Учасники польсько-українського конгресу істориків. Фото: facebook/olexandr.mischenko
"Нам понад тисячу років і в нас є про що говорити"
Конгрес істориків Польщі та України вирізняється не лише потужним професійним представництвом істориків, які представляють різні наукові осередки та історіографічні традиції, а й готовністю дослідників з України та Польщі до діалогу, спільних знаменників. Це є свідченням зрілості наших суспільств і значної ваги історії в суспільно-політичному дискурсі наших держав. Відкриття супроводжувалось виступами представників влади обох країн, а також організаторів – Центру Мєрошевського та Українського інституту національної пам'яті, які наголошували на значенні чесного осмислення історії в контексті сучасних відносин між Україною та Польщею. Зокрема, голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров подякував Польщі за допомогу в часи масштабної війни Росії проти України, підкреслив важливість зустрічі, а також закликав до пошуку спільних цінностей, які будуть нас об'єднувати.
Олександр Алфьоров: "Я хочу щиро подякувати організаторам конференції. Сьогодні нас зібрав Юліуш Мєрошевський. Я дякую Центру Юліуша Мєрошевського за те, що ви стали ініціаторами і ми підтримали разом наш спільний спалах думок, ідей, щоб створити цей Конгрес. Особливо приємно це говорити в дні, коли ми відзначаємо ювілеї Юліуша Мєрошевського. Хочу подякувати учасникам, які приїхали і завітали попри обставини в сім'ях, домах. І, звісно, не може бути жодних подяк без тих, хто долучився. Я хочу подякувати організаційному комітету і особливо своїй українській стороні, пані Старченко, пані Сокирко, пан Волощук, пан Мудрий. Дякую щиро тим, хто долучився сьогодні до організації.
Тарас Шевченко свого часу сказав три дуже простих слова: "І мертвим, і живим, і ненародженим". І так сталось, що цю фразу очевидно більше розуміють історики. Хто такі мертві? Це наші предки. Предки на плечах, яких ми стоїмо, ми живі. Це секунда для історії людства. Але головне – це не народжені. Шевченко цими словами про ненароджених сказав, що це "Незнані на імена, онуки наших правнуків..". І сьогоднішня наша ціль – якраз думати про тих ненароджених. Чи достатньо буде одного конгресу? Юліуш Мєрошевський і Єжи Ґедройць мали понад 3 тисячі листів між собою. Вони б здивувались, якби винайшли тоді WhatsApp і академію LinkedIn. Але очевидно, що Конгресу одного недостатньо. Це початок. Це хороша-хороша історія. Ми з вами два давніх народи, два давніх сусіди. Нам понад тисячу років і в нас є про що говорити. Так, є про що і дискутувати. Плідних 3 дні, відвертих розмов, чесних розмов, десь позитивних, десь з великими компліментами, якісь розмови ми залишимо на наступні Конгреси. Але всім плідної роботи, всім натхнення. І сьогоднішній день нам говорить про те, що ми робимо важливий крок у те, щоби назвати нашим спільним майбутнім".
Олександр Алфьоров. Фото: facebook/oleksandr.alfyorov
"Це діалог про цінності, які допомагають нам зрозуміти минуле"
Учасники конгресу істориків наголошували, що такої зустрічі не було вже багато років, а питань для обговорення накопичилось чимало. "Діалог про цінності стає також політичним діалогом в доброму розумінні цього слова", – зазначив Марек Кравчик, заступник міністра культури і національної спадщини Польщі. За його словами, політика – це не лише партійне суперництво, а й турбота про належне управління державною спільнотою. Це також і захист національного інтересу.
Марек Кравчик: "Історичний діалог не є виключно розмовою про факти, про те, що ми знаємо і чого все ще не знаємо. Це також розмова про їхні інтерпретації. Це діалог про цінності, які допомагають нам зрозуміти минуле і відповідально говорити про минуле. Як діалог про цінності, історичний діалог стає водночас політичним діалогом. Це стосується також найскладніших питань. Скажімо, чи можна за незалежність боротися всіма засобами чи треба тут ставити, як говорив Андрей Шептицький, обмеження передусім етичного характеру? Історичний діалог має політичний вимір також тому, що впливає на спосіб мислення суспільств про минуле. Багато істориків ставиться до своєї роботи як до форми державної служби, відповідальності за спільне благо. Однак, буває й так, що історія підпорядковується згори прийнятим тезам, відповідно до власної візії минулого. Не приховую, що я проти використання історії усіма сторонами політичного спору. Спрощення історії чи підпорядкування одному наративу ускладнює абсолютно її розуміння. Тим часом природним станом речей повинна бути близька взаємодія двох незалежних держав".
