову. Це була невід’ємна частина шкільної програми, і доступ до вивчення української мови був гарантований усім дітям. Після анексії Росія перевела вивчення української мови на рівень факультативу як рідної мови, і батьки змушені були писати заяви, щоб їхні діти продовжували вивчати українську. Проте ці заяви фактично не приймалися. Батьки, які писали такі заяви і наполягали на тому, щоб діти продовжували вивчати українську мову, часто ставали об’єктом тиску з боку спеціальних служб. Це був ще один інструмент, за допомогою якого російська влада виявляла проукраїнськи налаштованих людей на окупованій території. Що ми маємо на сьогодні? Навіть за російською статистикою, лише 0,4% дітей вивчають українську як рідну мову в Криму. Водночас, наприкінці минулого року була прийнята нова постанова уряду, згідно з якою українська мова як рідна мова зовсім виключається з програми. Тобто ми розуміємо, що з цього року навіть 0,4% дуже важко знайти в школах, бо ми намагаємося зрозуміти, в яких школах шукати.
Марія Суляліна. Фото: via.tt.se
Хто ці діти? Де там українськомовні школи?
Це не українськомовні школи, це вивчення мови як факультативу. Хоча деякі школи мали факультативи з української мови, але ми стикаємося з великою проблемою: навіть коли намагаємося знайти цю інформацію на сайтах шкіл, не можемо дізнатися, де саме цей факультатив надається. Але після нової постанови цей доступ буде повністю закритий. Ця постанова більше стосується територій, окупованих після 2022 року, адже в Криму вже протягом 12 років намагалися обмежити доступ до української мови. Однак кримський сценарій був масштабований і швидко реалізований на нових окупованих територіях.
Уявімо звичайного першачка, приміром, з Ялти, який у вересні 2014 року пішов у перший клас у своєму рідному місті. І родина залишалася всі ці 12 років у Криму. Які, скоріше за все, етапи зомбування та навчання він або вона пройшли?
Важливо розуміти, що після 2014 року і до 2022 року політика Російської Федерації полягала в тому, щоб не згадувати про Україну. Зробити вигляд, що Україна не існує, що Крим завжди був так званою російською територією, частиною російської культури. Не говорити про це, і тому забути. А вже ближче до початку повномасштабного вторгнення ми почали спостерігати посилення мілітаризації, посилення пропаганди. Ми побачили книжки в школах, де прикладами були військові, побачили більше заходів за участю військових і священнослужителів, де розповідали про обов'язок дитини захищати Російську Федерацію. А вже після 2022 року ми стали свідками прямої пропаганди.
Тому, якщо ми говоримо про першачка, то ця людина, ця дитина проходила різні етапи. Вона проходила етапи від моменту, де їй або йому розказували про єдиний слов’янський народ, і це був суттєвий етап, бо треба було ось цю українськість видавити і нав'язати ось цей міф, ми всі браті, ми всі слов’яни, а потім вже до етапу – ми росіяни, і до етапу, що наш обов'язок захищати безпеку в регіоні. Бо ми оточені ворогами і ми не ведемо війну, ми не починаємо війни, ми забезпечуємо мир в регіоні і для цього ми вимушені інколи воювати. Тобто ця дитина росте ось в цій пропаганді, що вона дотична до чогось героїчного. Це дуже важливо розуміти, що цю героїзацію війни дитині нав'язують з перших класів. Коли дитина приходить в клас, вона відкриває абетку, там малюнки російських військових, там малюнки так званих героїв Чеченської війни, там малюнки СВОшників. Далі дитина йде через процес шкільної освіти і на неї нашаровується оця героїчність, бо більшість творів літератури про війну. Приклади в російській мові, яку вона вивчає, вони про війну. Географія – про особливе місце Росії в світі. І про те, що Росія несе культуру на території, які вона звільняє. А інші країни колонізують інші народи. Тобто, одні і ті ж події в підручниках географії називаються різними термінами. І це теж дитині насаджується. Тому ми говоримо про процес індоктринації. Ми говоримо про те, що через систему освіти Росія намагається повністю знищити критичне мислення у дитини.
