Фото: Довженко-Центр
Новим генеральним директором Довженко-центру став Ігор Гладун. Про це напередодні повідомило Міністерство культури України. Ігор Гладун працює в інституції з серпня 2022 року, коли очолив посаду виконавчого директора. У грудні 2024 року він став виконуючим обов’язки генерального директора. До цього Довженко-центр очолювала Олена Гончарук. 21 грудня 2022 року Держкіно оголосило конкурс на посаду генерального директора Довженко-центру. Нагадаю, тоді і перемогла Олена Гончарук, проте контракт із нею не підписали. Вона зверталася до суду щодо укладення контракту, однак у 2024 році Верховний суд відмовив їй у позові до Держкіно, залишивши без змін рішення попередніх інстанцій. Колишній генеральний директор Довженко-центру Іван Козленко заявив, що призначення Ігоря Гладуна є великою помилкою та звинуватив його в рейдерському захопленні інституції. Коаліція дієвців культури також виступила із заявою щодо призначення Гладуна на посаду генерального директора. До слова, ми запрошували Ігоря Гладуна до розмови, проте сьогодні зранку стало відомо, що він з невідомих причин відмовився від інтерв’ю. Наше запрошення залишається актуальним. Що ж відбувається навколо Довженко-центру? Адже попри перемогу Олени Гончарук у конкурсі, призначення відбулося на користь Ігоря Гладуна. Як ви, як голова правління Коаліції дієвціів культури, оцінюєте цю ситуацію?Що це рішення в цілому означає для інституції, на вашу думку?
Я вважаю, що, перш за все, йдеться не про персоналію Ігоря Гладуна чи будь-кого іншого, а про прозорість процедур: про справедливість і проведення конкурсів, які наразі тимчасово скасовані законом про воєнний стан. Дивовижно, що держава одночасно застосовує ручний режим: призначає без обґрунтування, без конкурсної процедури, без пояснення критеріїв, за якими пан Гладун був обраний на цю посаду. З іншого боку, Комітет Верховної Ради нещодавно представив законопроєкт про зміни до законів України, які мають поліпшити управління в сфері культури. Зокрема, йдеться про розблокування проведення конкурсів. Я знаю, що це ініціатива Міністерства культури. Коаліція діячів культури вітала те, що Міністерство включило цю частину до плану уряду: вже цього року мають відбуватися конкурси на посади очільників закладів культури, підпорядкованих Міністерству, зокрема Довженко-центру. Нам здавалося, що це важливий крок, який демонструє намір міністерства змінювати систему призначень, що ручних режимів більше не буде, а прозорі конкурси підвищать ефективність управління. Отже, однією рукою міністерство має намір змінити систему призначень, а іншою – призначає Ігоря Гладуна.
І тому виглядає так, що, можливо, цей поспіх якраз і пов’язаний із тим, що йдеться про великий майновий комплекс. Адже не секрет, що Довженко-центр – це велика будівля, багато майна в центральній частині міста. Він був ласим шматочком тривалий час, і не вперше його намагаються рейдернути або розпорошити. Саме це призначення викликає такі міркування. Тому Коаліція дієвців культури наполягає не на тому, що пан Гладун є достойною чи недостойною кандидатурою, а на тому, що мав би бути проведений прозорий конкурс. На ньому свого часу перемогла Олена Гончарук, яка мала програму розвитку Довженко-центру. Ця програма була публічно озвучена та доступна для огляду, і всі процедури тоді відбувалися законно і зрозуміло. Те, що Олена була довгий час непризначена, вже викликало обурення. Ми пам’ятаємо навіть мітинги під Довженко-центром, на яких відстоювали і долю цієї інституції, і проведення справедливого конкурсу. Наразі ж ми не бачили програми, з якою йшов Ігор Гладун, не зрозуміло, до кого він звертався, і чому Держкіно, якому безпосередньо підпорядковується Довженко-центр, Міністерство культури, якому підпорядковується Держкіно, і віце-прем’єрка з гуманітарних питань пані Тетяна Бережна, яка активно пропагує прозорі конкурси, допустили призначення без пояснень. Це, власне, і є проблемою на думку Коаліції дієвців культури.
Ну, в цілому, так, Довженко-центр – це не просто державне підприємство, а інституція, яка займається збереженням української кінематографічної спадщини. До речі, він є членом International Federation of Film Archives. На вашу думку, наскільки ситуація в інституції справді потребувала такого рішення, як, скажімо, ручне регулювання призначення очільника цього центру?
Ситуація в інституції непроста, як і в багатьох національних закладах. Зима, блекаути, брак бюджету, звісно, створювали складнощі функціонування Довженко-центру не з вини управлінців усередині інституції, а через зовнішні обставини. Проте варто зазначити, що наприкінці 2025-го року бюджетні кошти все-таки були виділені, і людям виплатили заробітні плати, що, безумовно, вітала Коаліція дієвців культури. І, власне, нічого не говорить про те, що, якщо Довженко-центр потребує управлінського посилення, воно не може бути здійснене справедливим і прозорим способом. Довженко-центр – унікальна для України інституція: як організація, що зберігає Державний кінофонд, як організація, яка є дуже видимою, має прекрасну репутацію, і, власне, є суб’єктом культурної дипломатії. Ви справедливо зазначили, що він є єдиним членом Міжнародної асоціації кіноархівів. Довженко-центр – це, в принципі, медіум, який робить українське кіно цікавим і пізнаваним у світі.
