Ілюстративне фото з відкритих джерел
"На сьогодні в Україні людей з інвалідністю ― від 3,4 млн до 6 млн осіб"
Із 1 січня 2026 року набули чинності нові норми працевлаштування, передбачені законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працю". У цьому контексті хочу процитувати фрагмент з інтерв'ю Сергія Нагорняка, народного депутата від "Слуги народу", про бронювання та мобілізацію. На запитання "Інвалідність скасують? В такому разі, що було б ефективним?" нардеп відповів: "На мою думку, ми маємо зробити дві речі. Перше, це обнулити абсолютно всі без винятку довідки про інвалідність. Виняток зробити тільки для людей, які з 2014 року воювали й отримали поранення та інвалідність. Цю категорію людей не чіпати. Усі ж інші категорії перевірити на правопридатність, тому що ні для кого не секрет, що 98% цих довідок куплені. Ми маємо бути чесними самі перед собою. Питання в тому, що потрібно робити із цими людьми? Ліквідувати ці довідки про інвалідність, і держава повинна запропонувати їм економічне бронювання? Розраховувати, що після того, як у них ліквідують довідки, вони підуть у ЗСУ? Вважаю, не підуть. Вони куплять довідку заново. Тому оптимальний варіант – запропонувати їм можливість економічного бронювання". Це інтерв'ю для видання "Телеграф". Як ви можете прокоментувати таку думку?
Я зрадів, коли ви сказали про те, що сьогодні Європейський день боротьби за рівні права та проти дискримінації людей з інвалідністю. Ви зараз торкнулися окремої теми, яка стосується довідок, пов'язаних із мобілізацією. Але я впевнений, що наші слухачі сьогодні хотіли би все-таки почути, як ми себе ідентифікуємо як країна, котра в наших українських реаліях вирішує проблеми людей з інвалідністю. 5 травня 1992 року люди з інвалідністю із 17 країн Європи одночасно провели такий день боротьби. І я підкреслю, у нас є Міжнародний день прав людей з інвалідністю 3 грудня. Але акцент у назві цього дня закладено найточніше. Це не день прав, не день рівних можливостей, не день соціальної справедливості ― це день боротьби за права.
За оцінками різних експертів із 2022 року, у нас на сьогодні людей з інвалідністю від 3,4 млн до 6 млн. Точні цифри ніхто не називає. Тому я хочу в цей день, щоб наші слухачі та інституції влади подумали, наскільки актуалізована проблема прав людей з інвалідністю, проблема їх соціальної незабезпечності. Сьогодні замало мати права, закріплені на папері та в законах. Свої права, на жаль, треба вміти виборювати, вибачте, вигризати. Це сумно, тому що людина з інвалідністю змушена виборювати все. Жалюгідне підвищення пенсії, яке з'їдає інфляція ще до нарахування, мізерну компенсацію на догляд, життєво необхідні щоденно засоби реабілітації, право на реабілітацію для дитини з інвалідністю, соціальні послуги, допоміжні засоби для навчання, щоби людині з інвалідністю можна було навчатися. Наприклад, є рішення дати деяким важким групам інвалідності портативні зарядні електростанції, від яких залежить життя. Сьогодні це питання начебто вирішено і не вирішується. І боротьба навіть за елементарну фізичну безбар'єрність, як модно сьогодні говорити.
"Як носили стоси папірців, ксерокопій, довідок, так і будемо носити"
А це питання портативних електростанцій ― тобто є рішення на папері, а на ділі ці станції не надають людям з інвалідністю? Затримка якась? Чи до кінця не вирішено?