В контексті освітніх етапів і зміни освітньої програми за роки окупації, я б хотіла запитати вас ще про кримськотатарських дітей. Чи є там особливості і що з мовою кримських татар зараз на півострові?
Якщо ми звертаємося до статистики, ситуація з кримськотатарською мовою виглядає кращою. За офіційною статистикою Росії, за даними окупаційних органів влади, існує доступ до цієї мови. Водночас ситуація з кримськотатарським населенням набагато гірша, оскільки вони є більш видимими і, відповідно, більше піддаються дискримінації. Ми бачимо значно більший тиск саме на кримськотатарське населення, а також чітке маркування кримських татар як ворогів і зрадників у освітніх матеріалах, які вивчаються на території Російської Федерації. Особливо це стосується періоду Другої світової війни: депортація повністю виправдовується Російською Федерацією. Така ж позиція простежується й у контексті інших історичних періодів Криму. Для Росії надзвичайно важливо нав'язати ідею, що Крим – це "ісконна русская земля ". А кримські татари, як корінний народ півострова, суперечать цій ідеї своїм існуванням. Тому дискримінація кримських татар є більш явною та прямою, ніж дискримінація українців, яких намагаються просто не помічати. Крім того, візуально важко відрізнити українців від росіян, адже ми плюс-мінус схожі, в той час як кримських татар складно не помітити. Саме тому їх намагаються маркувати як зрадників і терористів, і тому ми спостерігаємо таку низку переслідувань кримських татар. І якщо ми дивимося на вироки, які виносить окупаційна влада, то здебільшого це вироки за тероризм. Тому що вони намагаються маркувати цей народ як терористів.
Тобто діти з кримськотатарських родин ростуть в умовах, де їхній вважається якимось терористичним, зрадником тощо. Складно уявити, який моральний стан може бути.
Насправді ми бачимо повторення практики Радянського Союзу. Тобто Росія тут нічого нового не вигадала. Вона до того намагалася маркувати кримських татар як зрадників і зараз, після того як окупувала півострів, так само намагається маркувати кримських татар як зрадників, терористів і як небезпечний елемент, тим самим створюючи внутрішні конфлікти на півострові. Тому що якщо ми говоримо про період до окупації, на території кримського півострова впроваджувалася низка програм, яка була спрямована на протидію дискримінації і на розбудову зв'язків між населенням різної етнічної приналежності на території Криму. Тому що процес повернення кримських татар з депортації також не був легким. Також Крим, на жаль, переживав в період Радянського Союзу теж хвилі колонізації півострова. І коли верталися кримські татари, їхні будинки були зайняті колонізаторами. Це та правда, яка відбувалася, тому, зрозуміло, були певні конфлікти, які ми як Україна і населення всередині Криму намагалися пережити, переосмислити і все-таки виправити помилки, які були вчинені в минулому.
Але після окупації ми бачимо повторення радянського наративу. Звісно, зараз дуже сильний наратив у Криму, що всі кримські татари є терористами, вони є небезпечними, і цей наратив, звісно, поширюється на дітей, і, звісно, це впливає на те, що відбуваються розриви між населенням. Але це не тільки на етнічному ґрунті. Насправді ми розуміємо, що Крим перетворений на півострів страху, і люди просто не знають, кому вони можуть довіряти, і не знають, з ким безпечно, а з ким небезпечно говорити. Тому відбувається певна капсулізація людей всередині своїх родин, бо ти не знаєш, чи не піде твій сусід і не донесе на тебе в ФСБ.
Ви говорили про те, що на початку впровадження окупаційних освітніх практик в Криму Україну намагалися стерти. Вона просто не існує, вона не хороша і не погана – її просто немає. А зараз чим на думку окупаційної влади для школярів в Криму має бути Україна? Ворогом, братнім народом? Чим?
