Ілюстративне фото із сайту Pixabay
Міністерство освіти та науки схвалило навчальні матеріали, розроблені українськими зоозахисниками. Відтепер у молодшій та середній школах зможуть проводити уроки гуманного ставлення до тварин, що, за задумом розробників, має допомогти виховати в дітях емпатію та відповідальність. Додам трохи власного суб’єктивного погляду. Мені здавалося, що поводження з тваринами – і загалом усе, що з ними пов’язано – останнім часом у нашій країні ніби зрушило з місця, і все вже не так погано. Наприклад, у нашому місті, в Києві, з’явилося багато pet-friendly закладів, у метро вже можна заходити з собачками й котиками. А потім я, будучи в селі, побачила, як дитина поводиться з твариною, і трохи жахнулася. Зрозуміла, що знову опинилася в пастці власної бульбашки, і замислилася: чому так стається і що з цим робити. Якою є ваша візія, ваша оптика? Чи маєте ви більш ґрунтовне, глобальне бачення? Можливо, проводили якісь дослідження або загалом маєте розуміння масштабу цієї проблеми?
Ми справді проводимо дослідження, адже, як і ви, перебуваємо в певній бульбашці. Ми отримуємо численні звернення щодо порятунку тварин, що свідчить про емпатію людей і їхнє бажання допомагати. Точно знаємо, що військові дуже багато допомагають тваринам, і це загалом відрізняє нас від росіян, яким на тварин абсолютно байдуже: вони готові вбивати й кривдити. Це також частина ширшої історії – про позиціонування нас, українців, у світі. Водночас проблем, звісно, дуже багато. Ми отримуємо численні звернення про жорстоке поводження з тваринами, як від дорослих, так і від дітей. Не можемо стверджувати, що таких випадків стало більше, ніж раніше, адже йдеться радше про зростання їхньої публічності, більшу залученість поліції та активнішу реакцію суспільства. Водночас загальна кількість таких злочинів, імовірно, залишається приблизно сталою. Ми також разом з соціологічною агенцією "Fama" проводили дослідження ставлення людей в Україні до різних видів тварин. І тут уже бачимо певні позитивні зміни, якщо говорити мовою статистики.
Наприклад, 92% людей вважають котів і собак членами своєї родини. Водночас для трохи більше ніж половини людей важливим є зовнішній вигляд тварини. І в ситуації, коли ми говоримо про переповнені притулки та велику кількість безпритульних тварин, для чверті українців усе ще мають значення порода, вік і розмір тварини. Водночас чимало людей замислюються над тим, щоб узяти тварину з притулку, і це, безумовно, є важливим і позитивним сигналом. Більшість українців – 55% – виступають проти використання тварин у цирках. Водночас, наприклад, до контактних зоопарків досі зберігається ставлення як до місць із нібито освітньою функцією, і люди часто не знають про жорстокість, яка там відбувається. Тому, безумовно, є позитивні зрушення, але водночас, виходячи за межі цієї бульбашки, ми бачимо: для багатьох потрібно й надалі доносити інформацію, пояснювати й розкривати, що відбувається в тій чи іншій сфері.
Ольга Мацько. Фото: Міжнародний фонд відродження
Це, безперечно, так. І навіть те, як ви зараз окреслюєте цю тему, показує, наскільки вона багатошарова. Йдеться і про зоопарки, і про цирки, і про тварин, яких ми беремо додому або лише мріємо про собаку чи кота. Є також історія з "подарувати дитині тваринку", бо вона дуже просить, ніби-то це річ на кшталт ручки чи блокнота. Усе це – про етику і культуру. Наводячи приклад із сільською дитиною, я не намагаюся зайняти позицію звинувачення. Я не перекладаю відповідальність на дитину і не говорю про її жорстокість. Я усвідомлюю, що такі речі закладаються змалку. Якщо згадати навіть моє дитинство, то довгий час сприймалося як норма, що собака сидить на ланцюгу й живе в будці. Так було "завжди": ти народжуєшся, зростаєш із цим, годуєш собаку, інколи гладиш – і здається, що все гаразд. Але це не гаразд – це і є жорстоке поводження з твариною. І цього усвідомлення часто немає. Тож пояснімо навіть цей, здавалося б, очевидний момент, який для багатьох досі залишається нормою.
