Президент України Володимир Зеленський і спадкоємний принц Саудівської Аравії Мухаммад бін Салман Аль Сауд. Джидда, 27 березня 2026 року. Фото: facebook/zelenskyy.official
"Від цього зрештою виграють наші Сили оборони"
Після початку війни з Іраном країни Близького Сходу доволі активно почали цікавитися українськими дронами-перехоплювачами та іншими засобами протидії дронам-камікадзе. Водночас, Офіс президента не поспішає з якимись конкретними кроками, фактично тримає "кран технологій" закритим і прагне за його відкриття вибити для України якісь бонуси, що напевно, особливо важливо на тлі перемовин зі США та РФ. Я правильно змалювала нинішню ситуацію чи тут, можливо, є ще якісь нюанси?
В принципі, правильно. У нас є дві логіки. По-перше, це логіка державна. Тобто Україна має "виміняти" за доступ до українських технологій певні політичні бонуси. Це можуть бути, наприклад, як Зеленський пропонував ракети до систем Patriot або якась інша зброя, яка потрібна Україні, або політичні якісь поступки. І є бізнес-логіка, яка говорить: "Відкрийте нам ринок, ми будемо заробляти, розвивати свій продукт, давати гроші в державний бюджет, сплачуючи податки". І ця логіка теж правильна, тому що чим швидше наші виробники почнуть працювати на цьому дуже багатому, дуже преміальному ринку, тим більше Україна отримає впливу і грошей, тим більше перспектив матимуть українські збройні компанії і від цього зрештою виграють наші Сили оборони. Але справа в тому, що тут є дилема. Тобто Україна має спробувати вибити якісь політичні дивіденди від країн-партнерів, але при цьому їй не потрібно затягувати цей процес. Тому що чим довше ми чекаємо, тим більша вірогідність, що на цей крутий преміальний ринок зайде якась інша країна, якісь інші компанії, які будуть виробляти абсолютно такі ж дрони-перехоплювачі.
"Зброю продають президенти"
А експорт зброї – це виняткова прерогатива держави чи бізнес тут може одноосібно діяти? І чи збігаються тут інтереси бізнесу й держави?
Бізнесу, можливо, і хотілося б, щоб ніякої держави на їхньому шляху не було, щоб вони могли просто напряму написати листа Міністерству оборони Саудівської Аравії і одразу ж почати демонстрацію та продаж. Але, звісно, що це неможливо. І цього й не треба, бо обіг зброї, по-перше, регулюється низкою міжнародних документів. І якщо Україна вироблятиме зброю і роздаватиме її кому завгодно, то до України потім будуть претензії. Загалом питання експорту завжди було зарегульоване. До речі, не просто так кажуть, що "зброю продають президенти". Бо це мало того, що дуже сенситивно з точки зору обміну технологіями, передачі таких технологій, а ще й вимагає найвищого стратегічного рівня планування. І не просто так зараз це відбувається в Саудівській Аравії.
"Зброя, яка продається, завжди "заточується" під вимоги замовника"
Сьогодні, до речі, Україна і Саудівська Аравія уклали угоду про оборонне співробітництво. Про це повідомив президент Володимир Зеленський. Він також зустрівся з українськими військовими експертами, які вже понад тиждень працюють в Саудівській Аравії. За словами президента, їхня основна робота – виявити проблеми та визначити, як підсилити захист від іранських "Шахедів" і ракет. Наскільки український досвід придатний для умов Саудівської Аравії?
По-перше, це майже ті самі "Шахеди". У росіян вони більш просунуті, але концептуально це та сама ціль. І ви маєте рацію в тому, що умови дещо відрізняються. Наприклад, в тактичному плані. Коли залітають "Шхеди" в Україну, ми про це знаємо за пару годин, ми бачимо їхні маршрути приблизно і в нас є якийсь час відреагувати на це. А на Близькому Сході ці відстані набагато менші. Відповідно, менший час на реакцію і трохи по-іншому має працювати система виявлення та реагування на ціль. Плюс це робота в іншій температурі, там у повітрі багато піску і всі ці фактори можуть впливати на стабільну роботу дронів. Але це не означає, що ми не можемо адаптувати трохи наші рішення під їхній ринок. Це завжди так відбувається. Зброя, яка продається, завжди "заточується" під вимоги замовника. І в цьому випадку наші виробники можуть так само "заточити" свої рішення під вимоги замовника. Зараз наші виробники просто чекають, поки їм дозволять уже по суті вести перемовини, щоб вони розуміли, що їм потрібно зробити. Бо вони ж теж мають підготувати свою інфраструктуру, свій бізнес для таких угод. Тому, чим швидше це відбуватиметься, тим краще буде для виробників і держави водночас.
Міністерства оборони України та Саудівської Аравії уклали угоду про оборонне співробітництво. 27 березня 2026 року. Фото: president.gov.ua
"Держави в силах цей процес трохи прискорити"
А підписання цієї угоди – це вже перший крок? Як ви розцінюєте її в стратегічному плані?
