Ілюстративне фото: mignews.com.ua
"Низка положень проєкту Цивільного кодексу суперечить підходам, які закріплені в міжнародних документах"
Верховна Рада взяла за основу законопроєкт про оновлення Цивільного кодексу України. У чому основна ідея цього документу і чому виникла потреба в такій масштабній реформі саме зараз?
Проєкт Цивільного кодексу подається як євроінтеграційний, тобто мав би бути направлений на приведення законодавства України до вимог Стамбульської конвенції. Натомість, на превеликий жаль, низка положень цього проєкту Цивільного кодексу суперечить підходам, які закріплені в міжнародних документах, міжнародних стандартах, зокрема це і Конвенція про права дитини, і зобов'язання, які відповідають вимогам Стамбульської конвенції. Тобто до нього є низка питань. І вийшло так, що його опублікували і після першої хвилі певного обурення, яке піднялося в суспільстві, серед правозахисних організацій, фахових спільнот, була така думка, що його допрацюють, перероблять, але цього, на жаль, не трапилося.
"Тут нас почули, але…"
Якщо точніше, то ГО "Ла Страда-Україна", зокрема, публікувала інформацію і зверталася передусім щодо норми про шлюб, яка б дозволяла вступ у шлюб дітям з 14 років. Це взагалі суперечило абсолютно всім міжнародним стандартам, зокрема Лансаротській конвенції, де Україна має свої зобов'язання, оскільки ратифікувала її. І тут нас почули, але це єдина норма, яку прибрали. Фактично правозахисні організації і фахові спільноти почули рівно настільки, щоб прибрати цю норму про шлюб, зробити вигляд, що Кодекс доопрацьований і, на жаль, решта всіх норм лишилися.
Тут потрібно розуміти, що ми говоримо про документ, який визначатиме взагалі цивільне життя, бо це масштабний ґрунтовний документ, який зачіпає всі сфери життя населення, мільйонів людей в Україні на буквально десятиліття вперед. І це не перебільшення. А на сьогоднішній день вийшло так, що фактично документ проходить голосування без публічного обговорення, без гендерно-правової експертизи, що, звісно, викликає певні ризики, які він може потягнути після його ухвалення.
Один з ризиків -– норма, яка визначає доброзвичайність
Які саме ризики ви бачите найнебезпечнішими у цьому законопроєкті?
Якщо ми почнемо, наприклад, із ризиків щодо звуження прав жінок, щодо гендерної рівності, то це одна із перших таких норм – це норма, яка визначає доброзвичайність. Тут йдеться про обов'язкові заходи примирення подружжя, які суд має вживати, якщо це відповідає доброзвичайності.
Що це таке?
Проєкт Цивільного Кодексу визначає, що доброзвичайність – це сукупність моральних норм, принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних у суспільстві уявлень про належну поведінку, усталену в суспільстві. Фактично це визначення частково дублюється з визначенням стереотипів. І це є дійсно проблемою, тому що фактично ми маємо певний відкат до суспільної моралі, до традиційних цінностей і застосування цих категорій для підстави обмеження прав будь-яких осіб, які хочуть розлучитися. Але тут є ризик. Оскільки гендерно-зумовлене насильство – це насильство, яке зачіпає жінок непропорційно, і якщо жінка подає на розлучення, то ризик більше стосується саме жінки. І це може викликати певне довільне тлумачення судами цієї доброзвичайності. І фактично може призвести до того, що якщо суд вирішить, що розлучатися цій парі недоброзвичайно чи неморально, чи якісь ще можуть бути оціночні судження, то суд буде здійснювати спроби примирити подружжя. А це, насправді, дуже великі ризики в багатьох сенсах.
"Ця логіка абсолютно хибна"
А хто тоді відповідатиме, наприклад, за майбутнє вбивство – суддя, який помирив?
Ні, звісно. У цьому й проблема. Це фактично дозволяє закон. І тут є наступний ще крок. Якщо в шлюбі є дитина, то вжиття заходів примирення пари є обов'язковим. Ця норма пропонується. Тобто, коли в шлюбі є діти, обов'язково вживаються заходи примирення пари, які повинні бути спрямовані на досягнення між парою домовленостей щодо питань, в тому числі батьківської відповідальності. Тобто перейти відразу в розлученні до розподілу батьківської відповідальності, до рівного підходу до прав та обов'язків кожного батьків не можна, а потрібно спробувати примирити подружжя, а потім вже перейти до цього. Ця логіка абсолютно хибна. Так, дитина має право виховуватися обома батьками і так повинно бути, але фактично ми говоримо про те, що батьківство не передбачає обов'язкове перебування батьків у шлюбі. Діти дійсно повинні отримувати максимальну увагу і піклування обох батьків. Але якщо дитина стає свідком сварок між дорослими, навіть якщо ми не говоримо про кричущі випадки домашнього насильства, то вона фактично стає заручником чи заручницею з'ясування стосунків між батьками. Це дуже сильна психологічна травма для дитини. І потрібно розуміти – якщо держава, суд, Цивільний кодекс буде примушувати батьків миритися, продовжувати перебувати в шлюбі тоді, коли вони не бажають вже цього, то дітям не стане краще. Тобто ця норма не направлена на благополуччя дітей, вона ставить їх навпаки під загрозу.
