Костянтин-Адріан Чолпоня. Фото: Київський Безпековий Форум
Технології дають реальну перевагу українським силам у протистоянні більшому противнику
Яку роль відіграють сучасні та просунуті технології в російсько-українській війні і як вони можуть допомогти змусити Росію зупинити агресію проти України?
Сьогодні технології розвиваються дуже швидко. Особливо в Україні та на лінії фронту. Йдеться не лише про автономні системи, які є дуже важливими для економії сил і ресурсів у цій тривалій війні на виснаження. Але також про інтеграцію штучного інтелекту для управління системами командування і контролю. Ви також маєте важливий компонент у тому, як насичується поле бою засобами радіоелектронної боротьби, зокрема засобами глушіння. Усе це формує те, що ми в Командуванні об’єднаних збройних сил НАТО з питань трансформації називаємо ефектами багатодоменних операцій.
Космос має надзвичайно важливе значення для командування і контролю, а також для наведення цілей і визначення, де противник переміщує сили або має критичні об’єкти. Я б почав саме з космічних технологій, які сьогодні дуже швидко розвивають всі союзні країни Європи. Це перший етап. Другий — автономні системи, причому не лише в повітрі, але й на землі та морі. Ми називаємо це "сімейством" дронів — підводні безпілотні системи. Дрони забезпечують належне насичення та тимчасову локальну перевагу там, де це потрібно військам. Вони можуть урівноважувати механізовану перевагу, морську силу та повітряну міць. Це надзвичайно важливо для українських сил, адже вони протистоять великій армії з величезними ресурсами і логістикою. У всіх трьох компонентах — морському, повітряному та наземному — Росія має чисельну перевагу. І, як ми бачимо, росіяни не надто зважають на втрати. Рівень виснаження у них максимально високий. Але керівництво не переймається тим, що кидає солдатів у м’ясорубку війни. Це підводить нас до людського чинника. Саме тому автономні системи можуть замінити частину людей на полі бою для виконання різних завдань. У довгостроковій перспективі це дозволяє зберегти багато життів українських військових. Крім того, можна досягати важливих тактичних, оперативних і стратегічних цілей, застосовуючи ці ударні засоби на великій відстані.
Раніше ми говорили про традиційні тактичні норми, але автономні системи радикально їх змінили. Тепер у певних випадках можна завдавати ударів на відстань до 1000 кілометрів — це глибокі високоточні удари навіть за відсутності класичних засобів далекобійного ураження. Загалом ці технології — космічні, радіоелектронна боротьба, кіберсфера, автономні системи та інтеграція штучного інтелекту — дають реальну перевагу українським силам у протистоянні більшому противнику, такому як Росія, яка має дуже потужну промислову базу і розвинену науково-дослідну інфраструктуру. Росіяни дуже швидко відновлюють свої спроможності. Вони копіюють рішення українців буквально наступного дня або через місяць. Саме тому українські сили повинні постійно бути на два кроки попереду російської реакції.
У війні на виснаження все тримається на трьох стовпах: люди, зброя і гроші. Людський фактор є найважливішим. Якщо автономні системи можуть компенсувати нестачу людських ресурсів у певних сферах, то це дає значно кращі шанси вижити і продовжувати боротьбу.
"У цій війні на виснаження неможливо знайти чисто військове рішення"
Яким є сьогодні потенціал РФ продовжувати війну на виснаження? Чи мають вони сили воювати?
Я збрехав би, якби сказав, що знаю, де саме настає переломний момент. Ми називаємо це точкою зламу Росії в контексті протидії високоточним ударам — точковим діям проти критичної інфраструктури, такої як нафтопереробні заводи, порти, аеропорти, критичні вузли, командні пункти управління та подібні об’єкти. Ніхто не знає, де ця критична точка, адже це питання політичної волі, а не промислового виробництва чи індустріальної спроможності.
Росія має велику територію. Вона може переміщувати свої ресурси далі вглиб — у так звану глибину або глибокий тил, щоб ускладнити доступ до них для будь-яких засобів ураження. Водночас поєднання маскування та введення в оману є дуже важливим для українських сил, щоб приховати власні можливості та обмежити варіанти для російських ударів. І щоб супроводжувати будь-які дії комплексом заходів, які включають радіоелектронну боротьбу, обманні маневри, демонстративні атаки. І таким чином знаходити шлях до цілі, що українці неодноразово демонстрували. Це не обов’язково військова точка зламу. Це, радше, політичний етап, на якому Росія й Україна можуть вийти на певний спільний знаменник. Поки що я не бачу світла в кінці цього тунелю, але багато експертів погоджуються, що в цій війні на виснаження неможливо знайти чисто військове рішення. Лінія фронту залишається стабільною вже близько трьох років без суттєвих змін. У довгостроковій перспективі головним негативним наслідком є великі втрати з боку Росії і України, що поступово зменшують людські ресурси та резерви. Це найбільш тривожний фактор, адже фінансування надходитиме й надалі, озброєння та техніка постачаються союзниками, але людський ресурс відновити найважче. І саме він є найболючішим елементом на цьому етапі.
