Ілюстративне фото: csi.org.ua
"Держава намагається підготувати єдиний механізм, як і куди інвестувати обмежені кошти"
Що таке публічні інвестиції, на які потреби вони йдуть? І що взагалі в Україні вважається публічними інвестиціями?
В Україні з 2023 року активно впроваджується реформа щодо публічних інвестицій, оскільки намагаються запровадити зрозумілі механізми, як, куди і що інвестувати. Тобто ми розуміємо, що бюджетний ресурс у нас обмежений, ми фактично покладаємося на міжнародну підтримку наших партнерів, оскільки всі кошти йдуть на оборону. Це правильно і зрозуміло для всіх. Але питання відбудови, реконструкції, інвестування досить таки дискусійне. Дійсно, дехто може вказувати, що навіщо нам відбудова, поки ми у стані війни, але з іншого боку – тут і питання нашого соціального капіталу, людського ресурсу, який залишається, який необхідно підтримувати, відбудовувати житло для людей, для того, щоб в тому числі повертати тих, хто виїхав за кордон. Це все про підтримання нашої економічної стійкості і перемогу у війні теж. Саме тому держава намагається підготувати єдиний механізм, як і куди інвестувати обмежені кошти. Під публічними інвестиціями загалом розуміють комплекс фінансових заходів, тобто держава кошти вкладає в щось для того, щоб отримати економічний і соціальний ефект. Результати цієї реформи загалом досить таки відчутні для українського населення в цілому, оскільки йдеться про модернізований громадський транспорт, зручне дорожнє сполучення, реконструйовані будинки, в тому числі зруйновані внаслідок повномасштабного вторгнення і ті, що потребують модернізації, оскільки наша житлова інфраструктура, на жаль, здебільшого є застарілою. Це також про модернізацію, оснащення закладів освіти, охорони здоров'я, про підтримання енергетичної життєстійкості, що особливо необхідно в умовах війни. Тому публічні інвестиції – це все дуже широко. Фактично, це може бути будь-який проєкт, який надасть певний економічний чи соціальний ефект для розвитку модернізації країни.
"Це зрозумілі проєкти в умовах мирного часу, але не під час війни"
Які саме проблеми в управлінні бюджетними коштами мала вирішити ця реформа публічних інвестицій?
Проблема полягала в тому, що в державі існує дуже багато фінансових механізмів, через які відбувається інвестування в різні проєкти. Тобто і громади, і різні центральні органи виконавчої влади могли звертатися до різних державних порядків. Наприклад, субвенції, Державний фонд регіонального розвитку, Фонд ліквідації наслідків збройної агресії досить активно діють протягом декількох років – це все про різні процедури зі своїми ризиками. Наприклад, на початку повномасштабного вторгнення в Україні активно почали впроваджували механізми відбудови того, що почали руйнувати росіяни. І в нас спочатку запрацював Фонд ліквідації наслідків збройної агресії. Але коли ми з 23-го року почали аналізувати, які ж проєкти туди подають і що хочуть відбудовувати, то, на жаль, ми побачили досить сумнівні ініціативи, як, наприклад, відбудова басейнів, стадіонів. Тобто це зрозумілі проєкти в умовах мирного часу, але не під час війни, коли ресурси досить обмежені. І тут виникло питання чітких пріоритетів. Тобто маємо дотримуватися конкретних економічних, соціальних критеріїв для того, щоб по пунктах було зрозуміло – цей проєкт ми фінансуємо, тому що школа, наприклад, була зруйнована, вона вміщує умовно 500 дітей, в місті проживає багато внутрішньо переміщених осіб і ми розуміємо, що її потрібно відбудовувати. Але, на жаль, досить часто буває так, що через певні політичні зв'язки, контекст, прихильність політиків до тих чи інших проєктів, вони відбираються не з огляду на економічну доцільність, а через знайомство, наприклад, або громаді вдалося пролобіювати той чи інший проєкт. Саме тому необхідно розробляти чіткі механізми і уникати суб'єктивного фактору.
"Стратегічна інвестиційна рада фактично дублює собою уряд"
Якісь результати цієї реформи вже є, щось можна виділити?
