Євген Головаха у студії Українського Радіо
"2022 року було більше 70% позитивного ставлення"
Яким стало наше суспільство за ці чотири роки повномасштабної війни Росії проти України? Що найбільше в ньому змінилося?
Значно легше фіксувати зміни, які сталися в країні. Це економічні втрати, інфраструктурні. І трохи легше бачити, що змінилося в конкретних людях. Психологічні проблеми, пов'язані з війною. І тут, на жаль, у нас дуже багато негативних наслідків цієї війни. Це втрата величезної кількості інфраструктурних, культурних об'єктів, людські втрати. Ми втрачаємо близьких, друзів. Це величезна міграція і внутрішня, і зовнішня. Але значно цікавіше те, що становить предмет моїх досліджень і Інституту соціології: що сталося із самим суспільством? А сталися парадоксальні зміни. На тлі тих втрат, які були в економіці, інфраструктурі, психологічні, людські, сталися дивовижні позитивні зміни в структурі людських очікувань, оцінок, як люди бачать своє суспільство і як вони ставляться до його перспективи.
У нас інститут щорічно проводить моніторинг суспільних змін, починаючи з першого року Незалежності. І лише 19% людей позитивно оцінювали перспективу українського суспільства. 2022 року було понад 70% позитивного ставлення. Потім сталися певні падіння таких настроїв, але й досі більше 60% громадян України позитивно ставляться до перспективи своєї країни, а негативно – тільки лічені відсотки, інші не можуть визначитись. Сталися значно глибші суспільні зміни. Насамперед остаточно визначився геополітичний вектор розвитку. Трагедія українського суспільства та й країни в цілому була в тому, що українці не могли визначити, куди їм рухатись: до Сходу чи на Захід. Це був дивовижний феномен амбівалентності, подвійної свідомості, коли люди говорили: "Хоч туди, хоч сюди". Не було визначеності. І на цьому дуже багато хто набирав свої політичні дивіденди, особливо Росія. Вона сподівалася, що так буде завжди. Але не вийшло. І саме це спонукало її до тої агресії, яку ми спостерігаємо. Але Україна все одно буде. Тепер східний вектор розвитку взагалі не популярний. Навіть в тих регіонах, які були переважно за Росією на сході і на півдні України. Ми подолали цю регіональну подвійність. І що дуже важливо, і на чому Росія завжди намагається грати, це те, що Україна безсуб'єктна країна, що її немає. Росія використовувала завжди тезу – і це були її козирі – що Україну просто Сталін із Леніним створили. І тому вона не має нічого історично цінного, не може існувати, як суб'єкт світової політики. Тепер ця теза російська – вони виглядають, як посміховисько у світі, бо Україна в центрі уваги. Навіть ця війна на Близькому Сході, яка нам, до речі, заважає багато в чому і для нас це велика проблема. Але все одно навіть на тлі цього Україна залишається одним із провідних гравців саме в цьому. Ми бачили, як найбагатші країни Близького Сходу зацікавлені в Україні.
Наприкінці 2010 років я розробив тест на оцінку суб'єктності. Якщо брати в цілому 100% Україна, як суб'єкт політики світової, то за оцінками громадян України тільки на 30% вони вважали Україну суб'єктом за різними напрямками її розвитку. Тепер все змінилося. Ми самі себе тепер вважаємо суб'єктами. Повага до своєї країни – величезне зростання у самих українців. І у світі також. Бо вся світова політика багато в чому тепер сконцентрована саме на цьому напрямку розвитку. І ще одне, що неймовірно важливо для України. І я буду завжди повторювати і сподіваюсь, за даними наших досліджень, це українці оцінять, які зміни дивовижні сталися. До 2014 року у нас було таке запитання: "Які сили суспільні відіграють найбільшу роль у розвитку країни?" На першому місці стояли мафії і злочинний світ. Потім йшли політики, державні чиновники. Після 2014 року все одно мафія і злочинний світ залишається, але вже не на перших місцях. На перші позиції виходять політики, бізнесмени, чиновники, а вже потім мафія і злочинний світ. І тепер після широкомасштабного вторгнення мафія, злочинний світ на передостанньому місці, а на перше виходять армія, бізнес, робітники, селяни і інтелігенція, тобто масові верстви. Якщо вдалось зберегти якийсь бізнес в країні під час повномасштабної війни, коли опитували бізнесменів, то тільки 12% не мали втрат у своєму бізнесі. Сталася дивовижна зміна у баченні українцями структури своєї.