Підписана угода – це так звана "рамка". Для того, щоб почався експорт, Україна спочатку має підписати угоду між Міністерством оборони України та Міністерством оборони іншої країни. А потім уже виробники, спираючись на ці міждержавні угоди, починають між собою взаємодіяти, щоб це відповідало заданій рамці, після чого це перетворюється вже в якісь спільні проєкти. Так само буде і тут. Спочатку закладається певна рамка, можливо, певні зобов'язання. Наприклад, Україна теж хоче отримати від Саудівської Аравії дефіцитні американські ракети для ППО. І це може бути частиною такої угоди. Тобто ми відкриваємо доступ наших виробників з їхніми засобами до вас, а ви взамін сприяєте, щоб у нас були певні засоби, яких у нас немає. І так будемо дружити. Це, звісно, дуже спрощене уявлення про те, як це відбувається. Там ще буде величезна купа різних перемовин на різних рівнях, але держави в силах цей процес трохи прискорити.
"Це передусім інформація для протидії"
Коли йдеться про зброю, про досвід збиття тих же "Шахедів", дуже часто вживається слово "технології". Наскільки великі ризики такого, що іноземні компанії скопіюють, якось адаптують українські винаходи, рішення і вийдуть з ними на ринок раніше, ніж ми?
Є таке поняття, як реверс-інжиніринг. Таке дуже люблять робити китайці. Це коли ви просто берете щось, розбираєте до гвинтиків, дивитесь, як воно зібране і намагаєтесь це саме повторити у себе. Це цілком реальна історія, але прикол у тому, що коли у вас складний виріб… Наприклад, ракета Patriot. Ви можете дати росіянам комплекс Patriot у повній комплектації, але вони не зможуть його повторити при всьому бажанні. Бо мова ж не тільки про гвинтики. Йдеться про спроможність виготовляти. А тут треба враховувати такі речі, як контроль якості, ланцюги постачань. Деякі компоненти ви можете просто не дістати, спробуєте замітити їх, але це вже буде зовсім інший дрон і не відомо, чи загалом він буде працювати. Це і певні технології, і програмне забезпечення, повторити яке насправді дуже складно. Тобто, по факту, вам треба буде робити інший дрон. Тому, коли наші дрони потрапляють до росіян і вони їх розбирають, то це передусім інформація для протидії цим дронам.
Богдан Мірошниченко. Фото: facebook/miroshychenko.bohdan
"В українських дронах багато чого унікального"
У нас зараз замкнене виробництво дронів-перехоплювачів чи комплектуючі з різних країн постачаються? Якщо це не таємниця, звісно.
Ні, це не таємниця. Чим далі, тим більше нашого. У когось 70% компонентів умовно українські. Тобто, наприклад, камеру роблять в Україні під українські потреби і ця камера є унікальною. Але вона робиться з мікросхем і сенсорів, які виробники отримують з Китаю, з Тайваню, з Європи. Але насправді, це не має значення, важливо – це унікальність певного продукту. І в українських дронах багато чого унікального. Є українські дрони, які вже літають на українських камерах, які збираються з українських деталей, літають на українському зв'язку. Звісно, там не все українське. Але чим більше буде українського, тим більше грошей залишатиметься всередині України, і тим складніше, напевно, буде повторити цей безпілотник. Так це не якась супер складна технологія, щоб її не можна було скопіювати і зробити. Але ж вам треба не тільки повторити дрон, щоб він літав. Його треба ще застосувати, а це навчений персонал. Компанія, яка працює з дронами-перехоплювачами, вміє і навчає операторів. А іншій компанії, яка скопіює український дрон, доведеться заново цей досвід набувати. Тому ця історія дещо складніша, ніж здається на перший погляд.
"Треба діяти швидко, але робити все продумано"
Що важливо зробити, аби не втратити своє місце у світі в цих дронових перегонах?
Нам треба діяти швидко. Зрозуміло, що не треба істерично все відкривати і швидко продавати все, що є – всі компанії, всі частки. Треба діяти швидко, але робити все продумано. І треба змінювати цю забюрократизовану систему, яка у нас зараз є. Я думаю, що вона може бути кращою. Ми можемо зробити систему прозорішою для того, щоб виробник розумів, що йому треба зробити, щоб вийти на світовий ринок. Умовно, щоб від моменту перемовин до моменту відвантаження першої партії проходили лічені місяці. Скажімо, 2 чи 3 місяці, але щоб це не розтягувалось на рік чи півтора. Це, насправді, дуже складна система. Але і люди, які ухвалюють відповідні рішення, теж мають не просто так сидіти на своїх місцях, а займатися облаштуванням нашого оборонного ринку. Тому я вважаю, що все може бути краще і швидше. І чим швидше ми зайдемо на цей арабський ринок, тим більше про нас дізнається світ і тим затребуванішою буде наша продукція в інших регіонах світу, коли там спалахуватимуть конфлікти. Ми цього нікому не бажаємо, звісно, але судячи з усього, зараз все до цього йде.