Оголосили і нема. Комусь дали, комусь не дали, а на якій підставі не дали ―незрозуміло. Давайте заглянемо у соціальні мережі. Куди не кинь оком, урядові портали, сторінки посадовців у соцмережах майорять і показують ідеальні картинки. Ми бачимо нескінчену низку конференцій високого рівня, підписаних пустих меморандумів, звіти з круглих столів, презентації нових стратегій. Красиві фотографії з регіональних поїздок міністра соціальної політики, який дуже любить поїздити по країні, фотографуватися то там, то там, а ще й за кордоном. Але давайте подивимось в очі людині з інвалідністю. Ми там побачимо зовсім інше. От ви сказали про довідки. Давайте усвідомимо, що це "Резерв +", який сьогодні через цифровізацію повинен мати контакт із державними реєстрами. Мінсоцу – раз, Пенсійного фонду – два, Мін’юсту – три, МОЗу – чотири. І держава зобов'язалась, що вона зробить цю цифровізацію та комунікацію. Більше того, сьогодні законом України визначено, що держава не має права вимагати від людини довідки, якщо вона є в державних реєстрах, це заборонено. Держава сама повинна знайти по прізвищу і відреагувати на будь-яку проблему. Мільярди державних і донорських коштів пішли на створення державних реєстрів, електронних баз даних. Цифрові рішення стали гаслами сучасності. Але якою є реальність сьогодні для нас, людей з інвалідністю? Як носили стоси папірців, ксерокопій, довідок, так і будемо носити. Я десь два тижні тому опублікував ситуацію. Батько з дитиною з інвалідністю першої групи, 18 років хлопчику, намагається у "Резерв +" отримати відстрочку, по закону. Пробивав, пробивав, а тут раз ― його мобілізували. Я підключився серед ночі ― і виявилось, що не підтягується державний реєстр по інвалідності до "Резерву+". І начебто вирішують питання, але раптом з’ясовується, що тепер із травня у цього чоловіка зникла ідентифікація, що він є батьком цієї дитини. Бо у Мін’юсті також не підтягнувся до "Резерву +" відповідний варіант бази даних. От вам ситуація, яка стосується того, щоб переглянути, визначити довідки, які куплені або не куплені. Питання в тому, що закони України, нормативні проєкти, постанови Кабміну розглядаються багатьма чиновниками лише як рекомендації.
"До 70% непридатних доходять фактично до військової служби"
Мушу сказати на свій захист, що не я говорила про довідки, а це народні обранці висловлюють таку думку, ось пан Сергій Нагорняк. Тому я і спитала вашої реакції, як на це дивитися.
Моя реакція дуже чітка. Хабарництво і корупція існує, але питання в тому, щоб під цим варіантом боротьби з корупцією люди, які визначені державною системою як такі, що мають інвалідність, не постраждали. Відповідні визначення, преференції у законодавстві повинні бути виконані, щоб це працювало на людину, згідно із законом. А щодо куплених довідок, я почитав статистику військових частин, які дослівно ставлять питання ТЦК, при всій моїй повазі до важкої роботі працівників ТЦК. До 70% непридатних доходять фактично до військової служби, їх привозить після ТЦК у діючу армію Збройних сил України. З приводу довідок і фальсифікацій, ми сьогодні маємо реально вирішити ці питання, як це повинно працювати.
.jpg)
Валерій Сушкевич. Фото: westsportcenter.com.ua
У цей день я хочу сказати, що на додачу до того бюрократичного пекла, Мінсоцполітики постійно намагається щось відщипнути у людей з інвалідністю по законах, по нормативних актах. Оптимізувати, урізати, переглянути, скасувати. Зокрема, це відбувається під виглядом дуже благих намірів, у вигляді найкращих проєвропейських норм. Кажуть, це європейська норма, давайте відщипнемо. Я хотів би нагадати Статтю 22 Конституції України, яка чітко забороняє звуження обсягу чинних прав і свобод стосовно людей, які вже прийняті у закон. І сьогодні саме цей день, коли ми боремося за права людей з інвалідністю. Тому я вас трошки зорієнтував не на довідку, про яку сказав народний депутат.
"Держава діє як безжалісний бухгалтер, думаючи, кого треба скоротити"
Ну, я так розумію, що він більше говорив про довідки тих, хто ухиляється від служби.
А ми ж сьогодні повинні говорити про права людей з інвалідністю, про їх соціальний захист. Не про тих, хто ухиляється під виглядом інвалідності, а про тих, хто сьогодні ― найуразливіші верстви населення. На жаль, нинішній міністр соціальної політики Денис Улютін, на якого я дуже сподівався, сьогодні сказав, що давайте ліквідуємо взагалі третю групу інвалідності. І він сказав: "Якщо ми не скасуємо виплати для осіб з інвалідністю третьої групи, то хтось після нас це зробить". У цих словах вирок всій системі соціальної політики. Замість того, щоб шукати шляхи підтримки, інтеграції людини в суспільство, держава діє, я б сказав, як безжалісний бухгалтер, думаючи, кого треба скоротити. І насамперед сюди потрапляє людина з інвалідністю. Навіть є пропозиція, щоб державну допомогу, яка надається людям з інвалідністю, тотально контролювати: щоб прописати, на що має витрачати людина свої копійчані кошти з пенсії чи соціальної допомоги. Чуєте? Написати: тільки на це, на це і на це. Мені хочеться згадати зарплату міністра або чиновника, або керівника департаменту, або судді. Ми будемо регламентувати, на що він витрачатиме свої кошти? Ось про що я хочу сказати у цей день, говорячи про боротьбу за права людей з інвалідністю.