Я хочу представити Поліну. Це кримчанка, яка виїхала на нещодавно з окупованої території. В понеділок, ми презентували наш звіт про тенденції в сфері освіти вже 25 рік. Вона була однією зі спікерок, і вона сказала, що коли була в Криму, відчувала, наче вона в божевільні, а навколо – хворі на шизофренію. Чому? Тому що навколо наративи, які самі собі суперечать. Ми бачимо підручники історії, де написано, що Україна штучно створена держава. Так само ми бачимо підручники історії, де написано, що українців і України не існує і ніколи не існувало. Так само ми бачимо підручні матеріали, де Україна – це країна нацистів, і ми з ними боремося. Паралельно ми звільняємо нашу населення російськомовне на цій території, але боремося ми з Заходом. Дуже важко сказати, що є Україна в російській парадигмі, тому що вони постійно підставляють різні наративи. Найбільш поширений, звісно, що Україна – це штучно створена держава і зараз на цій території нацисти, яких ми намагаємося перемогти. І взагалі цих нацистів фінансує Захід і таким чином Захід хоче ослабити Росію, бо Росія – це одна з небагатьох країн, здебільшого єдина країна, яка захищає Православ'я і яка захищає морально-духовні цінності, бо подивіться на цю Європу, вона вже загниває. Тобто це такий наратив, який Російська Федерація поширює. Але в той же час, вони дуже часто самі собі суперечать і це сильно впливає на дітей. Це насправді дуже сильно впливає на дітей, бо кожну цю тезу дитині розповідають як істину.
І це звучить на уроках, це звучить з радіо, з телебачення, від блогерів. Дуже активна співпраця в них з проросійськими провладними блогерами. І це оточує дитину на стінах, в класі, в будівлі школи, на фасадах, коли ти проходиш містом. Тобто це навколо тебе і тому, звісно, це дуже сильно тисне на свідомість і на психологічний стан дитини. Тому я почала з цитати Поліни, бо у дитини, яка росте в цьому всьому, складається ось це відчуття, що вона взагалі не розуміє, що відбувається і дуже складно зберігати цю ідентичність. І діти, незважаючи на це, якось її зберігають. І для мене, насправді, це теж загадка: як 12 років діти, які справді були дітьми на момент окупації, все ще в змозі зберігати українську ідентичність і обирають виїхати на вільну територію України і вірять, що вони зможуть своїми діями деокупувати і повернутися додому. Це дуже сильні внутрішні установи, внутрішня віра, яка допомагає триматися в умовах окупації.
З різним ступенем успішності росіяни українську ідентичність в Криму намагаються стерти, і діти вочевидь для того, на їхню думку, є найпридатнішими, тому що через систему освіти можна спробувати це зробити. Але знищуючи українську ідентичність, яку вони будують натомість, опишіть оці характерні риси оцієї нової людини, яку вони формують в Криму.
Вони готують солдат, їм треба гарматне м'ясо, яке буде воювати, і тому вони насаджують російську ідентичність, а російська ідентичність означає бути російським патріотом, бути готовим загинути з Російською Федерацією. І це дуже чіткий наратив, який повторюється, і який прямо прописаний як жертовність, а вона є ціннісною для них. І тому така дуже сильна взаємодія з російською православною церквою, яка інтегрована в шкільну освіту, бо вони пояснюють цю жертовність через призму віри. Тобто це дуже небезпечна історія, бо по суті ми говоримо і про певну релігійну індуктринацію. Ми говоримо про дітей, які мають почати вірити, що вони це роблять навіть не з патріотичних почуттів до Російської Федерації, а з любові до Бога. На окупованих територіях ми бачимо священників з автоматами, які показують дітям, як стріляти, і це вже про зовсім інший рівень: це про готовність справді жертвувати своїм життям за цілі Російської Федерації. Але банально Росії треба на окупованих територіях повністю знищити українське населення. Як вони це роблять? Вони стирають ідентичність. Також вони переслідують тих, хто незгоден, ув’язнюють їх, залякують, викрадають. І їхня мета – це в цілому знищити українців як націю. Тому для них треба, щоб ті діти, яких вони переконали в тому, що вони росіяни, відправилися на війну проти їхньої власної країни і почали вбивати інших українців. Тобто це їх мета – створити покоління, яке настільки буде вірити, що це їхній священний обов'язок, що вони будуть готові жертвувати своїм життям за цілі Російської Федерації. І, на жаль, не лише на території України. Тут дуже важливо це розуміти, що їх не вчать, що Україна – головний ворог. Їх вчать, що Росія воює з "колективним Заходом". Тому вони мають бути готові воювати в будь-якій точці світу за цінності Російської Федерації.