Тварини – це живі, свідомі істоти, які мають такі самі фізичні й емоційні відчуття, як і ми. Звісно, є відмінності в рівні свідомості, розвитку та інших аспектах, але вони так само відчувають біль. Відповідно, ми маємо самі це розуміти і пояснювати дітям: тварин не можна кривдити, їх потрібно оберігати, давати їм можливість жити своє життя, не втручатися там, де цього можна уникнути. Фактично ми маємо втручатися лише у випадку з безпритульними тваринами – котами й собаками, адже люди віками їх одомашнювали, і вони вже не здатні повноцінно виживати без нас. Водночас важливо говорити і про їхні потреби, адже часто ми задовольняємо передусім власні. Утримання тварини на ланцюгу спричиняє як фізіологічний дискомфорт, так і проблеми зі здоров’ям. Ветеринари могли б розповісти про це значно детальніше, але ці факти є доведеними. Звісно, тварині потрібні вигул і свобода. Саме тому ми, зокрема, просуваємо один із законопроєктів, який уже пройшов перше читання і нині очікує на друге. У ньому йдеться про перехід від утримання тварин на ланцюгах до вольєрного утримання: не одразу, а протягом певного перехідного періоду. Тобто українці поступово мають перейти до умов, за яких тварина утримується у вольєрі й має щоденний вигул. Це ще не ухвалена норма, але це той напрям, у якому має рухатися наше суспільство, і до якого вже приходять у різних країнах світу. Важливим є також питання породистих тварин. У нас мало хто знає, що більшість тварин, яких розводять як породистих, фактично є результатом штучної селекції, яка змінює їхній природний вигляд і внутрішню будову. Відповідно, кожна порода має свої характерні проблеми зі здоров’ям.
Наприклад, тварини зі сплющеною мордою мають ускладнене дихання і фактично живуть із цим постійним дискомфортом упродовж усього життя. У дрібних порід часто виникають проблеми із зубами, шлунково-кишковим трактом, лапами тощо. Тож створення порід – це, по суті, людська примха, продиктована естетичними вподобаннями, тоді як для самих тварин це нерідко означає страждання. Крім того, навіть ті розплідники, які існують, дуже часто є недобросовісними. У багатьох випадках тварин там розглядають лише як інструмент заробітку: їх недогодовують, не стежать за їхнім здоров’ям, безперервно розводять, інколи навіть не вигулюють. Я й сама є власницею такої тварини: її вилучили з так званого "чорного" розплідника. Вона має дуже ускладнений стан здоров’я, адже більшу частину життя за нею не доглядали. А коли вона вже не могла народжувати цуценят, від неї просто позбулися. У цьому випадку ще добре, що її забрали волонтери, а згодом вона потрапила до мене, бо дуже часто такі тварини опиняються в притулках або просто на вулиці. Отже, з усього цього випливає дуже багато тем, про які потрібно говорити. І ми говоримо – як із дорослими, так і тепер, у межах уроків гуманного ставлення, будемо говорити з дітьми. Ми сподіваємося, що якщо змалку вони чутимуть більше прикладів, історій, вчитимуться ставити себе на місце тварин і брати за них відповідальність, то ці ситуації поступово змінюватимуться.
Тут також доречно поставити запитання: навіщо взагалі виділяти це в окрему дисципліну? Адже, зрештою, йдеться про базові речі – етику, людяність – те, чого мають навчати на будь-яких уроках у школі. Чи є потреба робити це окремо?
