Ілюстративне фото: facebook/EastOC
"Уперше за рік ми не лише стримуємо ворога, а й контратакуємо"
Президент Володимир Зеленський повідомив, що поточна ситуація на фронті є найкращою для України за останні 10 місяців. Чому саме така порівняльна база і що дає підстави для такого оптимізму?
Очевидно, вперше за рік, я навіть розширив би цю порівняльну базу, ми не лише стримуємо ворога, повільно відступаючи і завдаючи йому втрат, а й контратакуємо. Ці контрудари почалися в кінці січня на південному фланзі Запорізької області, на стику двох областей – Запорізька та Дніпропетровська. Там ми відвойовували території. І зараз ми бачимо, що той наступ ворога, який вони почали 17 березня, фактично зупинений. Тобто в росіян немає тих територіальних здобутків, на які вони розраховували. А вони ставили дедлайни до початку квітня не те, що взяти Костянтинівку, а всю Донецьку область. Навіть така інформація лунала. Але ми бачимо, що це їм не вдається і очевидно не вдасться в осяжному майбутньому.
"Ми б'ємо по стратегічному тилу РФ"
Які сильні сторони наразі має Україна і яку роль можуть зіграти найближчим часом нові кроки для ЗСУ, які затвердив Президент: фронт, далекобійність та дипломатія? Про що йдеться?
Фронт ми бачимо – стримувати ворога, завдавати йому втрат, відвойовувати території за можливістю. Далекобійність теж зрозуміло. Ми б'ємо по стратегічному тилу Російської Федерації, завдаємо удари, зокрема, по НПЗ, по можливостях транспортування нафти і активно б'ємо по підприємствах оборонно-промислового комплексу. До речі, результати цієї роботи помітні. Зараз ворог нас активно атакує дронами, але з ракетами останні пару тижнів не густо. Очевидно, йде накопичення цих ракет, відповідно до тих можливостей, які вони мають. А ці можливості були обмежені нашими ударами по підприємствах військово-промислового комплексу РФ. Також чуємо про те, що ворог зараз має проблеми із зенітно-ракетними комплексами, з боєкомплектом до ЗРК. Це теж наслідок наших ударів по підприємствах ОПК. Відповідно, ми бачимо в чому полягає наша далекобійність, я вже не кажу про поступове знищення зенітного потенціалу РФ взагалі. Ми постійно б'ємо по російських ЗРК, по РЛС, після чого відкривається додаткова можливість для того, щоб бити по підприємствах ОПК, НПЗ та інших об'єктах на території РФ. А дипломатія – теж зрозуміло, це поліпшення переговорної позиції за рахунок всіх цих заходів, які ми щойно обговорили і продовження переговорів про досягнення миру на тих умовах, які вигідні нам, а не нашому ворогу.
"Оптоволокно – було наше ноу-хау"
Почали з'являтися повідомлення про нашу перевагу в оптоволокні на фронті. За рахунок чого?
Взагалі були розмови про те, що ми запустили по Росії більше дронів, ніж Росія по Україні. Це вперше було. Тобто я б не концентрувався лише на оптоволокні. Але не треба забувати, що оптоволокно – було наше ноу-хау, яке підхопили росіяни, масштабували його і ми пам'ятаємо ті проблеми, які вони завдавали нам, використовуючи дрони такого типу. Тепер ми почали на це звертати увагу. І за рахунок наших партнерів, і за рахунок інвестиції, які були зроблені у виробництво дротів на території України та поза її межами, бо зараз виробництво значною мірою перенесено за кордон, нам вдалося досягнути таких успіхів. І я кажу не лише про оптоволокно, а взагалі.
"Сфера застосування НРК далі розширюватиметься"
Заступник голови Офісу президента, бригадний генерал Павло Паліса розповів про те, що станом на квітень Збройні сили використовують на 30% більше ударних дронів, ніж ворог. Є, звісно, ділянки фронту, де росіяни переважають, але загальна картина така, що українські військові перевершують противника в застосуванні безпілотників. Тут, вочевидь, йдеться і про наземні роботизовані комплекси (НРК). Які завдання зараз передусім виконуватимуть такі платформи і як їх застосовують?
Очевидно, що сфера застосування НРК далі розширюватиметься, тому що зима закінчилася, ставатиме тепліше, дороги підсохнуть і ці роботи можна буде використовувати ширше. Оскільки взимку виникало банальне питання їхньої прохідності. Але вони й раніше постійно використовувалися. Були фронтові дороги, де трафік складався фактично з цих НРК. А застосовуються вони передусім для логістики і постачання всього необхідного нашим військовим. Для евакуації поранених вони широко використовуються. І це вогнева підтримка. Були навіть випадки, коли з допомогою цих роботів брали в полон російських військовослужбовців. Тобто цей ареал буде постійно розширюватися і вдосконалюватися. Раніше в нас фокус був саме на повітряних дронах, а тепер ми бачимо, що й наземні роботизовані комплекси знаходять все більше і більше можливості для використання.