Довженко-центр виконує роботу з реставрації українських фільмів та промоції. Тобто однозначно така інституція не має бути паралізована і має розвиватися. Але це ніяк не стосується процедур, і, власне, ми не знаємо, як планує призначений пан Гладун сприяти цій промоції та збереженню, зробити інституцію ефективнішою. Ще раз наголошую: нам йдеться не про персоналії, не про те, як велася господарська діяльність, які результати аудитів тощо. Цим мають займатися відповідні органи. Нам йдеться про здорову, нормальну комунікацію між органом державної влади, інституцією та дієвцями культури. Мушу підкреслити, що зараз одночасно з’явилися дві новини, які дуже бурхливо обговорюються дієвцями культури. З одного боку, несправедливе призначення в Довженко-центрі, з іншого боку – бієнале у Венеції, яка вчора оголосила, що там знову буде присутня Російська Федерація. Нам би зараз солідаризуватися – як державним органам, так і дієвцям культури та фаховим спільнотам – для протистояння цьому зовнішньому виклику та планування спільних дій. Роль Довженко-центру, як інституції, впізнаваної на міжнародному рівні, у цьому мала б бути дуже великою.
Ми б, напевно, мали зараз спрямовувати наші зусилля в синергетичній співпраці на зовнішнього ворога. Натомість ми витрачаємо час і енергію на боротьбу з нашими внутрішніми вадами та управлінською непрозорістю. Тому я вважаю, що за коментарем слід звертатися до Держкіно, до пана Андрія Осіпова, до пані Тетяни Бережної та до заступниці Наталії Мовшович, яка, в принципі, відповідає в Міністерстві культури за кінонапрямок. Вони мають пояснити, чому так сталося, які були підстави для цього призначення, і як воно кореспондуватиметься з наміром уряду у 2026 році провести щонайменше 30 конкурсів на посади очільників закладів культури, як було заплановано в урядовому плані. Також слід пояснити, чому не можна було дочекатися прийняття закону та оголосити конкурс, або чому конкурс, який виграла Олена Гончарук, не був імплементований у призначення на посаду.
Ви, до речі, у своїй заяві, з якою виступили, говорите про ризики закритості, непідзвітності та навіть потенційних корупційних практик стосовно інституцій. Що ще, окрім того, що ви вже зазначили, викликає у вас найбільше занепокоєння щодо таких дій держави стосовно призначень? І чи не створює, на вашу думку, подібне призначення у майбутньому певну проблему для репутаційної довіри до державної інституції, яка займається призначеннями, ігноруючи конкурс, який, згідно з законом, фактично відбувся?
Ви, безумовно, праві: перш за все в зоні ризику перебуває генеральний директор, призначений непрозорим способом, адже він перший, хто несе репутаційний тягар. Коли немає обґрунтувань щодо його призначення, до нього виникає більш пильне і критичне ставлення. Тому очевидно, що і до призначеного директора, і до органу управління буде підвищена критичність. Крім того, це підриває майбутні процедури конкурсів, які мають розпочатися. Або, навпаки, створює враження, що такі конкурси в сфері культури цього року знову не будуть проводитися. Хочу наголосити, що деякі очільники національних інституцій вже по два терміни по чотири роки перебувають на своїх посадах. Хтось втомився, десь інституції вже потребують перезавантаження. Тобто це питання є нагальним. І якщо замість конкурсів будуть такі волюнтаристські, ручні призначення без обґрунтувань і пояснень, це однозначно знизить довіру до Міністерства культури, яке за останній місяць демонструвало динаміку та відкритість до реформ. Коаліція дієвців культури буквально два тижні тому вітала міністерство, наприклад, із прийняттям постанови про евакуацію культурних цінностей, за яку ми боролися чотири роки поспіль. Я також дякую Радіо Культура за те, що ви підсвічували цю тему та дозволяли нам відслідковувати, що відбувається.
Тобто, у нас був розрахунок як у спільноти, що поступово налагоджується діалог між органом державної влади та експертною спільнотою, аби приймалися ефективні рішення прозоро – на основі обговорень та публічного висвітлення позицій: чому, для чого і як це покращить ситуацію в цей непростий час. Окрім того, ще один ризик, про який ми не маємо забувати, полягає в тому, що культура великою мірою фінансується за рахунок міжнародних донорів. Вони докладають значних зусиль. Це, зокрема, Фонд культурної спадщини, який наразі створюється за великої участі та зусиль Міністерства культури. Культурна спадщина – це не тільки об’єкти та предмети, а й фільмофонд. Фонд культурної спадщини буде знаходитися в Європі, у Брюсселі, і ми очікуємо звідти підтримки. Я щойно повернулася з Лондону, де було оголошено в рамках меморандуму про сторічне партнерство України та Великої Британії, що Об’єднане Королівство інвестує майже мільйон фунтів у українську культурну спадщину. Звісно, донори дуже чутливо реагують на прозорість і на те, щоб не виникало корупційних ризиків. Ми маємо розуміти, що від цього залежить не тільки внутрішнє, а й зовнішнє сприйняття та ділова репутація України.
Можливо, зараз пані Олені Гончарук варто подати до суду, або, наприклад, ваша коаліція може подати до суду на це рішення?
Ми не встигли ухвалити рішення ще про подальші кроки, бо все дуже швидко несеться, але в будь-якому разі ми будемо відстоювати інституцію, ми будемо відстоювати справедливі процедури і будемо вживати всіх легальних заходів для того, щоб справедливість в сфері культури була нормою.