Так, це дуже хороше запитання. Насправді ми і не створюємо окремої дисципліни. Нашою метою було не ускладнювати життя вчителям, адже ми всі розуміємо, в яких непростих умовах вони нині працюють. Додавати до вже наявної шкільної програми ще один предмет чи додаткові матеріали – означало б створити надмірне навантаження, що є нереалістичним. Тому ми інтегрували тему гуманного ставлення до тварин у вже чинну програму. Зокрема, у школах, які навчаються за НУШ, є визначений перелік якостей, навичок і знань, які мають бути сформовані в дітей. Використовуючи цей перелік як основу, ми й розробили свої уроки. Тож у нас є матеріали, які можна застосовувати на уроках математики, української мови, англійської – фактично в межах будь-якої дисципліни, хіба що, можливо, за винятком фізичної культури. Вчитель може відкрити наші матеріали, які, до речі, є у відкритому доступі на нашому сайті, обрати урок, що йому відгукується, і провести його в класі.
Це дуже зручно. Ба більше, такі матеріали можуть бути корисними і для позакласної роботи, і для батьків, які хочуть провести час із дітьми, розповісти їм щось важливе чи зробити разом. Також нашою метою було розвивати такі якості, як проактивність. Саме тому ми говоримо не лише про гуманність, а й про волонтерство. Проактивність – одна з ключових складових. Йдеться про готовність брати на себе відповідальність за зміни, що відбуваються в суспільстві, і принаймні за те, що відбувається поруч: у власному будинку, дворі, місті. А також – про розвиток емпатії та критичного мислення. У наших уроках ми не подаємо теорію в готовому вигляді. Більшість із них побудовані так, щоб діти самі ухвалювали рішення. Ми свідомі того, що ці рішення можуть бути різними, інколи навіть конфліктними: учні можуть мати різні думки, і не всі одразу ставатимуть на бік гуманного підходу.
Проте саме в такій дискусії й народжується критичне мислення, здатність ставити правильні запитання, шукати достовірні джерела інформації та формувати власну позицію. І зрештою – ухвалювати зважені рішення як у цьому питанні, так і в ширшому контексті. Окрім того, оскільки організація UAnimals розробляла ці матеріали разом із компанією, яка працює у сфері зоотоварів, значна частина уроків присвячена правильному догляду за тваринами. Адже це також важливо, починаючи від базових речей: як правильно брати тварину, що їй можна або не можна дозволяти, як із нею поводитися, – і до більш комплексних питань: як забезпечити належний догляд, що потрібно для підтримки її здоров’я тощо. Тобто ці матеріали побудовані так, що охоплюють і дуже конкретні, практичні аспекти – що робити, як діяти, як доглядати, – і водночас ширші, світоглядні речі, пов’язані з формуванням особистості.
Також за жорстоке поводження з тваринами передбачена відповідальність. Яке ваше бачення законодавства в цій сфері? Наскільки воно відповідає запитам суспільства і є ефективним?
Загалом у нас непогане законодавство: передбачена як кримінальна відповідальність, зокрема, до 8 років позбавлення волі за жорстоке поводження з тваринами, так і адміністративна. Проблема в тому, що не завжди ці норми працюють на практиці. По-перше, існують прогалини. Наприклад, коли фіксується випадок жорстокого поводження, поліція часто не знає, куди вилучити тварину, адже банально бракує комунальних притулків чи інших місць, де її можна було б утримувати надалі. Водночас, за наявності бажання, до таких ситуацій зазвичай готові долучатися волонтери й допомагати, але це лише один із прикладів системних проблем, які ускладнюють притягнення до відповідальності. Крім того, багато залежить від особистого ставлення тих, хто безпосередньо стикається з такими випадками. На практиці ми не завжди бачимо належну реакцію поліції, готовність пріоритезувати ці справи, брати їх у роботу, коректно застосовувати законодавство. Тому попереду ще багато просвітницької роботи. Також є сфери, які формально врегульовані й передбачають відповідальність, однак на практиці залишаються проблемними. Зокрема, йдеться про сферу розваг або, наприклад, поводження з червонокнижними тваринами – ці питання в нас досі недостатньо врегульовані й потребують змін. Саме тому ми, зокрема, працюємо і над удосконаленням законодавства.