Польсько-український конгрес істориків. Фото: Marek Gorczyński
"У кожного правда своя, але істина єдина"
Своєю чергою заступник міністра закордонних справ України Олександр Міщенко відзначив вагомість та мету самого Конгресу. За його словами, ця дискусія має показати наше прагнення до встановлення наукової та історичної правди. Це, на його думку, дозволить зняти з теми історії політичну напругу.
Олександр Міщенко: "Ми в Міністерстві закордонних справ вже довгий час займаємось питаннями історичної дипломатії. Це питання вийшло в порядок денний роботи МЗС України і Польщі. Ми маємо хороші контакти. І, здається, півтора року тому ми казали собі, що дуже важко почати ексгумації, пошукові роботи і неможливо робити Конгрес істориків. Сьогодні це все є. Зараз ми говоримо, що дуже важко буде дійти до консенсусу з того чи іншого погляду. Але, можливо, через деякий час ми скажемо, що це стало можливістю. Головне – прагнути цього і нас сьогоднішня ситуація змушує шукати порозуміння, тому що споконвічний ворог і польської держави, і української сьогодні знову стоїть на наших кордонах. У 1920-му році, який вже згадували всі виступаючі, відбулася велика перемога – завдяки мужності польської армії, за допомоги армії УНР, ви зупинили Росію і вона закінчила тут свій похід і не перейшла до Європи. Сьогодні, завдяки мужності української армії, за допомоги Польщі і міжнародної спільноти, ми зупиняємо на своїх теренах те саме. Ми не закінчили те, що мали зробити в 20-му році. І якщо ми зараз не закінчимо, то ще наші діти будуть знову стояти перед цією дилемою – воювати чи вони будуть вбивати нас. І якщо ми сьогодні не знайдемо, як об'єднати наші зусилля, то ця навала буде далі і далі. Чи можемо ми це зробити? Я впевнений, що можемо. Я не дарма сказав: "Еліта суспільства". Професор Алфьоров сказав, що ми важко збиралися і він вдячний всім нашим історикам, польським історикам, що зібралися. Так, це важко сьогодні, особливо в Україні. Але ми віримо в те, що той інтелект, який є у ваших роботах, дасть можливість знайти істину. Так, у кожного правда своя, ми це знаємо, але істина єдина. І завдяки вашій можливості порівняти свої роботи, можливо ми вийдемо на якусь наближену позицію. Сьогодні не йдеться, щоб засудити когось. Ми відгукуємося на те прохання польської сторони, яка півтора року тому нам сказала: "Ми хочемо вшанувати гідно, християнськими заповідями тих людей, які безвинно загинули". І ми це сьогодні робимо, завдяки співпраці двох Міністерств культури. А перед цим Міністерств закордонних справ, коли була виголошена політична заява, яка дала поштовх цій роботі. І сьогодні в нас працює спільна робоча група, вона досить успішна, ексгумації відбувається. Ми вже зробили декілька заходів вшанування пам'яті загиблих. Ця робота йде і українська сторона відкрита до цього, ми усвідомлюємо необхідність цього. Але давайте будемо все ж таки свідомі, що якщо ми не будемо намагатися шукати спільні погляди, і не дай Боже, ворог роз'єднає нас і якимось чином переможе, – не буде кому захищати нашу історичну спадщину. Буде скрізь могила, буде скрізь Буча. Ми це знаємо дуже добре і ви це знаєте. Тому це спільний ворог спонукає нас. І спільний погляд на те, щоб ми дві абсолютно рівнозначних держави, які бажають одна одній добра, бажають безпеки. То давайте будемо мудрими.