Можливість вступу України до НАТО
Чи поділяєте ви думку, що Україна має стати частиною НАТО або нової військово-політичної структури в Європі, якщо така з’явиться невдовзі?
Так, я вже чув ці аргументи раніше. Я не політик. Я тримаюся подалі від політики — для військового це безпечніше. З аналітичної точки зору тут є кілька чинників:
1. країни на Східному фланзі НАТО добре розуміють, що Україна є щитом і стримує просування Росії на Захід. Натомість ключове питання, яке не обговорюється на безпекових форумах у Європі — наміри Росії або бачення Путіна щодо Європи. Це не до кінця зрозуміло. У стратегічній концепції НАТО прямо зазначено, що Російська Федерація є критичною загрозою для Альянсу і націлена на підрив його єдності. Якщо перекласти цю атаку на єдність у площину оперативних і військових цілей, то можливий сценарій полягає в тому, що бачення Путіна може передбачати захоплення невеликої частини зони відповідальності НАТО, наприклад Балтійського регіону чи іншої ділянки, щоб використати це, як важіль для отримання вигоди для Росії. Росія хотіла б, щоб США зменшили свою присутність у Європі: менше американських військ і менше військової підтримки. Це створило б для неї сприятливу ситуацію.
2. створення буферної зони — поясу держав, які раніше входили до Організації Варшавського договору, щоб стримувати будь-яке просування західних союзників до Росії включно з поширенням демократичних процесів.
3. підпорядкування Європи економічній гегемонії Росії. Йдеться про ситуацію, коли Москва могла б диктувати ціни на нафту, газ, інші ресурси та визначати економічні правила гри в Європі.
Як це було до 2014 року чи навіть до 2022 року…
Так. Саме це є кінцевою метою Росії щодо Європи в майбутньому. Просування військовою силою аж до Атлантики було б надзвичайно складним навіть для Росії і вело б до тотального руйнування. Втім навіть інші союзники в НАТО розуміють, що жертва і зусилля України підтримують тимчасовий стан миру в Європі. Вони також усвідомлюють, що в майбутньому, ймовірно, доведеться готувати свої сили до протистояння оновленій Росії з іншими, можливо зміненими, але все ще не до кінця зрозумілими цілями щодо Європи.
Найбільший виклик для України на шляху до вступу в ці дві організації — НАТО та Європейський Союз — полягає не лише у виконанні демократичних стандартів і норм, які вони висувають. Є ще один принцип, який, можливо, не завжди прямо винесений у перші статті, але діє: держава-кандидат не повинна мати неврегульованих територіальних спорів на момент вступу. Це найскладніший пункт для будь-якої країни, що прагне приєднатися до ЄС або НАТО. Якщо існують активні територіальні конфлікти, процес зупиняється ще на початковому етапі. Причина в тому, що прийняття такої держави означало б для всіх інших членів автоматичне втягнення у потенційне збройне протистояння зі стороною конфлікту. Ці речі нероздільні: членство і безпекові зобов’язання йдуть разом. Саме тому наявність територіального спору стає ключовим бар’єром на шляху інтеграції.
"Щоб змінити підхід, усі держави-члени мають погодитися на зміну цих правил"
Обговорювалася формула, що гарантії поширюються лише на ті території, які контролюються українським урядом, і не поширюються на окуповані території.
Так. Ці гарантії мають бути. І вони є цілком здійсненними. Багато європейських країн уже пропонували надати Україні гарантії безпеки у разі досягнення певної мирної угоди.
Я ставлю себе на місце української влади: чи погодилася б будь-яка українська адміністрація на статус-кво, заявивши НАТО і ЄС, що Україна врегулювала всі територіальні спори? Цього не станеться з різних причин. І це природно: країна воює за свободу і звільнення територій, які перебувають під незаконною окупацією внаслідок незаконного вторгнення РФ. Саме це і є найскладніше питання: як обійти цю вимогу, вступити до великої організації і, водночас, врегулювати територіальний спір у процесі підписання мирних умов і угод. Це і є головна проблема всього мирного процесу.
Але я не політичний експерт, я військовий спостерігач. Зазвичай на конференціях я говорю про дрони та протидію дронам — це значно зрозуміліше і більш відчутна сфера. У політиці кожна помилка може стати останньою: у заявах і рішеннях. І все ж, незалежно від того, хто це озвучує, ця проблема залишається ключовою для будь-якої угоди чи договору з цими двома організаціями — НАТО та ЄС. Адже це закладено в їхніх статутах. І щоб змінити підхід, усі держави-члени мають погодитися на зміну цих правил і створити іншу форму домовленостей.