Денис Попович. Скриншот із відео
"Їм і далі буде байдуже на втрати"
Президент Володимир Зеленський днями повідомив, що російські втрати за березень склали понад 35 тисяч. Ми розуміємо, що Росії байдуже на втрати. Водночас, можливо, все ж існує той критичний рівень, після якого їм вже не буде байдуже? Маю на увазі, їхньому воєнно-політичному керівництву, а найголовніше – їхньому "народонаселенню". Особливо на тлі таких резонансних речей, як ураження їхнього флагмана "Адмірал Макаров". Які ваші міркування щодо цього?
Я б не став пов'язувати реакцію на рівень втрат із тим, що був уражений "Адмірал Макаров". На початку березня, під час удару по Новоросійську, було уражено фрегат "Адмірал Ессен" і навіть "Макаров" був трошки пошкоджений. Але це не мало якогось впливу на темпи комплектування чи рекрутингу на території Росії. Тому я б не стверджував, що це має якийсь зв'язок. Є інший зв'язок – це втрати живої сили на території України. Тобто, відповідаючи на ваше запитання, чи байдуже військово-політичному керівництву РФ на втрати? Так, їм і далі буде байдуже. Вони будуть їх набирати. І ми навіть чули про те, що зараз на теренах Росії є таке "ноу-хау", коли обсяг виплат, які може отримувати "контрактник" за те, що він укладає контракт із Міноборони РФ почали включатися так звані "гробові" для того, щоб його заманити. Там є перша виплата – так звана федеральна виплата, є виплати від губернаторів, іменні, які людина отримує після укладання контракту. Після цього йде виплата його зарплати під час перебування на фронті. І сюди ж включаються ще й "гробові". Для чого? Для того, щоб більше законтрактувати і рекрутувати на військову службу. І робиться це тому, що не вистачає людей, які могли б укласти цей контракт. Зараз втрати росіян є такими, що вони почали перевищувати кількість тих людей, які укладають контракт. Тому вони зараз і заманюють людей в такий спосіб. Але "народонаселення" РФ, як ви зазначили, не реагує на втрати.
"Сил для створення цієї "буферної зони" у росіян немає"
Павло Паліса говорить також про те, що росіяни хочуть створити так звані "буферні зони" для того, щоб перенести дедлайни виконання певних наказів і планів захоплення території. Зокрема, він згадує про бажання створити "буферну зону" на Вінниччині з боку невизнаного Придністров'я, але запевняє, що не варто панікувати, бо противник зараз немає сил для реалізації цих намірів. Як нам таку інформацію тлумачити, що це за "буферні зони" і які тут можливі ризики?
"Буферна зона" – полоса землі певної ширини. Згадується ширина десь 20 км і створюється вона для того, щоб унеможливити артилерійські обстріли тієї території, яку РФ вважає своєю. Ворог трактує необхідність створення цих "буферних зон", зокрема, на півночі нашої країни (в Харківській, в Сумській області). Мова йшла і про Чернігівську область. Тобто вони вважають, що… По факту це окупація прикордонних районів. Ворог теоретично пояснює, що це необхідно для того, щоб унеможливити обстріли російської або тієї території, яку вони вважають своєю. Хоча останнім часом від Z-блогерів та пропагандистів лунають сумніви щодо адекватності цих цілей, тому що за ці "буферні зони", зокрема на півночі, кладеться величезна кількість життів, а з допомогою дронів ці "буферні зони" можна повністю прострілювати. Зараз дрони дістають навіть далі, ніж 20 км. Вони дістають подекуди і на 50 км. Тому зараз серед цієї Z-тусовки є дуже великі сумніви щодо того, чи взагалі росіянам потрібні ці "буферні зони". Коли ми кажемо про Придністров'я, то тут повністю можна погодитись із паном Палісою. Планів у ворога дуже багато – і стосовно Придністров'я, і стосовно Харкова, Сум, Одеси, і, можливо, навіть стосовно Києва, але між планами та їхньою реалізацією пролягає провалля величезних розмірів, яке Російська Федерація в своєму нинішньому стані не здатна подолати. Сил для створення цієї "буферної зони" у росіян немає. Їхнє угруповання в Придністров'ї мізерне і за мірками нинішньої війни воно повністю безпомічне. І якимось чином перекинути туди війська, щоб почати наступ задля створення "буферної зони" на Вінниччині, в РФ зараз немає жодної можливості.