У 70-х роках була Концепція Єжи Ґедройця та Юліуша Мєрошевського про наші спільні терени, що треба за будь-яких умов, за будь-яку ціну вимагати незалежності України, Литви і Білорусі. Тоді ці генії сучасної філософії зрозуміли, що не може бути щастя однієї взятої країни, тому що є ворог. І без України не можна побороти його. І якщо ще в 70-ті роки ці видатні поляки знайшли в собі сили, а це не просто і тоді було сказати, то невже ми сьогодні не можемо це зробити? Я закликаю всіх вас до наукової об'єктивності. Ми не прагнемо, щоб хтось за рахунок когось здобув якихось результатів. Ми хочемо, щоб була правда і ми всі готові прийняти правду, яка б вона не була трагічна. Ми розуміємо, що у нас, на жаль, були такі сторінки в історії.
У нас в МЗС створений спеціальний підрозділ, який займається історичними питаннями з Польщею. Ми всі вже стали істориками трошки. Я відвідую всі наші круглі столи, які відбуваються в Україні. І сам собі ставлю питання: в 20-му році (1920 р.) пліч-опліч українці і поляки боронили Україну і Польщу. Вмирали один за одного. Я абсолютно впевнений, що хтось закривав тілами друга, хтось закривав побратима. Тобто було абсолютне єднання і відчуття, що якщо ми не вистоїмо зараз – нас не буде обох. Що сталося через 23 роки, що ми із жорстокістю вбивали один одного? Ну, не могло воно взятися просто так. Я собі ставлю це питання. Відповіді поки що я не знайшов. Але, можливо, завдяки вашій праці, завдяки вашому глибокому дослідженню, що ви будете досліджувати від 20-го року, 30–40-ві роки, можливо, ви знайдете щось, що дасть нам пояснення. Тому що просто так, якщо взяти якийсь окремий випадок, ми можемо робити висновки дуже жорсткі. Але без розуміння причин того, чому ми разом вмирали один за одного і чому потім сталася абсолютно зворотна якась реакція, ми не знайдемо те, що називається справедливістю. А ми прагнемо справедливості. Не засудження, а справедливості, вшанування пам'яті, і що ми спільно, так як було в Мостиськах, в Пужниках, я думаю, що буде і в інших місцях… Ми готові це вшановувати, тому що ми рахуємо, що Польща – це наш військовий союзник, стратегічний партнер і країна-друг".
Олександр Міщенко. Фото: Marek Gorczyński
"Нас поєднує не тільки географія, а й спільний досвід життя в тіні імперії"
Виступи організаторів зосереджувались на ролі історіографії, як простору для відповідального діалогу і потреби формування спільної мови опису минулого. Як сказав директор Центру Мєрошевського Ернест Вицишкевич, історія – це не запилений архів і не набір дат, імен та документів. Історія живе в наших уявленнях, у мові політики, в освіті та у відносинах між суспільствами. Тому країнам потрібен діалог, який не буде поєдинком чи інструментом поточної політики, а дозволить побачити складнішу картину минулого, яка охоплює і конфлікти, і досвід співпраці між державами
Ернест Вицишкевич: "Звичайно, ця розмова дуже потрібна сьогодні також про важкі питання. Ми не хочемо їх оминати, ми хочемо серйозно з ними зіткнутися в діалозі, шляхом розмови, зустрічей. І для того ми тут зібралися в такому численному гроні. Це не було легко, прошу мені повірити. Я мушу в цей момент подякувати своїм співробітникам, їх тут є дуже багато. Це був надзвичайно важливий захід для того, щоб вас усіх тут зібрати. Дуже вам всім дякую і від мого Центру, і від Українського інституту національної пам'яті. Нас поєднує не тільки географія, а й спільний досвід життя в тіні імперії, досвід боротьби за свободу, суверенність і захисту суверенітету. Ми розуміємо, що безпека однієї держави не байдужа для безпеки іншої, і про це ми мусимо пам'ятати. Звичайно, це не означає, що наші погляди на минуле повинні бути ідентичними. Вони не є і не будуть ідентичними. Але важливо, щоб вони спиралися на знання, на предметну розмову, на факти і на діалог".
Ернест Вицишкевич. Фото: Marek Gorczyński