Щодо згуртованості – там є свої проблеми. Які проблеми треба вирішувати для підвищення рівня згуртованості? На першому місці – проблема мобілізації. Це проблема для суспільства і українці це чудово розуміють. Це те, що нам заважає згуртованості країни. Будь-яку проблему можна розв'язувати. От мафія і злочинний світ. Якщо в людей змінилося уявлення, значить ми якось цю проблему вирішуємо. Вже вони не відіграють зараз вирішальну роль в країні. І це ми вирішили завдяки війні. Ми багато яких проблем вирішили завдяки війні. Є соціологічні теорії війни, де чітко показано, що війна, хоча і відіграє дуже негативну роль у багатьох соціальних процесах, може стимулювати і позитивні моменти розвитку. Наприклад, розвиток нових технологій. Дрони. Українці тепер вважаються у світі лідерами сучасної організації армії, бо ніхто ж не думав, що та війна, яка була ще 10-20 років тому, вже закінчується. І українці першими показали, що навіть маючи значно менші ресурси, можна чинити дуже активний спротив. У всіх теоріях війни показано, що є певні напрями, за якими стається пришвидшений розвиток. В Україні це розвиток соціальної структури, інтегративних процесів. Розвиток визначив напрямок вектору просування країни. Ми маємо певні результати, які, якби цієї війни не було, ми могли б ще багато десятиліть йти саме по цьому шляху.
Євген Головаха і Світлана Мялик у студії Українського Радіо
"Тепер ми приходимо до поміркованого оптимізму і суворого реалізму"
Наскільки українці зараз прийняли реалії війни? Наскільки прийшло усвідомлення, що ця війна затяжна?
Наприкінці 2022 року ми проводимо моніторинг. Результати такі, що не було такого року для України, як 2022 за неймовірними позитивними оцінками. Навіть стан економіки набагато краще оцінювали, ніж 2021. Хоча ми втратили за один рік третину економіки і рівень життя економічного. Але я цей феномен називав шокова ейфорія. Ми потрапили абсолютно в шокову ситуацію. Потім були певні успіхи. Ми звільнили більшу частину території від російських окупантів. А тепер вже приходимо до поміркованого оптимізму і суворого реалізму. Колись переважна більшість того ж 2022, початку 2023, коли було особливо розрекламовано контрнаступ, більшість вважала, що до пів року закінчиться війна. Яка зараз ситуація? Що таке реалізм? Українці все одно більшість вірять в перемогу. Було всього 4% тих, хто не вірив у 2022 році. Зараз 17%. Треба чесно визнати, що все ж таки є люди, які не витримують. Але все одно переважна більшість – більше двох третин – вірять в нашу перемогу, але вони вже не визначаються щодо трьох місяців, пів року. Є популярна позиція рік і більше.
А що сьогодні сильніше: втома чи мобілізованість суспільства?
Дані КМІС – зараз 62% готові терпіти заради перемоги стільки, скільки треба. Що це означає? Ті, хто кажуть, що будуть терпіти обмежений час, ще 17%. Зрозуміло, є і ті, хто вже не витримує.
"Перемога для України – зберегти незалежність і державність"
Саме поняття перемога, як воно змінюється?
Я б тут послався на думку Віталія Портнікова: перемога для України – зберегти незалежність і державність. Це вже буде перемога, бо ми усвідомили, який страшний ворог на кордоні з нами. Українці не дуже добре розуміли, наскільки це страшна загроза. Для того, щоб розуміти серйозність, треба було добре знати історію. Не всі ж захоплюються історією і не всі її глибоко вивчають. А хто знав її, той розумів, наскільки це серйозно. І українці це зрозуміли. Знаєте, що готові українці прийняти? Чого вони не приймали взагалі в 2022 році? Зупинитися на лінії розмежування. І потім вже все вирішувати переговорним процесом. Більшість готова. 52% готові, під 40% не готові, а інші вагаються. Більшість підтримує цей варіант закінчення воєнних дій. Ми ж всі розуміємо, що кожен день несе загрозу кожній людині. І нормальні люди розуміють, що ми, можливо, хотіли би повернути Крим, але просто розуміємо реальну ситуацію. Вони просто усвідомлюють. Зараз такий варіант є прийнятним, не прийнятним є варіант той, який нам нав'язує Росія. І оцей переважна більшість не приймає.
"А вже зараз – три чверті"
Ми багато чого сприймаємо зараз трішки із гумором, щоб не збожеволіти від цього пекла війни.
Вже визначені самі риси, що потрібно, щоб ми трималися і не здавалися. Перше – стійкість. Її ще називають резильєнтність. У цієї стійкості є чіткі параметри. Це ціла наука, що допомагає людям зберігати стійкість. Але індивідуальна стійкість – це тільки одна риса важлива – згуртованість. Це означає, що люди об'єднуються саме навколо ідеї перемоги, збереження країни, її суверенітету. Навколо найважливіші для них ідеї – згуртованість. І згуртованість навколо очільників країни. Росія чого хоче? Підірвати довіру до людей, які керують країною. Але українці зберігають все ж таки певний рівень згуртованості. Третє – це ідентичність. Це щоб ви себе вважали українцями або громадянином України. У нас 1992 року себе вважали громадянами України всього 42%. Навіть із Радянського Союзу було тоді 12%. Хоча Союзу вже не було. А вже зараз – три чверті. Якщо ми будемо зберігати стійкість, згуртованість і ідентичність свою, як громадяни України, ці три умови – то переможемо.