Інформація з вашого сайту: майже 350 тисяч дітей на тимчасово окупованих територіях залучені до руху "Двіженіє пєрвих". Понад 40 тисяч – учасники Юнармії. І це тільки деякі мілітаризовані рухи. Розкажіть, як працює ця мілітаризація дітей в Криму? Як виглядає ця інфраструктура?
Крим тут, знаєте, на жаль, знов особливий. Тому що Юнармія була створена після окупації Криму. І дуже очевидно, що Юнармія була створена під запит Криму. Під запит Російської Федерації мілітаризувати там дітей. І ми це бачимо по динаміці Юнармії саме в Криму. Зараз в Севастополі 17 тисяч дітей в складі Юнармії. Дуже важливо розуміти, що мета Юнармії – підготувати військовослужбовців. Вони це декларують в своїх статутних документах. Вони отримують фінансування на діяльність Юнармії, зокрема, наприклад, в цьому році було отримано 1,25 мільярдів рублів, що приблизно 16 мільйонів доларів, зокрема, в рамках статті "Забезпечення обороноздатності країни ". Тобто, це не патріотичний рух, це не рух дитячий, це рух підготовки майбутніх солдат. І Юнармія інтегрована в шкільну освіту, інтегрована в дитячі садочки, інтегрована в коледжі, інтегрована в університети. Тобто, в Юнармії діти з 8 до 18 років. І чому до 18? Бо далі армія. І тому ми дуже чітко бачимо, як дітям дають практичні навички, як воювати. Випробування здебільшого відбувається саме через школи. Тобто, в школи приходять, в школах розповідають і затягують в цей рух через безкоштовні поїздки, безкоштовні табори, відчуття приналежності, героїзацію загалом членів Юнармії. Ми бачимо її членів, які вже загинули в так званому СВО, тобто у війні Росії проти України, і вони дуже сильно героїзовані. Стоять в класах спеціальні парти, присвячені цим героям. І тому вони через це затягують дітей, а далі вони дуже сильно з ними працюють як на рівні свідомості, щоб підготувати свідомість бути готовими воювати і бути готовими вбивати, так і на рівні практичних навичок. Чому ми говоримо про такі величезні бюджети? Того, що в них піротехніка, форма, автомати як макети, так і справжні автомати, з якими вони виїжджають на стрільбіще. В них спеціальні табори, військові вишколи, військові змагання між регіонами. Діти з Криму їздять на змагання в РФ.
Тобто це величезна інфраструктура, яка розбудована і почала розбудовуватися після окупації Криму. І вона була створена після окупації Криму. І вже тоді це був дуже чіткий знак, що Росія не планує зупинятися на Криму. А в минулому році був прийнятий новий документ на рівні Російської Федерації, який в цілому посилює контроль за молодіжними та військово-патріотичними рухами, дає додаткове фінансування і надає пріоритет залучення в ці рухи ветеранів СВО. Тобто ті, хто мають практичний бойовий досвід, мають вчити дітей, зокрема, на окупованих територіях.