Тут є ще одне питання. Потрібно розуміти, що це додаткове навантаження і на судову систему, і на осіб, які збираються розлучатися, тому що замість короткотривалого судового процесу, в них будуть місяці судових засідань. Тобто двоє дорослих людей ухвалюють рішення розлучитися, перебувати окремо і тим не менше держава впливає на це рішення і пробує за рахунок доброзвичайності вплинути на процес розлучення. І я не впевнена, що цей вплив призведе до якогось результату. Але це додатковий час, збільшення годин роботи суддів, юристів, взагалі судової системи. І це додаткові кошти на позивача/відповідача, бо це все потребує грошей.
Марина Легенька. Фото: facebook/UkrainianWomensFu
"Ще не зрада, але можливо дуже близько до аморального вчинку"
Згідно з проєктом нового Цивільного кодексу, якщо на думку колишнього чоловіка дружина поводиться негідно, то після розлучення він може змусити її повернути дівоче прізвище. Це стосується тільки жінок і що в розумінні авторів законопроєкту мається на увазі під словом "негідно"?
Це не стосується лише жінок. Але можемо подивитись на статистичні дані Мінюсту, де в переважній більшості саме жінки беруть прізвище чоловіка. І так, ця норма також є проблемною. Чому? Тому що, скажімо, жінка прожила в шлюбі 15-20 років і чоловік вирішив, що вона поводиться негідно. Це досить оціночне судження, але в проєкті Цивільного кодексу "негідно" передбачає вчинення зради або аморального вчинку. Я не можу вам сказати, що передбачає аморальний вчинок в контексті Цивільного кодексу…
А вподобайки іншим чоловіком – це зрада чи ще ні?
Це ще не зрада, але, можливо, дуже близько до аморального вчинку. Тут важко сказати. І це є проблемою, оскільки жінка, після 15-20 років у шлюбі, має низку документів, низку досягнень на цьому прізвищі. І прізвище – це ж не титул, який передається в спадщину. Прізвище – це те, що було набуто за договірною основою. Тому на сьогоднішній день жінка і чоловік після розлучення самі визначають, на якому прізвищі вони залишаться. Але добре хоч, що не пропонуємо закидати камінням жінок за аморальний вчинок чи зраду, а просто примушуємо повернути дівоче прізвище. Хоча, це також суперечить здоровій логіці.
"Дискримінували, щоб захистити доброзичливість"
Ця норма доброзвичайності також передбачає заборону дискримінації. Там є низка типових ознак – стать, вік, стан здоров'я, раса, зовнішність, статура, інвалідність тощо. Тобто тут дискримінувати не можна, але якщо це потрібно для того, щоб захистити оцю доброзвичайність, то, в принципі, відповідальність за дискримінацію непередбачається. Тоді, напевно, можна, тому що дискримінували, щоб захистити доброзичливість.
Насправді до Кодексу є дуже багато зауважень і є дуже проблемні аспекти. Документ, який мав би нас наблизити до євроінтеграційних умов, насправді має дуже великі ризики. Бо виходить так, що ми рухаємося не в Євросоюз, а відкочуємося на декілька років назад. М'яко кажучи, це виглядає не дуже добре. У нинішньому його вигляді, він не забезпечує інтеграції міжнародних стандартів дотримання прав людини в національне законодавство, не враховує ті підходи і зобов'язання в сфері дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, які взяла на себе Україна і створює якраз ризики звуження прав жінок, звуження прав дітей і впливу на права дітей. І оскільки проєкт не забезпечує рівного визнання сімейних прав для абсолютно всіх осіб, то фактично виключає ЛГБТ+ людей із будь-якого захисту. Якщо ці люди проживають однією сім'єю, ведуть спільний побут тощо, то вони виключаються взагалі із будь-якої можливості юридичного визнання їхніх прав і спільного побуту.
І ще одна норма, з нашої точки зору, є болючою – це обмеження репродуктивних прав жінок. Вона звужує підхід до репродуктивних прав виключно через медичні показання. Тобто жінка зможе заморозити яйцеклітини і розпоряджатися ними в майбутньому виключно за медичними показаннями, а не за своїм баченням і власною потребою. Тобто є ще такий фокус на тіло жінки і на можливість ним розпоряджатися.