"Закон 4219 не сприятиме реальному збільшенню зайнятості"
Ми здебільшого говорили про соціальні виплати, а як щодо права на працю? Багато людей з інвалідністю хочуть працювати, і нібито з 1 січня цього року набули чинності зміни у сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю. Що змінилося?
До норм того законодавства, про яке ви говорите, я ставлюся дуже критично. Тому що те, що записано сьогодні у новому законодавстві, фактично нічого не змінило і нічого кращого не зробило. Мова йде про Закон 4219, і позиція моя є скептичною. Я особисто і Національна асамблея людей з інвалідністю, а також Громадська організація людей з інвалідністю не підтримуємо, тому що цей закон не сприятиме реальному збільшенню зайнятості. Неефективний механізм, досі не напрацьовуються нормативні правові акти до нього. Закон формально передбачає якісь стимули, але Міністерство соціальної політики не може навіть їх деталізувати і розписати, тому що вони виписані так, що фактично не забезпечують те, що потрібно, щоб збільшився реально рівень працевлаштування.
Тобто цей закон треба ще допрацювати? Чи просто посилити контроль за виконанням?
Його треба міняти, на мою думку. Наприклад, після вступу у дію цього закону в цьому році, до Фонду соціального захисту людей з інвалідністю, по факту того, що повинні сплачувати роботодавці за непрацевлаштування людей з інвалідністю, надійшло всього-на-всього один мільйон гривень. Про це намагаються не говорити нікому, але я вам кажу: один мільйон гривень з початку року. Це фактично те, що декларували, мовляв, будуть фінансувати всіх однаково, навіть державні заклади охорони здоров'я, надавачі соціальних послуг, підприємства державні й комунальні будуть платити до Фонду соціального захисту людей з інвалідністю. Нічого цього не відбулося. Закон неефективний, він не стимулює і не забезпечує те, що сьогодні потрібно для людей з інвалідністю ― щоб реально були якісь стимули і щоб кошти за непрацевлаштування надходили до Фонду соціального захисту людей з інвалідністю, аби забезпечити і працевлаштування, і доступ до навчання. А ви знаєте, що цей закон прибрав витрати на освіту людей з інвалідністю? У цьому законі було прибрано витрати держави на друкування книжок шрифтом Брайля для незрячих. Я можу багато що розказати, оскільки цей закон ― не той, що може спрацювати на людину і на працевлаштування.
Чи будете ви ініціювати, як голова Всеукраїнського громадського об'єднання, можливо, новий закон або доповнення до закону, чи перегляд його? Ви маєте досвід і зауваги.
Хочу вам сказати, що на самому початку написання цього закону і пізніше я говорив, що його треба міняти. І після того, як закон набув чинності, я Міністерству соціальної політики говорив, що його категорично треба міняти.
НАГАДУЄМО, ЩО УКРАЇНСЬКЕ РАДІО ― ВІДКРИТИЙ МАЙДАНЧИК ДЛЯ ДИСКУСІЙ. ЗГАДАНІ В ЦЬОМУ ЕФІРІ ПРЕДСТАВНИКИ ВЛАДИ, ЗОКРЕМА ПРЕДСТАВНИКИ МІНСОЦПОЛІТИКИ, МІНІСТР ДЕНИС УЛЮТІН ТАКОЖ МОЖУТЬ ВИСЛОВИТИ СВОЮ ДУМКУ ЩОДО ОЗНАЧЕНИХ ПІД ЧАС РОЗМОВИ ІЗ ГОЛОВОЮ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДСЬКОГО ОБ’ЄДНАННЯ "НАЦІОНАЛЬНА АСАМБЛЕЯ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ УКРАЇНИ" ВАЛЕРІЄМ СУШКЕВИЧЕМ ПИТАНЬ.