Почну з того, що взагалі ця реформа досить складна і комплексна. В уряді її запланували впроваджувати протягом 5 років, і це наші зобов'язання перед міжнародними партнерами, але це все досить складно як для громад, так і для уряду, бо це дійсно щось нове. Тут можна зрозуміти і уряд, який вже стикається з певними недоліками, прогалинами. В основному це полягає у недостатньому забезпеченні рівня прозорості такої реформи і громадської участі. Оскільки, якщо говорити про пріоритети, то вони зараз переважно формуються централізовано і всі рішення ухвалюються винятково в уряді. Наприклад, створили чимало допоміжних органів для імплементації цієї реформи. Ключовим є Стратегічна інвестиційна рада, яка б мала формувати загальний пул проєктів, якби централізоване рішення держави, які проєкти можна відбудовувати і чому. Але Стратегічна інвестиційна рада фактично дублює собою уряд. Ми також маємо інші урядові органи, діяльність яких переважно залишається закритою. Наприклад, ми аналізували, як розподілялися кошти з Фонду регіонального розвитку і виявили цікаву ситуацію в Тернопільській області. До цього Міністерство розвитку пообіцяло, що в більшості проєкти за рахунок Фонду регіонального розвитку стосуватимуться відбудови, особливо у прифронтових громадах. Але в Тернопільській області, якщо не помиляюся, з 10 містечок подали свої проєкти на фінансування. Тобто це свого роду теж конкурс. Кожна громада подає заявку на фінансування, потім відбувається перевірка, чи відповідає такий проєкт заявленим умовам, критеріям тощо. І з десятка проєктів з Тернопільської області відібрали чомусь індустріальний парк у місті Чортків, а не заявки щодо реконструкції лікарень, дитячих садочків чи шкіл. Тобто нам залишається незрозуміло, чому наразі необхідно відбудовувати індустріальний парк, робота щодо відбудови якого розпочалася ще 2019 року…
"Наразі ми собі не можемо дозволити такі проєкти"
А яке значення цього парку саме зараз, у час війни?
Не зрозуміло. В умовах мирного часу зрозуміло навіщо потрібні індустріальні парки. Там можуть бути специфічні умови оподаткування, певні пільги для підприємств. Для економіки це все дуже важливо, ми це розуміємо. Але ми ж у війні, в нас своя специфіка. Наразі ми собі не можемо дозволити такі проєкти, на жаль. Ми зараз все ж таки в умовах виживання і підтримання просто соціального ресурсу, аніж вкладання в певні індустріальні парки, на нашу думку. І відповідно до оцінки на платформі DREAM, цей проєкт індустріального парку за чіткими критеріями пріоритетизації отримав значно менше балів. Але потім Міністерство розвитку цей проєкт пропорційно по балах підвищило і його профінансували. Інші ж проєкти з Тернопільської області в нас залишилися без фінансування. Тобто це питання чітких пріоритетів і відсутності оцих політичних переговорів.
Чи йдеться тут про якісь, можливо, корупційні складові?
У політичне лобіювання вже фактично закладаються корупційні ризики. Якщо тобі політично вигідний певний проєкт, то ти, можливо, або закладаєш туди певну маржу, тобто розумієш, що ти з цього отримаєш певний економічний "відкат", або ти працюєш на політичні бали. Так, тут непряма кореляція з корупційними ризиками, а більше ухвалення недбалих, можливо, неефективних рішень, що є також згубними в умовах війни.
Владислава Рудика. Фото: uacrisis.org
"Діє лише публічний розголос"
Чи можна якось зібрати сукупність доказів недоцільного, неефективного використання коштів, щоб потім їх можна було перенаправити на інші проєкти?
По-перше, вже ні, тому що тут ситуація 2025 року. По-друге, навіть, якби ми їх зібрали, то діє лише публічний розголос. Тут немає предмета кримінального правопорушення, ми не можемо зібрати інформацію, щоб передати в правоохоронні органи. Питання політичної відповідальності в Україні, на жаль, також працює неповною мірою. Але публічний розголос завжди працює. Тому роль громадськості є суттєвою, враховуючи наше активне громадянське суспільство, і часто такі недоцільні проєкти вдавалося якраз "збивати" через публічний розголос. Наприклад, також резонансними є деякі проєкти у Харківській області. Про них часто пишуть наші колеги. Наприклад, про відбудову школи в Старому Салтові, про відбудову онкоцентру, про дитячі садочки за 10 км від кордону, де літають FPV. І через розголос громадськості навіть такі проєкти вдавалося зупиняти. Але звісно, що не завжди.
"Перше, що важливо — забезпечення доступу до інформації"
Які ще рішення або напрацювання можуть підвищити прозорість управління публічними інвестиціями, окрім розголосу?
Якраз про це наше останнє дослідження. Зокрема, ми аналізували, як це відбувається в Європі, де участь громадськості дуже високо цінується, бо це і моніторинг за використанням публічних фінансів, і контроль за владою, і вказівка на певні помилки, і взагалі партнерство між громадськістю та урядом. І наш аналіз міжнародних підходів до цього показав, що перше, що важливо – це забезпечення доступу до інформації. Тобто оприлюднення всіх ухвалених рішень – від порядків денних засідань до протоколів таких засідань – для того, щоб мати прямий доступ до процесу ухвалення рішень і розуміти хоча б причини, мотиви, та й взагалі результати того, що відбувається в кабінетах. По-друге, важливо надавати громадськості можливість брати участь, наприклад, в дорадчих групах. Тобто необхідно забезпечувати репрезентативне представництво, щоб експерти, бізнес, громадськість, органи місцевого самоврядування могли б виразити свої якісь погляди і загалом в дискусії вже ухвалювати певні рішення, так як це відбувається в провідних демократичних країнах. І, звісно, потрібне ухвалення всієї нормативно-правової бази, яка б забезпечувала цей рівень прозорості, громадської участі і забезпечення сталих пріоритетів, чітких критеріїв до проєктів, які держава фінансує, а які ні, і щоб громадяни розуміли чому.
